Суб'єкти запобігання злочинності та основні напрями

Їх діяльності

Суб’єкти запобігання злочинності — це державні органи, громадські організації, соціальні групи, службові особи чи громадяни, які спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов’язаних з випередженням, обмеженням, усуненням криміногенних явищ та процесів, що породжують злочинність і злочини, а також на їх недопущення на різних злочинних стадіях, у зв’язку з чим мають права, обов’язки і несуть відповідальність.

За специфікою запобіжної діяльності розрізняються такі суб’єкти, які: 1) визначають її основні напрями, завдання, форми (політику боротьби зі злочинністю), планують, спрямовують та контролюють її, забезпечують її правове регулювання; 2) здійснюють безпосереднє управління і координацію окремими напрямами і учасниками запобігання злочинності; 3) виявляють та пізнають об’єкт запобіжного впливу та інформують про них інших суб’єктів; 4) виконують запобіжні заходи щодо випередження, обмеження, усунення криміногенних явищ та процесів, захисту соціальних благ і особи; 5) реалізують заходи щодо відвернення і припинення злочинів і злочинності. Множинність суб’єктів запобіжної діяльності становить систему суб’єктів, що зумовлено різноманітністю об’єктів запобіжного впливу.

Під системою суб’єктів запобігання злочинності слід розу­міти сукупність з’єднаних єдиною метою суб’єктів, які здійснюють свої повноваження у взаємозв’язку та за узгодженням у часі й просторі. Систему суб’єктів запобігання злочинності складають юридичні і фізичні особи, які внаслідок своїх повноважень, соціального статусу або громадянського обов’язку виконують дану роботу. Це законодавчі органи, органи виконавчої і судової влади, органи державного і господарського управління, культурно-виховні, навчальні заклади, адміністрації установ, підприємств, фірм, трудові колективи, громадські організації і товариства, охоронні та приватні розшукові установи, сім’я, громадяни.

Слід звернути увагу на те, що множинність суб’єктів, так чи інакше пов’язаних із запобіганням злочинності, ще не свідчить про відсутність прогалин в організаційній структурі їх органів. Деякі напрями спеціально-кримінологічного запобігання злочинності організаційно забезпечені слабко або зовсім не забезпечені.

1. До державних суб’єктів законодавчої влади належать перш за все Верховна Рада України, її комітети та народні депутати. Відповідно до Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, яка визначає засади внутрішньої, зовнішньої політики, затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, створює законодавчу основу та кримінологічну політику здійснення загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності.

2. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Перш за все Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України затверджує комплексні програми запобігання злочинності. Метою таких програм є забезпечення відповідно до кримінологічної політики активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації, засобів і методів запобігання і розкриття злочинів. Крім того, своїми указами Президент України корегує напрями і координацію боротьби зі злочинністю.

3. Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади (державні адміністрації різних рівнів) здійснюють заходи щодо забезпечення громадського порядку і боротьби зі злочинністю, відповідно до Конституції України контролюють і координують виконання комплекс­них програм запобігання злочинності, організують їх наукове супроводження і ресурсне забезпечення та ін.

4. Серед суб’єктів запобігання злочинності важливе місце посідають органи місцевого самоврядування, які за своїми повноваженнями здійснюють організаційно-управлінські функції щодо запобігання злочинності, організують і координують роботу відповідних суб’єктів системи запобігання злочинності, здійснюють їх ресурсне забезпечення, контролюють виконання постанов і рішень вищих органів влади і своїх власних питань запобігання злочинам на підвідомчій території. Основні форми цієї роботи такі: а) видання у межах своєї компетенції нормативних актів з питань запобігання злочинним проявам, організація їх виконання та контролю; б) безпосереднє здійснення запобіжної роботи через відділи виконкому, підвідомчі установи, підприємства, органі­зації, постійні комісії тощо. Особливу роль в організації роботи щодо запобігання злочинам відіграють постійні комісії, такі як: адміністративні, у справах молоді, спостережні та ін.; в) розроблення комплексних планів запобігання злочинам. Комплексне планування запобігання злочинності — завдання органів місцевого самоврядування, оскільки вони забезпечують ув’язку запобіжних заходів з планами економічного і соціального розвитку території. До числа суб’єктів, для яких запобігання злочинності є однією з головних функцій у межах правоохоронної діяльності, належать правоохоронні органи, їх підрозділи і служби. Серед них — органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державна контрольно-ревізійна служба, рибоохорони, державна лісова охорона, інші органи, які здійснюють правозастосовні і правоохоронні функції.

