Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.В кінці 80-х на початку 90- х років за ініціативи Озала проголошується мета ЗП – регіональне лідерство. У політичних колах з’являються ідеї пантюркізму (до Озала ця ідея була не надто поширеною). Під час інтервенції до Кувейту підтримує США ( Туреччина як один з ключових партнерів для США). Але тут Туреччина також просуває власні інтереси і робить певні виключення: її війська не будуть задіяні, право на реалізацію власної політики в курдському питанні (можливість здійснювати на пн. Іраку бойові операції, якщо сам Ірак буде не здатним. У тому числі і проти курдських бойовиків, які перебазовувалась з турецької території до пн. Іраку. Тобто Туреччина заявляє, що вона не є безапеляційним союзником США, а й свою власну специфічну позицію. 2003 рік – інтервенція США до Іраку. Туреччина розглядалась США як осн. плацдарм для проведення операції. Туреччина висуває вимоги: відмова у використанні турецької території для здійснення інтервенції. Туреччина вперше відмовляє своєму головному союзнику у наданні допомоги у інтервенції. При цьому Туреччина політично підтримує США. США отримує право використовувати турецькі військові бази лише для транспортних операцій, та рятувальних операцій. Позиція позитивного нейтралітету щодо політики США у Іраку. Разом з цим Туреччина залишає знову за собою право здійснювати військові дії проти курдів на півночі Іраку за необхідності. З 2007 року поступово Туреччина повертається обличчям до мусульманського світу. Претендує на статус посередника у близькосхідному врегулюванні.. Виступає послідовним захисником палестинців особливо у Секторі Газа. Висуває претензії на статус посередника палестинців і Ізраїлю. У цьому контексті можна згадати про конфлікт з Ізраїлем через захоплення останнім кораблів Туреччини, що прямували з гуманітарною допомогою до Сектору Газа. Наразі Ізраїль приніс Туреччині свої вибачення. Особливу роль зайняла у Арабській весні: ні з західними державами, ні з арабськими. Найбільш неоднозначним підтвердженням зацікавлення Туреччини у Близькосхідному регіоні став розвиток відносин з Ізраїлем середини 90-х рр. На той час Туреччина мала проблемні стосунки майже з усіма сусідами – Вірменією, Сирією, Іраном, Іраком, Болгарією та Грецією. З трьома країнами – Сирією, Іраном та Іраком – Ізраїль також знаходився у стані конфронтації. Співпраця двох країн надала Туреччині нових важелів впливу в регіоні та стала аргументом у дипломатичній суперечці з Сирією восени 1998 р. щодо підтримки останньою Робітничої партії Курдистану. Крім цього, Ізраїль набув статусу головного постачальника високотехнологічного озброєння. У той же час зростання напруги у арабо-ізраїльських відносинах надавало партнерству з Ізраїлем специфічного забарвлення у відносинах з арабським світом, і без того непростих. Після приходу до влади Партії справедливості і розвитку в листопаді 2002 р. регіональна політика зазнала відчутних змін. Вона характеризується неухильним зближенням з арабськими країнами та послабленням ізраїльсько-турецьких стосунків. Нормалізовані стосунки з Сирією та Ліваном, активізовані контакти з Єгиптом. На протязі значного часу найскладнішими вважалися відносини з найближчим сусідом - Сирією. Однак після приходу до влади сирійського прагматичного президента Башара Асада в червні 2000 р. взаємні стосунки покращились. Візит Б. Асада в Туреччину на початку 2004 р. назвали історичним, бо став першим з часів другої світової війни. Сирія привітала турецьку ініціативу виступити посередником на сирійсько-ізраїльських переговорах. Стосунки з Іраком визначались двома факторами – економічним та етнополітичним. Приєднання Туреччини до антиіракської коаліції не завадило їй з часом відновити нормальні стосунки з С. Хусейном, виходячи з енергетичних інтересів. Загрозу Туреччині становить зброя масового знищення, яка розгортається поблизу кордонів країни. Територія Туреччини потрапляє в радіус дії балістичних ракет, розміщених на території Ірану та Сирії. Враховуючи швидке накопичення технологічного потенціалу в регіоні, кількість країн, які володіють балістичними ракетами, може збільшитися у майбутньому, що становитеме неприховану загрозу для Туреччини. Ядерні розробки Ірану можуть похитнути хиткий баланс безпеки в регіоні в цілому та на кордонах Туреччини зокрема. Найактуальнішими питаннями безпеки залишаються арабо-ізраїльська конфронтація, конфлікт у Афганістані та можливість військових дій з Іраком.
89. Політика Туреччини у Кувейтській кризі 1990-91 рр. та у іракській компанії 2003 р. В кінці 80-х на початку 90- х років за ініціативи Озала проголошується мета ЗП – регіональне лідерство. У політичних колах з’являються ідеї пантюркізму (до Озала ця ідея була не надто поширеною). Під час інтервенції до Кувейту підтримує США ( Туреччина як один з ключових партнерів для США). Але тут Туреччина також просуває власні інтереси і робить певні виключення: її війська не будуть задіяні, право на реалізацію власної політики в курдському питанні (можливість здійснювати на пн. Іраку бойові операції, якщо сам Ірак буде не здатним. У тому числі і проти курдських бойовиків, які перебазовувалась з турецької території до пн. Іраку. Тобто Туреччина заявляє, що вона не є безапеляційним союзником США, а й свою власну специфічну позицію. . Для підтримання економічних санкцій, накладених на Ірак, Туреччина закрила нафтопровід Кіркук-Юмурталік.
2003 рік – інтервенція США до Іраку. Туреччина розглядалась США як осн. плацдарм для проведення операції. Туреччина висуває вимоги: відмова у використовуванні турецької території для здійснення інтервенції. Туреччина вперше відмовляє своєму головному союзнику у наданні допомоги у інтервенції. При цьому Туреччина політично підтримує США. США отримує право використовувати турецькі військові бази лише для транспортних операцій, та рятувальних операцій. Позиція позитивного нейтралітету щодо політики США у Іраку. Разом з цим Туреччина залишає знову за собою право здійснювати військові дії проти курдів за необхідності. Важливий висновок: Турция перестала быть послушным проводником воли США и НАТО на Ближнем Востоке, она начала вести иную политику. |
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |