Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Поняття про штукатурні роботи і їх послідовність.Білет № 1 Поняття про штукатурні роботи і їх послідовність. Штукатур — це давня професія, яка останнім часом поєднала в собі традиційні та найсучасніші технології. Штукатурні роботи потрібні для опорядження віконних і дверних укосів, фасадів, колон. Обштукатурювання може бути звичайним і декоративним, може застосовуватися суха штукатурка. До штукатурних робіт відносяться: - ручні штукатурні роботи, прості; - поліпшені, високоякісні; - механізовані штукатурні роботи; - опорядження поверхонь обшивальними листами; - опорядження поверхонь з використанням комплексних оздоблювальних систем; - штукатурні роботи з використанням сухих сумішей; - оздоблення віконних прорізів; - торкрет-штукатурка; - виконання гуртів; - обштукатурення фасадів; - штукатурні роботи взимку. Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд. Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві. Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні. Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою — вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції. Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами. Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та газоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і пожежозахисними. Залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження звичайну штукатурку поділяють на просту, поліпшену та високоякісну. Товщина штукатурного шару досягає 2 см і більше, тому наносити розчин на поверхню слід кількома прийомами через певний час, оскільки при одноразовому нанесенні розчин буде стікати І погано зчеплюватися з поверхнею, а після висихання потріскається і почне відпадати. Штукатурка складається здебільшого з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки (рис. 15). Оббризк і грунт називають підготовчими шарами, а накривку — оздоблювальним. Оббризк — це перший шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить З—5 мм, а на дерев'яних — 5— 9 мм. Цей шар накидають рідким розчином (рухомість 10—12 см). Грунт виконують густим і пісним розчинрм (рухомість 7—9 см). Товщина його на кам'яних поверхнях становить 4—5 мм, на дерев'яних — 5— 7 мм. Накривку роблять рідким розчином (рухомість 10—12 см) з великим вмістом в'яжучого матеріалу і дрібнозернистим заповнювачем. Товщина накривного шару не перевищує 2 мм. Просту штукатурку («під сокіл») застосовують для штукатурення у підвалах, складах, тимчасових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та промислових будівель. Проста штукатурка завтовшки не більш як 12 мм складається з двох шарів. Після нанесення розчину на поверхню його розрівнюють соколом затирають теркою. Поліпшену штукатурку («під правило») застосовують у житлових і громадських будівлях (дошкільні дитячі заклади, школи) масової забудови. Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів, загальна товщина якої не перевищує 15 мм. Затерту теркою штукатурку перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м.
Білет № 2 Види маяків та їх влаштування. Маяки - це смуги з розчину або дерев’яні чи металеві рейки (труби), розміщені на поверхні на відстані 1,2-1,5 м одна від одної. Щоб зробити маяк з розчину або гіпсу, прикладають рейку (1) перерізом 30×30 мм на марки (3) і притискують її спеціальним Г-подібними затискачами (рис. 16, д), або “приморожують” гіпсовим розчином. Під рейку накидають розчин і розрівнюють його вздовж неї (рис. 16, є). Коли розчин затужавіє, рейки знімають, цвяхи або інвентарні марки витягують, а отвори, що утворились у маяках, закидають розчином і остаточно затирають. Більш продуктивним є застосування інвентарних дерев’яних або металевих маяків (кутова сталь або дюраль розміром 25×25 або 30×30 мм), які закріплюють за допомогою маяко-утримувачів (рис. 16, д). Рис. 16. Влаштування марок і маяків: а - забитий цвях; б-ліпка; в -марка з розчину; г - інвентарна марка; д - затискач (маякоутримувач); 1 - штир; 2 - лапка-затискувач; 3 - правило; е - послідовність влаштування маяків з розчину. 1 - правило; 2 - простір між правилом і стіною; 3-4 - марки; 5 - затискач (рейкоутримувач); ж - влаштування маяків на бетонних поверхнях. Білет № З Білет № 4 Провішування стін. Провішування стін і пристрій маяків. Поверхні стін, що підлягають оштукатуреню, перевіряють провішуванням у вертикальній і горизонтальній площинах з установкою марок і в окремих випадках маяків. Товщина марок і маяків повинна дорівнювати товщині намету (без накривки). Переважно застосовувати інвентарні знімні маяки. Вертикальні поверхні провішують за допомогою виска діаметром не більше 20 мм і масою не менше 200 г, горизонтальні - з допомогою рівня з рейкою-правилом або ватерпаса. При перевірці гвоздімих поверхонь для відміток застосовують цвяхи і рейки, а при не гвоздімих поверхнях - марки з розчину, що представляють собою усічені пірамідки з підставою 5-6 см і висотою рівною заданій товщині штукатурного шару. Застосовують також металеві марки. Відстані між цвяхами, рейками або марками рясно беруться від 100 до 300 см. Від стелі, підлоги і кутів їх встановлюють на відстані 30-40 см. Послідовність забивання цвяхів для перевішування стін і стель показана на малюнку Провішування поверхні вертикальних стін. Негвоздімих стіни провішують тими ж інструментами, але цвяхи замінюють гіпсовими марками. Послідовність і метод визначення їх висоти ті ж, що і при провешивании гвоздімих поверхонь. При виконанні високоякісної штукатурки влаштовують маяки з розчину або дерев'яних брусків (зазвичай перетином 50x50 мм). Для пристрою маяків з розчину по маркам, встановленим по одній лінії, зміцнюють ретельно виструганих рейку, щільно притискуючи її до марок інвентарними рейкодержателями, і в зазор між рейкою і поверхнею накидають розчин того ж складу, що і штукатурка. Після схоплювання розчину рейку знімають. Маяки і марки вирубують, якщо вони зроблені з розчину, склад якого не відповідає розчину застосовуваної штукатурки. З-за великої трудомісткості пристрою маяків з розчину доцільніше використовувати інвентарні дерев'яні або металеві маяки. Дерев'яні інвентарні маяки роблять з брусків перетином 40 х 40 мм, ставлять через 1,5-2 м з допомогою затискачів-рейкодержателями. Поверхні провішують так само, як і під маяки з розчину, але ні цвяхів, ні марок не ставлять, аположеніе маяків у площині штукатурки визначають за маякодержателям. Білет № 5 Провішування стелі. Поверхні будинків (стіни, стелі) майже завжди мають деякі відхилення по вертикалі і горизонталі. Тому перед виконанням високоякісної штукатурки для визначення конкретних відхилень від вертикалі або горизонталі поверхні її провішують. Потім за встановленими відхиленнями визначають мінімальну товщину штукатурного шару. Провішування поверхонь — відповідальна робота, яка потребує від штукатура акуратності й точності виконання. Неправильне провішування може збільшити товщину штукатурного шару, а це призведе до збільшення вартості штукатурних робіт, перевитрати матеріалів і зниження продуктивності праці штукатура. Провішують спочатку стелю (за потреби), а потім стіни. Для провішування поверхонь використовують водяний рівень, ватерпас, рівень з рейкою, висок, контрольну рейку з виском (рис. 2.1). Рис. 2.1. Інструменти для провішування поверхонь: а — ватерпас; б — рівень з рейкою; в — водяний рівень; г — висок; д — контрольна рейка з виском Стелю провішують за допомогою водяного рівня або ватерпаса (рис. 2.7). Розглянемо провішування за допомогою ватерпаса (рис. 2.3). Спочатку на стелі відбивають натертим об крейду чи інший пігмент шнуром лінії на відстані 1,2... 1,5 м одна від одної, вздовж яких встановлюватимуться марки або маяки. Це роблять так. Два штукатури беруть натертий пігментом шнур і натягують по всій довжині стелі, потім відтягують шнур пальцем униз, одночасно різко відпускають. Паралельно стінам на відстані 20...