Органи прокуратури. Основними напрямками діяльності прокуратури є: 1) кримінологічний аналіз злочинності та участь прокурора на цій підставі в розробці заходів щодо запобігання злочинності; 2) участь у комплексному плануванні та розробці заходів щодо запобігання злочинності, сприяння при складанні планів щодо запобігання злочинності й іншим негативним явищам і процесам, які її породжують; 3) конт­роль за виконанням правоохоронними органами заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретного злочину; 4) активізація діяльності громадськості із запобігання злочинності; 5) організація роботи з кримінологічної поінформованості населення про злочинність та правової пропаганди і участь прокурора у зазначених заходах; 6) координація запобіжної діяльності правоохоронних органів, що дозволяє надати їй необхідну цілеспрямованість і результативність, вміло поєднувати їх можливості і ресурси.

Органи внутрішніх справ. Головною складовою частиною органів внутрішніх справ є міліція, у діяльності якої поєднуються адміністративні, оперативно-розшукові, охоронні (на договірних засадах), слідчі та запобіжні заходи боротьби зі злочинністю. Для виконання обов’язків по боротьбі зі злочинністю, а також функцій з її запобігання структурно у міліції і при ній створені відповідні головні управління, служби і підрозділи: боротьби з організованою злочинністю, карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з незаконним обігом наркотиків, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, адміністративної служби міліції; державні автоінспекції, державні служби охорони, дізнання, досудове розслідування, приймальники-розподільники, приймальники-розподільники для неповнолітніх та ін. Крім того, до системи органів внутрішніх справ належать також органи державного пожежного нагляду та ін.

Головні управління МВС, їх структурні і окремі підрозділи взаємодіють, використовуючи властиві їм методи і заходи. Проте їх діяльність щодо запобігання злочинності має самостійні напрями. Для одних запобігання є супутнім результатом функціональних обов’язків, для других — однією із функцій у межах правоохоронної роботи, для третіх — функціональна діяльність включає й запобігання. Виходячи з цього, можна умовно об’єднати у групи управління, служби і підрозділи органів внутрішніх справ. Тоді до першої групи ввійдуть управління, служби і підрозділи, які виконують контрольно-дозвільні функції і для яких запобігання злочинності є супутнім завданням у межах правоохоронної діяльності чи супутнім результатом функціональної діяльності: управ­ління адміністративної служби міліції, підрозділи охорони громадського порядку, дозвільної, реєстраційної та міграційної роботи, дільничних інспекторів, державної автоінспекції, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, пожежного нагляду, приймальників-розподільників та ін. Другу групу становлять управління, служби і підрозділи, які безпосередньо проводять боротьбу з так званою загальнокримінальною і організованою злочинністю і для яких її запобігання є однією із функцій у межах правоохоронної діяльності міліції: управління (відділ) боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ), управління (відділ) карного розшуку, державна служба боротьби з економічною злочинністю, управління (відділ) боротьби з незаконним обігом наркотиків та ін. Третю групу утворюють органи, для яких запобігання злочинам здійснюється у межах дізнання та досудового розслідування.

Діяльність управлінь, служб і підрозділів, що здійснюють контрольно-дозвільні функції. Служба охорони громадського порядку виконує широку і багатогранну роботу щодо запобігання злочинності силами службових нарядів. На цю службу покладено завдання запобігати та припиняти порушення громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, що досягається різними спеціально-кримінологічними методами і заходами. Наявність на вулицях співробітників патрульно-постової служби, особливо у вечірні чи нічні години, створює атмосферу впевненості громадян у своїй безпеці і разом з тим нейтралізує криміногенну ситуацію, справляє стримуючий вплив на криміногенних і віктимогенних осіб, тобто усуває умови, які сприяють або дають привід для вчинення злочину.

Дозвільна система регулює належний порядок поводження з певними предметами та речовинами, а також порядок відкриття і функціонування окремих підприємств, які є потенційними об’єктами суспільної небезпеки. Джерелами небезпеки можуть бути вогнепальна зброя і боєприпаси до неї, вибухові, радіоактивні, хімічні матеріали, сильнодіючі яди, збройно-ремонтні, піротехнічні майстерні та ін. Виходячи із завдання запобігання злочинам, апарат дозвільної системи здійснює контрольні функції, вживає заходів для запобігання злочинам, пов’язаним з цими об’єктами.

