Текстологічні проблеми в творчості Руданського

Гуморески Степана Руданського — найбільша і найвагоміша за своїм ідейно-художнім значенням частина літературної спадщини поета. За силою естетичного впливу на читача — це явище унікальне в історії української літератури. Залишившись поза літературним процесом своєї доби й дійшовши до читача майже через два десятиліття після смерті автора, гумористичні поезії Руданського не зникли з літературного обрію, не загубилися в архівах навкололітературних меценатів, а навально увірвались у життя й історію українського народу і стали їх активно діючим фактором. І сьогодні гуморески Руданського належать до найбільш читабельних творів української класики.

Першим виданням, яке по-справжньому широко ввело творчість Степана Руданського в історико-літературний процес і відкрило її для народу, було семитомне зібрання його творів, здійснене у 1892- 1896 рр. подвижницькою працею таких видатних діячів української культури, як І. Франко, А. Кримський, М. Комаров, В. Лукич (Левицький). Значення цього видання для свого часу важко переоцінити. Воно і сьогодні залишається найповнішим виданням спадщини видатного поета, але його науковий рівень, зокрема у плані текстологічному, був недостатнім, що не створювало надійного фундаменту для П глибшого освоєння 1 вивчення.

Справді масового характеру видання творів Руданського набуло в радянський час. Тільки за післявоєнні роки на Україні вийшло більше десяти збірок творів поета, які не залежувались на полицях книжкових крамниць. Найцікавіше з них — зібрання творів Руданського у трьох томах, видане у 1972—1973 рр. та ражем 75000 примірників, розійшлося фактично менш як за два роки. І сьогодні стило уже бібліографічною рідкістю. Знайшов свого читача І однотомник творів Руданського, що вийшов 1985 р. у серії „Бібліотека української літератури" небувалим ще тиражем -181000 примірників.

Усе це зайвий раз підтверджує думку, що художня спадщина Руданського з плином часу не втрачає свого естетичного значення, що і сьогодні вона залишається активно діючим фактором суспільного процесу і за силою впливу на читача стоїть на ріпні найвищих зразків не тільки вітчизняної, а й світової художньої культури.

Ця обставина в свою чергу з усією гостротою ставить питання про необхідність глибшого і на нових рівнях вивчення літературного доробку поета. Особливе місце у цьому має належати текстології, оскільки саме вона на нинішньому етапі може підготувати необхідний грунт для дальшого розвитку історико-літературних досліджень.

Визначному радянському літературознавцеві академіку О. І. Біленькому належить парадоксальна, на перший погляд, думка про залежність стану вивчення творчості того чи іншого письменника від рівня її текстологічного дослідження. У неопублікованому відзиві на дисертацію українського літературознавця М. І Дяченка про поетичну творчість М. Старицького, який відноситься ще до 1953 р., вчений прямо вказував на те, що „исследование стихотворений М. Старицкого весьма затруднено отсутствием критически проверенного текста его произведений".

У цьому висловлюванні сформульована принципово нова і продуктивна концепція розвитку літературознавства у прямих зв'язках з текстологією». І на її базі окреслено основний напрям розвитку текстології як літературознавчої дисципліни.

А ще раніше, у 1949 р., у вступному слові на обговоренні «Проспекту історії української літератури», О. І. Біленький говорив як про недолік літературознавчої науки, який не дозволяє створити повноцінний курс історії української літератури, про відсутність наукового видання текстів творів хоч би найважливіших письменників.

Роль I значення текстологічних досліджень у справі глибшого вивчення історико-літературного процесу чи творчості окрема письменників підкреслювали й інші відомі вчені. Цікава думка в цьому плані була висловлене російським вченим-літературознавцем В. Орловим. У передмові до збірки праць одного з фундаторів радянської текстології Б. М. Ейхенбаума він зазначав, що «обращение к текстологии в иных случаях может подсказать новое истолкование литературного произведения».

