Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Історико-краєзнавчі дослідження на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Початки краєзнавчої літератури та мандрівництва в Галичині.

. У дещо інших формах існувало краєзнавство в Галичині, яка входила до складу Австро-Угорської імперії. Традиції «Руської трійці» протягом тривалого часу, внаслідок несприятливих політичних умов, практично не розвивалися. Врешті, вони ожили в етнографічно-фольклористичній діяльності Івана Франка, Михайла Павлика, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича та інших науковців останньої чверті XIX – початку XX століття.

Для характеристики краєзнавчого руху і краєзнавчої літератури, виданої тут і за межами західноукраїнських країв протягом другої половини ХІХ століття, першорядне значення має стаття І.Франка «Галицьке краєзнавство» (1892), в якій, за підрахунками, зафіксовано понад 200 краєзнавчих робіт і названо 320 імен дослідників. Він відзначає, що «покоління за поколінням у Галичині виростало без знання свого краю» і згадує такий епізод: «Знаменитий український вчений М. Драгоманов, познайомившись з галичанами (українцями) в 1874 і 1875 роках, після довгих з ними розмов склав собі дуже сумне уявлення про рівень знань про свій край тих людей, світочів тодішньої української інтелігенції, переважно народовців». Свою оцінку він сформулював влучним латинським реченням: «Галичани – рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше». Причиною цього була політика австрійського уряду, що «не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан».

Томупочатки краєзнавчої літератури в Галичині – це праці переважно з географії чи гідрології німецькою й польською мовами. Можна згадати польські видання – «Галицький історико-географічний словник» (1857), Ф. Сярчинського, «Географічно-статистичний опис Галичини» (1869) І. Ступницького «Путівник статистично-топографічний» (1872) К.Ожеховсьшго та ряд інших; німецькі – «Мандрівки в угорські та сарматські Карпати» (1804) Балтазара Гакета, дослідника мінералогії Галичини і Карпат «Мандрівки в Східну Галичину» (1806) Йосифа Рорера – професора Львівського університету.

Іван Франко вважав, що краєзнавчу літературу в Галичині «блискуче започаткувала» праця польського дослідника В.Калінки «Галичина і Краків під австрійським пануванням» (1853). У 1868–1874 рр. з’явилися два томи польськомовної «Енциклопедії краєзнавства Галичини» А.Шнайдера. У них містилися нариси про населені пункти, окремі вулиці та будинки Львова. Вчений також видав «Путівник по місту Львову», книжки «Старе село під Львовом», «Дослідження й археологічні пошуки в Галичині в останніх роках» (1876), ініціював розкопки на Покутті, та провадив їх у Львові на Високому Замку, Підзамчому. Приблизно з 1870 року виникає зацікавлення економічним станом краю. У Львові засновується Крайове статистичне бюро, яке видавало збірник «Статистичні відомості про крайові відносини», пізніше – Бюро промислової статистики. Систематичне наукове дослідження природи Галичини пов’язане із заснуванням при Краківській академії наук Фізіографічної комісії, діяльністю львівського Природничого товариства імені Коперника, яке видавало часопис «Космос», що містив багато матеріалу, цінного для пізнання Галичини.

Розвиток історичних досліджень у краї в другій половині XIX століття тісно пов’язаний з діяльністю польського Львівського краєзнавчого товариства, що протягом довгого часу видавало «Квартальник історичний», на сторінках якого надруковано чимало матеріалів про Галичину, написаних з позицій її приналежності до Польщі. З 1894 року у Львові почав діяти центр польських та українських досліджень – «Товариство народознавче», яке видавало журнал «Народ». На фоні тогочасних видань помітно виділялась польськомовна книга Б.Лімановського «Галичина пером і олівцем» (1892) з малюнками В.Тетмайєра, характеристиці якої І.Франко присвятив більшу частину згаданої нами етапі. У цій праці популярно подано відомості про природу, населення, історію, народну архітектуру, сільське господарство, торгівлю, шляхи, освіту, суспільно-політичне життя краю.

Українське історичне краєзнавство репрезентували в той час Денис Зубрицький, Ізидор Шараневич, Венедикт Площанський, Василь Чернецький, Іван Гавришкевич, Василь Ільницький, брати Заклинські – Роман, Корнило й Леонід; Юліан Целевич. Фольклорно-етнографічним та літературно-краєзнавчим матеріалам, статтям про старовинні міста Галичини (Галич, Станіслав, Самбір) чимало місця відвів у першому великому галицькому літературному альманасі «Зоря Галицкая яко альбум на год 1860» москвофільський діяч Богдан Дідицький. Гнат Галька описав помічені ним етнографічні явища і видав «Народные обычаи и обряды из окрестностей над Збручем» (1862).

Історик Д.Зубрицький чи не перший з галицьких українців звернувся до архівних сховищ, аби глибше й об’єктивніше дослідити минувшину Галичини і міста Львова. В його розвідках «Нарис історії народу руського» (1836), «Хроніка міста Львова» (1844), «История древнего галицько-русского княжества» (три томи, 1852-1855), «Галицкая Русь в XVI столетии» (1862), написаних польською мовою та «язичієм», уперше введено в науковий обіг чимало невідомих доти історичних фактів, що підтверджували «руськість» краю, тобто його споконвічну приналежність до українських земель.