Контролюючи додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства, реєстраційні та міграційні підрозділи тим самим здійснюють запобігання «гастрольній» злочинності, проникненню в Україну або виїзду з її території сус­пільно небезпечних злочинців, осіб, які розшукуються правоохоронними органами інших країн, Інтерполом або яким тимчасово заборонений виїзд з України.

Значну роботу щодо запобігання злочинності проводять дільничні інспектори, які: забезпечують громадський порядок на своїй території, виявляють причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів, і вживають заходів щодо їх усунення; здійснюють індивідуальну профілактику стосовно криміногенних осіб; розшукують злочинців; проводять серед населення кримінологічну поінформованість та правову пропаганду; виявляють «трудних» під­літків, неблагополучні сім’ї, конфліктні ситуації і сприяють їх нейтралізації і відновленню нормальних стосунків; охороняють права і законні інтереси громадян, підприємств, запобігають насильству в сім’ї тощо. Отже, дільничний інспектор — це низова ланка органів внутрішніх справ по запобіганню злочинам за місцем проживання громадян.

З огляду на специфіку криміногенних об’єктів автотранспортних злочинів і правопорушень, які їх супроводжують, треба виділити такі основні заходи запобігання злочинам органами ДАІ: агітаційно-пропагандистську профілактичну роботу серед населення, що покликана формувати культуру дорожнього руху і підвищувати почуття відповідальності за точне додержання вимог безпеки руху; підвищення рівня професійної підготовки працівників автотранспорту; профілактичну роботу з водіями і пішоходами безпосередньо на дорогах і вулицях; запобіжну роботу з керівниками автогосподарств та іншими службовими особами; роботу з удосконалення нормативного регулювання безпеки дорожнього руху, технічних засобів; вивчення причин і умов, які спричинили вчинення правопорушень і злочинів, та ін.

У запобіганні крадіжок, організації охорони майна значну роль відіграє державна служба охорони. Форми і засоби запобігання нею корисливим майновим посяганням досить своєрідні. Біль­шість об’єктів, де зберігаються майнові цінності, а також квартири громадян обладнуються спеціальними приладами — охоронною сигналізацією. Особливу увагу ця служба звертає на зміцнення пропускного режиму на промислових підприємствах, поліпшення технічних засобів охорони складів, баз, фірм та інших об’єктів, на підбір кадрів, що задіяні на контрольно-пропускних пунктах.

Запобіганням злочинності серед неповнолітніх у межах правоохоронної діяльності займаються кримінальна міліція у справах неповнолітніх і приймальники-розподільники для неповнолітніх. Вони призначені для запобігання бездоглядності серед неповнолітніх, забезпечення умов для виховання дітей і підлітків, які потребують спеціального педагогічного режиму, поліпшення заходів виховного впливу на неповнолітніх правопорушників, виявляють причини і умови, що сприяють бездоглядності, бродяжницт­ву та іншим правопорушенням підлітків, і надсилають інформацію до державних і громадських організацій з пропозиціями про усунення цих причин і умов.

Приймальники-розподільники для дорослих призначені для тимчасового утримання осіб, затриманих за бродяжництво або жебрацтво, встановлення їх особи, вирішення питання про працевлаштування або направлення до будинку-інтернату для старих та інвалідів, чим запобігається низка різноманітних злочинів.

Згідно із законодавством державний пожежний нагляд покладено на органи пожежної охорони, які вживають заходів для запобігання пожежам. Пожежна профілактика як головний напрям роботи пожежної охорони включає і профілактику злочинів. Остання здійснюється в процесі пожежно-технічного обслуговування господарських об’єктів, комплексних перевірок пожежної безпеки у різних галузях господарства, містах, населених пунктах, протипожежної пропаганди серед населення та ін. Органи пожежної охорони здійснюють перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами й порушеннями правил пожежної безпеки та ін.

