Любляча душа саможертвується з Ісусом Христом

«Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним».^иа

1. Один є всесвітній закон на всі сторіччя та на всі покоління: «Без розливу крови немає відпущення».і59 Так висловився св. Павло. Та й до нього зберігали цей закон усі народи й племена, хоч і часто збивалися вони на манівці релігійних перекручень і викривлень.

З Божого веління приносили жиди в жертву самі найчистіші тварини, як передобраз Божого Ягняти, Ісуса Христа, що жертвувався за нас.

Погани офірували людські жертви ідолам, щоб їх ублагати. Що більше були вони варварські, тобто в полоні природних гонів, більш знаменним був підбір жертв. Дикуни жертвували те, що було в них найдорожче та саме невинне: власних дітей.

Он як те їх найбільше блукання, допомагало їм напотемки заторкнути істину, що загальне перепрошення зможе вчинити тільки невинний та безконечно люблений Єдинородний Син.

2. Он чому св. Іванові вільно було висловитись, що Боже Ягня далось у жертву ще спочатку всесвіту,

Він був приношений у всіх людських жертвах, що їх величне значення погани спроваджували на манівці, керовані незнанням, а може і доброю вірою.

Переобразно офірували Його жиди в виді тварин, а особливо тоді, коли кожного ранку й вечора жертвували непорочне ягня.

Врешті пожертвувався Він на Голготі, і від тоді жертвується безупинно кожного дня в усьому світі.

Отож жертвоприношення й убиття верховодять історією кожної релігії, і що вона ближча до правди, то жертвоприношення стає більш урочисте, загальніше і болючіше.

3. Християнізм, що має повноту правди, є релігією, де жертва займає перше місце. Все керується в бік престола й усі благодіяння сходять із Хреста. Сама св. Церква із благодатними Тайнами, зродилась із проколеного списом боку Ісуса Христа Чоловіколюбця.

Всі обряди зачинаються й кінчаються хресним знаменем, усі посвячення та благословення даємо знаком св. Хреста. Всі великі релігійні урочистості, ба й світські, носять печатку хреста.

4. Що глибше з притвору Вселенської Церкви вникаємо в її нутро й душу, яка нею керує, більше добачуємо в ній жертвоприношень.

Кров мучеників цілого світу приносить Церкві великі плоди.

І сьогодні ллється мученицька кров усякого віку та становища.

Дошкульна рана Матері Церкви ще й сьогодні незагоєна від перших гонителів, а вже щоразу роз'ятрують її нові переслідування, внутрішні чвари, розколи, блудновірства та віро-відступства.

5. Та це ще не кінець. Виглядає так, наче б усе людство мало прийняти долю тих болів та жертв. Час-до-часу вибухають страшні катастрофи, чума, голод і війна, та пригадують великий закон покути.

«Літописи всіх народів, – каже Йосип де Местре, – одноголосно доказують, що страхіття війни шаліють у суворій відповідності до всенародніх промахів: якщо переливаються через вінця злочини, то і кров ллється поза береги».

6. Та це лиш всенародня покута... Але жертовний закон, строго прийнятий Ісусом Христом, має охопити теж усі одиниці.

Ніхто в світі не втече від болю. Муки тіла або духа чатують на всіх людей без різниці.

Господь Бог – справедливий, милосердний і предобрий. Тому і праведним і лукавим призначив у Своїй премудрості потрібну частину випробувань.

Однаково страждали на хрестах добрий та лихий розбійники. Лівий злочинець відображав нерозкаяне, безвірницьке та богозневажуюче людство. Злочинець із правого боку відображує наново здобуте Ісусом Христом людство, що кається за свої провини.

7. Однак Господь хоче теж на особливіший лад продовжати у відданих Йому душах, Своє життя та Страсті. Чим більше душа Його любить, тим більше Господь Ісус любить її. Господь пригортає таку душу до Себе, ототожнюється з нею, та відтворює в ній Боже життя.

Віддана Вчителеві та напоєна Його чашею людина, щораз більше бажає терпіти та співвідкупляти. В міру цього бажання Христос Бог нею спасає душі та дозволяє їй впливати на розвиток людства й на історичні події.

Істота духовного життя кожної душі та осередня точка життя Церкви і зміст Христового життя, – це в з'єднанні з пожертвованим Спасителем, є люб'язно сприйнята жертва.

8. Чи можеш отже, моя душо відказатись від хреста та від Розп'ятого на ньому? Якогось дня просила св. Лютгарда Господа про смерть, щоб скорше жити з Ним у небі. Та оце з'явився їй Розп'ятий, зранений і закривавлений, і каже : « Лютгардо, помагай Мені спасати грішників».

Перед нами вічність, щоб радіти Господом Богом, але тільки декілька років, щоб страждати й жертвуватись.

9. Не тривожтеся того, повного жертв, майбутнього. Співжертвуватись із Господом, – це не значить мусіти перетерпіти великі напасті-горя та нечувані муки. Ні, це значить радніше приймати щоденно з Його руки солодощі та гіркощі, приємності й важкі удари, здоров'я й недугу, потіху і внутрішні болі.

Жертвуватись, – значить з любов'ю виконувати всі вимоги Ісуса: наперед уже годитись на будь-які терпіння, будь-яке внутрішнє горе чи зовнішні пакості, будь-які недуги й смерть, у будь-яку хвилину.

Жертвуватись, врешті, значить – умертвлюватись кожного дня серед незліченних обставин, випадків, перешкод, зударів характерів і вдач та серед розбіжних поглядів і оцінок. Це – завжди бути всім задоволений, завжди лагідний та усміхнений, з любови до великої Жертви. Коли Боже Ягня приносили в жертву та грубо з Ним поводились, Воно ж не розкрило уст.

10. Отак, може і має любляча душа співжертвуватися з любови, та співвідкупляти разом із Господом.

Жертвенна душо, твоє життя у своїй простоті є чудове.

Ти – повністю на Господній службі. Хоч і не терпиш більше як другі, але тебе безупинно жертвоприносить любов. Разом із вічним Священиком, ти невтомно приносиш Голготську

Жертву. Твоє життя – це постійна Літургія, а твоя смерть буде останнім ударом по жертві. А тоді – вічна слава. З твоєї могили вийде життя й воскресения для безлічі грішних людей. Ти ж сама, очищена саможертвою збільшиш число жителів неба. Св. Іван бачив їх у раю – в білому, із пальмами в руках.