ЗО см від них відбивають крайні лінії. Потім в одному з кутів стелі на такій самій відстані від стін забивають цвях 1 так, щоб він виступав над поверхнею на товщину майбутнього підготовчого шару штукатурки. Далі, користуючись ватерпасом, по периметру стелі на лініях маяків забивають цвяхи таким чином, щоб їхні головки були в одній горизонтальній площині. Якщо головка останнього цвяха 10 (див. рис. 2,2), забитого на відбитій лінії, не збігатиметься з рівнем першого, то провішування треба починати спочатку, але рухаючись у протилежному напрямку. Потім з протилежних кутів стелі по діагоналях натягують шнури так, щоб вони дотикались до головок цвяхів, і перевіряють, чи немає в площині стелі горбиків, які не закриються шаром штукатурки. Невеликі горбики зрубують, а якщо їх зрубати неможливо, то забиті цвяхи витягують настільки, щоб шар штукатурки міг закрити виступну частину поверхні. Рис. 2.2. Схема провішування стелі
Рис. 2.3. Провішування стелі за допомогою ватерпаса Після цього натягують шнур між цвяхами 2 і 8 та 3 і 7 на вибраній до початку провішування відстані один від одного і забивають проміжні цвяхи 11 і 12. Головки цих цвяхів мають торкатися натягнутого шнура.
Для провішування стелі можна також користуватися водяним рівнем (рис. 2.4), що є міцною гумовою трубкою потрібної довжини, в кінці якої вставлені скляні трубочки з нанесеними на них поділками. Якщо в трубку налити воду і з'єднати разом трубочки, то вода в них буде точно на одному рівні (поділках)стелі положення головки цвяха фіксують відносно рівня води в скляній трубці водяного рівня. Провішування стелі водяним рівнем значно прискорює цей процес. Користуючись рівнем, спочатку фіксують положення чотирьох цвяхів, розміщених у кутах стелі (див. рис. 5.10, цвяхи 1, 4, 6, 9). Потім, натягуючи шнур між цвяхами І і 6 та 4 і 9, перевіряють, чи правильно взято майбутню товщину штукатурного шару. Якщо так, то натягують шнур і по лініях маяків забивають інші цвяхи. Білет № 6 Провішування колон. Якщо декілька колон розташовані на одній прямій лінії, спочатку провішують крайні колони, потім з допомогою шнура, натягнутого по забитим цвяхам або вшатованим маркам, решту. Виступаючі частини на колонах зрубують, а якщо це зробити неможливо, збільшують товщину нанесення штукатурки на всіх інших колонах. Прямі колони. Провішують так: зверху на товщину штукатурки забивають цвях або установлюють марку. З шапки цвяха опускають висок і забивають другий цвях. Потім по забитим цвяхам натягують шнурок, по якому при необхідності в колону забивають проміжні цвяхи. Провісивши крайні колони. По забитим цвяхам натягують шнурок, забивають по ньому цвяхи, або роблять марки на всіх інших колонах. Колони з ентазисом. Провішують в такій послідовності: вимірюють верхній та нижній радіус колон. Припустимо верхній радіус 300, нижній 400 мм. В низу колони забивають цвях або роблять марку товщиною 2 см. На цвях або марку опускають зверху колони висок таким чином, що шнур його торкався шапки цвяха або марки. Потім у верху від лінії шнурка відміряють по напрямку до колони 100 мм. Для цієї помітки у верху колони забивають цвях або влаштовують марку. Для влаштування марок на колонах по місцю провішування накидають ліпки з гіпсового або вапняно-гіпсового розчину. По ліпкам збоку пропускають висок і по лінії шнурка зрізають лицьову поверхню ліпок. Зрізавши ліпки зі всіх сторін, отримують точні марки. Марки влаштовують на відстані 1,5…5 м одна від другої, на відстані рівно довжині правила. На колонах висотою 5 м улаштовують по дві марки. Пілестри і пів колони: провіщують так само як колони. Влаштування маяків на колонах. Маяки влаштовують тільки на круглих і півкруглих колонах, а також пілестрах, маяки як би обхвачують колону паском. Для приготування маяків виготовляють шаблон - кільце. Спочатку збивають з дощок товщиною 20...30 мм щит, на якому обводять циркулем круг потрібного діаметру. Потім щит роз’єднують на дві половини і пилкою або ножиком вирізають з кожної половини намальованих півкругів. Їх зачищають складають разом - отримаємо шаблон-кільце. Для колони з ентазисом виготовляють 3 кільця, а інколи і більше. Кільце укладають на забиті в колону цвяхи або влаштовані марки. Щоб дерев’яні кільця гіпсові ліпки або забивають цвяхи. В проміжності між кільцями і колоною накидають гіпсові або вапняно-гіпсовий розчин. Є другий спосіб влаштування маяків. Кільце-маяки витягують з гіпсового розчину за допомогою шаблону, установленого на рівному щиті або листі фанери. Після витягування кільце розрізають на дві частини і улаштовують на колону в необхідному місці. Витягування кілець займає більше часу, ніж їх відливання. Ому. Якщо колон багато, роблять гіпсову форму з двох кілець - внутрішнього і зовнішнього. Форми-кільця покривають за 2 рази спиртовим лаком і мастильним матеріалом. Влаштовують на щиті і в них відливають гіпсові кільця-маяки. Після схвачування гіпсового розчину верхню форму кільце знімають, кільце-маяк розрізають на дві частини і також знімають. Перед повторною відливкою на форму-кільце наносять мастильний матеріал. Маяки на півколонах влаштовують таким же способом, але тільки те, що використовується не кільце, а півкільце. Для багатогранних колон виготовляють кільце по формі колони. При витягуванні чотиригранних колон правила установлюють не по маяках, а по забитим по виску цвяхам або по виску. Щоб правила не прогинались при витягуванні, під них в декількох місцях накладають розчин. Білет № 7 Білет № 8 Білет № 9 Білет № 10 Білет № 11 1. Способи накидання розчинної суміші кельмою з сокола ,з ящика на стіни на різних рівнях. Приготовлений розчин набирають (накладають) на сокіл штукатурною кельмою. Для цього сокіл одним кінцем обпираються на ящик, другий кінець піднімають під кутом 25-30° над ящиком і кельмою швидко набирають на сокіл порцію розчину (2-4 л), оправляють його, тобто знімають із країв надлишки, щоб попередити втрати розчину при його перенесенні від ящика до місця укладання. При нанесенні розчину на стіну сокіл повинен бути нахилений до стіни. Тоді рука, що тримає сокіл, буде захищена від влучення на неї розчину. Розчин із сокола набирають правим ребром або кінцем кельми. Кельму з розчином підносять до стіни, кистю руки роблять змах кельмою з різкою зупинкою, при цьому розчин злітає на поверхню. Однак занадто сильно змахувати рукою не можна, тому що розчин буде розприскуватися. Наносити розчин припадає на різних рівнях, ліворуч праворуч і праворуч ліворуч. Правильне положення корпуса робітника знижує його стомлюваність і підвищує продуктивність праці (мал. 55). Оштукатуривая стелі, розчин доводиться наносити з різних положень від себе, над собою й через плече (мал. 56). Якщо неможливо купити або виготовити штукатурну кельму, те можна зробити найпростіший совок і сокіл з бортиками (мал. 57). Розчин наносять так само, як і кельмою. Совок виготовляють із покрівельної сталі або дюралюмінію товщиною до 1 мм. Совком можна не тільки накидати, але й намазувати розчин Намазування й розрівнювання розчину (мал. 58). Ці процеси виконуються в основному соколом або полутерком. Кельму використовують для підмазування невеликих ділянок поверхонь, наприклад, при ремонті штукатурки. Намазувати можна тільки розчин ґрунту й накрывки. При роботі із соколом у ліву руку беруть сокіл, у праву - кельму. На сокіл набирають розчин і приставляють його до стіни так, щоб верхній край щита сокола відстояв від поверхні на 50-100 мм, а нижній був притиснутий до поверхні на товщину наносимого шару (мал. 58, а, б). На сокіл натискають кінцем кельми, упертым під шпонку сокола, і переміщають його. У міру просування сокола розчин намазується на поверхню, а піднятий край щита поступово притискається до неї. При відповідній навичці розрівнювати соколом розчин можна дуже рівно. При роботі з полутерком на нього накладають грядкою розчин, підходять уводити, увести до ладу поверхні, приставляють до неї напівтерток, натискають на нього й ведуть по стіні знизу нагору, а на стелі - у будь-якому напрямку (мал. 58, д, е). Ширина полотна напівтертка повинна бути 120-200 мм, щоб на ньому можна було удержати більше розчину Розрівнювання розчину соколом і полутерком проводиться так само, як і його намазування, тільки на інструменті не повинне бути розчину