Наведені міркування визначних вчених мають принципове значення дли правильної постановки і розв'язання питання про шляхи і напрями подальшого вивчення художньої спадщини Степана Руданського. Стає очевидним, що текстологічний аспект сьогодні є одним і з найактуальніших у цій справі.

Незважаючи на числові видання творів Руданського, зокрема в останні десятиліття, ми й досі не маємо критично перевірених творів у повному обсязі. Інакше кажучи, і сьогодні ще остаточно не розв’язана проблема основного тексту для багатьох його творів, що не може не впливати на загальний стан вивчення спадщини поета.

Щоправда, особливі підходи до практичного розв’язання проблеми зроблено останньому виданні, яке обіймає фактично всю оригінальну спадщину письменника (Степан Руданський. Співомовки. Переклади та переспіви. Упорядкування і примітки В. Мазного К., 1985). Однак і тут бракує теоретичне осмислення і обґрунтування прийнятих рішень, їх наукової орієнтації.

Особливо багато білих плям у текстології гумористичних творів Руданського. Якщо інші жанри поетичної творчості Руданського уже вивчались у текстологічному плані більш конкретно, то його гумористика ще не стала предметом такого дослідження. Текстологія запізнилась виробленням науково обґрунтованих рекомендацій щодо вибору основного тексту гуморесок поета. В результаті створилася своєрідна і далеко не бездоганна текстологічна картина творів цього жанру. Суть її полягає в тому, що цілий ряд добре знайомих читачеві гуморесок друкується різних, але близьких за часом виданнях у різних авторських редакціях. З одного боку, це веде до дезорієнтації читача, який зацікавлений у стабільному, критично встановленому тексті того чи іншого твору улюбленого письменника, а з другого, стає перешкодою на шляху глибшого вивчення всієї його художньої спадщини, її належної оцінки.

У даній статті і ставиться завдання, спираючись на найновіші методики в галузі текстології, виробити конкретні, науково аргументовані рекомендації щодо вибору основного тексту для тих гумористичних творів Руданського, де це питання не має однозначного розв’язання і вимагає аналітичного підходу. Йдеться власне про твори, які існують у кількох рукописних редакціях, не рівнозначних у художньому відношенні і різних за своїм призначенням. Кількість таких творів порівняно невелика, однак розмова про них має бути предметною і конкретною, оскільки це стосується відомих речей поета, помітних у його творчому доробку.

Разом з тим при цьому слід мати на увазі, що розв'язання питання вибору основного тексту для означеної групи гуморесок вимагає виконання кількох попередніх умов. По-перше, необхідне застосування «індивідуального» підходу, тобто вибір основного тексту має здійснюватися для кожного твору окремо, а не для цілої групи. Такий підхід зумовлений тим, що відмінності між різними джерелами тексту можуть бути настільки не однотипними, що узагальнене (спільне) для цілої групи творів рішення просто неможливе.

По-друге, слід провести детальну, виконану під певним кутом зору «інвентаризацію» усіх джерел тексту. Справа в тому, що фактично всі джерела тексту гуморесок Руданського існують у формі рукописів

хронологія, послідовність виникнення і призначення яких не завжди до кінця з’ясовані. І щоб мата необхідний простір для конкретної розмови, щоб І повністю уявляти, що саме і з чим необхідно зіставляти, бажано здійснити відповідну систематизацію усіх без винятку рукописних джерел тексту гуморесок, виходячи із зазначених вище посилок. Саме в цьому полягає як особливість, так і складність розв’язання текстологічних проблем творчості Руданського.

