Поняття жертви злочину та класифікація жертв

Центральною фігурою у віктимології є жертва злочину. Під останньою традиційно розуміють людину чи спільність людей у будь-якій формі їх інтеграції, яким безпосередньо або опосередковано заподіяна

злочином шкода (Франк Л. В., 1977). Віктимологічне поняття жертви злочину дещо відрізняється від поняття потерпілого у кримінальному провадженні. У процесуальному порядку потерпілим може бути визнано фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридичну особу, якій завдано майнової шкоди. Для віктимології основний дослідницький інтерес представляють люди як жертви злочинів. На відміну від юридичних осіб, фізичні особи наділені специфічними віковими, статусними, рольовими, емоційно-вольовими ознаками та поведінковими характеристиками, що привертають увагу злочинця і мотивують вибір саме їх на роль жертви злочинного посягання. При визначенні жертви злочину, віктимологія виходить із принципу врахування як безпосередньо заподіяної шкоди, так і опосередкованої. У зв'язку з цим, до числа жертв злочинів поряд із фактичними постраждалими особами відносять і так званих «рикошетних» жертв. До останніх відносять людей або навіть соціальні спільноти (групи), які перебували із жертвою у різного роду зв'язках (родинних, трудових, духовних, соціальних). Зазначені суб'єкти страждають від злочинів опосередковано (сім'я, трудовий колектив, етнічна група, релігійна конфесія, професійне об'єднання, громадська організації тощо). Наприклад, крадіжка майна та грошових заощаджень у голови сім'ї залишає без засобів для існування усіх, хто перебував на його утриманні (дружини, дітей, батьків, родичів), які разом з ним зазнають збитків і моральних страждань. Явище вбивств журналістів при виконанні службових обов'язків - це не лише горе для їхніх батьків та рідних, але й певна загроза для усієї професійної спільноти журналістів. Масова практика застосування насильства із мотивів нетерпимості та ненависті до представників іншої раси, національності, політичних переконань, окрім цих людей, ставить у небезпеку цілі етнічні групи, релігійні конфесії, політичні об'єднання, до яких вони належать.

Жертв злочинів класифікують за різними підставами. За характером поведінки їх поділяють на агресивних жертв (ініціюють конфлікти, вдаються до образ, насильства), ризикованих (вирізняються авантюризмом, лихою вдачею), необачливих (недбало ставляться до власної безпеки), некритичних (нездатні адекватно оцінити ризики, спрогнозувати наслідки своєї поведінки), випадкових (стають жертвою через збіг обставин), ситуативних (своїми діями сприяють виникненню та розвиток ситуації посягання), пасивних (ведуть себе нейтрально). Зустрічаються й інші класифікації. Наприклад, пропонується вирізняти активних, ініціативних, нейтральних жертв (Рівман Д. В., 2002), жертв із установочною, раціональною, ретритиською, імпульсивною та утилітарно-ситуативною активністю, що відхиляється від норм особистої безпеки (В. О. Туляков, 2000), універсальних, вибіркових, професійних, дефектних жертв (Моісеєв Є. М., Джужа О. М., Василевич В. В., 2006) і так далі.

Віктимність і віктимна поведінка та їх роль у механізмі

Вчинення злочину

При дослідженні феномену жертви злочину кримінологи намагалися установити її основну властивість, що дасть відповідь на питання: чим керуються злочинці у виборі людей на цю роль? Такою властивістю визнали віктимність, У кримінології термін «віктимність» запровадив Л. В. Франк. На його думку, це реалізована злочинним актом підвищена здатність особи в силу моральних і фізичних властивостей ставати жертвою злочину за певних обставин, іншими словами, нездатність уникнути небезпеки там, де це було об'єктивно можливо (Л. В.Франк, 1977). Приймаючи за основу наведене поняття, вважаємо за необхідне зробити низку уточнень і пояснень до нього.

