Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фізіологія зорового аналізатора

Зоровий аналізатор забезпечує надходження до ЦНС більш як 90% всієї аферентної інформації. Зорове відчуття є багатоетапним процесом, який починається із проекції зображення на сітківку і завершується формуванням зорового образу в корі головного мозку.

Носієм інформації для зорового аналізатора є світло, що з фізичної точки зору представляє собою електромагнітні хвилі довжиною 400-760 нм. Перед тим, як досягнути рецепторних клітин сітківки, світлова хвиля проходить через рогівку, вологу передньої камери ока, кришталик і скловидне тіло, які в сукупності утворюють оптичну систему ока. , Заломлююча сила цієї оптичної системи коливається від 55 D (діоптрій) : при розгляданні далеких предметів до 70,5 D при розгляданні близько розташованих предметів. Діоптрія (D) — це заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню в 1 метр; фокус - точка, в якій сходяться паралельні промені після заломлення. Заломлення світла на межі двох середовищ (рефракція) виникає внаслідок того, що світло в цих середовищах рухається із різною швидкістю. Наприклад, швидкість світла в повітрі становить близько 300000 км/с, а в середовищах ока — 200000 км/с. Завдяки оптичній системі ока на поверхні сітківки формується зменшене, обернене і справжнє відображення предмета.

Для чіткого бачення предмета необхідно, щоб усі промені від його окремих точок були сфокусовані на сітківці. У звичайних умовах оптична система ока забезпечує фокусування променів, які йдуть від далеко розта­шованого предмета. При цьому предмети, що розташовані близько від ока, видно нечітко, оскільки промені від них сфокусовані за сітківкою. Для їх чіткого бачення треба збільшити заломлюючу силу оптичної системи ока. Але при цьому зникне чіткість бачення далеко розташованих предме­тів. Отже, одночасно бачити близько і далеко розташовані предмети не можна. Пристосування ока до чіткого бачення різновіддалених предметів називають акомодацією.

Акомодація забезпечується зміною кривизни кришталика. При цьо­му його рефракційна здатність змінюється. Кришталик міститься у тонкій капсулі, яка переходить у війчасте тіло. При його ско­роченні відбувається послаблення натягу зв'язки і капсули кри­шталика, що веде до збільшення його кривизни, а значить, - і заломлюю­чої сили. Максимальна заломлююча сила кришталика може досягнути 29 D, що відповідає найближчій точці чіткого бачення, розташованій на відстані близько 10 см від рогівки. При розслабленні війчастого тіла натяг зв'язки збільшується, що приводить до сплющення кришталика і зменшення його заломлюючої сили.

 

 

 

 

А - гіперметропія; Б - міопія.

 

 

З віком кришталик втрачає еластичність і найближча точка чіткого бачення віддаляється. Це явище називають старечою далекозорістю (пресбіопія). М’яз, що змінює кривину кришталика, іннервується парасимпатичною системою, тому при переважанні її тонусу око добре бачить лише близько розташовані предмети.

У клінічній практиці найчастіше спостерігаються два основні дефекти рефракції ока. Це короткозорість (міопія) та далекозорість (гіперметропія). При міопії паралельні головній оптичній осі промені сходяться перед сітківкою, а при гіперметропії — позаду неї. Корекція цих станів поля­гає у застосуванні лінз, які змінюють заломлюючу силу ока в потрібному напрямі. Міопія коригується розсіювальними, двоувігнутими лінзами (мінусовими), а гіперметропія — збиральними, двоопуклими (плюсовими). Рефракція ока може бути різною також у різних площинах ока. При цьому зображення також не може точно бути сфокусовано на сітківці. Такий вид порушення рефракції називають астигматизмом.

Кількість світла, яке попадає на сітківку, регулюється діаметром зі­ниці, який залежить від скорочення т. sfincter pupille (має парасимпатичну іннервацію) та т. dilatator pupille (має симпатичну іннервацію). Ця ре­гуляція досягається за допомогою зіничного рефлексу, який полягає у розширенні зіниці в умовах слабкої освітленості та у її звуженні в умовах сильної освітленості. Діаметр зіниці може змінюватися від 7,3 до 2 мм. При емоціях, що супроводжуються збудженням симпатичної системи, а також під час дії сильних больових подразників або ж при гіпоксії зіниці розширюються, що є важливою діагностичною ознакою цих станів.