Чимало прислужився краєзнавству професор Львівського університету Ізидор Шараневич, автор ґрунтовної «Истории Галицко- Владимирской Руси» (1863). Підсумком його праці в галузі краєзнавства стала книга «Географічно-історичні статті» (1875). Ним також було засновано музей Ставропігійського інституту, проводились археологічні розкопки Це були загальноісторичні праці, у яких досліджувалися перебіг історичних подій у Галицько-Волинській державі та історична доля Галичини. Першими краєзнавцями-українцями, котрі присвятили значну частину життя дослідженню та опису своєї «малої батьківщини», населених пунктів рідного краю, були В.Площанський, В.Чернецький та В.Ільницький.

Журналіст москвофільської орієнтації, редактор львівської газети «Слово», В. Площанський протягом 1864–1875 рр. років надрукував понад 80 історичних описів сіл, містечок, міст Східної Галичини та Західного Поділля. Ще інтенсивніше працював у цьому напрямку історичного краєзнавства В .Чернецький - священик, один з перших галицьких народовців, які відстоювали природну єдність Галичини та Наддніпрянської України. Протягом 1862–1900 років він опублікував цикли статей і нарисів про історію населених пунктів (Белза, Сокаля, Мостів Великих, Криниці, Магерова та багатьох інших), церков та парафій Галичини і Закарпаття у часописах «Слово», «Пролом», «Руська рада», «Діло», «Батьківщина» та інших, зокрема в «Библиотеке для русской молодежи», «Временнике Ставропигийского института». Чимало краєзнавчого матеріалу дослідник подав до популярного освітньо-релігійного місячника «Книжочки місійні», який виходив у Бережанах, Тернополі, Львові, Перемишлі. За підрахунками історика Івана Крип’якевича, В.Чарнецький є автором понад 100 історико-краєзнавчих праць, половина з яких - історичні портрети населених пунктів.

Історією стародавніх міст також цікавився священик, педагог і письменник В. Ільницький – директор гімназій у Тернополі та Львові, голова Руського педагогічного товариства. Він написав ряд історико-популярних статей і нарисів. Свого часу були відомі його праці «Стародавній Звенигород» (1861), «Стародавня Теребовля» (1862), історичні нариси «Олександр, князь Белзький», «Князь Лев», «Василько, князь Теребовлянський».

Традиції «Руської трійці» поступово оживали. Необхідність пізнання свого краю покликала до життямандрівницько-краєзнавчий рух,започаткований у Галичині й Закарпатті ще в 1830-1840 роках саме «Руською трійцею» та її послідовниками. «У першу добу нашого відродження, – писав І.Крип’якевич, – розвинулося сильно мандрівництво, якого метою було ознайомитися з рідною землею й народом».

1848 року Іван Гавришкевич, тоді ще студент, здійснив мандрівки, враження від яких і матеріали виклав у статтях «Записки з подорожі по Самбірських і Стрийських горах»,»Грудневий перехід по Львівській околиці». Він зробив спробу природно-географічного районування Галичини, активно популяризував мандрівництво, заохочував усіх пізнавати свій край: «А я вас заведу в недалеку сторону, де тут ось під самим Львовом царствує в первісній чистоті непорочна природа, де гори, долини, камінь, вода, ліс, зілля, а подекуди й людська рука зложилася на те, щоби розвеселити ваше око пречудовим видом».

Цікавим фактом з історії туристики в Західній Україні можна вважати подорож 1851 року юнака Федора Білоуса, який пізніше став директором Коломийської гімназії. 1860 року у Львові вийшла друком його книжечка «Записки школяра-путника, относящиеся до Галицької Русі». Автор описує Дністер-ріку – «царицю родинних струй», чарівні краєвиди Карпат, села, зустрічі з селянами-солярами, міста Стрий, Болехів, Дрогобич (церкви та інші архітектурні споруди). Наведемо один із його описів: «Понад усе насолоджувався я чародійним видом Карпат, що на долинян, до яких і я рахуюся, роблять велике вражіння, – особливо коли я вперше наблизився до них на кілька миль тільки. Це як вони групуються, як одна гора на другу підноситься, – ця їх синява, що у різних ступнях виявляється в міру їх віддалі, – ця їх одежа, коли одна гора тільки голову увінчану смерековим лісом показує, друга – як би спідницею загорнулася, третя знову у самій середині підперезалася ялицями, – ці кам’яні кручі, що біліються між лісом, – все те невимовно вражає мандрівника, що уперше це оглядає, і приводить на нього мимовільну задуму...».

У часи Івана Франка традиції мандрівництва підхоплюють учні гімназій та студенти Львівського університету. Пробудженню краєзнавчих інтересів сприяли шість мандрівок студентської молоді у 1863–1888 рр. Пізніше один із їх учасників Володимир Коцовський писав: «... Молодь хоче пізнати одну з найпоетичніших сторін нашого краю, хоче зійтися з нашим народом і з нашою інтелігенцією, щоби обмінятися своїми думками, поглядіти, оскільки поступає народна робота, набрати сил до дальшої праці». У цих мандрівках брали участь І. Франко, Є. Левицький, К. Устиянович, Ю. Панькевич, О. Барвінський, А. Левицький, К. Трильовський, Є. Петрушевич, О.Нижанківський, Р. Купчинський, А. Крушельницький та інші, які стали відомими громадсько-політичними, культурно-освітніми діячами, науковцями Галичини.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...