Сутнісні характеристики (риси) організаційної структури державного

Управління

Організаційна структура державного управління —це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління .

Органи державної влади, що характеризуються однаковим організаційно-правовим статусом і однорідністю здійснюваних управлінських функцій позначають поняттям ланка державно-управлінської системи(міністерства,інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації тощо).

Системним елементом організаційної структури виступає орган державної влади,пов'язаний з формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів. Він є одиничною структурою влади, формальноствореною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій.

Удержаві, в якій встановлено конституційний поділ влади по горизонталі й вертикалі, організаційна структура державного управління набирає певної конфігурації.

Наступним елементом, що формує організаційну структуру, є організаційні зв'язки між суб'єктами управління.

Можна виділити три види зв'язків в організаційній структурі державного управління:

-субординаційні (упорядкування зверху вниз, від керуючого до керованого);

- реординаційні (знизу вверх, від керованого до керуючого);

- координаційні (упорядкування на одному рівні, між двома і більше суб'єктами, що не виключає того, що в загальному вони можуть знаходитись на різних рівнях в ієрархічно

організованій системі управління).

Субординаційні зв'язки в організаційній структурі державного управління можуть передбачати:

- виключну компетенцію вищого за організаційно-правовим статусом органу щодо органу, нижчого за статусом;

- безпосереднє і пряме лінійне підпорядкування;

- функціональне або методичне підпорядкування; право затвердження проекту рішення; підконтрольність; підзвітність.

Реординаційні зв'язки передбачають:

- певну самостійність нижчого за організаційно-правовим статусом органу (з певного кола питань орган приймає рішення без їх попереднього узгодження з вищим за організаційно-правовим статусом органом, а останній вправі скасовувати чи призупиняти ці рішення);

- право законодавчої, а також нормотворчої ініціативи;

- право планово-бюджетної ініціативи; право структурно-штатної ініціативи;

- право представлення для призначення на посаду; право органу, нижчого за організаційно-правовим статусом брати участь у підготовці рішень органу вищого за статусом;

- право органу, нижчого за організаційно-правовим статусом на консультативне

погодження з ним підготовленого вищим органом проекту рішення;

- право й обов'язок не виконувати незаконний, особливо злочинний, наказ.

Координаційні зв'язки базуються на взаємній зацікавленості різних

органів державної влади (та органів місцевого самоврядування) в узгодженні

своїх управлінських впливів або на один і той же об'єкт, або на різні об'єкти і

можуть передбачати:

- створення й функціонування спеціальних координаційних органів управління; проведення координаційних нарад;

- регулярний обмін інформацією, насамперед плановою й обліковою;

- прийняття одночасних спільних рішень

Моделі державного управління.

Важливим аспектом вивчення державного управління є проблеми його

типологізації.

Якщо за основний критерій типологізації державного управління брати ступінь цивілізованості суспільства і рівень політичної культури, то можна виділити такі його моделі:

- американську,

- японську,

- європейську,

-соціалістичну,

- країн перехідних або слаборозвинутих суспільств.

До цього треба додати, що в межах цих моделей можна виділити інші моделі за різними критеріями.

Американська система державного управлінняхарактеризується такими ознаками:

-державне управління ґрунтується на президентській формі правління і бінарній партійній системі;

- пріоритет права та індивідуалізму у відносинах між державою і суспільством,

- несумісність адміністративно-управлінських посад з іншими посадами;

- жорсткий механізм стримувань і противаг;

- децентралізація влади у прийнятті політичних рішень;

-обмежене втручання держави в економічну та соціальну сфери;

- найменший державний сектор економіки (складає 10 % від національного господарства) і найменші державні витрати (20 % від ВВП);

-екстраполяція ( ) принципів і методів

приватного бізнесу на державне управління;

- висока мобільність і конкурентність працівників державної служби;

- високий ступінь контролю керівників над підлеглими;

- високий ступінь свободи і відповідальності управлінців за прийняття рішень;

- відкрита наймана система набору і підбору на державну службу.

Японське державне управлінняґрунтується на монархічній формі правління і партійній системі з домінуванням останньої. Для нього характерними є:

- суспільна ієрархія, шанобливість, покірність і схильність до добровільного підпорядкування;

- повільне просування по службі, його залежність не від особистого успіху, а від послуху і певного вікового цензу;

- збереження по життєвого найму, відданість корпорації, корпоративним цінностям вважається позитивною рисою і всіляко заохочується в управлінській діяльності;

- груповий принцип ухвалення рішень і груповий контроль;

- національне регулювання економіки, яке передбачає заохочування конкуренції між підприємствами;

- наявність сильних протекціоністських заходів у сільському господарстві та поміркованих в промисловості;

-найнижчий рівень соціального державного забезпечення, перекладання цієї функції на сім'ю;

- існування закритої системи формування управлінських кадрів, яка не передбачає вузької спеціалізації, а дає загальну підготовку і формує певні особисті якості.

Європейська модель державного управлінняґрунтується, як правило, на партійній системі обмеженого політичного плюралізму. Для неї характерні:

-закрита система державної служби (за винятком Великої Британії),

-наймана і змішана системи набору державних службовців,

-державне управління тут має більший, ніж в США обсяг повноважень у економічній і

соціальній сферах, що виражається у великому обсязі державних податків і державних видатків (30— 45 % від ВВП),

- еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж.

Для соціалістичної моделі державного управлінняхарактерні такі ознаки:

-підпорядкованість державного управління партійному керівництву;

-відсутність судового і громадського контролю над адміністративними

органами;

-централізоване директивне планування і централізоване державне

постачання;

-централізоване управління економічною і соціальною сферами;

- всесильність державного апарату;

-становлення панівного класу управлінських кадрів — номенклатури; освячення владної верхівки в масовій свідомості;

-високий рівень корумпованості державного апарату.

Для державного управління перехідних суспільствхарактерні такі ознаки:

-кланово-корпоративний, а не партійний принцип формування

державних органів;

-зрощування бізнесу і політики, державного і приватного в

державних установах і організаціях;

-залежність державних, політико-адміністративних органів від державного апарату;

-надмірна централізація прийняття державних рішень;

-нечіткість і розмитість меж компетенції державних органів, внаслідок чого існує дублювання їх функцій;

-малоосвічена, корумпована державна бюрократія;

-закрита кадрова система набору державних кадрів;

-просування по службі залежить не від професійних і особистих якостей, а від особистої відданості своєму начальству;

-відсутність ініціативи і ризику серед управлінських кадрів, мистецьке вміння імітувати бурхливу діяльність;

-високий ступінь корпоративності та клановості;

-зневажливе ставлення до мас.

Будь-яка модель має три рівні:

1)загальнодержавний – визначаються цілі і пріоритети загальноекономічного розвитку країни і регіональної економіки, розробляється державна і регіональні програми соціально-економічного розвитку, бюджетно-фінансова і податкова політики.

За центральними органами влади закріплюються функції міждержавних відносин, оборони, екологічного захисту, регулювання грошового обігу, контроль за банківськими операціями, оподаткування, розвиток освіти та культури.

2) регіональний – узгоджуються регіональні, галузеві і підприємницькі інтереси.

Основним суб’єктом управління є область (принцип самостійності).

3) місцевий – реалізація державної регіональної політики і власних рішень щодо інтересів територіальних громад (самоврядування).