З досить великого у кількісному відношенні доробку письменника за його життя було надруковано всього щось більше десяти творів різних жанрів і з них тільки чотири гуморески. Фактично вся творча спадщина Руданського дійшла до нас у вигляді рукописів, які мають форму збірок І що особливо важливе - усі ці збірки дуже різняться за своїм складом, композицією, призначенням. Переважна більшість творів, від найранніших і до останніх, записана у трьох окремих зошитах, де вони розміщені в хронологічному порядку, за часом написання, і без жанрового впорядкування. Основний масив гуморесок увійшов до другого зошита, який обіймає твори 1857-1859рр. І це цілком зрозуміло, бо саме на цей період припадає написання більшості творів даного жанру. Понад два десятки гуморесок, написаних у 1859— 1860 рр., знайшли своє місце у третьому зошиті поряд з творами інших жанрів, які відносяться до цих років. Основне призначення такого продуманого зібрання рукописів полягає, очевидно, в тому, щоб бути своєрідним „сховищем” усього написаного. У цьому переконує хоч би те, що тут поряд з іншими містяться і ті твори, що не могли призначатися до друку (наприклад, гуморески обсценного змісту). Це найповніше джерело текстів творів Руданського зберігається у фондах Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР(ф.63).

Окрему групу складають збірки, які, хоч і не завжди мають завершений вигляд, в різний час готувалися для друку. Існує фактично три таких збірки. Усі вони побудовані за принципом вибраних творів і містять твори різних жанрів, але у кожній з них кількісно переважають речі гумористичного плану, названі самим автором приказками. Інша їх особливість - неідентичність складу. Це означає, що входили до них не одні й і ті ж твори, а точніше - у кожній з них були речі, відсутні у попередніх. Даний момент, зокрема стосується приказок. Про їх склад, композицію, принципи добору й підготовки текстів необхідно сказати детальніше, оскільки це має безпосереднє відношення до поставленої проблеми. Перша половина (140 стор.) цього штучно утвореного уже після смерті автора рукопису є частиною якоїсь окремої збірки (умовно назвемо «рукопис А»), про що свідчить відсутність назви та трьох останніх розділ

Розглядаючи дану збірку, слід звернути увагу на те, що в ній виділені в окремий розділ («Байки і приказки»), віршовані гуморески (за авторською термінологією – «приказки») і що до нього увійшли тільки твори 1857-1858 рр.

Усі зовнішні ознаки окремої збірки притаманні другій частині рукопису (144 стор. за обсягом). Це окремий зошит, на титульній сторінці стоїть назва – «Нива козака Вінка Рудонського», а також зазначено місце Й дату створення – «Київ, 1860». У ньому виділено три окремих розділи, сформовані за жанровим принципом. 1 тут приказки винесено в окремий розділ. Проте й «Нива» (умовно назвемо її «рукопис Б») не є в повному;? розумінні викінченою збіркою. Це скоріше розширений, деталізований; її проспект, підготовчий варіант. Цікаво, що тут кожний із розділю містить здебільшого тільки назви творів і перші один-два рядки, самі ж тексти подаються далеко не завжди. Як і в попередньому рукописі, в окремий розділ виділено гумористичні твори, хоча тут до нього входять не тільки приказки 1857-1858 рр., а й 1859.

Важливим джерелом текстів гумористичних творів Руданського є рукописна збірка, яка в 1861 р. подавалась до цензури і навіть була дозволена до друку (умовно назвемо її «рукопис В»). Складні обставини життя і передусім тяжке матеріальне становище не дозволили поету реалізувати, здавалося б, такий близький до здійснення задум. Аналіз збірки з боку композиції, добору н розташування матеріалу, підготовки текстів може багато що розповісти як про наполегливу роботу автора над удосконаленням своїх творів у процесі їх підготовки до друку, так і про його прагнення обійти рогатки цензури. Побудована за принципом вибраного, збірка включає фактично усі жанри, в яких працював письменник. У той же час вона відрізняється від попередніх і в плані композиції, і за своїм складом; добір творів у ній багато в чому інший, ніж у двох перших. Усе це говорить за те, що у Руданського була задумка видати не одну, а кілька збірок своїх творів і за досить стислий проміжок часу. Цей момент є дуже важливим і його слід враховувати при розв’язанні текстологічних проблем творчості Руданського.

