Конкретна життєва ситуація, її види і значення у вчиненні злочину

У своєму житті людина потрапляє у безліч ситуацій, які постійно змінюються та мотивують пошук рішень щодо виходу з них. Такі ситуації можуть складатися об’єктивно, як збіг обставин життя, а можуть створюватися за волею людей. Законослухняна частина суспільства знаходить конструктивні варіанти їх вирішення. Тоді як особи, схильні до вчинення злочину, здебільшого черпають із них мотивацію до протиправної поведінки або ж використовують як сприятливі умови для реалізації злочинного задуму.

Конкретна життєва ситуація (КЖС) – це обставини життя або події, з якими зіштовхнулася людина безпосередньо перед вчиненням злочину і вони вплинули на її мотивацію та прийняття рішення діяти у певний спосіб. Отже, конкретну життєву ситуацію утворюють події та обставини, що зачіпають інтереси людини, впливають на вибір варіанту поведінки. Вони мають відбутися напередодні чи безпосередньо перед вчиненням злочину. За своїм змістом та значенням для сприйняття конкретною людиною події і обставини бувають як ординарними та і неординарними. Об’єктивний зміст подій, що відбуваються та їх суб’єктивне значення можуть не співпадати. Приміром, правомірне зауваження особі, яка у нетверезому стані чіпляється до перехожих у громадських місцях – іноді неадекватно оцінюється як повчання та образа і призводить до конфлікту із застосуванням насильства над захисником суспільної моралі. У даному випадку, не стільки сам факт зауваження, скільки його вразливе сприйняття діючим суб’єктом вплинули на імпульсивну реакцію цілеспрямованої агресії. Адекватність оцінки змісту ситуації злочинцем залежить від швидкості перебігу подій, його психічного стану, попередніх відносин між учасниками взаємодії, поведінки протилежної сторони, налаштованості на пошук конструктивного виходу з неї або навпаки – схильності перебільшувати гостроту проблеми, нагнітати емоційну напругу, вдаватися до поспішних безальтернативних рішень. Неадекватне оцінювання ситуації звужує вибір можливих варіантів виходу з неї, дає волю емоціям та виробленим минулим досвідом поведінковим установкам.

Різноманітність конкретних життєвих ситуацій доцільно класифікувати за джерелом їх виникнення, змістом та характером впливу на діючого суб’єкта (А.Ф, Зелінський, 2000).

За першим критерієм ситуації бувають: а) створені самим злочинцем, наприклад, організація збору благодійних коштів на допомогу постраждалим на майдані з метою їх подальшого привласнення); б) створені за ініціативою інших осіб (виконання ролі пособниці жінкою, яка на проїжджій частині імітує поломку власного автомобіля з метою розбійного нападу її співучасників-чоловіків на водіїв транзитного транспорту); в) утворені надзвичайними подіями, стихійними лихами, техногенними катастрофами (тимчасова воєнна окупація окремих територій, повені, пожежі, землетруси, масштабні аварії, що сприяють безкарному вчиненню злочинів проти власності).

За змістом КЖС поділяють на криміногенні та не криміногенні. Криміногенними називаються ситуації, що позитивно впливають на мотивацію та прийняття рішення про вчинення злочину за сприятливих на даний час обставин. Некриміногенні ситуації не справляють такого впливу на свідомість, волю і почуття людей. Різновидами криміногенних ситуацій є проблемні та конфліктні. Проблемні ситуації мають місце у разі, коли особа стикається з складнощами на шляху до подолання дійсних чи уявних перешкод. Наприклад, відсутність коштів повертати кредит, скоріш за все, підштовхне особу до вчинення корисливого злочину, тоді як небажання віддавати кредит – може стати приводом до вбивства кредитора з корисливих мотивів. Дійсно проблемною є ситуація відчаю батьків онкохворої дитини, яка вмотивовує на пошук коштів для лікування у будь-який, у тому числі протиправний спосіб. Уявно проблемною буде ситуація, пов’язана із бажанням неповнолітніх володіти престижними речами, які є у небагатьох їхніх ровесників.

