Розділ IІ. особливості здійснення профільного навчання у 10-11 класах ЗНЗ

КУРСОВА РОБОТА

з теорії і методики технологічної освіти

на тему: Методика вивчення технології художнього різьблення по дереву в 10-11 класах

Студента (ки) ____5_______ курсу ___САТОД____ групи

Напряму підготовки:6.010103 Технологічна освіта

__________Кащука Ярослава Валерійовича________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Керівник ______асистент Луп’як Д.М.____________

________________________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ____________________

Кількість балів __________ Оцінка: ECTS _________

Члени комісії:__________ ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

__________ ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

__________ ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

__________ ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Вінниця – 2016 рік

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ I. Теоретичні основи ХУДОЖНЬО-ДЕКОРАТИВНої ОБРОБКи ДЕРЕВИНИ……………………………………………...

1.1.Техніко-технологічні відомості про деревину

1.2.Декоративні властивості деревини

1.3.Технології оздоблення та виготовлення художніх виробів з деревини

1.4.Особливості творчої діяльності старшокласників у процесі профільного навчання з художньої обробки конструкційних матеріалів

Розділ IІ. особливості здійснення профільного навчання у 10-11 класах ЗНЗ

2.1.Теоретико-практичні основи організації профільного навчання

2.2.Система діагностики навчальних досягнень учнів у процесі виготовлення художніх виробів з деревини

2.3.Застосування інформаційно-комунікаційних технологій у профільній підготовці старшокласників

2.3.1. Загальні основи проектування у виробничій діяльності людини. Види проектів

2.3.2.Етапи та стадії проектування

Розділ III . Методика навчання старшокласників художній обробці деревини на уроках«Технології»……………………………………

3.1. Аналіз змісту програми з трудового навчання у процесі вивчення художньої обробки деревини

3.2.Розробка календарно-тематичного плану…………………

3.4.Розробка творчого проекту………………………

Висновки…………………………………………………

Список використаних джерел…………………

Додатки……………………………………………………

Вступ

Одним з дійових засобів гармонійного розвитку людини є естетичне виховання, яке відіграє важливу роль у формуванні не тільки естетичного ставлення людини до навколишньої дійсності, але й духовно-моральних якостей. Однак, на заняттях різьбленням по дереву та інкрустації з підлітками треба повністю відмовитися від роботи на тренажних дощечках, однак скрупульозне копіювання орнаменту повинне бути зведеним до нетривалого періоду на початку навчання, коли учні знайомляться з інструментами і одержують перші навички користування ними. Це той перший рівень розвитку здібностей, про який писав О. Ковальов, розглядаючи питання взаємозв’язку зображально-репродуктивної і творчої діяльності. Потім на тих самих тренажних дощечках можна виконувати найпростіші творчі завдання, наприклад: притримуючись зразка, вносити в орнамент різні зміни, додавати своє, щоб одержати вже не копію, а інший варіант мотиву.

Щоб це робилося зі смаком, треба у ході занять часто показувати різні мистецькі зразки, що містять різьбу по дереву, а пізніше — інкрустацію.

Цей період занять теж не варто надто затягати, оскільки основна мета занять — навчити підлітків створювати нові вироби, що відзначаються оригінальністю замислу, зв’язком декоративного вирішення з матеріалом і призначенням виробу, тобто глибиною декоративного образу. Цієї мети можна досягнути роботою над цілісним виробом, у якій підлітку доводиться проходити через всі стадії роботи, починаючи від замислу і закінчуючи готовим виробом.

Починати виготовлення цілісних виробів потрібно з простих предметів (таких, як лінійка, шпилька). Поступово переходити до більш складних (наприклад, топірця, указки, рамки). Завершувати навчання виготовленням найбільш складних речей — шкатулки, декоративної тарелі.

Навчання школярів художній обробці деревини володіє значними освітніми та виховними можливостями: розвиває технологічну культуру, сприяє естетичному та творчому розвитку особистості, більш успішної самореалізації, соціалізації в середовищі однолітків, професійного самовизначення. Оволодіння технологією художньої обробки деревини вчителем технології і методикою навчання їй школярів забезпечує необхідну соціальну захищеність педагога, його конкурентоспроможність на ринку праці.

Для того, щоб навчання школярів обробці деревини було ефективним, необхідна спеціальна підготовка майбутнього вчителя технології до такої діяльності. Причому зазначена підготовка повинна носити інтегративний характер і включати не тільки формування загальнопедагогічної та методичних умінь, а й високий рівень оволодіння технологією обробки деревини, естетичний розвиток майбутніх фахівців.

Об’єкт дослідження -процес формування в учнів знань, умінь і навичок з художньої обробки деревини учнів старшої школи

Предмет дослідження – рівень знань, умінь та навичок учнів старших класів загальноосвітньої школи та педагогічні умови організації профільного навчання в процесі вивчення художньої обробки деревини

Мета дослідження – виявити, систематизувати і узагальнити педагогічні умови та поняття про художню обробку деревини на уроках трудового навчання у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів.

Гіпотеза дослідження – процес навчання учнів художній обробці деревини буде більш ефективним за умови комплексного використання дидактичних принципів, інноваційних методик, форми та прийомів навчання.

Об’єкт, предмет, мета і гіпотеза зумовили завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову, педагогічну методичну, технічну та спеціальну літературу з досліджуваної теми.

2. Розглянути теоретико-методичні основи вивчення предмету «Технології» у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів.

3. Розглянути організаційні передумови навчально-трудової діяльності учнів старших класів

4. Виявити педагогічні умови забезпечення особистісно орієнтованого підходу під час виконання учнями творчих проектів.

5. Розробити творчий проект з теми дослідження.

Методи дослідження: теоретико-методологічний аналіз наукових, психолого-педагогічних, навчально-методичних, довідкових літературних джерел; аналіз та синтез теоретичного матеріалу; практичне проведення занять

Хімічний склад

До складу деревини входить низка складних органічних сполук. Повний хімічний аналіз показує, що вона містить близько 50% вуглецю, 6% водню і 44% кисню. Стінка клітини має сітчасту структуру із взаємопов'язаних ланцюгових молекул целюлози, наповнену іншими вуглеводнями (геміцелюлозами), а також лігніном і різними екстрактивними речовинами. Цементуючою міжклітинною речовиною є в основному пектати кальцію і магнію, а в клітинних порожнинах, особливо в деревині листяних порід, накопичуються смоли, камеді, жири, таніни, пігменти і мінеральні речовини. До складу деревини входить 45-60% целюлози, 15-35% лігніну і 15-25% геміцелюлози. Кількість чужорідних, екстрактивних речовин значною мірою залежить від породи і є неоднаковим в заболоні і ядрі деревини. Вміст мінеральних речовин (зольність) деревини зазвичай значно менший за 1%.

Деревина містить 5-25% екстрактивних речовин. [15]

Властивості деревини

Для деревини основними й найважливішими є такі властивості.

Механіко-технологічні: міцність, твердість, деформівність, питома в'язкість, експлуатаційні характеристики, технологічні характеристики, зносостійкість, здатність утримувати кріплення, гнучкість;

Фізичні: зовнішній вигляд (текстура, блиск, колір), вологість (усушка, жолоблення, водопоглинення, гігроскопічність, щільність), теплові (теплопровідність, теплоємність), звукові (акустичний опір, звукопровідність), електричні (діелектричні властивості,електропровідність, електрична міцність);

Хімічні властивості.

Механіко-технологічні властивості

Міцність деревини — здатність чинити опір руйнуванню під дією механічних навантажень. Розрізняють міцність на стиск і розтяг (за напрямками прикладення навантаження відносно волокон — поздовжню й поперечну) і статичний згин.

Міцність на розтяг деревини вздовж волокон у 2…3 рази більша за міцність на стиск й у 20…30 разів вища за міцність на розтяг впоперек волокон. Для окремих порід границя міцності на розтяг досягає 100…200 МПа. Питома міцність деревини на розтяг вздовж волокон порівняна з аналогічними показниками сталі й склопластиків. Проте ці властивості деревини реалізувати в конструкціях складно через наявність вад (сучки, тріщини тощо), які знижують її міцнісні властивості. Міцність на розтяг деревини хвойних порід мало залежить від вологості, для деревини листяних порід цей вплив є значнішим.

Міцність на стиск деревини визначають на зразках — призмах перерізом 20×20 мм та довжиною 30 мм уздовж і поперек волокон. Міцність деревини на стиск уздовж волокон у 4…6 разів більша від її міцності поперек волокон.

Міцність на статичний згин деревини перевищує міцність на стиск вздовж волокон, але менша за міцність на розтяг і становить для різних порід 50…100 МПа. Високі значення міцності на статичний згин дають змогу широко застосовувати деревину в конструкціях, які працюють на згин (балки, крокви, бруски, настили тощо).

Твердість деревини — здатність деревини чинити опір впровадженню в неї твердішого тіла. Твердість деревини оцінюється за навантаженням, що потрібне для вдавлювання в поверхню зразка металевої кульки діаметром 0,444 дюйма (11,28 міліметра) на глибину 5,64 мм (площа відбитка становить 1 см²). Метод оцінки твердості деревини називається метод Янка. За твердістю по торцю деревину поділяють на три групи: м'яка з твердістю 35…50 МПа (сосна, ялина, ялиця, вільха); тверда — 50…100 МПа (дуб, граб, ясен, клен, каштан, береза); дуже тверда — понад 100 МПа (самшит, кизил).

Зносостійкість деревини — здатність деревини опиратися зношуванню, тобто поступовому руйнуванню її поверхневих зон при терті. Зношування бічних поверхонь більше, ніж торцевих; зношування вологої деревини більше, ніж сухої.

Фізичні властивості

Відношення до вологи

Вологість деревини визначається точно так, як і будь-якого іншого матеріалу — це кількість води в одиниці об'єму або маси. Обчислюється вологість у такий спосіб: виміряється маса проби вологого матеріалу, потім обмірювана проба висушується в сушарці за температури 100–105 °С, потім відбувається повторне зважування, але вже сухого матеріалу. Різниця між масою вологого й сухого матеріалу саме й визначає кількість води, що втримується в зразку. Для того щоб розрахувати масову вологість необхідно скористатися нескладною математичною формулою: маса зразка до сушіння мінус маса зразка після сушіння, результат різниці розділити на масу зразка після сушіння й помножити на 100 відсотків. Результат і є вологість (масова) деревини у відсотках.

Гігроскопічність деревини — властивість матеріалу поглинати вологу з навколишнього середовища. Дана властивість залежить від вологості деревини. Суха деревина має більшу гігроскопічність, ніж волога. Для зменшення гігроскопічності матеріал покривають олійними фарбами, емалями або різними лаками. Гігроскопічність прямо залежить від іншої властивості деревини — пористості. Розбухання деревини проявляється при знаходженні матеріалів за підвищеної вологості повітря протягом тривалого часу.

Пористість деревини — відношення об'єму пор до загального об'єму деревини. Для деревини різних видів пористість має різне значення, але в середньому розбіг її значення становить 30-80%.

Усушка — зміна розмірів через втрату вологи деревиною в результаті сушіння. Усушка відбувається природно. Прямим наслідком усушки є утворення тріщин.

Жолоблення відбувається в результаті нерівномірного сушіння деревини. Висихання деревини відбувається швидше в шарах, більш віддалених від серцевини, тому у випадку, якщо сушіння проводилося з порушенням технології, відбувається зміна форми деревини — вона жолобиться. Жолоблення під дією усушки різне по різних напрямках. Уздовж волокон воно незначне, і становить приблизно 0,1%. Зміни розмірів поперек волокон більш значні й можуть становити 5-8% від початкового. Крім того, жолоблення часто супроводжується появою тріщин у деревини, що помітно позначається на якості кінцевого продукту. Жолоблення й утворення тріщин можна уникнути при дотриманні технології сушіння й при використанні певних технологій під час складання виробів. Так, наприклад, у колодах на всю довжину матеріалу робляться поздовжні розвантажувальні пропили, які знімають внутрішні напруження, що утворюються при усушці.

Розтріскування — результат нерівномірного висихання зовнішніх і внутрішніх шарів деревини. Процес випаровування вологи триває доти, поки вміст вологи у деревині не досягне певної межі (рівноважної), що залежить прямо від температури й вологості навколишнього повітря.

Теплові характеристики

Теплопровідність. На відміну від інших будівельних матеріалів деревина є поганим провідником тепла. Це дозволяє використовувати її для теплоізоляції приміщень. Теплопровідність сухої деревини берези і сосни вздовж волокон становить відповідно 0,128 та 0,349 Вт/(м·К).

Питома теплоємність є приблизно однаковою для усіх деревних порід — для сухої деревини 1,7…1,9 кДж/(кг·К) при 0…100°С. [17]

Інші властивості

Звукопроникність — здатність матеріалу проводити звукові хвилі. Якщо у випадку теплопровідності деревина — найкращий матеріал, то у випадку зі звукопроникністю деревина програє іншим будівельним матеріалам. У зв'язку із цим при будівництві стін і дерев'яних перекриттів необхідно використовувати додаткові матеріали (засипання), що знижують показник звукопроникності.

Колір — своєрідний індикатор, що показує якість, вік і стан деревини. Якісна й здоровіша деревина має рівномірний колір без плям і інших вкраплень. Якщо в деревині присутні вкраплення й плями, це свідчення її загнивання. Колір деревини також може змінюватися під впливом атмосферних умов.

Запах залежить від змісту в деревині смол і дубильних речовин. Свіжозрубане дерево має сильніший запах, а в міру висихання дерева й випаровування вологи й ефірних смол запах слабшає.

Масові показники деревини. Розрізняють густину й об'ємну масу деревини. Густина — маса одиниці об'єму деревини без врахування порожнеч і вологи. Дана маса не залежить від породи деревини й становить 1,54 г/см³. Об'ємна маса — це маса одиниці об'єму деревини в природному стані тобто з урахуванням вологи й порожнин.

Завилькуватість — непаралельне розташування волокон дерева стосовно поздовжньої осі колоди, бруса або дошки. Буває природною і штучною, через неправильне розпилювання. Навскісний шар також сильно знижує міцність деревини на розтяг і, як наслідок, на вигин, тобто як балки, крокви, затягування застосовувати такі дошки або бруси небажано. Крім відбраковування (або правильного розпилювання) інших способів боротьби не існує. Як приклад надзавилькуватості можна привести деревину Карельської берези.

Хімічні властивості

Основні органічні речовини, з яких складається деревина: целюлоза, лігнін і геміцелюлози.

Целюлоза — природний полімер, полісахарид з довгою ланцюговою молекулою. Формула целюлози (C₆H₁₀O₅)_n, де n — ступінь полімеризації, що дорівнює 6000-14000. Це дуже стійка речовина, нерозчинна у воді і звичайних органічних розчинниках (спирті, ефірі тощо), білого кольору. Пучки макромолекул целюлози у вигляді тонких волокон називаються мікрофібрилами. Вони утворюють целюлозний каркас стінки клітини. Мікрофібрили орієнтовні зазвичай уздовж довгої осі клітини, між ними знаходиться лігнін, гемоцелюлози, а також вода.

Лігнін — полімер ароматичної природи (полифенол) складної будови; містить більше вуглецю і менше кисню, ніж целюлоза. Саме з цією речовиною пов'язаний процес одеревіння молодої клітинної стінки. Лігнін хімічно нестійкий, легко окиснюється, взаємодіє з хлором, розчиняється при нагріванні в лугах, водних розчинах сірчистої кислоти та її кислих солей.

Геміцелюлози — група полісахариді в, в яку входять пентозани (C₅H₈O₄)_n і гексозани (C₆H₁₀O₅)_n. Формула гексозанів на перший погляд ідентична до формули целюлози. Проте ступінь полімеризації у всіх геміцелюлоз значно менший і становить 60-200. Це свідчить про коротші ланцюжки молекул і меншу стійкість цих речовин в порівнянні з целюлозою.

Вади деревини

Вади деревини — це недоліки окремих її ділянок, які знижують якість та обмежують можливості використання. Вади деревини можуть бути пов'язані з відхиленнями від нормальної її будови, пошкодженнями та захворюваннями. Їх поділяють на такі групи: тріщини, сучки, пошкодження комахами, грибами, трухлявинами, дефекти форми стовбура, вади будови деревини, рани, ненормальні відкладення в середині деревини, хімічні забарвлення. Вплив вад на придатність деревини для будівельних потреб залежить від їхнього місця розташування, виду, розмірів ураження, а також від призначення деревини. Сортність деревини встановлюють з урахуванням наявних вад. Їхнє походження може бути різним. Одні з них утворюються у період росту дерева, інші — у період зберігання та експлуатації.

У процесі експлуатації дерев'яних конструкцій найбільшої шкоди завдає волога. Для подовження служби деревини її декілька разів просочують однією із сумішей^[5]:

10 частин натуральної оліфи, 1 парафіну і 1 скипидару;

10 частин натуральної оліфи і 1,5 частини воску;

натуральна оліфа та гас у пропорції 1:1.

Класифікація деревини

Механічні властивості у всіх порід вздовж і впоперек волокон відрізняються.

За твердістю

До твердих сортів деревини відносяться червоне дерево, тик, чорне дерево, рожеве дерево, дуб, в'яз, Усі, крім евкаліпта, ростуть дуже повільно, і тому світові запаси практично вичерпані. До м'яких сортів деревини відноситься деревина хвойних дерев (сосни, ялини, модрини). Вони ростуть швидко і легко піддаються обробці, але вважаються деревиною низької якості. До білої деревини відноситься деревина берези, ясена, клена і явора. Усі ці дерева швидко ростуть, їхню деревину використовують для шпону і вважають дешевшою.

За цінністю

Цінність різних порід деревини визначається їх міцністю, довговічністю і неповторністю малюнка. Окремі породи, які використовуються для виготовлення дорогих меблів, паркету, дверей, предметів інтер'єру, вважаються елітними, враховуючи початково високу вартість і обсяг зусиль та коштів, що витрачаються на їх обробку. В Україні найпоширенішими є такі породи: дуб, вишня, бук, груша, волоський горіх, клен.

За ступенем насичення вологою

За ступенем вологості розрізняють такі види деревини:

мокра, яка тривалий час перебувала у воді (понад 100%);

свіжозрубана (50…100%);

повітряно-суха, що довго зберігалась на повітрі (15…20%);

кімнатно-суха (8…12%);

абсолютно суха (0%).

За умовну стандартну вологість прийнято вологість деревини, що становить 12%. [46] [47]

Лакування виробу

Послідовність виконання робіт

1. Уважно ознайомся із технологічною карткою № 5 («Іграшка для малят»).

2. Підготуй поверхню деталей до лакування.

3. Нанеси лак на поверхню кожної деталі. [26]

Розпис — зручна й оригінальна техніка орнаментування дерев'яних виробів, відома з X—XI ст. Технічно він мало чим відрізняється від розпису на інших матеріалах.

Орнамент наносять пензлями по заґрунтованій або незагрунтованій поверхні виробу темперою, гуашшю, олійними й аніліновими фарбами, нітроемаля-ми. З кінця XIX ст. розписані вироби почали покривати лаком, що оберігало їх від забруднення. (Додаток Б, рис. 12)

Крім розглянутих традиційних прийомів і технік, зустрічаються їхні різновиди й поєднання, наприклад, «штампування» металевими пробійчиками, аналогічне карбуванню; зіставлення плетених частин із гладкими поверхнями; контурне різьблення тонованих площин-елементів; викладання орнаментів соломкою тощо.

Умови реалізації концепції

Для реалізації зазначеної Концепції необхідно розроблення та оновлення нормативного забезпечення, організація підготовки педагогічних і керівних кадрів, забезпечення належного науково-методичного та психологічного супроводу, модернізація матеріально-технічної бази, створення нового покоління навчальних планів, програм, підручників і посібників, у тому числі й електронних, належне фінансове забезпечення.

Види проектів

Проекти — це певною мірою неповторні та одноразові заходи. Водночас рівень унікальності може значно коливатися залежно від особливостей проекту. Скажімо, якщо йдеться про зведення стандартного будинку за програмою житлової забудови, то рівень унікальності цього проекту є низьким. Базові елементи такого будинку ідентичні до решти сорока дев’яти будинків, які вже зведені. Проте унікальність може виявлятись у плануванні та використанні ландшафту місцевості, де проводиться забудова, розташуванні будівель тощо.

