Перебіг інфекційної хвороби. Форми прояву інфекційної хвороби. Безсимптомна інфекція.

Форми перебігу: над гостра(блискавична) триває декілька годин і типові ознаки хвороби не встигають проявитися. Гостра – триває від одного до декількох днів і характеризується типовими для данної хвороби клінічними ознаками. Підгостра – триває 2-3 тижні характеризується типовими для хвороби клінічними ознаками, але менш вираженими. Хронічна – триває від кількох місяців до кількох років і характеризується слабким проявом клінічних ознак хвороби. Залежно від ступеня виразності клінічних ознак розрізняють такі форми прояву хвороби: типова – характеризується наявністю певного яскраво вираженого симпмтокомплексу. Атипова – коли спостерігається яке небудь відхилення у прояві клінічних ознак. Атипова форма може проявлятись в абортивній – клінічні ознаки хвороби повністю не розвиваються, а хвора тварина швидко одужує; стертій – перебіг хвороби характеризується не досить вираженими клінічними ознаками; безсимптомній формі – клінічні ознаки хвороби відсутні, але при дослідженні тварини вдається виявити наявність в організмі двох фаз інфекційного процесу: інфекційних пат змін і захисно-імунологічної реакції. Латентна або прихована, інфекція – обмежений процес з тривалою і циклічною циркуляцією збудника. Збудник розмножується в організмі, виникає розвиток захисних реакцій, виводиться з організму, але ніяких клінічних проявів не спостерігається. Дрімаючі інфекції можуть бути різновидом латентних. Мікробоносійство – як наслідок латентної інфекції або після пренесеного захворювання збудник «затримується» в організмі і не викликає розвитку клінічних проявів.

Стрептококова інфекція молодняка тварин. Група інфекційних хвороб в основному молодняку тварин багатьох видів , що викликаються патогенними стрептококами і виявляються при гострому перебігу септицемією і омфалітом, а при підгострому та хронічному - переважним ураженням легень, суглобів, очей. Збудник хвороби — диплокок Diplococcus septicus. грампозитивні круглі або овоїдні коки, спор не утворюють. Клініко-епізоотологічне характеристика. Супроводжуються утворенням гною, і викликають у телят, ягнят, лошат Пієм і септицемії, артрити , лімфаденіти, фарингіти, флегмони, ендокардити, запалення легенів. Хвороби характеризуються підвищенням температури тіла , пригніченням, порушенням координації рухів, набряками, артритами. По локалізації процесу розрізняють септико-токсичну, легеневу, кишкову, суглобову і змішану форми прояву хвороби. Інкубаційний період 1 ... 2 дні. диплококова септицемія, інфекційна хвороба, протікає з клінічними ознаками зараження крові; у дорослих тварин — у формі запалення матки і молочної залози. Джерело інфекції — хворі тварини. Зараження відбувається через травний тракт і дихальні дороги. Сприйнятливий молодняк до 2—4 міс., дорослі тварини — після пологів. Приводить до загибелі молодняка, зниження молочної продуктивності. Молоко хворих тварин може бути джерелом інфекції для людини. Хворих тварин ізолюють і лікують специфічною сироваткою. Профілактика полягає в дотриманні зоогигиенічеських норм вмісту і вакцинації молодняка.

Дослідження курей на пулороз, тиф.У лабораторію для бактеріологічних досліджень направляють загиблі курячі ембріони, нелікованих хворих курчат (індичат) або їхні свіжі трупики. Для виконання крово-краплинної реакції аглютинації на предметному скельці змішують краплю антигену з краплею крові, яку відбирають безпосередньо з борідки чи гребеня досліджуваної птиці. Реакція відбувається через 1 - 2 хв після поєднання усіх компонентів і характеризується утворенням чітко виражених пластівців мікробів, що залежно від використаного антигену мають синій або білий колір. Серологічне дослідження птиці на пулороз-тиф проводять у крово-крапельній реакції непрямої гемаглютинації з
еритроцитарним діагностикумом чи в крово-крапельній реакції
аглютинації з кольоровим діагностикумом на склі і при
необхідності ставлять розгорнуту реакцію непрямої гемаглютинації або розгорнуту реакцію аглютинації у пробірках.