Аналіз рукописних збірок Руданського дає можливість зробити деякі висновки, які мають важливе значення для розуміння суті текстологічних проблем його творчості, особливо такої вагомої її частини, як сатирично-гумористична.

Серед гуморесок Руданського, які мають по кілька джерел тексту, не рівнозначних за своїм художнім рівнем чи якимись іншими текстуальними параметрами, є цілий ряд таких, де розв’язання питання вибору основного тексту набуває особливої складності, вимагає серйозних дослідницьких пошуків [11, 32-33].

У справжній гумористиці, на найвищому щаблі якої стоїть творчість Руданського, комізм має принципово іншу основу, це комізм непідробний, позбавлений надуманості й штучності, вибудований на розкритті суперечностей змістового порядку, життєвих.

Для першої редакції гуморески „Аршин" якраз і були властиві певні елементи комізму штучного, поверхового, що особливо відчувається у характері зображення переляку персонажа. Поет, очевидно, це дуже добре відчував, і саме доопрацьовуючи твір, готуючи його до друку, постарався усунути ці моменти. Однак тут мало місце не просто стилістичне доопрацювання чомусь невдалого тексту, заміна його більш досконалим з точки художньої виразності. Суть проведеної автором роботи значно глибше і полягає в тому, щоб надати комічному як способу художнього зображення змістовного характеру, життєвої основи.

Справді, поведінка кравця при появі вовка, якою вона показана у другій редакції, містить набагато більший заряд комізму порівняно з першою, а до того ж комізму тонкого, натурального, який постає із глибокої невідповідності між його намірами і реальними можливостями. Для повнішого розуміння характеру комізму, властивого гуморесці Руданського "Аршин", варто провести аналогію із відомою байкою Крилова "Слон і Моська" ("Ай Моська, знать она сильна, коль лает на Слона"). Важливу роль у створенні комізму такого типу відіграє ефект раптовості, непередбаченості, який тут має виразну логічну основу. На художню до ціль такої форми гумору вказував ще Кант, який підкреслював, що смішне виникає з раптового розрішення напруженого очікування в ніщо [11, 37-38].

Наприклад, основний текст гуморески „Циган та толоці” можливо визначити лише аналітичним шляхом, через зіставлення існуючих її редакцій.

З трьох джерел тексту цього твору два є повністю ідентичними (хронологічне зібрання автографів, рукописна збірка А), хоч назви в них подаються різні («Циган на толоці» і , «Вміли-сьте, кумцю, варити — не вміло подавати»). Трете джерело, пізніше за часом (рукописна збірка В), містить текст, багато в чому відмінний від попереднього. Зберігши первісну назву, зафіксовану у хронологічно першому джерелі («Циган на толоці»), автор настільки переробив текст, що це дає підстави говорити про виникнення нової його редакції. Формально переробка була пов’язана з підготовкою до видання збірки творів поета, до складу якої була включена і ця гумореска. Однак говорити про це як про вияв самоцензури не доводиться, вже сам характер внесених змін категорично заперечує подібне припущення.

Зіставлення обох редакцій показує, що переробка ставила своїм завданням художнє удосконалення твору, яке здійснювалось насамперед через розширення його змістових елементів, необхідних для повнішого розкриття основних образів, поглиблення принципів комічного зображення. У новій редакції відбулось фізичне розширення тексту (збільшився на дві строфи), що означало істотне збагачення змісту, зокрема у першій частині, де йдеться про роботу цигана на толоці. Ця частина гуморески у першій редакції вкладалась в одну строфу суто інформативного характеру.

Пішов циган на толоку

До сусіда зрання

Та в сусіда без обіду

Косив до смеркання.

Набагато повнішу і глибшу в плані розкриття образу цигана картину! маємо у другій редакції:

Вийшов циган на толоку,

Косить, бідний, косить —

А господар обідати

Цигана не просить.

А дав чарки понюхати,

Хлібе закусити

Та й знов таки заставляє

Цигана косити.

І скривився циганюга,

Косить, бідний косить,

А господар полуднати

Цигана не просить.

