Історія розвитку кримінальної психології.

Вступ

Кримінальна психологія, виступаючи складовою частиною юридичної психології, завдячує своїй появі запитам юридичної практики. Йдеться про те, що на початку ХХ століття в кримінології, криміналістиці та кримінальному праві накопичилось багато питань, пов’язаних із поведінкою людей, для відповіді на які необхідно було залучати знання із психології (особливості регуляції і мотивації людського поведінки, вплив на неї індивідуально-психологічних відмінностей, виховання і навчання тощо). Висвітленню етапів цього залучення, на основі якого викристалізовувався предмет кримінальної психології, і присвячена ця лекція.

1. Предмет і завдання кримінальної психології.

Кримінальна психологія - це галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, психологічні проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп.

Іншими словами, кримінальна психологія – це наука, яка вивчає, пояснює та прогнозує психологічні аспекти, пов’язані зі злочинністю.

Предмет кримінальної психології (за М.Костицьким):

• психологічні закономірності виникнення та динаміки протиправних установок, мотивів скоєння злочинів, психологічних особливостей злочинної поведінки;

• психологія формування злочинних груп, конкретні чинники та умови, що сприяють груповим злочинним проявам;

• форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин та умов формування антисуспільних орієнтацій об’єктів професійної діяльності тощо.

Предмет кримінальної психології (за О.Столяренко):

• психолого-правова асоціалізація;

• психологія генезису протиправної поведінки;

• психологія особистості злочинця;

• психологія кримінального середовища та злочинних груп;

• психологічні особливості різних видів злочинів;

• психологічні причини та умови злочинної поведінки, способу життя;

• кримінально-психологічний моніторинг і прогнозування.

Отже, предмет кримінальної психології узагальнено визначається двома напрямками: з одного боку – це психологічні аспекти злочинної активності, злочину, його суб’єкта і жертви; з іншого – це психологічні аспекти попередження та припинення злочинів.

Завдання кримінальної психології:

• вивчення психологічних детермінант (індивідуально-психологічні, соціально-психологічні, психофізіологічні) злочинної активності;

• аналіз психологічної структури злочину, окремих його стадій та видів;

• з’ясування психологічних характеристик та особливостей суб’єкта злочину, його жертви;

• психологічне забезпечення діяльності із загальної профілактики та припинення злочинності;

• психологічне забезпечення діяльності із професійної (спеціальної) профілактики та припинення злочинності;

• професійно-психологічна підготовка правоохоронців до діяльності із профілактики та припинення злочинності.

2. Зв`язок кримінальної психології з іншими науками.

Кримінальна психологія має тісний зв'язок з психологічними, юридичними, суспільними та іншими науками.

Психологічні науки:

• юридична психологія (зокрема, із судовою та пенітенціарною);

• загальна психологія (виступає теоретико-методологічною основою кримінальної психології);

• соціальна психологія (забезпечує знаннями про соціальні групи, механізми їх діяльності, динамічні процеси);

• вікова психологія (забезпечує знаннями про вікові особливості розвитку людини);

• психофізіологія (забезпечує знаннями щодо впливу нейрофізіологічних, індивідуально-психологічних факторів на активність людини);

• психологія праці (її знання використовуються у вивченні професійної злочинності, аналізі злочинів, пов’язаних із використанням професійних обов’язків у різних сферах);

• патопсихологія (забезпечує знаннями щодо специфіки та закономірностей поведінки осіб з різноманітними психічними вадами).

Юридичні науки:

• кримінологія (теоретична база для аналізу злочинності, окремого злочину і конкретних його видів; дані щодо суб’єкта злочину, анти- суспільного середовища як сприятливого фону для формування злочинної особистості);

• кримінальне право (вивчає відносини, які виникають у зв’язку з вчиненням злочину та покаранням);

• криміналістика (аналіз злочинності, її розслідування; прийоми отримання доказової інформації);

• віктимологія (особливості поведінки жертви, можливих стосунків і зв’язків між жертвою та злочинцем, способів запобігання провокуючої поведінки жертви; проблеми особистої схильності людини стати жертвою, психологія правового виховання).