30. Мікрофлора грунту, води, повітря, гною. У грунті виявляються мікроскопічні водорості, бактерії, гриби, актиноміцети. Кількість і видовий склад мікрофлори коливається. Найбільше мікроорганізмів у родючих грунтах. Мікроорганізми є основним чинником утворення родючого грунту. Найбільше мікроорганізмів міститься у верхньому шарі грунту. В міру заглиблення кількість поступово зменшується і на глибині кілька метрів вони практично відсутні. У воді знаходяться різноманітні мікроорганізми. Основним джерелом мікроорганізмів, що потрапляють у водоймища, є стічні води. Тому поблизу населених пунктів, тваринницьких ферм, промислових об’єктів вода у річках більш забруднена мікроорганізмами. У природі постійно відбувається процес самоочищення води від мікроорганізмів. Він здійснюється завдяки впливу сонячної радіації, руху води, дії бактеріофагів. У повітрі мікрофлора потрапляє з пилом, під час кашлю та чхання тварин та людей. Кількість мікроорганізмів у приміщенні значно вища ніжу повітрі поза ним. Мікрофлора гною представлена різними видами, які заселяють травний канал тварин, знаходяться в кормах, повітрі , приміщенні. Це переважно сапрофіти та умовно патогенні види. У гної можуть біти і патогенні види, які потрапляють туди від хворих тварин.

Парагрип-3 ВРХ. Гостро перебігаюча контагіозна вірусна хвороба, головним чином молодняку, яка характеризується ураженням органів дихання. Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, який мало­стійкий проти дії високих температур та ультрафіолетових променів.Епізоотологія.Висока чутливість до хвороби спостерігається у телят від 10-денного віку до року. Рідше хворіють тварини старшого віку. У дорослої худоби хвороба перебігає безсимптомно, що викликає довготривале вірусоносійство. Вірус з організму хворої тварини виділяється з видихуваним повітрям, витіканнями з носа, при кашлі. Тому основний шлях інфікування сприйнятливих тварин — повітряно-крапельний.Патогенез.Вірус розмножується в епітелії респіраторного тракту, призводить до його десквамації та відкриття воріт для проникнення секундарної інфекції. Виникає запальний процес, слизові оболонки набухають. Під впливом токсичних продуктів і секундарної мікрофло­ри запальна реакція може поширитися на бронхи й легені, регіонарні лімфатичні вузли.Симптоми.Інкубаційний період триває від двох до п'яти днів. Перші ознаки хвороби — підвищення температури тіла й серозні ви­ділення з носа. Максимально температура підвищується на 3—5-й день. У таких тварин пригнічений стан, сухий кашель, серозно-слизові виділення з носа, які переходять в гнійні, дихання поверхневе.Патологічні зміни.Катаральне запалення слизової обо­лонки верхніх дихальних шляхів. Діагноз ставиться комплексно. Прижиттєво від хворих тварин у лабораторію направляють мазки, змиви, відібрані на 2—5-й день хвороби із слизової носа. Від трупів чи вимушено забитих тварин відбирають шматочки носової перегородки, трахеї, легень, слизової оболонки носових рако­вин. Лікування.Застосовують гіперімунну сироватку, специфічний і не­специфічний глобуліни, сироватку реконвалесцентів у поєднанні з антибіотиками, сульфаніламідами та нітрофурановими препаратами.Профілактика.Профілактика і заходи боротьби полягають у виконанні комплек­су ветеринарно-санітарних заходів щодо транспортування, комплек­тації та утримання телят. Після комплектації груп телят проводять аерозольні обробки в присутності тварин препаратами скипидару, йоду, сироватками гіперімунними чи реконвалесцентів, глобулінами.

31.Біологічна суть імунітету та його значення. Імунітет – несприйнятливість, опірність організму інфекціям та інвазіям чужорідних організмів і відносна стійкість до шкідливих речовин. Це здатність організму протистояти зміні його нормального функціонування під впливом зовнішніх факторів. Величезне значення в профілактиці інфекційних хвороб має імунізація – профілактична вакцинація, введення специфічних сироваток та гамаглобулінів. У випадку, коли збудники захворювань невідомі і немає відповідних вакцин, використовується екстрена профілактика – застосування антибіотиків і інших протимікробних засобів для протистояння хворобі. Вакцінація може здійснюватися шляхом внутрішньошкірного введення, підшкірного введення, надшкірним і аерозольним способом.

Лейкоз ВРХ. Хронічна інфекційна хвороба, яка характеризується непластичною проліферацією клітин кровотворної та лімфоїдної тканин з появою в крові мало диференційованих клітин лімфоїдного та мієлоїдного ряду.Збудник хвороби. РНК-вмісний онкогенний вірус типу С. Вірус лейкозу може довгий час знаходитись в клітині в частково або повністю зв’язаному стані з її геномом. В навколишньому середовищі вірус не стійкий.Епізоотологія. Найчастіше хворіє велика рогата худоба в 4-8-річному віці, але хворіють і більш молоді тварини. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють збудник на самих ранніх стадіях захворювання. Основним фактором розповсюдження лейкозу є завіз тварин з неблагополучних господарств.Патогенез. Визначається взаємовідносинами вірусу і клітин. Вірус не руйнує клітину, а трансформує. Порушується нормальний процес проліферації та диференціації клітин кровотворної тканини. Різко збільшується кількість лейкоцитів в периферичному руслі. В різних органах утворюються пухлини, які змінюють структуру та функції вражених органів внаслідок атрофії специфічних клітин. Все це веде до розладу кровотворення, збільшенню кількості лейкоцитів.Симптоми. Інкубаційний період –2-6 років. В перебігу лейкозу виділяють передлейкозну, початкову, розвернуту і термінальну стадії хвороби. Передлейкозна стадія визначається з допомогою серологічних реакцій. На початковій стадії збільшується кількість лейкоцитів, підвищується процент лімфоцитів, появляються незрілі клітини, при розгорнутій формі ці зміни наростають, збільшуються в розмірі поверхневі та внутрішні лімфовузли. Проявляються різні специфічні і неспецифічні ознаки, і закінчується загибеллю тварин.Патологічні зміни. В залежності від форми і стадії лейкозу виявляють дифузну інфільтрацію в органах кровотворення, на серозних покровах, кишечнику, серці, печінці, нирках.Діагноз. Встановлюють на підставі аналізу результатів епізоотологічного дослідження, клініко-гематологічних даних, патолого-анатомічних змін та гістологічного дослідження. Лікування. Не розроблене.Профілактика. Охорона господарств від заносу інфекції ззовні. В благополучних господарствах тварин після 2-річного віку досліджують серологічно на лейкоз. При встановленні діагнозу на господарство накладають обмеження, складають план оздоровлення і проводять регулярні серологічні дослідження всіх тварин старше 4-6 місячного віку через 30-45 днів.

Інструменти, матеріали для взяття проб крові у ВРХ. У великої рогатої худоби невелику кількість крові для морфологічного аналізу одержують з вушної вени, над різаючи її або проколюючи голкою. Для одержання великої кількості крові в цих тварин роблять пункцію яремної вени на межі верхньої й середньої третини шиї. Після фіксації тварини великим пальцем лівої руки здавлюють вену нижче місця пун кції, а потім проколюють кровопус-каючою голкою шкіру й стін ку вени. Голку вводять проти току крові під кутом 45°.