Робота підрозділів боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ), карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю (СБЕЗ), боротьби з незаконним обігом наркотиків та інших підрозділів є досить різноманітною. Співробітники цих управлінь, служб, підрозділів виконують спеціально-кримінологічне запобігання злочинам у процесі оперативно-розшукової діяльності. Оперативно-розшукова діяльність — це система розвідувальних (розшукових) заходів для профілактики, запобігання, припинення та розкриття злочинів, а також для розшуку і затримання злочинців. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам УБОЗ, відділів карного розшуку і боротьби з незаконним обігом наркотиків та деяких інших складається із загальних і індивідуальних заходів. До перших належать заходи, пов’язані з аналізом кримінологічної характеристики злочинності, її організованих проявів, обігом наркотиків, торгівлею людьми тощо, з виявленням та усуненням обставин, що зумовлюють вчинення злочинів або сприяли їх вчиненню; до других — запобігання реально можливим злочинам і переходу на злочинний шлях осіб, а також запобігання рецидиву. Заходи щодо запобігання злочинам цими підрозділами мають різноманітний і комплексний характер. Так, зазначені підрозділи у взаємодії з іншими службами міліції проводять операції розшукового і профілактичного характеру під різними кодовими назвами: «Зброя», «Вибухівка», «Трал», «Іноземець» тощо, запобігають і усувають сімейне насильство, припиняють діяльність злочинних угруповань, обіг наркотиків, ведуть боротьбу з нелегальною міграцією, «гастрольною» злочинністю, зникненням людей, їх продажем та ін.

На підрозділи СБЕЗ покладено захист і охорону економічної основи України. СБЕЗ зобов’язана: запобігати і розкривати випадки злочинних посягань на майно з боку осіб, в оперативному управлінні яких воно є або які мають до нього доступ у зв’язку зі своїм службовим становищем; запобігати і боротися з корупцією, фальшивомонетництвом, порушенням правил про валютні операції; виявляти і усувати зловживання в процесі приватизації об’єктів державної і комунальної власності, житла, землі; розробляти систему контролю за інвестиціями, у тому числі з такими, що пов’язані з «відмиванням брудних грошей», комп’ютерними злочинами, фондовими махінаціями та ін. Основними запобіжними напрямами є: виявлення криміногенних обставин, що сприяють вчиненню корисливих та інших злочинів; активізація боротьби зі злочинними проявами у різних галузях народного господарства, промисловості, банківській, кредитно-фінансовій сфері, бізнесу; проведення комплексних операцій щодо перевірки стану обліку і збереження товарно-матеріальних цінностей і коштів; збереження врожаю, поголів’я худоби; встановлення осіб, які були раніше засуджені за службові і господарські злочини і обіймають всупереч закону матеріально-відповідальні посади, що створює передумови для продовження злочинної діяльності, утворення злочинних організованих груп, злочинних організацій, та ін.

Слідча профілактика — це спеціальна діяльність органів дізнання і досудового розслідування органів внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури та інших суб’єктів, спрямована на недопущення вчинення нових злочинів. Для реалізації слідчої профілактики раніш у нормах кримінально-процесуального законодавства передбачався обов’язок органів дізнання і досудового розслідування при проведенні дізнання і слідства виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів щодо їх усунення шляхом внесення у відповідні державні органи, організації, посадовим особам подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (статті 23–23¹ КПК України 1961р.).

За новим КПК України (2012р.) такого нормативного обов'язку немає. Але це не означає, що взагалі відсутня слідча профілактика. І органи дізнання, і досудового розслідування вимушені встановлювати причини й умови конкретного злочину. Інакше неможливо правильно кваліфікувати діяння, визначити мотив злочину та ін.

При встановленні причин і умов учинення злочину одержують інформацію про антигромадську спрямованість особи і ступінь її тривалості; сукупність істотних зовнішніх обставин, які справили свій криміногенний вплив на формування даного злочинного рішення; конкретну життєву ситуацію, в якій знаходилася особа перед вчиненням злочину; наявність криміногенних рис особи злочинця; окремі недоліки у діяльності державних установ, фірм, господарських організацій, навчальних закладів, конкретних службовців і громадян, які об’єктивно сприяли вчиненню злочину або полегшували настання злочинного результату.

До заходів щодо усунення причин і умов належить, як це робилося за КПК України 1961р., подання слідчого у кримінальній справі. Форма і зміст його мають відповідати певним вимогам, яких слідчий повинен додержувати. У поданні стисло викладається суть справи, хто і за який злочин притягнений до відповідальності, дається докладніша характеристика криміногенних явищ, що призвели чи можуть призвести до нового злочину, вносяться пропозиції щодо їх усунення. Ці пропозиції носять рекомендаційний характер.

Формами позапроцесуальної роботи слідчого щодо запобігання злочинам є: постійне вивчення кримінологічної обстановки на підпорядкованій йому дільниці чи у районі; аналіз причин і умов учинення злочинів за групою справ і участь у розробленні заходів щодо усунення криміногенних предметів; узагальнення практики реагування на подання слідчих; індивідуальні та колективні бесіди з певним контингентом осіб тощо.