Насамперед, віктимність буває індивідуальною та груповою (масовою). У кримінології більшою мірою вивчена індивідуальна віктимність. Про групову (масову) віктимність поговоримо згодом.

Слід виходити з того, що віктимність мають далеко не всі люди, які стали жертвами злочинів. У формуванні та реалізації умислу на вчинення переважної частини злочинів, ані особисті риси, ані поведінка жертв у конкретних ситуаціях, жодним чином не впливають. За результатами кримінологічних досліджень, віктимність та відповідна їй поведінка жертв встановлюється у близько 30% випадків злочинних посягань. Це означає, що більшість людей опиняються у ролі жертви не в силу їхньої індивідуальної віктимності. Фактично, жертвою злочину може стати будь-хто. Віктимність же, пов'язується із своєрідним «внеском» жертви у ґенезу злочину, відіграє роль сприяючої умови для реалізації наміру та досягнення злочинного

результату. Тож треба розібратися із походженням віктимності, а також з питанням: із чого складається індивідуальна віктимність?

Вважається, що індивідуальна віктимність - це набута у процесі життя і діяльності властивість особистості. Утворення віктимності пов'язано із проблемами у соціалізації, що призводять до віктимогенної деформації особистості, виконанням соціальних функцій (професійна або рольова віктимність), способом життя і відхиленнями у поведінці, які підвищують здатність стати жертвою злочину (Рибальська В. Я., 1979). Разом з тим, невідкидається і біологічне походження віктимності, пов'язане із фізіологічними особливостями, паталогічним станом психіки особистості, які суттєво підвищують її уразливість перед злочинним посяганням (Рибальська В.Я., 1984). Більш того, родоначальники віктимології висували гіпотезу про так звану природжену жертву і на практиці доводили її існування (наприклад, одна і таж сама жінка сім разів ставала жертвою зґвалтування). Існує й інше пояснення природи віктимності, згідно з яким усі члени суспільства потенційно віктимні, оскільки проживають у суспільстві враженому злочинністю (Рівман Д. В., 2002). Повсякчас, вступаючи у різного роду суспільні відносини, міжособове спілкування, життєві ситуації - люди наражаються на небезпеку заподіяння їм шкоди злочинними посяганнями. Отже, індивідуальна віктимність - це не тільки результат поєднання уроджених та набутих ознак, рис і властивостей особистості, вона є ще й одиничним проявом загального явища віктимності на рівні суспільства та окремих соціальних груп населення.

Структура індивідуальної віктимності включає особистісний та ситуаційний елементи. Особистісний елемент - це сукупність фізіологічних, психологічних та соціальних ознак і особливостей, які підвищують її уразливість перед злочинними посяганнями та мотивують цілеспрямований вибір злочинця саме цієї людини кандидатом у жертви. Особистісна складова визначає індивідуальну схильність наражатися на небезпеку заподіяння злочином шкоди. Умовно кажучи, це придатність особи стати об'єктом злочинного посягання. Фізіологічні ознаки - це стать, вік, тілобудова, зовнішність, стан здоров'я. Психологічні ознаки жертв включають темперамент, характер, емоційний стан, звички, манери, стиль поведінки, а також розлади психіки і поведінки. Соціальні - це соціальне становище, виконувані ролі, професія, а також дефекти соціалізації. Наприклад, жертвами насильницьких злочинів порівняно частіше стають особи без певного роду занять, які ведуть антисуспільний спосіб життя. Існує гіпотеза, що кожен тип злочинців має уяву про ідеальну жертву для того чи іншого виду злочинів. На пошук і розпізнавання такого образу вони орієнтовані серед широкого загалу громадян. Іншими словами, злочинці непогано розуміються на тому, серед яких категорій населення за статтю, віком, станом здоров'я, родом занять, професією, першочергово треба шукати кандидатів у жертви. Окрім цього, береться до уваги психологія жертви, прогнозується її схильність до ризику та ймовірна поведінка у ситуації небезпеки.