Суспільні та інші науки:

• філософія (методологічна база, яка забезпечує бачення злочинності та її об’єктивний аналіз);

• соціологія (спосіб життя суспільства і його груп; соціологічні та статистичні методи отримання емпіричних матеріалів);

• педагогіка (причини важковиховуваності; методи і способи профілактичного впливу (особливо неповнолітніх));

• демографія (зміни чисельності, міграції окремих груп населення на певних територіях, урбанізація). Доведено, що фактори віку, статі, етнічної і культурної приналежності пов’язані з певними категоріями злочинів;

• генетика (роль і зв’язки спадково-біологічних чинників у злочинній активності).

Висновки

Отже, кримінальна психологія як наука про психологічні аспекти, пов’язані зі злочинністю, має дуже довгу передісторію і відносно коротку історію свого розвитку. Вона утворилась на межі таких наук, як психологія та правознавство і на сучасному етапі активно розвивається. Сучасні вчені працюють над подальшою розробкою таких питань, як мотивація злочинної поведінки, закономірності формування і розвитку злочинних груп, психологія жіночої злочинності та злочинності неповнолітніх тощо.

Тема лекції: Злочинність як кримінально-психологічне явище

Вступ

1. Кримінально-психологічна характеристика злочинності.

2. Психологічні особливості окремих видів злочинності.

3. Кримінально-психологічні ознаки злочину.

4. Мотивація злочинної поведінки.

Вступ
Злочинність представляє собою такий кримінально-психологічний феномен, який супроводжує людство з прадавніх часів. Виступаючи свого роду побічним продуктом людської культури, вона віддзеркалює рівень морально-духовних проблем у суспільстві. Зрозуміти спонукальні засади злочинної активності означає зробити крок до її подолання.

1. Кримінально-психологічна характеристика злочинності.
Злочинність – це кримінально-психологічний феномен, що представляє собою специфічно спрямовану, здебільшого усвідомлювану активність в сукупності її індивідуальних та групових проявів.

Кількісно-якісні аспекти злочинності характеризуються за допомогою таких показників:
1) стан і рівень злочинності
Стан злочинності визначається абсолютним числом злочинів, зареєстрованих державними органами на певній території за визначений період часу (місяць, півріччя, рік).
Рівень злочинності представляє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до чисельності населення певної території за визначений період часу (чисельність: на 1 тис., 10 тис., 100 тис. осіб);

2) структура злочинності – представляє собою розподіл злочинів на групи за певними кількісно-якісними ознаками.

Так, за ознакою мотивів і спрямованості злочинів розрізняють насильницьку, корисливу, професійну, хуліганську та ін. злочинність; за статево-віковими ознаками: чоловіча, жіноча, неповнолітніх та дорослих; за кількістю суб’єктів: індивідуальна та групова; за кількістю скоєних злочинів: - первинна,

- повторна (при якій злочини скоюються відокремлено один від одного в часі та окремими діяннями, при чому за жодний з них винний не притягався до відповідальності),

- сукупна (дії винного утворюють два і більше різних складів злочинів),

- рецидивна (повторне скоєння злочину (-ів) після засудження за попередній);

3) динаміка злочинності – представляє собою кількісні та якісні зміни злочинності, на основі яких виявляються певні тенденції, здійснюються прогнози та реалізуються попереджувальні заходи.

Мотивація злочинної поведінки.

Класифікація криміногенних мотивів:

1) мотиви психологічного та соціального відчуження.

Виникають як результат неприйняття людини референтними для неї особами чи соціальними групами. Внаслідок відчуження в людини формуються такі якості як негативізм, заздрість, егоцентризм, переживання вини і страху. Вони сприяють виникненню високої ситуативної та особистісної тривожності і забарвлюють стосунки людини з соціумом конфліктним фоном, крайнім проявом якого є ворожнеча.

Ця група мотивів лежить в основі багатьох насильницьких злочинів.

2) мотиви ствердження і самоствердження.

Виникають як результат гіпертрофованого рівня домагань, що є нереальним для задоволення, виходячи з індивідуальних особливостей та можливостей людини. Намагаючись зберегти самоповагу, така людина не переглядає своїх життєвих планів, а обирає незаконний спосіб їх реалізації.

3) мотиви емоційної розрядки і компенсації.

Виникають як результат перенасичення людини негативними емоціями та переживаннями, конструктивного звільнення від яких вона не знаходить.