Конфліктна ситуація – це зіткнення протилежних поглядів, інтересів, прагнень суб’єктів спілкування щодо тих чи інших питань. Міжособовий конфлікт лежить в основі майже 90% тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи, що вчиняють у сфері сім’ї, побуту та дозвілля. Конфліктні ситуації можна поділити за причинами виникнення, учасниками конфлікту, характером впливу на опонента, часом існування та епізодичністю. Причини у конфліктів різні. Серед них помітно вирізняються незадоволені матеріальні потреби та інтереси, боротьба за неформальне лідерство, розбіжності щодо соціальних ролей, шкідливі звички, психологічна несумісність, антипатія і неприязнь тощо. За учасниками конфлікти бувають двосторонніми та багатосторонніми, між знайомими та раніше незнайомими особами. Наприклад, у сфері сімейних відносин зіткнення частіше двосторонні, а у сфері дозвілля та побуту буває три та більше учасників конфлікту. У переважній більшості випадків учасниками конфліктів виступають раніше знайомі особи. За характером впливу на опонента конфлікти поділяються на ненасильницькі та насильницькі. Ненасильницькі конфлікти передбачають вербальну агресію (словесне вираження негативних емоцій, почуттів, ворожих намірів). Насильницька поведінка сторін конфлікту виражається у застосування фізичного насильства (подої, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричинення смерті), а також психічного насильства (погроза застосування фізичного насильства). За часовим показником конфлікти тривають хвилинами, годинами, днями, місяцями, і навіть роками. За нашими даними, у сімейно-побутовій сфері 44% конфліктів тривали від 1 місяця до 1 року, 1-3 роки – понад 25%, 3-5 років – 20%, понад 5 років – 14%. Днями, годинами та хвилинами вимірювалися близько 15% усіх зіткнень (Б.М. Головкін, 2004). За епізодичністю конфліктні ситуації бувають одноразові, періодичні та продовжувані.

За характером впливу на діючого суб’єкта КЖС сприяють прийняттю рішення про злочинне посягання та полегшують досягнення наміченої цілі, перешкоджають реалізації запланованого посягання, або є нейтральними щодо мотивації та рішення вчинити злочин.

Щодо значення КЖС у вчиненні злочину, то вона може дати привід для реалізації злочинного задуму, бути умовою, що сприяє досягненню наміченої цілі або ж викликати мотив вчинити злочин саме тепер. Привід – це події, обставини чи вчинки людей, які послужили додатковим аргументом на користь необхідності реалізації умислу. Наприклад, група підлітків під час відпочинку у сквері, в темний час доби, мала намір когось пограбувати, і саме в цей час, несподівано з’явився випадковий перехожий у нетверезому стані, що й стало приводом реалізувати злочинний задум. Від приводу треба відрізняти так звану зачіпку (рос. предлог), що є надуманим приводом і виступає в ролі пускового механізму для реалізації умислу. Візьмемо той самий приклад. Група підлітків під час відпочинку у сквері замислила когось пограбувати. Коли несподівано з’явився випадковий перехожий у нетверезому стані, підлітки зрозуміли, що це їх шанс однак боялися першими застосувати насильство. Відмова перехожого на будь-яку їхню надуману вимогу була використана як аргумент для насильницького заволодіння майном перехожого.

Практика показує, що при вчиненні багатьох злочинів КЖС виконує роль умови, яка частіше сприяє, рідше – перешкоджає реалізації умислу та досягнення поставленої мети. В окремих випадках, КЖС може надихнути на вчинення злочину, до якого не було жодного наміру. Як приклад, можна навести ситуацію привласнення знайденого чи такого, що випадково опинилося або чужого майна особою, яка немала на це відповідного наміру.