Важливо розуміти момент виникнення індивідуальної віктимності. За загальним правилом, вона формується до вчинення злочину або утворюється під час виникнення конкретної життєвої ситуації. У першому випадку віктимність певний час перебуває у потенційному стані. У другому - момент її виникнення та реалізації злочинним посяганням може співпадати. Для реального перетворення потенційно віктимної особистості у жертву злочину її суб'єктивні ознаки мають бути доповнені виникненням відповідної життєвої ситуації. Ситуаційна складова віктимності передбачає сукупність об'єктивних обставин, що проявляють чи підсилюють дію суб'єктивних рис та ознак, обмежують вибір можливих варіантів безпечного виходу з неї. Віктимологія вивчає такі види ситуацій, виникнення і розвиток яких зумовлено саме поведінкою жертви, її особистістю (Л. В. Франк, 1977). Фатальний збіг обставин, за яких жертва опинилася не в тому місці, не в той час - на практиці, зустрічається нечасто. В основному, віктимна ситуація виникає як результат зв'язку і відносин між злочинцем та жертвою до вчинення злочину, або створюється за ініціативою жертви. Втім, навіть несприятливий для уникнення небезпеки перебіг ситуації залишає жертві вибір: чинити опір, позвати на допомогу інших осіб, спробувати перехитрити злочинця і покинути місце події, не провокувати заподіяння тяжкої шкоди неадекватними діями. Ситуація виконує роль приводу до злочинного посягання проти жертви, яка попередньо привернула до себе увагу поведінкою, особистісними рисами або їх сполученням.

Окрім індивідуальної віктимності, у віктимології розробляється поняття групової і навіть масової віктимності.

Групова віктимність виступає як специфічна колективна схильність окремих категорій населення, що мають спільні демографічні, соціальні, психологічні, професійні, культурологічні ознаки за певних обставин порівняно частіше наражатися на небезпеку заподіяння злочинної шкоди (К. В. Вишневецький, 2010). Дійсно, особи похилого віку порівняно із особами зрілого віку більше страждають від шахрайський дій, крадіжок майна, тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи. Жінки молодого віку лідирують серед жертв зґвалтувань та інших статевих злочинів. Дружини і діти є основними жертвами сімейного насильства. Молодь - першочергово потерпає від грабежів, розбоїв, хуліганства; підприємці - від вимагань, вбивств на замовлення, службових злочинів. Представники інших націй, кольору шкіри незрівнянно частіше стають жертвами насильницьких злочинів на ґрунті расизму і нетерпимості.

Масова віктимність зумовлена рівнем фактичної злочинності в державі та інтенсивністю її поширення у різних сферах суспільного життя, криміналізацією нових суспільно-небезпечних діянь, значною часткою латентних злочинів і жертв, права яких залишилися невідновленими у законному порядку, загальним станом безпеки людини, захищеності її прав у державі.

Практичним втіленням індивідуальної віктимності є віктимна поведінка жертв. Віктимна поведінка - це вчинки або дії у конкретних ситуаціях, що впливають на мотивацію та рішення злочинців, а також об'єктивно створюють небезпеку заподіяння шкоди діючому суб'єкту. Віктимною, поведінка може бути як за об'єктивним змістом так і за її суб'єктивним сприйняттям злочинцем. Першу ми називаємо очевидно віктимною, другу - квазі-віктимною. Очевидно віктимними є дії і вчинки, в яких виражаються індивідуальні риси, професійні навички, шкідливі звички їх носія. Наприклад, таксист, прагнучи великого заробітку, погоджується серед ночі перевезти наркоманів у віддалений криміногенний район за дозою наркотичних засобів, при цьому свідомо приймає ризик бути пограбованим і навіть вбитим. Психічно неврівноважена людина провокує конфлікт і бійку із незнайомими людьми на вулиці, наражаючись на небезпеку зазнати тілесних ушкоджень. Морально нестійка жінка охоче знайомиться із випадковими чоловіками у розважальних закладах та їде до них додому для продовження неформального спілкування, ігноруючи загрозу статевих посягань.