Ці мотиви обумовлюють скоєння різних злочинів, в основному насильницького характеру, спільними ознаками яких є швидкоплинність, звуженість свідомості, зовнішня безглуздість (напр., хуліганство, сімейно-побутові злочини і т.д.). На перший погляд інколи бувають незрозумілі мотиви таких діянь (їх називають безмотивними або немотивованими), насправді ж мотиви криються в ураженій емоційній сфері людини.

4) мотиви ризику та гри.

Слід розрізняти:

а) мотиви ризику заради результату (злочини корисливої спрямованості з метою отримання матеріальних цінностей у ситуації певної невизначеності – напр., шахрайство, обман, зловживання довірою);

б) мотиви ризику заради ризику (передбачають скоєння дій, метою яких є отримання гострих відчуттів – напр., піроманія-підпалювання будівель, майна; а інколи і клептоманія – крадіжки речей).

5) мотиви аморальності та збочення.

Виникають як результат аморальних та збочених потреб. Найпоширеніший злочин – збочене задоволення сексуальної потреби (розбещення неповнолітніх; зґвалтування, зокрема неприродним способом; примус до участі у створенні порнопродукції і т.д.).

Висновки

Отже, злочинність представляє собою специфічно спрямовану, здебільшого усвідомлювану активність в сукупності її індивідуальних та групових проявів, яка зумовлюється чинниками об’єктивного і суб’єктивного характеру. До перших узагальнено відносять умови існування суспільства (так званий чинник середовища), до других – індивідуально-психологічні та соціально-психологічні особливості індивіда (так званий людський чинник). Вирішальний вплив на вибір ним способу поведінки справляє людський чинник.

Тема лекції: Агресія і злочинність

Вступ
Історія людства переконливо доводить, що агресія є невід'ємною частиною життя особистості і суспільства. Більш того, агресія володіє могутньою силою привернення уваги, а отже і властивостями наслідуваності та заражуваності - більшість людей на словах відкидає агресію, але при цьому широко демонструє її у своєму повсякденному житті. Все частіше така демонстрація переходить встановлені законом межі і тоді ми маємо справу з кримінальною агресією. Знання про сутність агресії, про чинники, що її породжують і провокують допомагають успішно розпізнавати криміногенні ситуації та не потрапляти в них.

1. Поняття агресії та теорії її походження.
Агресія – це фізична або вербальна поведінка, спрямована на заподіяння шкоди.
Види агресії:
І. Майєрс виділяє такі види агресії:
1) ворожа (або «гаряча») – це агресія, породжувана і спонукувана люттю і злобою, які виступають самоціллю (напр., умисні вбивства);
2) інструментальна («холодна») – це агресія, яка виступає засобом досягнення певної мети (напр., війни, міжконфесійні конфлікти, терористичні акти і т.д.).
Бувають випадки, коли ці види переходять один в одний: те, що починається з холодного розрахунку, може закінчитись ворожістю.

ІІ. Берон і Річардсон виділяють такі види агресії:
1) фізична (це насилля і руйнування)
вербальна (заподіяння шкоди словом);
2) активна (означає здійснення певних дій і вчинків)
пасивна (означає бездіяльність агресора);
3) пряма (здійснюється відкрито, очевидно)
непряма (здійснюється підступно, замасковано від жертви).

Поєднання цих видів дає наступні варіації:
1) фізична, активна, пряма агресія (весь спектр насилля – від побоїв до умисного вбивства);
2) фізична, активна, непряма (вандалізм);
3) фізична, пасивна, пряма (заподіяння шкоди здоров’ю або життю шляхом бездіяльності);
4) фізична, пасивна, непряма (відмова допомогти людині, яка опинилась в небезпечному для життя стані);
5) вербальна, активна, пряма (погрози);
6) вербальна, активна, непряма (наклеп, осуд);
7) вербальна, пасивна, пряма (демонстративне ігнорування потерпілого - бойкот);
8) вербальна, пасивна, непряма (свідома відмова від виконання обіцяного).

Теорії походження агресії:
1. Теорія інстинктивної агресії.
2. Фрустраційна теорія агресії.
3. Теорія набутої агресії.
4. Теорія відчуження – виділяють не всі вчені.