А знов чарки понюхати,

Хліба закусити

Та й знов таки заставляє

Цигана косити.

У новому тексті, як бачимо, образ цигана показаний не тільки повніше і в конкретних виявах, а й під дещо іншим кутом зору. Зазнала змін сама концепція образу, іншою стає тональність гумору. І в першій редакції, особливо у другій частині твору, циган виступає як гумористичний персонаж. Але це був гумор доволі ущипливіший, сповнений підтексту. У зображенні його поводження за обідом відчутний елемент насмішки. Причому вона спрямована на певні риси його характеру за «вродженними» ознаками. Пожадливість до їжі у цигана подається як щось притаманне йому взагалі, а не як спонтанний вияв голоду, викликаного конкретними обставинами, як це було насправді.

Смисл проведеної автором роботи над твором якраз і полягає в тому, що зберігаючи загальну гумористичну забарвленість, показати образ цигана більш різносторонньо, не як носія негативних рис, а як жертву обставин [11, 42-43].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Галич О.А. Теорія літератури: підручник для студентських філологічних спеціальних вищих навч. Закладів // Галич, Назарець, Васильєв – 4-те видання, Стереотип. – К: Либідь, 2008 – 488с.

2. Гончарук М. Руданський і доля його літературної спадщини // Слово і час – 1994. - № 6. – с.35-44.

3. Гончарук М. Л. До питання про основний текст гуморесок Руданського. // Питання текстології – жовтнева та радянська література: зб. Наук. Праць – К, 1983, с.28-50.

4. Гончарук М. Л. Деякі текстологічні проблеми творчості С. Руданського – Рад. Літературознавство, 1986 - №7. – с. 33-34.

5. Герасименко, В. Я. Степан Руданський : життя і творчість / В. Я. Герасименко. - К. : Наукова думка, 1985. - 179 с.

6. Зленко Г. "У нас тепер і цар, і цариця...": З хроніки ялтинського побутування Степана Руданського / Зленко Г. // Кур'єр Кривбасу. - 2000.-N7. - С.93-99.

7. Історія української літератури другої половини XIX століття. — К., 1979.

8. Колесник П. / Степан Руданський. Літературний портрет. К, 1971.-111с.

9. Кравченко О. Л. Степан Руданський // Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини 19 ст. : Підручник для вищих навчальних закладів /М-во освіти і науки України, Луганський нац. Пед. Ун-т ім. Т. Шевченка- К. ЦНЛ, 2006 – с. 390.

9. Колесник П. Й. Творчість Степана Руданського // Степан Руданський. Твори в 3-х тт. — К.: Наукова думка, 1972, т. 1. – с. 5-29.

10. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.

11. Погребенник В. Рідний край у поезії С. Руданського // газ. Українська мова та література, 1988 - №1.

12. Пільгук І. Повій, вітре! Повість про Руданського. – К. – «Рад. Письменник» 1969. – 226с.

13. Пільгук І. І. Степан Руданський. — К., 1956.

14. Панченко Володимир. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/yaltinskiy-poetolikar. – Ялтинський «поето-лікар»: Кримські хроніки Степана Руданського // День. — 2007.

15. Руданський С.В. Співомовки / Упоряд., авт. Передм. Та приміт. М. Гончарука. – К.:Дніпро, 1988.- 319 с.: іл. - (Б-ка української класики «Дніпро»).

16. Рильський М. О поэзии Степана Руданського //В кн.:Рильський М. О поэзии. Статьи, «сов. Писатель»», 1974. С.93-104.

17. Сплапчук В. Національна ментальність у співомовках Руданського //Дивослово – 1994 . №9. – с.60

18. Сиваченко М. Є. Студії над гуморесками Степана Руданського: Порівняльно-культурологічний аспект. — Вид. 2-ге, доп. — К., 1995.

19. Цеков І. М.. / Степан Руданський: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1913 – 176 с. - /Літературні портрети/.

20. Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 153 – 154.