Христолюбна душа – голодна та спрагнена любови.

«Я спраглому дам даром від джерела води життя».¹⁴⁴

1. Христолюбна душа не робить тут, на землі, нічого іншого, а тільки любить Господа. Все чого вона доторкає, повертається в любов. Але ще старається вона, наче одним вдиханням, зосередити на кожну хвилину всю натхненність любови.

Дедалі це невтомне зусилля очищується, упрощується та втихомирюється.

2. Бог – начальник мира, що царює у недоступному почуттям сяйві. Бог – Дух, якого тільки душа може досягнути та з'єднатися з Ним.

І спокійно, серед усіх життєвих обставин душа повторятиме: Господи, Ісусе Христе, я люблю Тебе й довіряюся Тобі безподільно!

І так завжди повторяє душа те саме на радощах і в горю, в турботах і спокусах, перед, в час та по праці.

Господь дуже вдоволений такою заявою, що душа любить Його без міри. Буває, що робота прямо поглине увагу й людина не встигне й подумати про Бога. Тоді не бентежся, зате ввечері подвоюй щиросердечність і любов до Нього. У час же праці твій янгол любив Господа в твоїм імені, а Ісус Христос доповнив твої недоліки.

3. Людина хай виявляє любов до Господа на всі лади, за життєвими обставинами та потребами.

Часом вона аж скрикне з подиву до краси природи та до досконалости й найдрібніших істот. То знову виявиш вдячність люб'язному Провидінню, що споконвічно приготовило тобі ці всі благодіяння. Або теж віч-на-віч важкого обов'язку, заявиш Богові вірність чи кликнеш помочі в небезпеці. Це будуть : вигук радости, зітхання жалю або й сльози каяття.

Це все є чиста любов, це полум'яні стріли, що проколюють Боже Серце. О, як то легко – любити.

4. Хай христолюбці не надто зморюються шептаною устами молитвою. Безперечно, слова не шкодять, але Вчитель належно зрозуміє теж, повний сердечности, наш погляд.

Позірно, розсіяння схоче відвернути нас від богомільности, але не бентежмось ним. Воно діє лиш на уяву] та розум. Воля залишається при Господі. Чи ж то не Він володіє нею Своєю благодаттю?

Не страшні теж хвилеві промахи, бо Господь, що може їх вибілити і простити, дальше гостює в душі. «Господи, – каже богомолець, – Ти моя невинність і непорочність! Доверши в мені працю Відкуплення, вибіли провини!». А відтак в мирі повертається до праці.

5. Он як знайдеш великий мир душі та й досконалу відірваність від світового. І буде тобі однаково, чи з добрим здоров'ям чи серед хворіб та слабосилля, серед пошанівку й погорди, чи серед утіхи й горя.

Христос Господь може нас піддати пробі, звести нанівець усі плянування та й навіть усі труди для Божої слави. Господеві є зайві наші служіння самі собою, Йому потрібно нашого серця.

Богомільній людині однаково, чи їй сприятимуть люди чи ні, чи схвалять її чи осудять, чи то будуть звичайні люди чи славні, старі друзі або зверхники. їй теж байдуже те, що злобні тлумачать на зло її найкращі наміри, чи протидіють найліпшим її починам. Христос живе в ній, Він є все, а сама душа – ніщо.

Так душа щодня зростає досконалістю. Ісус Христос невпинно пробачує їй недоліки, вибілює їх щоденним зближенням, загріває до нових подвигів любови.

6. Багато всякого добра довершує Господь у житті шляхетної людини.

Серця Спасителя! та Його сотворіння невимовно з'єднуються, живуть і діють надприродно.

Благодать доконує велике таїнство злуки. Наше надприродне життя залишається наше, водночас воно – життя Ісуса Христа.

Найбільші природознавці не можуть надивуватись красою та досконалістю і найдрібнішої комахи, польової ромашки, або травинки, хоч їхня краса триває не довше одного дня.

Багато більше трудиться Господь Бог для добра невмірущої душі, що житиме з Ним у славі на віки.

Коли матеріяльну природу обдарував Господь багатими щедростями, то тим більше оздоблює Божа Премудрість душу, що бере співучасть в Божій природі.

7. Праця над удосконаленням триває роками. Господь милостиво допоможе, й усяке сотворіння волею чи неволею, дасть свій внесок для архитвору. Й усе сприятиме духовному поступові: кари, хрести, втіхи, переслідування, всякі невдачі, ласка, сердечні зворушення й надхнення.

8. Господь Сам приведе все в людині до порядку: волю, розум, уяву, пожадання і почуття, так, що все сприятиме Його дії.

І світ Його ясний – невечірній ще яркіше засяє в душі. Христолюбець пізнає Божі досконалості та власну нікчемність, і полюбить Господа всіма тканинками свого буття.

Врешті Господь розжарює іскру Любови в улюбленій душі й закликає її позмагатися любов'ю з Ним, Всемогутнім. Тоді душа стає жертвою любови, та повільно знемагає в полум'ї чарівного хвилювання.

9. Ця люба знемога часто прихована, ледви помітиш її. Працюєш, віддихаєш, молишся, та знаєш, що Господь є в тобі та любить тебе спокійно, мовчазно, проникливо милим полум'ям, яке виходить з глибини серця.

Знечев'я спалахує в людині гарячка любови до Бога, бажання завжди з Ним бути, належати Йому та безліч разів пригортатись до Господнього серця.

А одночасно набридає все земське, душа скучає та страждає від холодного дотику світового себелюбства. У Христового любимця душа щемить і в'яне з того, що на білому світі мало люблять, ще й помітують та насміхаються з Господа.

Вже не помагають щоденні заняття, бо думка лине щоразу вгору до Господа і знесилюється любов'ю, а ніжність наче висмоктує життьові сили. Та не виснажить їх за одним разом. Христова улюблена душа потомиться в незмозі день-два і знову повертається до звичайного стану, бо не годиться загинути їй за один раз. 10. Свята Тереса з Авілі, на схилі життя, часто так відчувала втому від любови до Господа, що повставала з цього приводу небезпека для її здоров'я.

Якось пополудні, в час дозвілля, співали черниці славень у пошану Ісуса Христа. Зворушена піснею Тереса, спалахнула полум'ям любови, як головня. Вона знепритомніла в пориві, та три дні залишалась на межі життя та смерти. Врешті повернулась до свідомости, наче з глибокого сну та й заспівала миттю складений нею гімн: «Я жду від Бога такого вершинного життя, що аж гину з туги, що не можу вмерти».

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II