Правова соціалізація та правове виховання.

Термін «соціалізація» був уведений американським соціологом Ф.Г.Гіддингсом для позначення процесу розвитку соціальної природи людини. Річ у тому, що людина приходить у цей світ і застає вже до неї виниклі сталі соціальні (зокрема правові) ролі, державу, законодавство, суспільні відносини. Щоб стати особистістю, вона має їх інтеріоризувати: не просто дізнатися про існування відповідних ролей із підручників, а навчитися на особистому досвіді їх «грати».

Соціалізація розглядається як процес набуття новими поколіннями людей знань, норм, установок, вірувань, які склалися в суспільстві і забезпечують його збереження і розвиток. Правова соціалізація виступає як складова частина загальної соціалізації індивіда.

Правова соціалізація — це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок, цінностей права, що забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування. Правова соціалізація є процесом асиміляції та реорганізації суб'єктом в його власному світі уявлень і знань — елементів правової системи, які регулюють це суспільство (норм, соціальних інститутів, статусів суб'єктів, їхніх прав і обов'язків).

У процесі соціалізації індивід проходить кілька етапів. На етапі первинної правової соціалізації індивід одержує елементарні уявлення про право, уміння і навики його використання. Наприклад, батьки навчають дитину правилам переходити вулицю, навчають порядку здійснення дрібних операцій (покупка морозива, квитка в кіно тощо); школа прищеплює уявлення про навчальну дисципліну. Первинна правова соціалізація не залишається раз і назавжди наданою. Вона розгортається при вторинній правовій соціалізації (соціалізація в отроцтві). Старшокласники вивчають систематизовані основи правознавства, розширюють коло навиків і умінь використання і виконання правових норм. У цьому віці індивіди можуть самостійно вступати у правові відносини: поступати на роботу, укладати окремі договори, вступати в молодіжні організації, займатися підприємницькою діяльністю. Правова соціалізація в сучасному суспільстві продовжується протягом усього активного життя індивіда (третинна правова соціалізація), оскільки правові цінності і норми не залишаються незмінними.

Основне місце в механізмі правової соціалізації посідає виховання особи, яке полягає в цілеспрямованому впливі на неї з метою формування бажаних діяльнісних, соціокультурних, соціально-психологічних і особистих якостей.

Розрізняють три форми правової соціалізації:

1) за допомогою научення — полягає в придбанні елементарних правових знань і засвоєнні відповідних норм.

При наученні щепиться певний образ поведінки. Тут найактивніше себе проявляє держава, починаючи із закріплення в законодавстві відповідних норм, утворення державних інститутів до створення розгалуженої системи юридичної освіти і освіти;

2) шляхом передачі досвіду — відбувається в результаті осмислення власних помилок і подій свого досвіду, а також життєвого досвіду навколишніх людей;

3) «символічна» соціалізація — ґрунтується на власних абстрактних уявленнях людини про право, державу, країну, націю.

Соціалізація може бути прямою і опосередкованою. При прямій правовій соціалізації зміст установок, яких набуває особистість, мають конкретний і адресний характер щодо тих або інших правових явищ або відносин.

При опосередкованій правовій соціалізації індивіда виробляються установки, які впливають на його поведінку в державно-правовій сфері, але не пов'язані безпосередньо з конкретними ситуаціями (наприклад, формування почуття поваги до влади, закону, авторитету держави).

Правова соціалізація визначається багатьма чинниками: психологічними, економічними, політичними, релігійними, культурними. Кожна цивілізація несе із собою специфічні риси соціалізації взагалі та правової соціалізації зокрема.

Правове виховання — це постійний, систематичний вплив на індивідів і суспільство в цілому з метою формування у них правової культури. Мета правового виховання конкретизується через окремі його завдання:

1) засвоєння індивідами правових знань, тобто знань законодавства, знань своїх прав і обов'язків;

2) підвищення авторитетності права у свідомості індивідів;

3) формування чіткої орієнтації на правомірну поведінку.

Суб'єктами правового виховання виступають як інститути держави, так і інститути громадянського суспільства: сім'я, трудові колективи, об'єднання громадян, навчальні заклади, ЗМІ, політичні діячі, викладачі, журналісти тощо. Правове виховання населення в сучасній державі виступає як одне із завдань, що реалізовуються, як правило, в ході виконання цільових програм. Так, в Україні розроблена і діє Національна Програма правової освіти населення.

Форми правового виховання:

1) правове навчання — полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах. Ця форма є найбільш ефективною і результативною, оскільки вона надає виховуваному індивіду певну систему правових знань;

2) правова пропаганда — полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій юридичної літератури (тексти нормативно-правових актів, коментарі до них) і ЗМІ (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет). Ця форма правового виховання привертає своїми широкими можливостями — вона доступна практично необмеженому числу індивідів;

3) юридична практика — сприяє передачі юридичної інформації, знань за допомогою участі людей у процесі, перш за все правозастосовчо діяльності (судів, правоохоронних органів та інших органів держави). Виконання рішень правозастосовчого органу сприяють закріпленню знань права, що є у нього;

4) безпосередня реалізація права. Юридичні дії, здійснювані індивідом самостійно (наприклад, участь у виборах, укладення угод), на практиці підтверджують одержані знання, сприяють виробленню умінь і навиків виконання, дотримання і використання правових норм;

5) самовиховання — пов'язане з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ. Без самовиховання не може бути ефективною жодна з форм правового виховання. Тільки власні зусилля з набуття правових знань, роздуми про правову дійсність сприяють виробленню справжньої правової культури особи.

Методи правового виховання — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких отримуються правові знання, уміння і навики, формується повага до права і соціальних цінностей, які воно охороняє. Основні методи правового виховання — переконання, заохочення, позитивний приклад, примус і покарання.