Білет № 12 Білет № 13 Білет № 14 Білет №15 Білет №16 Білет № 17 Штукатурні станції Розчинонасосні установки СО-48Б і СО-49Б (рис. 29) складаються з розчинонасоса, розчинного бункера з вібросито, в який вивантажується готовий розчин, привезений із заводу або приготований в растворозмішувачі. При проході через вібросито він просівається, стає більш однорідним, без грудок і згустків. Дальність подачі залежить від потужності розчинонасоса. Щоб розчин можна було наносити за допомогою пневмофорсунки, до установки під'єднують компресор. Рис. 29. Штукатурна установка СО-49Б: Рис. 31. Штукатурний агрегат СО-85А: Білет №18 Білет №19 Білет № 20 Рис. 43. Затірка штукатурки електричною машиною У процесі затірки машину краще водити не круговими рухами, як при затірці терткою, а горизонтальними по довжині стіни або стелі, направляючи машину те в одну, то в іншу сторону, переходячи по довжині захватки, що затирається. Можна затірку вести невеликими захватками довжиною до 1,5м, що дає можливість робітникові стояти на одному місці. Наприклад, на стінах затірку роблять зверху з поступовим переходом униз, на стелях - захватками по довжині або ширині стелі Якщо машина постачена обладнанням для змочування водою поверхонь штукатурки, що затирається, то поверхня обробляє машиною один робітник. Коли немає такого обладнання - один робітник затирає поверхню, другий змочує її водою й виправляє дефекти штукатурки, підмазуючи їх розчином і затираючи терткою, а також затирає такі місця, які неможливо виконати машиною. Штукатур, що затирає поверхню машиною, повинен працювати в захисні окулярах Білет №21 Білет № 22 Білет № 23 Кам'яна штукатурка. Кам'яна штукатурка найбільш міцна, довговічна і декоративніша за всі інші види декоративних штукатурок. За рахунок того, що в розчині кам'яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк декоративних гірських порід (мармуру, граніту, лабрадориту тощо), декоративний шар штукатурки після обробки виглядає як природний камінь. Щоб надати поверхні ще більшої виразності, кам'яну штукатурку здебільшого виконують у вигляді каменів прямокутної форми, розміщених горизонтальними рядами з перекриттям вертикальних швів так, як це роблять під час кладки штучного каміння муляри. Між каменями роблять так звані русти — це заглибини різного профілю, що оперізують камінь (Рис. 13). Кам'яною штукатуркою опоряджують цоколі і 1—2 поверхи багатоповерхових будинків. Підготовчий шар під кам'яну штукатурку повинен бути підготовленим так само, як і під інші види декоративних штукатурок. Кольоровий розчин наносять лопаткою у 2—3 шари, витримуючи певний проміжок часу перед нанесенням наступного шару. Кожний наступний декоративний шар розчину, крім першого, розрівнюють і ущільнюють півтерками. Якщо поверхня буде опоряджуватись рустами, то їх виконують зразу ж по пластичному розчину. Русти можна виконувати різними способами. Це залежить від складності їхнього профілю (див. Рис. 13). Прості русти трикутної, прямокутної, напівкруглої форми набивають лінійкою, прорізають пилкою чи роблять, користуючись рейками, відповідної форми. Русти складного профілю виконують за допомогою профільних рейок або витягують шаблонами як прямолінійні витягнуті архітектурні деталі. , Рис. 13. Профілі рустів: . а — трикутний; б — прямокутний; в — півциркульний; г — складний Рис. 14. Форми