Стало холодно і ми повернулись у будинок.

У будинку, окрім двох кімнаток, у котрих ми прожили чи то цілу вічність, чи то всього мить, була іще одна кімната. Ми жодного разу туди не заходили. Вона була заперта на замок, громісткий та залізний.

А все я ніяк не міг уторопати. Навіщо закривати двері, коли ключ від них висить, поруч. Красуючись на дерев’яному цвяшку.

Після перегляду фільму жахів, гріючись теплою ковдрою. Джулі захоплена, зненацька, як це бувало завжди, вскочила із ліжка, й сценічно почала щось вигадувати.

- Макс! Макс, а що, якщо ми ось уже третю неділю живемо поруч із таємною лабораторією. У котрій злий учений готує підлий й неперевершений план про захоплення світу, а що ще гірше по захопленню нашого печива. Макс, ми мусимо перевірити цю кімнату! Вставай!Наше печиво в небезпеці.

Мене завши розбирав із неможливою силою сміх, коли вона отак раптово впадала у дитинство. І коли я тільки забув, як це грати дурника й робити по справжньому веселі дурниці. Узявши за руку мене, Джулі потягнула мене до коридору. То сміючись сама із себе, а то стаючи серйозною, із нахнюпленими бровами, як герої із Діснейовських мультиків.

Помічниця Хомса, лишень бо у моїй сорочці.

Зупинившись перед таємничими дверми зло віщого ученого, моя героїня кинула на мене погрожуючий погляд, ще дужче нахнюпила брови й оділа на голову вінок, що ми принесши, кинули до столика. То були білі піони.

- Відтепер це не просто вінок, це мій шолом, що захищатиме мене від ядовитих випромінювань.

Я заходився на весь будинок. Моя зваблива жінка – маленьке, дурненьке дівчисько.

Тоді вона картинно заклякла, узяла ключа, встромила його у замок, провернула двічі й ногою штовхнула двері. Вони відчинились. Вмить її дитячий запал кудись зник, вона із широко розплющеними очима і істеричним сміхом ввірвалась до кімнати.

- О, Боже. Боже! Глянь но тільки!

Я ввійшов слідом за нею, й справді. Моєму здивуванню не було меж. Усередині пахло пилом і фарбами. Усі стіни й підлога кімнати була густо встелена дивовижної краси, картинами. Холстів було так багато, що розбігались очі. На них були жінки, у тонких, прозорих тканинах, зовсім юні, й із зморшками на обличчі, руки, кисті. Очевидно, геній котрий все це створив, більш за все любив малювати руки, їх тут було вкрай багато. А ще море. Цілісінька стіна була у малюнках із морем. Бурхливим, спокійним, блакитним й прозорим наче небо, чорним й мутнуватим як бездна.

Ми не могли відірвати погляду, лише мовчки торкались усього що бачили.

Вона й не знала, яку особливу ностальгію викликає у мене ця атмосфера. Річ у тому, що я й сам колись малював. Казали, досить не погано. Усьому учив мене, мій дідусь.

Мій любий дідусь, мій наставник. Його домівка пахла так само, як і ця кімната. Після того як він помер, я більше не зміг взяти до рук пензлика. Жодного разу. Склав усе у дерев’яний ящик і сховав від себе куди подалі.

Коли вона повернулась до мене, своїми захопленими, блискучими очима. Я ясно дав їй зрозуміти, що дещо задумав. Дещо особливе.

Я знав де тут знайти фарби. Я завжди інтуїтивно відчував де у таких місцях художники зберігають свої інструменти. Зокрема, я знав про них усе.

Наче справжній професіонал, я кинувся облаштовувати навколо своєї музи композицію.

Притягнув із кутка кімнати красиву, хоча і дуже стару та потерту софу. Важко було й порахувати, скільки їй може бути років. Накинув на її край тканину зняту із вішалки. Підійшов до своєї мавки із квітами у волоссі та зірвав із неї свою сорочку. Сказати, що вона була шокована, не сказати нічого. Не даючи їй жодного шансу самостійно рухатись. Узявши на руки, я приніс її до софи. Поклав туди свою оголену богиню й самостійно моделював, те як вона мусить мені позувати. Підпер обличчя рукою, іншу прилаштував так аби та затуляла груди.

Прикрив стегна напівпрозорою тканиною…

Обережно розпустив її волосся по плечам. Останній момент, торкнувся її вуст, щоб вона відпустила нижню губу й виглядала максимально не вимушено. Із яким захватом, вона спостерігала за всім що, я із таким задоволенням роблю.

Тай, й справді. На цій старій софі, із ледь прикритими стегнами, із вінком у розкішному волоссі, вона виглядала так наче спустилась із небес.

Впевнившись що все так, як я того хочу. Я підійшов до мольберту. Полотно на ньому було чистим лише кілька мазків у куточку, видавало, що до нього хтось торкався.

Відкрутив кришечку фарби, вмочив кісточку із шерсті у воду й почав малювати. Якою приємною на дотик була фарба. Із кожним мазком, я піднімався все вище і вище, до самісінького зоряного неба. Запах свіжої фарби обіймав мою душу й танцював із нею вальс. Так, як вона учила мене кілька днів на набережній.

Її округлі стегна й жіночі вигини манили мене що секунди своєю чутливістю. Та я малюю! Зараз я не чоловік - я художник!

Опісля кількох годин моєї праці, Джу не відриваючи очей дивилась на зображення котре вийшло із під моїх рук. Дивилась і того не приховуючи захоплювалась моїм «талантом». Вона була першою жінкою котра поцілувала мене у долоні. Це було певно інтимніше за секс, оцей ніжний поцілунок.

Не бажаючи повертатись до спальні, ми валялись посеред кімнати, на постеленій мною тканині. І нам було так безмежно добре!

- Знаєш, Макс! Пікассо перед тим як малювати свою дружину, бив її. Бо Одного разу, прийшовши у гості, кращий друг сказав йому,що кохана його дуже красива коли плаче.