Психологічні особливості використання казкотерапії, як засобу корекції тривожності у дітей

У ситуації соціальної нестабільності на сучасну дитину обрушується безліч несприятливих чинників, здатних не лише загальмувати розвиток потенційних можливостей особистості, але і обернути процес її розвитку назад. Тому проблемі страху велика увага приділяється в роботах вітчизняних психологів і психотерапевтів, які відзначають зростання числа дітей зі всілякими страхами, підвищеною збудливістю і тривожністю.

Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Проте ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і які важко переживають діти, говорять про нервову ослабленість маляти, неправильну поведінку батьків, конфліктні стосунки в сім’ї та в цілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин, як відзначають психологи, лежать в області родинних стосунків.

Важлива роль у формуванні тривожності і страхів належить, як не дивно, самим близьким людям - батькам. Перші прояви тривожності, помічаються у дитини вже в ранньому віці, коли улюблена мама залишає його на порозі ясел з чужими тітками і дітьми і йде, здається, безповоротно. Дитина погано соціалізована і не готовий до того, що не тільки вона може бути центром всесвіту. Смоктання пальця - одне з найпоширеніших у дітей раннього і дошкільного віку нав'язливих (виникають всупереч волі і бажанню) дій. Часто воно носить компенсаторний характер, знімаючи відчуття тривоги. Цей приклад свідчить про брак у дітей батьківської уваги, емоційного контакту з матір'ю.

А скільки проблем виникає у сім'ях, де трапляються сварки, як самих батьків, так і з дітьми? Дослідження психологів показують, що в 80-85% родин є конфлікти. Що залишилися 15-20% фіксують наявність «сварок» з різних приводів [Ст. Полікарпов, І, Залигіна]. Це - кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини [Ст. Торохтій] . Але батьки таких сімей часто недооцінюють емоційну чутливість дітей, а головне, не замислюються про наслідки. Душевна травма дитини може призвести до невротичних розладів: нічного енурезу, тиків, страхи, заїкання, розладів уваги і т.д. Всі свої сили дитина витрачає на переживання стресової ситуації. Більш того, сварки батьків можуть призвести до відчуження дитини, почуття неприязні до батьків, яке може переноситися на інших людей і стати стійкою характеристикою поведінки дитини.

Реакція на психотравмуючі обставини: негативний досвід, переживання, психологічні травми, з-за батьківського виховання формують вивчену безпорадність дитини, яка закріплюється до 8 років і є стабільною на все життя («Теорія вивченої безпорадності» Мартіна Селигмана).

До теперішнього часу ще не вироблено певної точки зору на причини винекнення тривожності [11, c.56].

Велику увагу проблемі тривожності приділяється в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів. Зокрема, А.І. Захарова, А.М. Прихожан, А.С. Спиваковського, А.В. Божович, В.К. Вілюнас, В.В. Зеньковської, і псхотерапевтів, які відзначають зростання числа дітей з підвищеною збудливістю і тривожністю.

Можна погодитися з висновком А.М. Прихожан, про те, що тривожність у дитячому віці є стійким особистісним утворенням, що зберігається протягом досить тривалого періоду часу. Вона має власну спонукальну силу й стійкі форми реалізації в поведінці, з переважанням в останніх компенсаторних і захисних проявів. Як і будь-яке складне психологічне утворення, тривожність характеризується складною будовою, що включає, когнітивний, емоційний і операціональний аспекти. Домінування емоційного аспекту є похідною широкого кола сімейних порушень [31, c. 304].

Таким чином, тривожні діти дошкільного віку відрізняються частими проявами занепокоєння тривоги, а також великою кількістю страху, причому страхи і тривога виникають у тих ситуаціях, в яких дитині, як правило, нічого не загрожує. Також вони особливо чутливі, недовірливі і вразливі. Такі діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, у зв'язку з чим у них виникає очікування загрози з боку оточуючих. Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовитися від такої діяльності, в якій відчувають труднощі. Підвищена тривожність заважає дитині спілкуватися, взаємодіяти в системі дитина-дитина та дитина-дорослий. Підвищена тривожність також сприяє блокуванню психосоматичних систем організму.

Витоки тривожності слід шукати в ранньому дитинстві [6, с.26]. Вже на другому році життя вона може виникнути як результат неправильного виховання

Проте у дітей молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру, тому можливе її зниження при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів. Можна істотно знизити тривожність дитини, якщо педагоги та батьки, що її виховують, будуть дотримуватися потрібних рекомендацій [24, c.606].

Ефективною є корекція страхів за допомогою казкотерапії [12, с. 17]. Казкотерапія – найдавніший в людській цивілізації метод практичної психології і один із наймолодших методів у сучасній науковій практиці.

Для дітей дошкільного віку характерним є емоційно-чуттєве сприйняття світу, а важлива для дитини інформація краще засвоюється через яскраві образи. Для малят властиве бурхливо реагувати на окремі, що зачіпають їх, події і ситуації. Діти чутливі до впливів навколишніх умов життя, вразливі і емоційно чуйні. Вони сприймають, насамперед, ті об'єкти або властивості предметів, які викликають безпосередній емоційний відгук, емоційне відношення, наочне, яскраве, живе сприймається найкраще.

Саме тому, такий метод психотерапії як казкотерапія вважають найбільш вдалим та ефективним під час роботи із емоційними та поведінковими порушеннями у дітей. Саме психотерапевтичні казки дають змогу дитині побороти власні страхи, тривожність, виправити негативні риси характеру. А ще вони допомагають дітям засвоювати загальноприйняті морально-етичні норми і вчити соціально прийнятним способам виявлення власних емоцій.

Безперечно, саме у дошкільні роки життя дитини, казки є неодмінною складовою її світу і чудовим інструментом психотерапії. Педагогам, психологам і батькам варто пам’ятати, що від виявлення проблем дитини і вчасно наданої допомоги залежить її подальший розвиток. І тут саме казкотерапія якнайкраще допоможе скоригувати поведінку дитини, пояснити їй основні закони світу, прищепити правильні цінності та розкрити творчий потенціал.

Сучасна казкотерапія «трьох лика». Вона має «лик» діагностичний (арсенал проективних методик для дослідження людини), «лик» впливу та «лик» профілактичний (або розвиваючий).

Казкотерапевтичний вплив здійснюється за допомогою п'яти видів казок: художніх, дидактичних, психокорекційних, психотерапевтичних і медитативних.

Корекція є особливою формою психолого-педагогічної діяльності, спрямованої на створення найбільш сприятливих умов для оптимізації психічного розвитку особистості дитини, надання їй спеціальної психологічної допомоги [9, с. 166].

У практиці казкотерапії використовуються три варіанти ляльок: ляльки-маріонетки (дуже прості у виготовленні, можуть бути безобличчя, що дає дитині можливість для фантазування); пальчикові ляльки; ляльки тіньового театру (використовуються, переважно, для роботи з дитячими страхами).
Казкотерапевти Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєва і А.М. Михайлов відзначають широкий спектр впливу ляльок на дітей. [16, с.17]. Як засіб перевтілення, лялька полегшує процес постановки вистави, тому що далеко не кожна людина, в силу тих чи інших причин, здатна грати на сцені. З іншого боку, матеріалізуючись в ляльці, дитина позбавляється страху, своєї емоційної напруженості. Дитина отримує досвід оперативного недирективного зворотного зв'язку, вона бачить і відчуває результат свого впливу на ляльку. В тій чи іншій мірі дитина починає усвідомлювати відповідальність за сценічне життя ляльки. Таким чином, дитина бачить причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і діями ляльки.
Лялька, виступаючи атрибутом, втілює в собі протилежні еталони людських вчинків і якостей, які найбільш яскраво представлені в казках.
Привабливість казок для психологічної корекції взагалі і корекції страхів, зокрема полягає, перш за все, у природності розгортання сюжетної лінії, відсутності моралей. В образній формі дитина в казках проживає проблеми, через які проходило все людство (відділення від батьків, проблема вибору, несправедливість і т. д.). І, безсумнівно, найбільш важливим є те, що в казці зло завжди карається, але навіть з поганих вчинків можна витягти хороший урок.
Виділяють кілька прийомів роботи з казкою: аналіз, розповідання, переписування,твірновихказок.
Під час роботи над казкою дитина отримує конкретні способи боротьби зі своїми страхами, її емоційний світ офарблюється більш радісними тонами. З іншого боку, у казці лякаючий персонаж або явище може зовсім таким не виглядати.

Способи корекції дитячих страхів вивчали такі вчені як Д.Б. Ельконін, Л.С. Виготський, І.В. Дубровина, А.Я. Варга, О.І. Захаров.

О.І. Захаров пропонує спочатку провести спостереження за самостійною грою дитини в природних умовах. Після цього можна починати проводити терапевтичні сеанси в ігровій кімнаті. Дитині надається можливість самостійного вибору іграшок і матеріалів. Для гри треба заздалегідь підготувати іграшки, схожі на той предмет, якого дошкільник боїться, і розіграти сюжет, в якому він може «розправитися» зі своїм страхом, тим самим позбавившись від нього. Психологічний механізм усунення страху полягає в зміні ролей: коли дорослий, що не боїться в житті, і випробовуюча страхи дитина поводиться протилежним чином [11, с. 88].

Для кожної ситуації, випадку консультування підбираються чи спеціально вигадуються відповідні казки. Тому підготовка казкотерапевтів процес творчий, захоплюючий, але не простий [14, c. 316].

Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що страхи неминуче супроводжують розвиток дитини і появу різних емоційних порушень, психологічних проблем, пов'язаних з рядом несприятливих подій, що відбувалися у дитинстві. Важливість активної коректувальної роботи з дитячимою тривогою обумовлена тим, що сама по собі тривожність здатна робити патогенний вплив на розвиток різних сфер особистості дитини.

Казкотерапія зорієнтована на дітей дошкільного віку тому, що вони ще не здатні оцінити події в реальному житті та проаналізувати їх для прийняття самостійних рішень.

Таким чином, корекція тривожності здійснюється за допомогою казкотерапії.

Перевтілюючись у казкового героя, малюк може спокійно розповісти про свої почуття, думки. Саме під час сеансів казкотерапії діти засвоюють моделі поведінки, вчаться реагувати на життєві ситуації, підвищують рівень знань про себе і про інших, тому що казки зрозуміліші їм порівняно з поясненнями педагогів і батьків.

Важливість активної корегувальної роботи з дитячою тривожністю обумовлена тим, що сама по собі тривожність здатна робити патогенний вплив на розвиток різних сфер особистості дитини.