декоративних каменів Декоративні камені (Рис. 14) за формою, розміром і фактурою можуть бути різними. Розмір каменю вибирають залежно від величини будівлі і площини, яку розмічають на камені. Слід пам'ятати, що розмір каменю залежить також від глибини і розміру його рельєфу. Якщо ми хочемо опорядити зовнішню площину каменю під дрібну фактуру (набризк, штрихи, борозни), то розмір каменю в цьому випадку не має суттєвого значення. Такими способами можна опоряджувати камінь будь-якого розміру. Якщо є бажання опорядити частину фасаду будівлі під рване каміння, то у цьому випадку розмір каменю повинен бути значно більшим. Спочатку поштукатурену поверхню розмічають у відповідності до вибраного розміру каменю. Користуючись шнуром, натертим сухим пігментом (краще крейдою), і лінійкою на поверхню наносять лінії, по яких у подальшому будуть зроблені русти. Рис. 15. Способи виконання рустів: а — у пластичному стані розчину —лінійкою; б — у затверділому шарі штукатурки — пилкою; 1 — металева лінійка; 2 — молоток; 3 — пилка; 4 — рейка Для набивання рустів виготовляють дві металеві лінійки, товщина яких повинна відповідати ширині майбутнього русту. Одну лінійку роблять завдовжки 50—60 см, а довжина другої повинна відповідати довжині вертикального русту. Спочатку набивають горизонтальні русти (Рис. 15,.а). Притиснувши довгу лінійку до лінії горизонтального русту, вдаряють по ній молотком так, щоб вона заглибилась у штукатурний шар на вибрану нами глибину русту (5—15мм). Потім, трохи посунувши лінійку вздовж русту, обережно виймають її так, щоб не пошкодити його кромок. Коли горизонтальні русти на певну відстань зроблені, так само набивають вертикальні, користуючись короткою лінійкою. Місця, де русти мають дефекти, особливо це буває там, де вони стикуються, підправляють відрізачкою. Для виконання більш широких рустів простого профілю і рустів складного профілю з кількома обломами, користуються дерев'яними рейками відповідного профілю. Рейки заготовляють заздалегідь у кількості, яка б забезпечила виконання робіт на вибраній ділянці поверхні. Вони повинні бути добре обструганими, гладенькими. Перед тим як рейки будуть застосовуватись в роботі, їх змащують масною мінеральною сумішшю (мастилом). Залежно від глибини русту рейки встановлюють у підготовчому або опоряджувальному шарі штукатурки, але обов'язково тоді, коли розчин, нанесений на поверхню, ще не втратив пластичності. Розмітивши поверхню, спочатку послідовно встановлюють перший нижній ряд рейок, закріплюючи їх по боках розчином, який накидають лопаткою. Потім встановлюють вертикальні коротки рейки, які перекривають другим поздовжнім рядом рейок і так далі. Необхідно слідкувати за тим, щоб вертикальна рейка ніде не розміщувалась на стику двох кусків горизонтальних рейок. Коли на всій вибраній ділянці рейки встановлено і розчин, яким вони закріплювались, частково затверднув, усі проміжки між рейками закидають розчином і зрівнюють його півтерком до рівня рейок. Рекомендується навіть трохи втрамбувати розчин, користуючись теркою або гладилкою. Через деякий час, коли розчин повністю затверднув, рейки послідовно виймають так, щоб не порушувати профілю русту. Поштукатурену поверхню з розбивкою на камені або без неї витримують 6—8 діб, периодично змочуючи водою. В перший день поверхню змочують водою 3—4 рази, а в наступні — 5—6 разів на день. Потім штукатурний шар має висихати ще не менше двох діб, після чого його можна обробляти ударними інструментами. Одним із способів виконання рустів є такий, за яким русти прорізують пилкою в повністю затверділому шарі штукатурки. Для цього від дворучної пилки відрізають кусок завдовжки 30— 40 см. Зверху нього закріплюють дерев'яну ручку, а зубці розводять відповідно до ширини русту. Приклавши лінійку до лінії розмітки на поверхні штукатурки, пересувають вздовж неї пилку, як по напрямній, пропилюючи руст (Рис. 15, б). Коли робота