Зіниці обох очей у здорових людей звужені або розширені однаково. При освітленні однієї зіниці, друга зіниця також розширюється. Така реакція зіниць називається співдружною. Різниця в розмірі зіниць (анізокорія) може бути одним із симптомів ураження симпатичних нервів. Розширення одної зіниці (мідріаз) може наступати в результаті паралічу n.oculomotorius.

Рецепторний апарат зорового аналізатора.

Рецепторний aпapaт зорового аналізатора представлений сітківкою, яка є внутрішньою оболонкою ока. Сітківка є багатошаровим утворенням, яке містить фоторецептори (палички та колбочки) і декілька видів нейро­нів, що передають зорову інформацію від рецепторів до вище розташованих відділів аналізатора.

Шар рецепторів містить приблизно 120 мільйонів паличок і 8 мільйонів колбочок. Всі вони розташовані в пігментному шарі (найбільш віддаленому від кришталика) таким чином, що їхні світлочутливі кінці заховані в про­міжках між пігментними епітеліальними клітинами. У центрі сітківки міститься центральна ямка («жовта пляма»), яка взагалі не містить паличок, а - тільки колбочки.

Як палички, так і колбочки, мають однаковий план будови. Вони складаються із світлочутливого зовнішнього сегмента, що містить зорові пігменти та внутрішнього сегмента, що містить ядро і органели клітини. У паличках зоровим пігментом є родопсин, а в колбочках зосереджені пігменти 3 видів — йодопсин, хлоролаб та еритролаб. Пігмент паличок родопсин реагує на світло слабкої інтенсивності незалежно від його довжини хвилі, а пігменти колбочок — на світло високої інтенсивності лише певної довжини хвилі. Так, максимуми поглинання для пігментів колбочок становлять 425, 435 та 579 нм. Вважається, що палички забезпечують сутінкове (чорно-біле) бачення, а колбочки — денне кольорове. У фоторецепторах відбуваються фотохімічні реакції пігменту із квантом світла.

Теорії кольорового бачення

Око людини здатне розрізняти світлові хвилі в діапазоні 400-760 нм й ідентифікувати їх як різноманітні кольори. Людина може розрізняти до 7 мільйонів кольорових відтінків. Кожному кольору відповідає хвиля певної довжини. Так, довжина хвилі червоного кольору становить 700 нм, зеленого - 546 нм, синього - 435 нм. При змішуванні цих кольорів можна одержати проміжні кольори. Вказані три кольори визнані міжнародною конвенцією як основні (первинні). Рівномірне їх змішування дозволяє отримати білий колір. Ці факти лежать в основі трьохкомпонетної теорії кольорового бачення, запропонованої Гельмгольцем. Згідно цієї теорії "вважається, що в сітківці є, як мінімум, 3 типи колбочок, кожен із яких функціонує, як незалежний приймач хвиль первинних кольорів (червоного, зеленого та синього). Комбінація збуджень усіх типів колбочок після обробку в ЦНС забезпечує розпізнавання основних кольорів та їх відтінків.

Теорія опонентних кольорів (Герінга) виходить із того факту, що при розгляданні двох кольорів, можна помітити появу нового кольору або зникнення якогось іншого кольору. Герінг виділив чотири основних кольо­ри: червоний, зелений, жовтий та синій. Їх попарні поєднання дозволяють сприймати й інші відтінки. Так, експериментально було виявлено типи колбочок, які реагують на поєднання таких пар кольорів як зелено-червоне та жовто-синє. Вважається, що існують колбочки, які реагують на поєднання чорного та білого кольорів. Вказані пари кольорів названо опонентними. Всі інші відтінки, згідно цієї теорії, походять в результаті обробки сумарного збудження колбочок усіх типів на рівні вищих зорових центрів.

Порушення сприйняття кольору називається колірної сліпотою, чи дальтонізмом (за автором, Дальтоном, що описав цей дефект зору на основі власного досвіду). Дальтонізмом страждають переважно чоловіки (близько 20%), у зв'язку з відсутністю певного гена в Х-хромосомі. Відомі три типи порушень світлового зору: протанопія — відсутність чутливості до червоного кольору, дейтеранопія — відсутність чутливості до зеленого кольору і тританопія — відсутність чутливості до синього кольору. Повний дальтонізм — монохроматія — трапляється вкрай рідко.

Бінокулярний зір — участь обох очей у формуванні зорового образу — створюється з допомогою об'єднання двох монокулярних зображень об'єктів, посилюючи враження просторової глибини. Оскільки очі перебувають у різних "точках" голови справа й зліва, то в зображеннях, фіксованих різними очима, є невеликі геометричні відмінності.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...