1. Теорія інстинктивної агресії
Головна ідея полягає у визнанні існування вроджених агресивних спонук. Агресія розглядається як така, що обумовлена біологічно і полягає у вродженому прагненні до смерті та руйнування.
Прихильники теорії: Фройд, Лоренц, Ломброзо та ін.
Фройд: джерелом людської агресії є перенесення інстинкту смерті з самого себе на зовнішні об’єкти.
Не дивлячись на помилковість головних положень цієї теорії, повністю заперечувати її було б неправильно, оскільки в окремих випадках агресія дійсно обумовлюється біологічними факторами. До них належать:
1) впливи нервової системи: нервова система людини має певні ділянки, що відповідають за прояв агресії. Їх стимуляція призводить до збільшення ворожості людини, а дезактивація – до її зменшення;
2) генетичні впливи: спадковість впливає на чутливість нервової системи до збудників агресії;
3) біохімічні впливи: хімічний склад крові також впливає на чутливість нервової системи до стимуляції агресії. Алкогольне сп’яніння легко провокує агресивну поведінку, наркотичні і токсичні речовини також. На агресивність також впливає кількість чоловічого статевого гормону – тестостерону. За результатами досліджень, в ув’язнених, які відбували покарання за неспровоковані насильницькі дії, рівень тестостерону вищий, ніж у засуджених, які скоювали злочини, не пов’язані з насиллям.

2. Фрустраційна теорія агресії
Фрустрація – це психічний стан людини, що виникає внаслідок існування об’єктивно нездоланних труднощів на шляху досягнення мети або вирішення проблеми. Отже, фрустрація – це блокування цілеспрямованої поведінки людини; блокування можливості досягти ціль.
Головна ідея теорії: фрустрація завжди веде до агресії (прихованої чи явної), а агресивна поведінка є індикатором певної фруструючої ситуації. Отже, фрустрація викликає озлобленість та емоційну готовність реагувати агресивно. Озлобленість збільшується в ситуаціях, коли фрустратор мав можливість не здійснювати фруструючу дію.
Розрізняють: 1) фрустратор – причина, що викликала фрустрацію; 2)фрустраційну ситуацію; 3) фрустраційну реакцію.
Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини в момент фруструючих дій, а також від сформованих в процесі соціалізації стійких форм емоційного реагування на життєві труднощі. Крім цього, рівень фрустрації посилюється, коли цілеспрямованість людини мала дуже сильну мотивацію.
Прихильники теорії: Джон Доллард, Юджин Бернстайн, Леонард Берковіц
Недолік теорії: агресія не завжди і не обов’язково розряджається на своїй першопричині. В тих ситуаціях, коли прояв агресії може привести до несхвалення чи навіть покарання з боку інших, має тенденцію проявлятись механізм «перенесення» - це переключення агресії із джерела фрустрації на іншу мішень, яка, як правило, є більш безобідною чи більш соціально прийнятною.

3. Теорія набутої агресії
Головна ідея: агресивна поведінка є результатом научіння. Тобто агресія виступає набутою соціальною навичкою.
Прихильники теорії: Альберт Бандура, Річард Нісбетт та ін.
Іншими словами, люди засвоюють зразки соціальної поведінки за допомогою спостереження та імітації (наслідування) під впливом винагороди і покарання.
Моделі агресивної поведінки постійно демонструються в сім’ї, субкультурі, засобах масової інформації.
І. Сім’я: діти, батьки яких часто карали їх, як правило, використовують схожі агресивні форми поведінки по відношенню до інших. Насилля в сім’ї часто приводить до насилля в подальшому житті.
ІІ. Субкультура: це соціальне середовище поза межами сім’ї. Воно демонструє широкий вибір агресивних моделей поведінки.
ІІІ. Засоби масової інформації: експериментально доведено, що споглядання насилля по телебаченню посилює агресивність. Отже, згідно з теорією набутої агресії, агресія – це навичка, здобута за допомогою научіння.

4. Теорія відчуження
Суть теорії: деякі батьки не приділяють дітям тієї уваги і душевного тепла, які є важливими для них. Діти почувають себе знехтуваними, небажаними, нелюбимими. Від цього з’являється переживання вини і страху. Виникає психологічне відчуження, яке супроводжується постійним переживанням почуття вини і згодом переростає у відчуженість соціальну. На цій основі виникає стійка установка на агресивну поведінку, яка і проявляється згодом у вбивць, ґвалтівників і хуліганів.