завершена, поверхню очищають від пилу. Остаточно обробляють кам'яну штукатурку різними інструментами: бучардою, троянкою, скарпелем, зубилом тощо. Для створення дрібної фактури поверхні її обробляють бучардою. Працюючи бучардою, штукатур короткими легкими рівномірними ударами насікає верхній шар штукатурки. При цьому руйнується тонкий шар розчину, який обволікав кам'яну крихту, і вона починає виглядати на поверхні в натуральному вигляді з власним кольором і блиском. Працюючи троянкою або зубилом, інструмент тримають в лівій руці під кутом 45° до рівня поверхні і злегка вдаряють по ньому молотком. При цьому на поверхні буде створюватись бо-розчаста фактура подібна до тесаного каменю. Користуючись тим чи іншим інструментом, змінюючи напрямок насічки, глибину фактури, поверхню можна опорядити «під шубу», штриховкою, борознами, під рваний, тесаний камінь тощо Білет № 24 Білет № 25 Білет № 1 Поняття про штукатурні роботи і їх послідовність. Штукатур — це давня професія, яка останнім часом поєднала в собі традиційні та найсучасніші технології. Штукатурні роботи потрібні для опорядження віконних і дверних укосів, фасадів, колон. Обштукатурювання може бути звичайним і декоративним, може застосовуватися суха штукатурка. До штукатурних робіт відносяться: - ручні штукатурні роботи, прості; - поліпшені, високоякісні; - механізовані штукатурні роботи; - опорядження поверхонь обшивальними листами; - опорядження поверхонь з використанням комплексних оздоблювальних систем; - штукатурні роботи з використанням сухих сумішей; - оздоблення віконних прорізів; - торкрет-штукатурка; - виконання гуртів; - обштукатурення фасадів; - штукатурні роботи взимку. Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд. Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві. Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні. Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою — вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції. Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами. Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та газоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і пожежозахисними. Залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження звичайну штукатурку поділяють на просту, поліпшену та високоякісну. Товщина штукатурного шару досягає 2 см і більше, тому наносити розчин на поверхню слід кількома прийомами через певний час, оскільки при одноразовому нанесенні розчин буде стікати І погано зчеплюватися з поверхнею, а після висихання потріскається і почне відпадати. Штукатурка складається здебільшого з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки (рис. 15). Оббризк і грунт називають підготовчими шарами, а накривку — оздоблювальним. Оббризк — це перший шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить З—5 мм, а на дерев'яних — 5— 9 мм. Цей шар накидають рідким розчином (рухомість 10—12 см). Грунт виконують густим і пісним розчинрм (рухомість 7—9 см). Товщина його на кам'яних поверхнях становить 4—5 мм, на дерев'яних — 5— 7 мм. Накривку роблять рідким розчином (рухомість 10—12 см) з великим вмістом в'яжучого матеріалу і дрібнозернистим заповнювачем. Товщина накривного шару не перевищує 2 мм. Просту штукатурку («під сокіл») застосовують для штукатурення у підвалах, складах, тимчасових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та промислових будівель. Проста штукатурка завтовшки не більш як 12 мм складається з двох шарів. Після нанесення розчину на поверхню його розрівнюють соколом затирають теркою. Поліпшену штукатурку («під правило») застосовують у житлових і громадських будівлях (дошкільні дитячі заклади, школи) масової забудови. Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів, загальна товщина якої не перевищує 15 мм. Затерту теркою штукатурку перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м.
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |