Вимоги до контрольної роботи з навчальної дисципліни «Розвиток гуманістичних напрямів у психології особистості»

Характеристики людини, яка самоактуалізується (за А.Маслоу). Чинники складності досягнення самореалізації. Шляхи досягнення самоактуалізації за А.Маслоу.

Згідно Маслоу, самоактуалізація – це повне використання талантів, здібностей, потенціалу тощо. Самоактуалізація – це динамічний процес, при якому здібності індивіда використовуються повністю, творчо і з радістю.

Говорячи про самоактуалізацію, Маслоу опирався на біологічні дані, говорив про «інстинктоїд» -- біологічний потенціал, який індивід відкриває в собі і доводить до актуалізації за допомогою творчого процесу. Тобто, в процесі самоактуалізації індивід має «дати життя» своїм вродженим задаткам та здібностям.

Процесу самоактуалізації можуть перешкоджати:

1. Негативний вплив минулого досвіду;

2. Вплив соціуму та тиск групи;

3. Внутрішні захисні механізми, через які індивід не може зрозуміти себе, свої здібності.

Шляхи (способи поведінки) досягнення самоактуалізації:

1. Концентрація. Самоактуалізація - це переживання повне, живе, з

повною концентрацією та осягненням всього, що навколо нас. Подібно до моментів відчуття злиття із світом.

2. Чесність і прийняття відповідальності за свої дії;

3. Самопізнання.

4. Вибір. Актуалізуватися – значить розвинути здібності здійснювати вибір в напрямку росту, виходу за межі зони комфорту та безпеки;

5. Довіра власним думкам, роздумам, інстинктам;

6. Саморозвиток. Самоактуалізація - це тривалий процес, який робить потенціал людини реальним;

7. Вершинні переживання. Це перехідні моменти самоактуалізації, вершина людських переживань, які виникають при сильному почутті любові, виняткової краси, творів мистецтва, це узагальнення кращих моментів людського життя.

8. Відсутність захистів для власного «Я». Для особистісного розвитку слід вміти виявляти механізми захисту, адже вони можуть приховувати істинне «Я» індивіда.

Поняття вершинних переживань та переживань «плато».

Значну увагу А.Маслоу приділяє вершинним переживанням. Вершинні переживання розглядає як особливо радісні та хвилюючі моменти в житті людини, спричинені відчуттям сильної любові до іншої людини, шедеврами мистецтва, музики, красою природи. Такі стани ще можна назвати повним розвантаженням, катарсисом, екстазом, кульмінацією, блаженством. Не є довготривалими.

Маслоу пов’язував вершинні переживання з позитивними емоціями, хоча було багато відомостей, що вершинним переживанням можуть передувати і негативні емоції (наприклад, страх). Проте, Маслоу ці відомості не брав до уваги.

Також Маслоу говорив про переживання «плато». Це більш стійкі, тривалі переживання, хоча не такі насичені як вершинні. Це переживання, пов’язані із переоцінкою цінностей, формуванням глибинного розуміння світу. Можуть виникати внаслідок важливих життєвих подій, наприклад, хвороби, під час якої людина була на межі життя та смерті.

Г.Олпорт: поняття пропріуму, стадії розвитку пропріуму.

Для пояснення самості Оллпорт вводить поняття «пропріум». Під пропріумом розуміє позитивну, творчу властивість людської природи, яка здатна до росту та розвитку. Це як певний принцип, який організовує установки, оцінки, мотиви, відчуття, здібності в одне ціле та формує унікальність людини. В самість, тобто пропріум, входять тільки ті аспекти життєвого шляху, які видаються людині дуже важливими (феноменологічний підхід). Оллпорт наголошує, що саме пропріум визначає шляхи усвідомленого життя індивіда, мало пов'язаний із біологічним виживанням, постає як власне психологічне поняття.

Оллпорт виділяє функції пропіуму, які виявляються також у його стадіях формування:

1. Відчуття свого тіла, яке залишається впродовж життя основою для самоусвідомлення;

2. Відчуття самоідентичності, важливим моментом якої виступає усвідомлення себе за допомогою мови та значущої особи, поява відчуття цілісності «Я», пов’язаного з власним іменем;

3. Відчуття самоповаги як відчуття гордості з приводу того, що деякі дії уже виконуються самостійно. Це найважливіше джерело підвищення самооцінки впродовж всього дитинства;

4. Розширення самості, розвиток самосвідомості, що виникає, коли діти усвідомлюють, що їм належить не лише їх фізичне тіло, але й певні значущі елементи зовнішнього світу, наприклад інші люди.

5. Образ «Я», коли дитина починає орієнтуватись на очікування значущих близьких, формуючи уявлення «Я хороший», «Я поганий»

6. Раціональна регуляція собою, що є стадією розвитку конформізму, моральної і соціальної слухняності, коли дитина вчиться вирішувати раціонально життєві проблеми, догматично вважаючи, що сім’я і релігія завжди мають рацію;

7. Пропріативне прагнення – формування перспективних життєвих цілей, поява сенсу життя.

8. Пізнання самого себе. Ця функція стоїть над всіма іншими та синтезує їх. На завершальній стадії свого розвитку пропріум співвідноситься із унікальною здібністю людини до самопізнання та самоусвідомлення.

Рецептивний тип

Людей, що належать до цього типу, характеризують довірливість, пасивність, чутливість, сентиментальність. Вони не дуже вміють діяти без сторонньої допомоги або підтримки. Зазвичай це ідеалісти, часто витають у хмарах. Їх можна легко обдурити.

Експлуатуючий тип

Характеризуються сильним характером, почуттям гідності і впевненістю. Їх поведінка характеризується агресивністю. Активні, наполегливі, винахідливі. Вони домагаються своїх життєвих цілей. Вони люди дії. І від інших теж вимагають активності. Навколишня дійсність і люди є для експлуатуючого типу засобам для досягнення їхніх цілей. В емоційному плані вони стримані.

Накопичувальний тип

Люди, які мають тягу до накопичення, будь то гроші або нерухомість, влада або любов. За своє вони тримаються зубами, уникаючи ризикованих вчинків. Цим людям властивий консерватизм. Вони характеризуються стриманістю, передбачливістю, спокоєм і терпимістю до чужих думок. Вони надійні, не схильні до змін, підозрілі і вперті, живуть минулим.

Продуктивний тип

Продуктивний тип, за Е. Фроммом, характеризується чесністю перед самим собою і у взаєминах іншими, незалежністю в судженнях і вчинках, продуктивним творчим мисленням. Люди продуктивного типу часто захоплюються громадською діяльністю. Е. Фромм вважав, що суспільство роздирається протиріччями, результатом чого є самотність, ізоляція і відчуженість. Від цього стану людина позбавляється «втечею від себе і самообманом». Продуктивною особистості вдається залишатися самою собою тільки завдяки трьом складовим.

Ринковий тип

Він характеризується спрямованістю на зовнішній світ. Для цього типу людей особистість також служить товаром. Такі люди приділяють увагу зовнішності, вони зацікавлені в потрібних людях (хоча іноді це суперечить моралі, але в інтересах справи мораллю нехтують), готові стати люблячими (зовні), аби домогтися успіху при продажу себе потенційним «замовникам». Е. Фромм характеризує їх як поверхневих, безтактні, аморальних при досягненні успіху, нерозбірливих в засобах і одночасно відкритими, допитливими і щедрими.

Фромм визначив п'ять основних екзистенційних потреб людини: у встановленні стосунків, у подоланні, у вкоріненні, в ідентичності, в системі поглядів та відданості.

Потреба у встановленні стосунків. Кожній людні властиве прагнення турбуватися про когось, співчувати комусь. Якщо ця потреба не задовольняється, людина стає нарцистичною, вона відстоює лише свої власні інтереси і не здатна довіряти іншим.

Потреба в подоланні. Людині властиве прагненні виявити власну творчу діяльну сутність і подолати пасивність. Оптимальний спосіб задоволення потреби - це діяльність і творчість. Неможливість задовольнити таку суттєву потребу стає причиною людської деструктивності.

Потреба у вкоріненні. Важливою потребою людини є прагнення бути в єдності із навколишнім світом. Потреба виникає з самого моменту народження людини, коли рветься біологічний зв'язок з матір'ю. Почуття безпеки і єдності забезпечується батьківською опікою, від якої доросла людина поступово відмовляється. її ж, хто зберігає симбіотичні зв'язки зі своїми батьками, родиною не здатні повною мірою відчувати свою особисту цілісність та свободу.

Потреба в ідентичності. Суттєвою для людей є внутрішня потреба власної ідентичності, завдяки якій вони відчувають свою унікальність та усвідомлюють, хто вони є насправді. Копіюючи чиюсь поведінку, проявляючи сліпу конформність, особистість не здатна досягти почуття власної ідентичності.

Потреба в системі поглядів та відданості. Об'єктивний і раціональний погляд на природу та суспільство має величезне значення для особистості, необхідний для збереження психічного здоров'я.

Метод фокусування-це процес творчої зміни який розвивається з внутрішнього усвідомлення, зосередженого в тілі. Це особливий вид самопізнання за допомогою переживання.Фокусування відноситься до природної людської функції внутрішнього пошуку, коли робиться спроба відчути щось фізично або за допомогою тіла.

Екзистенційний аналіз М.Босса.

Запропонував одну з перших практичних концепцій екзистенціальної психотерапії [6]. Бос вважає, що немає ніякого сенсу говорити про існування чого б то ні було, якщо немає того, хто «висвічує» це суще. Без людського сприйняття немає і предмету. Бос спеціально обмовляється: мова повинна йти не тільки про предметах, створених людською працею; існування будь-якого предмета залежить від нашого бачення. Люди не мають існування, окремого від світу, і світ не має існування, окремого від людей. За словами Боса «людина розкриває світ». Люди - це «просвіт, в якому все, що повинно бути, дійсно висвічується, виникає, з'являється як феномен, тобто як те, що є». Феномен є «світіння» безпосередньої реальності. За феноменами нічого не варто; вони не уявляють зовнішніх проявів кінцевої реальності.
Як зазначає Ю. В. Тіхоравов, Бос говорить про людське перебування у світі, підкреслюючи неподільність буття-в-світі. Буття-в-світі заліковує розрив між суб'єктом і об'єктом і відновлює єдність людини і світу. Необхідно підкреслити, що ця точка зору не затверджує, що люди пов'язані з миром або взаємодіють з ним. Бос розуміє Dasein як «що висвічує», що виводить речі «на світло». Метафора світла і висвічування визначає і розуміння Босом таких речей як психопатологія, психологічна захист, терапевтичний стиль, інтерпретація сновидінь. Захист по Босу є «невисвечіваніе» окремих аспектів життя, а психопатологія (як стан людини) подібна вибору життя в темряві. Терапія повертає людей до їх базової світлості і відкритості. [3]
Мета екзистенціальної психології, як вказує Бос, - проявити зв'язну структуру людської істоти: «Можливості підключення можлива лише в контексті цілого, що не піддавалося пошкодження; зв'язність як така відбувається з цілісності ». Головне завдання екзистенціального аналізу Бос бачить в лікуванні від неврозів і психозів за допомогою подолання всіх упереджених понять і «суб'єктивістські» інтерпретацій, заслони буття від людини. Необхідно, за його словами, осягнути «безпосередньо дані об'єкти і феномени людського світу», тобто феноменологически описати початковий рівень співвіднесеності людини зі світом, відкинувши пояснювальні конструкції, які спотворюють безпосередню даність феномена. До таких конструкцій Бос відносить, зокрема, психоаналітичний понятійний апарат.
Фундаментальним принципом, що лежить в основі психотерапії, повинна бути повна «відкритість» пацієнта. Бос наказує своїм пацієнтам то ставлення до світу, яке Хайдеггер, слідом за середньовічними містиками, позначав поняттям Gelassenheit (стан людини, «що дозволяє бути як є» всьому проявляющемуся). Таким чином, невротики і психотики страждають від відсутності спонтанності, жорсткої заданості реагування, обмеженості бачення світу. Тому головною умовою успішного лікування служить «дозвіл бути як є» усього, що проявляється в житті.
Особливе значення Бос надає тому, що він називає «дозволом пацієнту знову стати дитиною», щоб потім, крок за кроком, пройти шлях до зрілості. Деякі його пацієнти починали буквально з «нуля», з соски, ляльок і т. П. Бос вважає, що, дозволивши пацієнтові повернутися в раннє дитинство, психотерапевт вивільняє потенції, які свого часу були задавлені жорсткими сімейними і соціальними обмеженнями. Оскільки багато його пацієнтів в дитинстві були позбавлені любові, довіри, безумовної впевненості у своїй значимості для навколишніх, то досягнення цього базисного рівня у відносинах між психотерапевтом і пацієнтом є першим кроком психотерапії. В душі кожного невротика продовжує жити маленька дитина, якій не давали проявити себе у всій спонтанності почуттів. [4]
Бос також вказує на важливість «відкритості світу», в тому числі, тілесної відкритості [2]

Вимоги до контрольної роботи з навчальної дисципліни «Розвиток гуманістичних напрямів у психології особистості»

1. Основні поняття гуманістично-орієнтованих напрямів психології

До основних понять гуманістично-орієнтованого напряму у психології відносять: самоактуалізація, особистісний розвиток, становлення, самість, функціональна автономність, творчість, система цінностей, самоздійснення, сенс життя, духовність, любов, трансцендентний досвід та інші.

Гольдштейн: Самоактуалізація - це дії, спрямовані на задоволення потреб. Потреба - це стан дефіциту, що мотивує людину на його поповнення, задоволення. На його думку, організм прагне якнайповніше актуалізувати свої здібності, свою «природу».

Згідно Маслоу, самоактуалізація– це повне використання талантів, здібностей, потенціалу тощо. Самоактуалізація – це динамічний процес, при якому здібності індивіда використовуються повністю, творчо і з радістю.

Роджерс вважає, що тенденція самоактуалізаціївластива всім живим організмам. Самоактуалізація – це прагнення живої істоти до росту, розвитку, самостійності, актуалізації всіх потенційних можливостей організму

Деякі дослідники наголошують, що самоактуалізація не є ні вродженою, ані набутою, це як потреба у стимуляції.

Особистісний розвиток, зростання і розвиток особистості - найбільш загальне поняття, що описує всі позитивні зміни в особистості як результат внутрішніх процесів і зовнішніх впливів. Це все те, що в особистості розгортається з віком саме, що формується під впливом ззовні, що розвивається в спільній діяльності з оточуючими і розвивається в собі самою людиною.

Ще одна важлива концепція, запозичена від екзистенціоналістів – концепція становлення. Людина не є статичною істотою, вона завжди знаходиться у процесі становлення. Пошук справжнього існування передбачає дещо більше, аніж задоволення біологічних чи матеріальних потреб. Великою помилкою гуманістичні психологи вважають, якщо особистість відмовляється від можливості робити кожен момент свого буття максимально насиченим та повною мірою виявляти свої здібності. Відмова особистістю пийняти виклик, створити гідне життя, наповнене сенсом, на думкою екзистенціоналістів, є зрадою в першу чергу самому собі.

«Самість» -- сутність, яка є нестійкою та постійно змінною. Роджерс пояснює «я» як організований та послідовний гештальт, який постійно знаходиться в процесі формування та перетворення залежно від зміни ситуації. Тобто, в основі – розуміння «Я» як процесу, сутності, яка постійно змінюється. Відповідно, людина не просто здатна до особистісного росту та розвитку, така тенденція для неї вважається продною та переважаючою.

Концепція функціональної автономії полягає в тому, що деякі людські спонуки функціонально незалежні від початкових мотивів, які впливають на поведінку. Наприклад, первинним мотивом студента вивчити навчальний матеріал є покращення оцінок (отимання стипендії), та в процесі навчання студент зацікавлюєтся отриманою інформацією і його мотивом уже стає поглиблене вивчення даної теми, задоволення пізнавального інтересу. Власне, така динаміка мотивації відображає функціональну автономію.

Творчість у широкому розумінні — це пошук чогось нового, невідомого, чого люди не знали раніше. Але яким же чином ми можемо шукати те, чого не знаємо? Коли ж знаємо, що шукати, то як ми можемо знайти щось нове, чого не знаємо? Відповідь на ці запитання не може бути однозначною. По-перше, тому, що творчість — це не тільки абсолютно нове знання для всього людства: творить і той, хто, образно кажучи, «винаходити велосипед», але не знає, що він уже відкритий. По-друге, «винахід велосипеда» теж може бути абсолютно новим для всього людства, якщо такої конструкції раніше людство не знало.

Система цінностей - поняття теорії цінностей, що позначає сукупність сформованих у людей думок про значення в їх житті речей і явищ, що зустрічаються в природі і суспільстві («соціальних установок»). Людина спирається на систему цінностей при порівнянні та виборі рішень.

Самоздійснення - це цінність що вартує життя, і кожна людина має свої пріорітетні цінності: ризик, сімя, карєра.

Сенс життя - це те заради чого людина живе.

Духовність - це ідеал, до якого прагнула й прагне людина у її власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності, а також це є прояв зрілості психіки особистості діяльністю сигнальної системи.

Любов - почуття приязності одного суб'єкта щодо іншого.

Трансцендентний досвід - в аналітичній психології Карла Густава Юнга функція злиття свідомого і несвідомого вмісту, ключове поняття психічного розвитку, що пов'язане з процесом індивідуалізації. Фундаментальна рушійна сила психіки спрямована в область збагнення самозвеличення. Трансцендентальні переживання можуть супроводжуватись зміною психічної установки або зміною психічного тонусу — лібідо.

2. Основні положення гуманістично-орієнтованих напрямів психології.

Розглянемо основні положення гуманістичної психології очима деяких її представників.

Генрі Мюррей вважав, що предметом вивчення гуманістичної психології повинні стати:

а) люди, а не тварини;

б) цілісність людини;

в) людина у контексті свого життя;

г) «внутрішня, сокровенна» людина (її внутрішній світ);

д) людина у природному середовищі, а не в лабораторних умовах;

е) позитивні характеристики, які викликають у людини щастя, радість;

є) вольова активність;

ж) філософія життя особистості, її система цінностей.

3. Передумови виникнення гуманістично-орієнтованого напряму у психології особистості.

Згідно Роменця, Манохи, гуманістична психологія виникла під впливом десяти спрямувань:

1. Групова динаміка, зокрема в галузі Т-груп.

2. Доктрина самоакгуалізації (Маслоу).

3. Феноменологічний підхід, центрований на особистості напрям психології поради, терапії та виховання (Роджерс).

4. Теорія Райха.

6. Екзистенціалізм.

7. Результати використання ЛСД.

8. Дзен-будизм, особливо його ідея звільнення.

9. Даоїзм, особливо його ідеї центрації та полярної єдності Інь — Янь.

10. Тантра, особливо в її підкресленні важливості тіла як енергетичної системи.

10. Вершинні експерименти як одкровенні й просвітницькі.

Коріння гуманістичної психології йде в екзистенційну філософію, розроблену такими європейськими мислителями і письменниками, як С. Кьеркегор, К. Ясперс, Мартін Хайдеггер, Жан-Поль Сартр. Деякі видатні психологи також вплинули на розвиток гуманістичного підходу до особистості. Найбільш відомими серед них є Ерік Фромм, Гордон Олпорт, Карл Роджерс, Віктор Франкл, Ролло Мей.

Так, в основі екзистенційного погляду на людину – усвідомлення унікальності буття окремої людини, яка існує в конкретний момент часу та простору. Згідно екзистенціоналістів, людина живе, свідомо і боляче осягаючи власне існування та неіснування (смерть). Екзистеціоналісти заперечюють вплив зовнішнього середовища чи генетичних чинників на розвиток особистості, наголошують, що кожен з нас несе відповідальність за те, хто він є і ким стає. Люди усвідомлюють, що несуть відповідальність за вибір, за свою долю, тому переживають біль відчаю, самотність і тривогу. Проте, свобода вибору не гарантує, що вибір буде мудрим. Теоретики-гуманісти підкреслюють, що кожна людина є головним архітектором власної поведінки і життєвого досвіду.

Тобто, гуманістична психологія у екзистенціоналізму перебирає розуміння людини як відповідальної, яка володіє свободою вибору і може його здійснювати серед усієї кількості альтернатив.

Ще одна важлива концепція, запозичена від екзистенціоналістів – концепція становлення. Людина не є статичною істотою, вона завжди знаходиться у процесі становлення. Пошук справжнього існування передбачає дещо більше, аніж задоволення біологічних чи матеріальних потреб. Великою помилкою гуманістичні психологи вважають, якщо особистість відмовляється від можливості робити кожен момент свого буття максимально насиченим та повною мірою виявляти свої здібності. Відмова особистістю прийняти виклик, створити гідне життя, наповнене сенсом, на думкою екзистенціоналістів, є зрадою в першу чергу самому собі.

Феноменологічна психологія виступає одним із напрямів гуманістично-орієнтованого підходу, відповідно, здійснює вплив на його розвиток. Основну увагу представники приділяють суб'єктивній реальності. Екзистенціоналісти та гуманістичні психологи також підкреслюють значення суб'єктивного досвіду як основного феномену у вивченні і розумінні особистості.

Недирективна (клієнт-центрована) терапія Карла Роджерса, теорії особистості Генрі Мюрея, Гарднера Мєрфі, Джоджа Келлі, Г. Олпорта, Абрахама Маслоу здійснили вагомий вплив на розвиток гуманістично-орієнтованого напряму у психології.

Роджерс вважав, що гуманістична психологія зробила значний вплив на американську культуру, але лише незначний вплив на наукову психологію. Він виявив, що на той час (кінець 80- поч. 90рр ХХ ст) в усій Америці не було жодної докторської програми або інтернатури по цьому напряму, визнаних Американською психологічною асоціацією. Методи дослідження гуманістичної психології також зробили незначний вплив, оскільки психологи, що пройшли підготовку в області гуманістичної психології, як правило, ставали практичними психологами, а не вибирали академічну кар'єру в найбільших університетах. На початку ХХІст ситуація змінилась, гуманістична психологія отримує визнання і у наукових колах.

Гештальт-психологи забезпечили гуманістичну психологію концепцією цілісності індивідуального досвіду і його впливу на поведінку.

Загалом, можна сказати, що виникнення гуманістичної психології було пов'язане з пошуком методів аналізу і вивчення особистості як цілісної, переживаючої істоти.

Таким чином, існує три головні причини виникнення гуманістичної психології: 1) громадська ситуація, що затребувала ідеї гуманістичній психології; 2) широке поширення екзистенціалізму; 3) логіки розвитку соціальних наук, у тому числі і психології, що вимагають її "олюднення".

До гуманістичної орієнтації у психології відносять гуманістичну психологію, феноменологічну психологію, екзистенційну психологію, трансперсональну психологію.