Механізм злочинної поведінки

Механізм злочинної поведінки – це процес взаємодії особи і середовища, в ході якого виникає умисел, планується та вчиняється злочин. Механізм злочинної поведінки розкриває її структурні елементи та їх взаємодію в динаміці. За допомогою цієї категорії розглядається увесь ланцюг розвитку злочинної поведінки: взаємодію причин та умов, що породжують мотив та формують умисел на вчинення злочину, прийняття рішення і планування посягання, конкретну життєву ситуацію і поведінку жертви, виконання запланованого злочину та його наслідки. Механізм вчинення умисного злочину включає три основні ланки: 1) кримінальна мотивація 2) прийняття рішення вчинити злочин і його планування 3) реалізація наміру та настання злочинних наслідків.

Кримінальна мотивація докладно була розглянута у першому підрозділі. Нагадаємо лише, що вона охоплює формування мотиву та визначення мети майбутнього злочину.

Прийняття рішення про вчинення злочину відбувається після завершення процесу мотивації та постановки цілі. Рішення – це інтелектуально-вольовий акт, який свідчить про готовність особи перейти від намірів до активних дій по виконанню задуму, відповідно до існуючого плану. Рішення приймаються по-різному: завчасно і спонтанно, одноособово та колегіально, категорично і з певними умовами. Наприклад, при плануванні 60% умисних вбивств та 90% розбійних нападів злочинці приймали завчасне рішення про їх вчинення. Досвідчені злочинці прийняття рішення про вчинення злочину ставлять у залежність від підбору співучасників, відсутності свідків та очевидців на місці посягання і навіть вдалого збігу обставин перебігу подій для досягнення бажаного результату. У будь-якому разі, перед прийняттям рішення особа співвідносить мету із можливостями її досягнення, стверджується у намірах чи сумнівається в успішності задуму.

Коли особа визначилася та закріпила свій намір у рішенні вчинити злочин починається його планування. Останнє передбачає розробку найбільш прийнятного варіанту та послідовності реалізації задуму. Планування включає діяльність по визначенню об’єкта посягання, часу, місця і способу, підбір кандидатур можливих співучасників та розподіл між ними ролей, моделювання розвитку конкретної життєвої ситуації, ймовірної поведінки жертви, складнощів, які можуть виникнути на шляху досягнення наміченої цілі. Обов’язковою умовою планування є утаємничення замисленого злочину від сторонніх осіб. Розроблений план починається втілюватися у підготовчих діях: дослідження місця можливого посягання та обстановки в якій доведеться діяти, збір інформації про жертву її спосіб життя, склад сім’ї, матеріальне становище, усунення перешкод, підшукування знарядь вчинення злочину, використання засобів конспірації. Звичайно такі докладні плани розробляються далеко не завжди. Набагато частіше, злочинці лише у загальних рисах визначаються із послідовністю реалізації задуму.

На етапі реалізації наміру відбувається виконання запланованого злочину і настання його наслідків. Цей етап охоплює стадію замаху та закінченого злочину. Особливістю виконання запланованого злочину є міжособиста взаємодія співучасників між собою, між злочинцем та його жертвою, між злочинцем і третіми особами (свідками та очевидцями). Іншими словами, коли вмішується людський чинник – розвиток подій та їх наслідки складно передбачити. У процесі зазначеної взаємодії може відбутися відхилення від раніше розробленого плану, що тягне за собою корегування поведінки, мати місце ексцес виконавця, можуть настати наслідки, які не прогнозувалися, зрештою, відбутися невдалий замах. Всі ці обставини враховуються та використовуються правоохоронними органами при організації і здійсненні запобіжної діяльності, зокрема вживанні заходів щодо припинення розпочатого посягання, відвернення його наслідків та затримання підозрюваних осіб на місці події.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте основні підходи до розуміння причин та умов вчинення конкретного злочину. Який з підходів на Ваш погляд є найбільш обґрунтованим?

2. Визначте поняття «кримінальна мотивація». Які етапи включає процес мотивації?

3. Вкажіть зовнішні умови, що сприяють вчиненю злочину.

4. Що слід розуміти під конкретною життєвою ситуацією та яке її значення у вчиненні злочину?

5. Охарактеризуйте механізм злочинної поведінки.