З іншого боку, якщо спеціалісти розробляють операційну систему комп’ютера нового покоління, вони, певна річ, мають справу з досить унікальним завданням, бо працюють над тим, що було недосяжним для попередніх інформаційних систем. Оскільки досвід минулих розробок може лише в загальних рисах підказати їм, чого треба очікувати від цього проекту, то в цьому разі йдеться про ризик і невизначеність. Узагальнюючи, можна зробити висновок, що проектування — це діяльність, за якої матеріальні, фінансові та людські ресурси організовано новаторським шляхом для виконання унікальної роботи з обмеженнями у витратах та строках виконання, щоб досягти позитивних змін, визначених кількісними та якісними параметрами. Справджуючи таку організацію, починають із мети проекту та безпосереднього обґрунтування власне проблеми чи ідеї, яку будуть реалізовувати. Обґрунтування здійснюють на основі собівартості проекту та витрат часу для виконання відповідних робіт. Якщо ці показники є високими у фінансовому еквіваленті (проект занадто дорогий), то повертаються до мети та завдань із тим, щоб переглянути ідею чи творчий задум. [43]

Потрібно розмежовувати такі поняття, як проектування і конструювання. Процес проектування включає конструювання, яке полягає в розробленні конструкції, детальної схеми виготовлення задуманого об"єкта і робочих креслень усіх деталей та окремих частин виробу. Проектування полягає не лише в конструюванні, а й у плановій діяльності, обґрунтуванні такого плану та корекції одержаних результатів. [45]

Наведемо класифікацію проектів, які ви можете виконувати самостійно або під керівництвом учителя.

1) За домінуючою діяльністю:

Дослідницькі проекти. Під час виконання цього проекту необхідно структурувати його за логікою наукового дослідження, аргументувати його актуальність чи актуальність проблеми, яка досліджується в проекті, чітко визначити об’єкт та предмет дослідження, визначити цілі та завдання роботи над проектом, сформулювати гіпотезу (припущення) дослідження, визначити методи дослідження та джерела інформації, скласти план розв’язання проблеми, засвоїти чи визначити нове знання дослідним шляхом, провести обговорення одержаних результатів, констатувати спектр нових проблем для подальшого дослідження.

Отже, дослідницькі проекти розробляються та здійснюються за логікою реального наукового дослідження, і найбільш вдало можуть бути проведені на прикладі вивчення основ агропромислового виробництва (дослідження, пов’язані з вирощуванням с / г культур).

Практико-орієнтовані проекти. Особливістю цього проекту є чітко визначений практичний результат, якого досягають його учасники. Виготовлення практично значущого продукту, що має практичне значення для учасників проекту і може бути корисним для вирішення проблем учнів, школи тощо. Він орієнтований на їхні соціальні інтереси (документ, рекомендації, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників із визначенням функцій кожного з них. Особливо важливою є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентації отриманих результатів і можливих засобів їх упровадження в практику.

Інформаційні проекти. Спрямовані на збір інформації про який-небудь об’єкт, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Ці проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції в ході роботи над проектом. Структуру цього проекту можна позначити наступним чином: мета проекту, його актуальність, методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, Інтернет) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки), результат (стаття, реферат, відеофільм). Такі проекти можуть бути частиною будь-якого іншого проекту.

Творчі проекти, які не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників. Структура та процес реалізації запланованих робіт у такому проекті підпорядковується кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення — звіт, реферат, відеофільм тощо.

2) За галуззю виконання:

• предметні (виконуються в рамках одного навчального предмета);

• інтегровані (у процесі їх виконання використовуються знання з інших дисциплін).

3) За змістом: інтелектуальні, матеріальні, екологічні, сервісні, комплексні.

4) За складом учасників: учні одного класу, однієї школи, міста, регіону, країни, різних країн світу.

5) За кількістю учасників: індивідуальні, групові і колективні (у ході виконання групових і колективних проектів розподіляються обов’язки між учнями та визначається відповідальність кожного за виконання проекту в цілому). [27]

Етапи та стадії проектування

Успішність та ефективність навчального проектування теж забезпечується за умови правильної й послідовної, організаційно спланованої діяльності з виготовлення запланованого виробу. Зміст проектування складається з таких етапів, які взаємопов'язані між собою й найефективніше розкривають послідовність розроблення та виконання проекту, а саме: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, завершальний.

На кожному етапі має здійснюватися відповідна система послідовних дій у виконанні проекту, які називаються стадіями

Навчальний проект передбачає п'ять етапів діяльності учнів і вчителя:

− проблема або проблемне завдання (попереднє складання плану дій на основі визначених завдань);

− пошук інформації та її накопичення з подальшим аналі­зом і систематизацією;

− планування — вироблення плану дій на основі аналізу інформації;

− реалізація — виконання запланованих робіт зі створення матеріального чи інтелектуального продукту або послуги;

− презентація проблеми, результатів дослідження, створе­ного продукту.

Критерії оцінки проекту в літературі представлені неоднозначно. На нашу думку, більш зручним і більш об’єктивним є спосіб оцінювання проекту, запропонований В. Голобородько. В процесі захисту індивідуальна картка заповнюється вчителем (членом журі), учасниками захисту і потім самим учнем. По завершенні процедури виставлення оцінки виводиться середнє арифметичне з балів, виставлених у даній позиції. [13], с. 111-115].

Розглянемо стадії проектування детальніше.Перший етап проектування — організаційно - підготовчий, на якому постає важливе завдання — правильно вибрати об'єкт проектування, адже від цього залежить успіх подальшої роботи. На цьому етапі необхідно обрати і поставити проблему, усвідомити значення майбутнього виробу як для самого себе, так і загалом для суспільства, тобто визначитись у доцільності виконання проекту. Збирають інформацію стосовно обраної проблеми чи виробу, який проектуватимуть, використовуючи довідники, книги, журнали, каталоги, мережу Інтернет. Результатом роботи на цьому етапі може бути реферат з тієї проблеми, яка досліджується в обраному проекті. Проектувальники формують і пропонують різноманітні ідеї, а згодом і варіанти

конструкції, визначають та обговорюють оптимальний варіант запропонованої конструкції, найвдаліші параметри своєї майбутньої конструкції з огляду на умови використання, з власного досвіду та досвіду інших; аналізують різні варіанти конструкцій з метою виявлення параметрів і граничних вимог до об'єкта проектування.

Отже, цей етап проектування складається з таких стадій: пошук проблеми, усвідомлення проблемної сфери, вироблення ідей та варіантів, формування основних параметрів, обґрунтування проекту, аналіз майбутньої діяльності, прогнозування майбутніх результатів. Засобами діяльності (співпраці) є власний досвід, досвід учителя та однокласників, а також засоби масової інформації — журнали, книги, Інтернет тощо.

Наступний етап проектування — конструкторський . На цьому етапі проектувальники складають ескізи можливих варіантів майбутнього виробу, здійснюють функціональний і композиційний аналіз, на основі чого вибирають оптимальну форму чи конструкцію виробу, добирають матеріали та інструменти, визначають найдоцільнішу технологію виготовлення обраної конструкції, виконують економічні, екологічні та міні-маркетингові дослідження і вносять відповідні зміни (пошук недорогих матеріалів чи зменшення кількості виконуваних операцій під час планування технологічного процесу). На цьому етапі також розробляють робоче креслення чи ескіз, на основі якого буде виготовлено виріб.

Засобами діяльності є всі робочі інструменти і пристрої, якими користуються під час розроблення проекту.

Отже, конструкторський етап містить такі стадії: складання ескізних варіантів (клаузура), розроблення конструкторсько-технологічної документації, добір матеріалів, вибір інструментів та обладнання, вибір технології обробки деталей виробу, їх з'єднання, обробка майбутнього виробу, економічне й екологічне обґрунтування, міні-маркетингові дослідження, в яких визначають доцільність виготовлення проекту з погляду економії матеріалів та енергоресурсів для його виготовлення. Перш ніж щось виготовити, слід зважити, скільки коштуватиме пропонована робота, яким буде прибуток чи витрати на виготовлення виробу. Відповіді на ці запитання дають економічні розрахунки. Отже, потрібно знаходити раціональні конструкції, проявляти заповзятість, спритність, кмітливість, щоб виготовити корисну річ з мінімальними матеріальними затратами, з недорогих матеріалів і водночас наділити її низкою переваг.