4. Методи гуманістично-орієнтованих напрямів психології на сучасному етапі.

Феномени, явища, які є предметом вивчення гуманістично-орієнтованих підходів у психології, досить складно вивчити тільки об’єктивними методами дослідження, опираючись на природничо-наукову методологію. Представники гуманістичної орієнтації шукають нові методи дослідження або адаптовують уже існуючі.

Між представниками різних підходів гуманістичної орієнтації немає єдиного погляду на методологію та методику дослідження суб’єктивного досвіду людини.

У гуманістично-орієнтованому напрямі вважається, що лабораторні дослідження в контрольованих умовах чи кількісні виміри не дають можливості вивчити власне людську сутність, тому часто представники виступають проти таких методів дослідження.

Представники екзистенційної психології (Р.Мей) відмовились від об’єктивних методів дослідження. Г.Олпорт,А.Маслоу, К.Роджерс та інші спочатку брали за основу природничо-наукові методи дослідження, але згодом також відмовились. Проте, вони готові були бути гнучкими та йти на компроміс при виборі методів.

Г.Оллпорт один з перших наголошував, що, дотримуючись статистичних методів дослідження особистості, не можливо пояснити її унікальність. Як альтернативу пропонував ідіографічні методи, які відображають чітку структуру особистості, її індивідуальний стиль. Г.Олпорта вважають засновником ідіографічного методу як методу вивчення індивідуальності, спрямованого на аналіз внутрішньої структури особистості з метою дослідити її неповторність та унікальність. Послідовники ідіографічного методу вивчають унікальні, а не універсальні феномени.

А.Маслоу, розвиваючи ідеї гуманістичної психології, все більшої уваги приділяє інтуїції та спостереженню, аніж чітким емпіричним даним.

К.Роджерс пропонував три шляхи пізнання: 1) звернення до суб’єктивного досвіду людини; 2) звернення до об’єктивного пізнання на основі перевірки гіпотез через спостереження, тести, опитувальники, а також за допомогою експертів; 3) звернення до емпіричного розуміння на основі зіставлення гіпотези та внутрішнього світу партнера (міжособистісне пізнання). К.Роджерс намагався піддати дослідженню результативність діяльності психотерапевтичної групи, використовуючи при цьому такі методики, як ТАТ, Q-сортування, оціночні шкали, а також інтерв’ю.

Представник екзистенційно-феноменологічного підходу Джорджи пропонує ігнорувати питання надійності та валідності, кількісні показники і починати з предмету вивчення, адаптовуючи до нього методологію дослідження. Такі дослідники, як Різон і Рауен рекомендують лінгвістичні методи, вважаючи, що сенси розкриваються у мові. Є низка дослідників, які готові використовувати будь-яку методологію, яка дозволяє вивчати основні питання та проблеми гуманістичної психології.

Девідсон вважає, що гуманістично-орієнтовані підходи не можуть опиратись тільки на філософські твердження та міркування, тому повинні виступати з емпіричними дослідженнями, які мають справу із конкретними людьми, їх внутрішнім досвідом, використовуючи методи, характерні для феноменології, етнології та наративної психології.

Багато авторів відмічають, що вивчення особистості слід починати із спостереження та проективних методик, а потім уже використовувати опитувальники, експеримент, тести тощо.

Можна узагальнити, що проблема методів гуманістичної орієнтації у психології вирішується 2 основними шляхами:

1. Г.Олпорт, А.Маслоу, К.Роджерс та їх прихильники підтримують синтез методів, які існують у психології та за допомогою яких можна найбільш вірогідно дослідити феномени гуманістично-орієнтованого підходу.

2. Представники екзистенційної психології (Р.Мей) вважають, що наука про людину має вивчати безпосередній досвід особистості, без спотворень, похибок, які вносять природничо-наукові методи дослідження.

Проте, представники обох підходів сходяться на тому, що використання тільки природничо-наукових методів є недопустимим. Основна увага зосереджувалась на пошуку систематизованих методик вивчення переживань особистості у конкретних життєвих ситуаціях.

5. Загальна характеристика гуманістичної теорії особистості А. Маслоу. Мотивація: ієрархія потреб. Дефіцитні мотиви (Д - мотиви). Мотиви росту (Б - мотиви).

Найбільш відомі праці: «Дальние пределы человеческой психики», «Мотивация и личность», «Новые рубежи человеческой природы», «По направлению к психологии бытия».

Маслоу можна назвати «духовним батьком» гуманістичної психології. Перш за все його цікавила проблема найвищих досягнень людства, тому він розпочав свої дослідження із невеликої вибірки людей неординарних, здатних на видатні результати в різних сферах. Намагався дізнатися, що відрізняє геніїв від звичайних особистостей. На його думку, кожна особистість від народження володіє прагненням до само актуалізації. Дане поняття відображає найбільш повне розкриття здібностей людини, реалізацію всіх її потенціалів. Таке прагнення є найвищою потребою однак для задоволення цієї потреби необхідним є факт задоволення попередніх важливих життєвих потреб.

Маслоу вводить нове поняття – «психічно здорові індивіди», яке слід розуміти як «люди зрілі, з високою мірою самоактуалізації», і розвиває теорію психічно здорового суспільства, яке сприяє якнайповнішому розвитку і реалізації людських можливостей. Маслоу вважав, що суспільство повинне складатися з психічно здорових, самоактуалізованих індивідів. Проте, їх не може створити навіть ідеальне суспільство. Згідно Маслоу, суспільство, культура не створюють людину, а лише дають можливість, спонукають стати справжньою і актуальною.

А. Маслоу, розробив «ієрархію потреб». Вона складається з таких щаблів:
- фізіологічні потреби - це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).
- потреба в надійності - прагнення в матеріальній надійності, здоров´ї, забезпеченні в старості тощо.
- соціальні потреби. Задоволення цього рівня потреб не є об´єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна.
- потреба в пошані, усвідомленні власної гідності - ідеться про престиж, соціальний успіх.
- потреба в розвитку особистості, у самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.

Дефіцитні мотиви (Д-мотивами) містять в собі трохи більше, ніж низькорівневі потреби в мотиваційнійієрархії, особливо, що стосується наших фізіологічнихвимог і вимог безпеки. Єдиною метою є задоволення дефіцітарних станів (голод, холод, небезпека). У цьому сенсі Д-мотиви є стійкими детермінантами поведінки. За Маслоу, дефіцітарні мотиви характеризуються п'ятьма критеріями:
- Їх відсутність викликає хворобу (наприклад, людина, яка не їсть, врешті-решт починає хворіти);
- Їх присутність запобігає хворобі (людина, яка розумно їсть, не хворіє);
- Їх відновлення виліковує хворобу (немає іншого способу вилікувати голод, крім їжі);
- За певних складних умов, людина віддасть перевагу задовольнити їх (голодуюча людина вибирає їжу, а не прихильність сім'ї або друзів);
- Вони неактивні або функціонально відсутні у здорової людини (здорові люди знаходяться в умовах досить благополучних, щоб їх поведінка не стримувався постійними пошуками їжі).
Таким чином, дефіцитарна мотивація націлена на зміну існуючих умов, які сприймаються як неприємні, фруструючі або ті, що викликають напругу.
На відміну від Д-мотивів, мотиви росту (Б-мотивами) мають віддалені цілі, пов'язані з прагненням актуалізувати наш потенціал. Об'єктивні мотиви росту, повинні збагатити і розширити життєвий досвід, збільшити напругу за допомогою нового, хвилюючого і різноманітного досвіду. Мотивація росту пропонує не стільки відшкодування дефіцітарних станів (тобто зменшення напруги), скільки розширити кругозір (тобто збільшення напруги).