2. Чинники, що провокують виникнення агресії.
Дослідженнями встановлено, що на виникнення агресії впливають наступні чинники:

І. Аверсивні випадки (включають в себе переживання людиною больових відчуттів, спеки, образ, а також відчуття тісноти). Це так звана аверсивна стимуляція, внаслідок якої підвищується збудженість нервової системи, яка в поєднанні з негативними, ворожими думками і почуттями полегшує прояв агресивної поведінки.
Біль: фізичний (хвороба, біль від удару) чи психологічний (фрустрація, депресія, стрес) біль виступає пусковим механізмом ворожої агресії. Цей висновок експериментально доведений на тваринах.

Спека: доведено, що зміна кліматичних умов впливає на поведінку (у спекотну погоду люди стають більш дратівливими). Дослідження американських вчених свідчать, що найбільша кількість насильницьких злочинів скоюється саме у спекотні дні, особливо в ті роки, коли літо буває надзвичайно спекотним. Вітчизняні вчені також помітили таку тенденцію: серійні вбивці і ґвалтівники активізуються в періоди, коли сильна спека розряджається зливою. Проте наука на даний час ще не володіє надійними доказами того, що між температурою і агресією існує пряма залежність.

Образи: умисне приниження чи образа виступають сильним збудником агресії, заснованій на бажанні помститися. Таку ж реакцію (але не настільки гостру) викликають і ненавмисні, спонтанні образи та невдалі жарти. Здебільшого в ситуаціях приниження і образ задіюється принцип «око за око, зуб за зуб», причому різними є лише часові параметри – хтось реагує миттєво, а хтось помститься згодом.
Відчуття тісноти: суб’єктивне відчуття нестачі простору виступає стресогенним фактором, який полегшує прояв агресії. Американські вчені стверджують, що в компактно заселених великих містах відбувається більша кількість злочинів.
Таким чином, всі перелічені вище аверсивні випадки підвищують збудливість нервової системи людини і в поєднанні з ворожими думками і почуттями полегшують прояв агресивної поведінки.

ІІ. Масова культура – на сьогоднішній день це один з найбільш дієвих чинників, що провокують агресивну поведінку. Масова культура, особливо засоби масової інформації призводять до викривленого сприймання реальності, внаслідок чого для підростаючого покоління фізичне насилля стає єдиноможливим способом розв’язання всіх проблем, а для дорослих – засобом задоволення сексуальних потреб. Часте споглядання сцен сексуального насилля в художніх фільмах і порнографії провокують чоловіків на агресивну поведінку із жінками. За даними американських вчених, особи, що скоїли сексуальне насилля, а також звинувачені у сексуальних домаганнях дітей, значно активніше користувались порнографією, ніж особи, які не скоювали сексуальних злочинів. Звичайно, цей взаємозв’язок ще не доводить того, що порнографія є головною причиною сексуального насилля. Можливо, перегляд порнографії злочинцями виступає лише симптомом, а не причиною їх поведінки. Цей аспект науковцям ще треба вивчити, але те, що між переглядом сцен насилля і агресивною поведінкою існує зв'язок доводити не потрібно.
Таким чином, споглядання насилля по телебаченню:
1) створює сприятливий грунт для помірного посилення агресивної поведінки;
2) понижує сприйнятливість глядачів до агресії та перекручує їх уявлення про реальність.
Ці дані чітко перегукуються з результатами досліджень, присвячених «жорсткій» порнографії в аспекті її впливу на поведінку та мислення глядачів: як свідчать експерименти, порнофільми із сценами насилля здатні зробити чоловіків більш агресивними в поведінці з жінками та викривляти їх уявлення про реакції жінки на сексуальний примус.

ІІІ. Групові впливи – групи можуть збільшувати рівень агресивних реакцій шляхом «розсіювання» відповідальності. І крім цього, коли обставини провокують індивідуальну агресивну реакцію, групова підтримка часто посилює її.

3. Психологія злочинної агресії.
Злочинна агресія найчастіше втілюється в злочинах насильницького і корислово-насильницького типів.
В її основі лежить ворожість до людей чи речей і вона посягає на найважливіші людські блага – життя, здоров’я, честь, гідність, права людини.
Отже, агресивними злочинами визнаються передбачені кримінальним законодавством дії, які виражають деструктивні (руйнівні) тенденції винних осіб, і які мотивовані ворожістю та ненавистю до людей, суспільства, речей, природи і мають на меті заподіяння їм шкоди.
Зелінський розрізняє 5 груп агресивних злочинів:
1) умисний замах на життя, здоров’я, гідність і честь людини;
2) злочини проти держави, суспільної безпеки, громадського порядку і порядку управління (найбільш поширені: хуліганські порушення громадського порядку; злочини проти держави – замах на порушення державного суверенітету, територіальної недоторканості, обороноздатності та державної безпеки; злочини проти порядку управління – посягання на нормальну діяльність органів державного управління або громадських організацій);
3) незаконні насильницькі дії посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків (перевищення влади, незаконне затримання із застосуванням насилля; застосування насилля до обвинувачених і підозрюваних в процесі слідчих дій);
4) насильницькі статеві злочини (злочинні посягання на статеву недоторканість: зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до статевого зв’язку, статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх);
5) вандалізм (беззмістовне знищення або пошкодження матеріальних і культурних цінностей, а також об’єктів природи).

Мотивація агресивних злочинів
1) ворожа мотивація (включає в себе мотиви, які зароджуються на основі індивідуальних потреб в безпеці, самоповазі, самоствердженні. Ворожнеча з’являється також при міжкорпоративних конфліктах і навіть в ім’я суспільних інтересів на основі членства в якомусь політичному, релігійному чи націоналістичному об’єднанні).
Ворожа мотивація посідає перше місце у так званих побутових злочинах. Рівень агресивності у внутрішньосімейних стосунках на сьогоднішній день значно виріс. Причому жертвами в них стають як батьки, так і діти, а також будь-хто із подружжя.
Агресія в сім’ї проявляється через катування, каліцтво, доведення до самогубства і умисні вбивства.
Серед причин такого становища можна виділити надмірний і неприборканий егоцентризм агресора, бажання владарювати над іншими членами сім’ї і подавляти їхню волю і т.д.
За статистикою від насилля в сім’ї страждають найчастіше жінки і діти.
Отже, ворожа мотивація має місце в сімейних, родинних, дружніх, інтимних та інших стосунках між людьми. Крім цього, вона може проявлятися і на фоні участі людини в політичному, релігійному чи націоналістичному об’єднанні.

2) інструментальна мотивація (включає в себе мотиви, що пов’язані із прагненням зняти напруження, яке викликане образою чи іншими неприємностями. Однак, на відміну від ворожої мотивації, інструментальна спрямована не на фрустратора, а на сторонніх осіб, які ні в чому не винуваті. Напр., інструментальна агресія проти заручників, яких часто вбивають навіть після виконання всіх вимог).
Інструментальна мотивація лежить в основі приблизно половини всіх умисних вбивств, скоєних на основі користі. Тобто між злочинцем і жертвою не існувало ворожнечі і особистої ненависті, а була лише користь.
Приблизно таку ж інструментальну мотивацію мають і хуліганські вбивства (як правило, вони носять характер імпульсивних дій, які вчинюються на фоні алкогольного сп’яніння чи наркотичного збудження). В даному випадку ворожість і ненависть до конкретного кривдника (або і до цілого світу) проектується на сторонню, незнайому особу.
Інструментальну мотивацію має також і більшість статевих злочинів, при яких вибір жертви характеризується спонтанністю.

3) негативістська мотивація (в її основі лежить патологічна потреба в негативних емоціях - типу переживання тривоги, ризику, нервового напруження). Така мотивація не пов’язана із станом фрустрації і не є реакцією на образу. Це агресія заради агресії. Причому кількість її проявів збільшується пропорційно до можливостей уникнути покарання. (напр., деякі види вандалізму; неправдиві повідомлення по телефону про замінування певних об’єктів; злісне хуліганство як прагнення самоствердитись і т.д.)
В основі негативістської мотивації лежить прагнення людини виділитись з маси, привернути до себе увагу, заявити про себе, тобто добитися слави і відомості будь-якою, навіть патологічною, ціною.