У проспекті творчого проекту на цьому етапі потрібно подати обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів, енергії для виготовлення виробу; визначення його собівартості та ціни, передбачуваних прибутку і можливих термінів реалізації.

Наступним моментом цього етапу є екологічна експертиза, де потрібно подати повну характеристику щодо екологічної безпеки виготовлення, не менш важливим є також обґрунтування використаної сировини.

На третьому етапі — технологічному — виконують заплановані операції, здійснюють самоконтроль та оцінюють якість виробу. Засобами є інструменти та обладнання, що заплановані й передбачені у змісті технологічного процесу. Цей етап проектування складається з таких стадій, як виконання операцій, передбачених технологічним процесом, самоконтроль діяльності, дотримання технологічної, трудової дисципліни, культури праці.

На завершальному етапі здійснюють кінцевий контроль, порівняння і випробування проекту, виготовлену конструкцію порівнюють із запланованою. Виявлені недоліки та неполадки намагаються усунути. Виконану роботу аналізують, з'ясовують, чи досягнуто мети, яким є результат праці, роблять самооцінку спроектованого виробу.

На початку роботи слід визначити, який проект буде виконуватися — індивідуальний чи груповий. Якщо проект виконується парою або групою, то вони формуються за інтересами, розподіляються ролі й завдання відповідно до рівня знань, бажаної практичної діяльності в рамках проекту.

Етапи під час виконання творчих проектів можна простежити за схемою, зображеною на рис. 9.

Як відомо, в основі проекту лежить певна проблема, щоб її вирішити, людина повинна мати знання з різних галузей науки, а також володіти певними вміннями: інтелектуальними (робота з інформацією, її аналіз, узагальнення і висновки), творчими (вироблення ідеї, варіантів вирішення проблеми, прогнозування результатів), комунікативними (ведення дискусії, уміння слухати й чути співбесідника, обстоювати свою точку зору, висловлювати власну думку).

Реалізуючи проекти, варто пам'ятати, що кожен виріб, послугу мож

на виконати різними способами — варіантів вирішення кожного завдання є безліч. Тому, перш ніж розпочати виконання проекту, потрібно переконатись у тому, що обраний варіант найбільш технологічний, економічний, екологічний, відповідає вимогам дизайну, найбільше задовольняє вимоги школи, сім'ї чи ринку. [42]

Й клас

Учень повинен знати:

- основні відомості про види художньої обробки деревини на території рідного краю, їхні характерні особливості;

- історію виникнення й розвиток місцевого промислу художньої обробки деревини ;

- правила безпеки праці і пожежної безпеки, вимоги до організації робочого місця;

- основи композиції: основні принципи декоративного оформлення площини;

- види і властивості матеріалів, що використовуються в художній обробці деревини, інструменти, обладнання і пристосування;

- різні види різьб та їх особливості;

- технологічний процес виготовлення і оздоблення столярних виробів різьбою;

- елементи і мотиви геометричної різьби, прості типові композиції;

- інструмент, що використовується, прийоми його заточування і правки;

- вимоги до якості виконання художньої різьби по дереву;

Учень повинен уміти:

- розпізнавати вироби різних видів обробки деревини, характерних для традиційних центрів художніх промислів рідного краю;

- робити замальовки зі зразків виробів;

- володіти інструментом і технологією художньої обробки деревини;

- виконувати елементи і мотиви орнаментів у техніці геометричної різьби;

- проектувати столярні вироби в традиціях місцевого промислу ;

- заточувати і правити необхідний інструмент для різьби;

- організовувати робоче місце, дотримуватись правил безпеки праці.

Й клас

Учень повинен знати:

- основні відомості про народні художні промисли України;

- основні композиції: складання композицій для токарних виробів із різьбою;

- прийоми виконання контурної різьби та мозаїки по дереву;

- інструмент, що використовується для контурної, плоскорельєфної різьби та мозаїки, прийоми його заточування і правлення;

- вимоги до якості різьби та мозаїки по дереву;

- основи композиції для виконання плоскорельєфної різьби;

- характер, особливості й прийоми виконання плоскорельєфної різьби;

- правила безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки та внутрішнього розпорядку;

- способи <