Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та ознаки юридичного процесу.

Процедурний механізм властивий практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.

Юридичний процес — це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухваленні і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

1) владний характер. Юридичний процес є владною діяльністю компетентних органів держави, її посадових осіб,а також, в обумовлених законом випадках, діяльність недержавних суб'єктів, уповноважених на те державою (адміністрація підприємства, орган місцевого самоврядування,

керівник ВНЗ тощо);

2) нормативний характер. Юридичний процес врегульований процесуальними нормами і здійснюється за наперед встановленим шаблоном;

3) документально виражений (актний) характер. Це діяльність, спрямована на ухвалення юридичних рішень загального (нормативно-правові акти) або індивідуального(правозастосовчі акти) характеру;

4) службовий характер. Юридичний процес є вторинним щодо матеріального права, похідним від нього, є формою його життя;

5) стадіальний характер. Юридичний процес складається із відносно самостійних стадій.

Поняття «юридична процедура» і «юридичний процес» нерідко використовують як синоніми. Але правильніше розглядати юридичну процедуру як порядок здійснення конкретної юридичної дії, а юридичний процес — як сукупність юридичних процедур.

Юридичний процес — це складна, триваюча в часі діяльність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. За змістом він є ланцюгом взаємозв'язаних процесуальних дій [рішень, що фіксуються у відповідних документах. Наприклад, у ході розслідування кримінальної справи слідчий виконує такі процесуальні дії, як огляд місця події, обшук, допит свідка, вилучення речових доказів тощо, і виносить різні процесуальні рішення — постанови про порушення кримінальної справи, про провадження обшуку в квартирі підозрюваного, про притягнення особи як обвинуваченого тощо.

Кожен вид юридичного процесу має свої стадії, проте в кожній зі стадій будь-якого юридичного процесу обов'язковими є такі компоненти:

1) відносно самостійне завдання, на розв'язання якого спрямовані дії, що об'єднуються в тій або іншій стадії;

2) специфічний склад дій, що включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для розв'язання питання, справи;

3) створення юридичних документів, у яких відображаються і закріплюються підсумки здійснених на даній стадії юридичних дій.

Юридична процедура і юридичний процес мають перш за все службове значення в процесі реалізації права. Реалізація права потребує застосування процедурних форм у таких випадках:

1) для регламентації процесу правового примусу, здійснюваного в рамках охоронних правовідносин. Відсутність процедурного забезпечення цих відносин таїть у собі небезпеку, з одного боку, порушення законності, істотного утиску прав громадян, а з іншого — небезпеку бездіяльності санкцій;

2) для процедурного опосередковування тих регулятивних норм, які взагалі не можуть бути реалізовані без допомоги належної процедури (наприклад, укладення шлюбу,реєстрація юридичної особи);

3) для оптимізації процесу реалізації регулятивних норм. Останні в цьому випадку можуть у принципі обійтися без процедури, проте процедурні норми покликані встановити найбільш ефективний для досягнення правового результату варіант поведінки учасників регулятивного відношення. Наприклад, процедура оформлення банківського

кредиту покликана полегшити його надання і повернення. Хоча слід визнати, що нерідко через бюрократизм державно-правової системи процедура «працює» проти призначення права, не полегшуючи, а навпаки, ускладнюючи процес його реалізації.

Юридичний процес відіграє важливу роль у механізмі правового регулювання, оскільки він практично й є механізмом реалізації закону, про відсутність якого так часто говорять юристи і політики.

Види юридичного процесу.

У сучасній правовій науці юридичний процес одержав широке трактування і пов'язується не тільки з правозастосуванням, а й з правотворчістю. Так, за характером ухвалюваних рішень юридичний процес може бути правотворчим, правозастосовчим і правороз'яснювальним.

Результат правотворчого процесу — нормативно-правові акти. Процедури ухвалення нормативно-правових актів і ступінь врегульованості цих процедур процесуальними нормами істотно розрізняються залежно від органу правотворчості, при цьому особливу значущість має законодавчий процес.

Результат правозастосовчого процесу — ухвалення індивідуального юридичного рішення у певній справі або питанні. Процедури ухвалення правозастосовчих рішень різноманітні. Вони є відносно простими для органів і посадовців виконавчо-розпорядчої влади (указ Президента про призначення голови обласної адміністрації, наказ керівника про прийом на роботу). Найбільш складними є процедури ухвалення актів юрисдикційних органів (провадження зі встановлення фактів, що мають юридичне значення, провадження у кримінальних справах).

В ході правороз'яснювальної (правотлумачної) діяльності видаються специфічні юридичні рішення — інтерпретаційні правові акти, які відрізняються як від нормативних, так і від правозастосовчих актів. Разом із тим законодавець в Україні поки не виділяє особливої процедури ухвалення актів офіційного тлумачення й, отже, не вважає таку діяльність особливим видом юридичного процесу.

Специфічні особливості має також провадження із виконання правозастосовчих рішень: судових вироків, рішень у цивільних справах, постанов про адміністративний арешт та інших рішень про застосування заходів державного примусу. Подібну правовиконавчу діяльність державних органів слід розглядати як особливий різновид правозастосовчого процесу.

Традиційно за галузевою ознакою виділяються цивільний, господарський, кримінальний та адміністративний процес.

Цивільний процес передбачає розгляд справ про спори, які виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин (фізична особа).

Господарський процес передбачає розгляд справ за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і інтересів, що охороняються законом.

Адміністративний процес передбачає розгляд спорів: між фізичними або юридичними особами і суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності; з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження; між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління; щодо виборчих правовідносин.

Кримінальний процес складається з кількох стадій провадження у справі, кожна з яких завершується підсумковим процесуальним рішенням. Досудове провадження поділяється на такі стадії: порушення кримінальної справи; дізнання; досудове слідство. Судочинство в суді першої інстанції поділяється на такі стадії: попередній розгляд справи; судовий розгляд, який включає підготовчу частину судового розгляду, судове слідство, судові дебати, зокрема — останнє слово підсудного, постановляння та оголошення вироку.

Факультативною стадією для всіх видів судових процесів є апеляційне і касаційне виробництво. Апеляційне провадження — перегляд справи по суті (повністю або частково — в межах апеляційної скарги) судом вищої інстанції і винесення нової ухвали (хоча воно може повністю збігатися з попереднім). Касаційне провадження — перевірка законності і обґрунтованості рішення, винесеного нижчим судом. Нове рішення в цьому випадку не виноситься. Якщо касаційна інстанція доходить висновку про незаконність або необґрунтованість рішення, воно скасовується і справа передається на новий судовий розгляд.

Сфери дії правової норми.

Залежно від часу дії:

Постійні,тимчасові та надзвичайні правові норми.

Залежно від кола осіб на яких поширюється дія норми:

Загальні,спеціальні виняткові.

 

Залежно від дій в просторі:

Загальні та локальні.

За функціональною спрямованістю:

Регулятивні (права та обов’язки осіб) та охороні(вид і міра відповід.за порушення прв, недобрим. обов’язків) норми.

За походженням:

Первині та похідні.

Предметна дія правової норми.

Правова норма- це формально визначене встановлене або офіційно визнане держ. і забезпечене її примусовою силою, правило поведінки загального характеру спрямоване на врегулюв. сус.відносин.

Дія норми права (закону, нормативного акту) поширюється на певні суспільні відносини, що визначається галузевою приналежністю норми. Це так звана предметна дія. Дія норми права пов'язується з певними обставинами, що визначається гіпотезою норми. Це так звана конкретно-ситуаційна дія. За галузевою приналежністю виділяють норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права. (питання 55)

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...