32.Фактори, які знижують опірність організму. Стан нервової системи значно впливає на сприйнятливість організму до інфекції. Повноцінність раціонів, особливо на білки, вітаміни й мікроелементи. При неповноцінних раціонах знижується загальна резистентність організму а також утворення специфічних антитіл, коли проводять запобіжні щеплення у тварин. При неповноцінній годівлі активний імунітет може виявитись недостатнім і короткочасним, а в окремих випадках його може й не бути зовсім. Незадовільний стан утримання тварин у сирих, темних, з недостатнім повітрообігом приміщеннях, при незадовільному стані їх, порушує фізіологічну норму організму, що призводить до зниження опірності. Надмірна експлуатація тварин, перевтома, різкі коливання температури, надмірна вологість, протяги, нагромадження аміаку, вуглекислоти, сірководню і гнильних газів у повітрі приміщень негативно впливають на стан здоров`я тварин і знижують загальну резистентність їх організму.

Емфізематозний карбункул жуйних тварин. Гостра не контагіозна хвороба ВРХ і ДРХ, характеризується пропасницею та розвитком крепітувальних запальних набряків в окремих мязах. Епізоотологія. Хворіють ВРХ, буйволи, рідше вівці, кози, олені. Джерело збудника – хворі тварини. Зараження відбувається аліментарно, найчастіше при випасанні на сухому травостої чи колючій стерні коли травмуються слизові оболонки. Патогенез. З місця проникнення з течією розноситься по організму і осідає в м’язових тканинах де швидко розмножується. Виділяються токсини, які спричиняють запальні процеси, переродження і некроз м’язової тканини та розрощення глікогену з утворенням кислоти та газу. Формуються значні крепітуючі набряки у міжмязовій тканині. Клінічні ознаки. Інкубаційний період 1-5 діб. Перебіг у ВРХ завжди гострий, температура тіла підвищенна, втрата апетиту, значне пригнічення, прискорення пульсу і дихання, кульгавість. Тварина волочить кінцівки, лімфовузли збільшені, шкіра набуває темно-бурого і чорного забарвлення. У овець спостерігається надгострий перебіг. Відмічають напруженість ходи, кульгавість. Пат зміни. Значне здуття, витікання пінистої кровянистої рідини з природніх отворів. Шкіра брудно-сірого кольору іноді некротична. У мязах виявляють значні неправильної форми набряки з драглистим кров’янистим ексудатом. Діагноз ставиться комплексно, за результатами лабораторного дослідження. Диференціальна діагностика. Відрізняють від сибірки і злоякісного набряку. Лікування. Застосовують сироватку проти емфізематозного карбункулу у поєднанні з антибіотиками. У товщу запального набряку вводять3-5% карбонової кислоти, лізолу. Імунітет. Після щеплення зберігається 6 місяців. Профілактика. Щороку навесні не пізніше 2-4 тижні до вигону здійснюють клінічний оглядпоголів`я. Хворих ізолюють і лікують. Забій категорично забороняється. Туші спалюють разом з шкурою. Корм і підстилку спалюють або дезінфікують 5% розчином хлорного вапна.

Інструманти для взяття проб крові від корів. Відправка для дослідження на лейкоз.Гематологічне дослідження полягає у виявленні в периферичної крові підвищеного числа лейкоцитів, в основному лімфоїдного ряду, і слабодіфференцірованних клітин ,а також поліморфних, атипових клітин кровотворних органів. Підрахунок лейкоцитів проводять за допомогою електронного лічильника або в камері Горяєва, а процентне співвідношення окремих форм лейкоцитів крові - у пофарбованому мазку під мікроскопом. У великої рогатої худоби невелику кількість крові для аналізу одержують з вушної вени, над різаючи її або проколюючи голкою. Для одержання великої кількості крові в цих тварин роблять пункцію яремної вени на межі верхньої й середньої третини шиї. Після фіксації тварини великим пальцем лівої руки здавлюють вену нижче місця пун кції, а потім проколюють кровопус-каючою голкою шкіру й стін ку вени. Голку вводять проти току крові під кутом 45°.