Квазі-віктимною є така поведінка, що не виходить за межі загальноприйнятих норм моралі, правил безпеки і не мотивує людей на неправомірні дії. Так, природній плач новонародженої дитини не викликає неадекватних реакцій у нормальних людей, однак дехто із батьків сприймає його з ненавистю, що обумовлює фізичну розправу на дитиною. Особи, які опинилися у безпорадному стані через інвалідність, мотивують нормальних людей прийти на допомогу, решту - проявити байдужість. Натомість злочинці розцінюють таких людей як легкодоступну жертву, що надихає на заподіяння їй шкоди заради досягнення протиправних цілей.

Наведені приклади віктимної поведінки відіграють неоднакову роль у механізмі злочинного посягання. Вона може викликати мотив злочину, вчинення якого не планувалося, іноді стає приводом до реалізації раніше сформованого злочинного наміру або ж створює ситуацію, що полегшує досягнення мети злочинного посягання.

Багатоманітність проявів віктимної поведінки дає підстави для її класифікації. За змістом вирізняють провокуючу, легковажну, неправомірну

та суспільно-корисну віктимну поведінку у конкретній життєвій ситуації. Зустрічаються й інші класифікації (Д. В. Рівман, 2002; В. О. Туляков, 2003; О. Ю. Юрченко, 2004 та ін.).

Провокуючою, називають таку негативну поведінку жертви, за якої адекватна людина втрачає емоційну рівновагу та вдається до раптових агресивних дій (В.С. Мінська, Г.І. Чечель, 1988). За формою провокація буває пасивною і активною. Пасивна провокація виражається у постійному невиконанні обов'язків перед родиною, трудовим колективом, друзями, діловими партнерами. Накопичені через це негативні почуття викликають несподіваний емоційний вибух та насильство під час чергового епізоду такої поведінки. Наприклад, чоловік постійно пиячить, промотує домашнє майно, перебуває у безпорадному стані у громадських місцях, чим ганьбить членів своєї сім'ї, створює привід для конфліктів. Один із ганебних вчинків завершується його «несподіваним» вбивством дружиною або дорослими дітьми. Активна провокація має місце коли жертва свідомо наражається на небезпеку, при цьому легковажно розраховує уникнути тяжких наслідків (тяжкі образи незнайомих людей, хизування багатством, натяки на інтиму близькість, показове нехтування елементарними правилами особистої безпеки). Так, за даними дослідження А. С. Лукаш, близько 50% жертв зґвалтувань були раніше знайомі із злочинцями, 20% із них перебували у стані алкогольного сп'яніння, 11% - у безпорадному стані. Показово й те, що 53% жертв зґвалтовані у власних квартирах, де перед цим спільно проводили дозвілля із злочинцями (А. С. Лукаш, 2008).

Легковажна поведінка полягає у надмірній довірливості стороннім людям, наївності неповнолітніх, нехтуванні правилами дорожнього руху (А. Ф. Зелінський, 2000).

Неправомірна поведінка виражається у порушенні жертвою вимог кримінально-правового законодавства (шахрайські дії, крадіжка, заподіяння тілесних ушкоджень), що призвели до вчинення проти нього злочину.

Суспільно-корисна поведінка, пов'язана із виконанням службових, громадських та професійних обов'язків, нажаль, також призводить до заподіяння злочином шкоди її суб'єктам (правоохоронна, громадська, військова діяльність, виконання повноважень органів влади, місцевого самоврядування, надання медичної допомоги тощо).

За даними дослідження Г. І. Чечеля^ при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я особи, протиправна поведінка жертв мала місце у 32% випадків, нейтральна - 20%, провокаційна - 17%, аморальна - 15%, легковажна - 12%, соціально несхвальна - 4% (ЧечельГ. І., 1995).