4. Шляхи нейтралізації агресії.
Виділяють наступні шляхи нейтралізації агресії:
1) катарсис - емоційна розрядка. Згідно з теорією катарсису, агресивність послаблюється, коли вона знаходить своє вивільнення. Таке вивільнення може реалізуватись або шляхом агресивних дій, або за рахунок уявлюваної агресії. Цей шлях має як переваги, так і недоліки. Перевага – не дає накопичуватись негативним переживанням. Недолік – агресивна енергія часто вивільняється не на своїй першопричині, а на більш слабшій мішені. Крім цього, цим шляхом проблема агресії знімається лише зовнішньо, а сам внутрішній її стержень залишається, від чого людина не стає менш агресивною.
2) соціальне научіння - передбачає можливість контролю агресії шляхом протидії тим чинникам, які її провокують чи породжують. Мова йде про послаблення аверсивної стимуляції, про формування і заохочення до неагресивної поведінки, і найголовніше – про необхідність формування стійкості особистості до впливів несприятливих життєвих факторів.

Висновки
Отже, агресія як поведінковий прояв - це поведінка, котра, характеризується спрямованістю, по-перше, на заподіяння шкоди неживим об'єктам, по-друге, на здійснення дій, які спричиняють шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну) живим істотам, які мають мотивацію уникнення такого ставлення. Також можна зазначити, що агресивна дія може використовуватись як засіб досягнення певної мети.

Тема лекції: Масові форми поведінки людей і злочинність

Вступ
Масові скупчення людей завжди мають потенційну небезпеку та загрозу для життя індивідів. За певних обставин, при нагнітанні напруженості, організована публіка може перетворитися на стихійний рух, що зносить все на своєму шляху. Останнім часом рівень напруженості у місцях масового скупчення визначається ще й загрозою масового терору. У зв’язку з цим, актуальність вивчення психології натовпу набуває велику значущість як для психологів, так і для осіб, які за своєю професійною діяльністю вимушені стикатися з агресивними або панічними масовими проявами.

1. Види масових форм поведінки людей.
Масові форми активності – це переважно неорганізована діяльність людей, що знаходяться в єдиному просторі і часі, в умовах послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального контролю.
Види масових скупчень громадян:
1) випадкове скупчення – виникає внаслідок якоїсь неординарної події (пожежа, ДТП, бійка і т.д.). Люди у такому скупченні виявляють інтерес до того, що сталося і можуть активно діяти. Тривалість існування такого скупчення залежить від значущості інциденту.
2) споглядальне скупчення (публіка, вболівальники) – виникає з метою перегляду чи співучасті у цікавій для них події.
За суттю поведінка людей у такому скупченні не є агресивною і не має мети порушувати громадський порядок. Однак вона є незвичною за формою, характеризується сильним емоційним забарвленням.
3) панічне (або рятівне) скупчення – виникає як реакція на небезпечну чи незрозумілу ситуацію.
Поведінка людей у такому скупченні супроводжується активними діями, спрямованими на уникнення небезпеки.
4) протестуюче (або мітингове) скупчення – виникає випадково чи спеціально організовано з метою демонстрації незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних осіб.
Всі зазначені види масових скупчень за певних обставин можуть трансформуватися в агресивний натовп або переростати в масові безладдя.

Ймовірність виникнення масових безладь визначається співвідношенням таких факторів, як степінь загострення соціально-економічних проблем та рівень розвитку політичної культури населення. Чим вищий степінь загострення соціально-економічних проблем при низькому рівні політичної культури населення, тим вища ймовірність виникнення масових безладь.
Умови трансформації масових скупчень людей у агресивний натовп:
1. Зовнішні або соціологічні умови.
Поділяються на довгочасні і ситуативні.
Довгочасні умови визначаються економічним, соціальним, політичним та ін. рівнями життя в суспільстві, які формують негативні соціальні настрої. За цих умов виникнення агресивних натовпів чи масових безладь пов’язане із розбіжністю двох важливих чинників:
1) соціальні очікування, пов’язані з масовими потребами та інтересами;
2) реальні умови життя.
Ситуативні умови визначаються часом, місцем виникнення події та кількістю присутніх.
Вченими виявлені певні закономірності, пов’язані з дією ситуативних умов: масові форми активності найбільш характерні для теплої пори року (з травня по жовтень); вони виникають у неробочий час або у вихідні дні і найчастіше прив’язуються до центральних районів населеного пункту чи до перетину транспортних артерій.

2. Соціально-психологічні умови.
Включають в себе механізми впливу людей один на одного в натовпі та склад натовпу.
Склад натовпу є неоднорідним і складається з таких прошарків:
1) активні учасники – ті, що мають на меті взяти безпосередню участь у протиправних діях;
2) підбурювачі – самі активно не діють, але виступають каталізатором протиправних дій інших (заклики, лозунги, маніпуляція суспільною думкою, викликання негативних емоцій);
3) спостерігачі – до того, що відбувається, ставляться зацікавлено, але без наміру брати участь в активних діях;
4) випадкові – до події ставляться байдуже або навіть негативно, однак їхня присутність чисельно збільшує натовп і надає присутнім відчуття могутності.
Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи досягає «критичної» концентрації – 20 %. Це стає можливим внаслідок таких умов, як навмисне підбурювання; неможливість перевірки інформації і сприймання її «на віру», оскільки вона відповідає загальному емоційному настрою та надходить від людей, які користуються довірою та авторитетом; присутність неврівноважених та легко збуджуваних людей.
Механізми впливу людей один на одного в масових скупченнях:
1) механізм залучення – навіть невелика кількість людей стає стимулом для зацікавлення інших;
2) механізм наслідування – копіювання та відтворення зразків і моделей поведінки оточуючих людей;
3) механізм навіювання – некритичне сприйняття інформації;
4) механізм емоційного зараження – мимовільна схильність людини піддаватися демонстрованим психічним станам при безпосередньому контакті;
5) механізм групової творчості – створення образів спільної уваги, що фокусують почуття і уявлення присутніх;
6) механізм групової могутності – факт присутності значної кількості людей здатен викликати у учасників відчуття власної сили і непереможності, а отже і безкарності.

3. Психологічні умови.
Включають в себе:
1) психологічну схильність людини до участі в активних діях натовпу;
2) специфічні стани організму.

2. Етапи розвитку натовпу.
Будь-який натовп у своєму розвитку проходить такі етапи:

1) початковий – характеризується виникненням конфліктної ситуації, яка своєчасно не ліквідовується. На цьому етапі мають місце: висловлювання обурення, поява чуток, зараження негативними емоціями тих людей, які не мають безпосереднього відношення до конфлікту. З числа присутніх виділяється лідер та активне ядро, формується агресивна установка.
2) активний – триває від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу.
Спільні починаються, як правило, після певного додаткового стимулу (провокаційні дії, заклики).
3) заключний – розсіювання натовпу із застосуванням сили.

Ці етапи досить умовні: при своєчасних, професійних діях працівників правоохоронних органів активного етапу може і не наступити. Розвиток натовпу може призупинитись і в силу об’єктивних причин: злива, настання ночі і т.д. А також в окремих випадках він може самоліквідуватись (напр., при досягненні лідерами своєї мети).
Мітингове (протестуюче) масове скупчення опирається на певні масові настрої.
Соціальна динаміка розвитку масових настроїв:
1) бродіння мас – зародження перед політичних настроїв, пов’язаних з почуттям загального незадоволення стосовно реального життя, з відчуттям неповноцінності і недосяжності бажаного;
2) ясне (чітке) відчуття необхідності змін – конкретизація соціально-психологічного настрою конкретних груп, підвищення міри усвідомлення того, що відбувається, збільшення розриву між домаганнями і можливостями їх здійснити;
3) підйом настроїв, стадія активних дій – дії спрямовуються на ліквідацію причин, які викликали масове незадоволення;
4) спад (втома) – викликається або дієвою реалізацією бажаного, або неможливістю змінити обставини, що супроводжується упокоренням і звиканням до них;
5) новий підйом настроїв, які, не знайшовши виходу, як правило, проявляються знову на новому витку розвитку.
Таким чином, розвиток масових настроїв носить циклічний і циркулярний характер. А самі масові настрої бувають активні (це особливий стан масової свідомості, який виражає соціально-психологічну реакцію людей на неузгодженість бажаного і дійсного, котра передує конкретним діям) і пасивні (це своєрідний параліч домагань, байдужість, пасивність, інертність мотивацій і активних дій), а також прогресивні і реакційні.

3. Психологічні особливості діяльності правоохоронних органів при масових заворушеннях.
При випадкових скупченнях:
Головне завдання – не допустити великого накопичення людей та розповсюдження чуток чи