Служба безпеки України забезпечує державну безпеку України. На неї покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Крім того до завдань СБУ належать також спеціально-кримінологічне запобігання злочинам проти миру і безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших злочинних посягань, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інте­ресам України.

Митні органи України. Ці органи здійснюють широкомасштабну діяльність щодо спеціально-кримінологічного запобігання таким правопорушенням, як контрабанда, факти умисного ухилення від сплати митних зборів, незаконний експорт товарів, коштовностей, наркотиків, зброї, предметів художньої, історичної і археоло­гічної цінності, військової техніки та ін.

Органи охорони державного кордону. Одним із напрямів їх діяльності є запобігання злочинам, пов’язаним з порушеннями режиму державного кордону країни. Разом з іншими правоохоронними органами України вони здійснюють оперативно-розшукову діяльність, вживають заходів щодо недопущення нелегального переходу, переїзду правопорушниками державного кордону України, у необхідних випадках їх адміністративного затримання, особистого догляду, а також транспортних засобів, запобігання та припинення незаконного переходу кордону.

Державна податкова служба України. Згідно з її повноваженнями запобіжна діяльність цих органів, у складі яких перебувають спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями і податкова міліція, пов’язана з головними завданнями, що передбачені законодавством про податкову службу. До спеціально-кримінологічного запобігання можна віднести, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи і установи виконання покарань. Державна пенітенціарна служба України реалізує державну політику у сфері виконання покарань, призначених судом. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі може бути у двох формах: загальне й індивідуальне. Загальне запобігання — це діяльність установ виконання покарань (УВП) у взаємодії з іншими державними органами і громадськими організаціями щодо виявлення та усунення обставин, які сприяють рецидиву злочинів з боку засуджених. Заходи такого характеру досить різноманітні та численні, ними охоплюються профілактика, відвернення та припинення нових злочинів. Індивідуальне запобігання — робота апарату УВП, спрямована на виявлення засуджених, від яких можна чекати вчинення злочинів, і застосування до них заходів запобіжного впливу. Тісна взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ і громадськістю, взаємна поінформованість дозволяють знаходити засоби виправлення, ресоціалізаціїї та адаптації засуджених.

Запобігання рецидиву злочинів при виконанні покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, передбачає: створення обстановки, яка виключала б можливість вчинення злочину, порушення трудової дисципліни і правил поведінки, проживання та реєстрації; поставлення на профілактичний облік криміногенних осіб; надання допомоги адміністрації, громадським організаціям у здійсненні контролю за поведінкою засуджених на роботі тощо.

Певну роль у запобіганні рецидиву злочинів відіграють цент­ри реабілітації та адаптації засуджених, які відбули покарання. Основне завдання таких центрів — допомогти особам, які повернулися з місць позбавлення волі, працевлаштуватися, вирішити питання з житлом, сім’єю, а взагалі — стати перехідним ступенем до нормального життя. Тим самим ці центри запобігають рецидиву злочинів, сприяють руйнуванню кримінальної субкультури.

Органи державного контролю. Слід відзначити особливу роль у спеціально-кримінологічному запобіганні численних державних контрольних органів: державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна України та інших органів, які здійснюють правозастосовно-охоронні функції. Згідно зі своїми повноваженнями по контролю за виконанням законів у різних сферах народного господарства і природокористування вони здійснюють різноманітні заходи і засоби щодо недопущення вчинення злочинів; усунення і обмеження тих криміногенних факторів, які їх породжують або сприяють їм.

Судові органи. Основні напрями запобіжної роботи суду можна визначити так: а) виявлення і усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину; б) виховно-профілактична функція; в) підвищення запобіжної активності громадян.

При встановленні під час розгляду кримінальної справи причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, суд може певним чином реагувати про вжиття заходів щодо їх усунення, але це не процесуальний обов'язок суду як було раніш.

Виховно-профілактична функція суду полягає у формуванні правової і моральної свідомості населення, поваги до закону, права, культури правовідносин, переконаності у невідворотності і справедливості покарання за вчинений злочин або інше правопорушення. Ця функція здійснюється судом у процесі судового розгляду справ, при виїзних сесіях суду, використанні суддями засобів масової інформації та ін.

Шляхи підвищення запобіжної активності громадськості різноманітні і можуть включати: клопотання про умовне засудження і передачу на поруки трудовому колективу чи громадській організації злочинця для його виправлення без позбавлення волі; передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду; правову допомогу громадським організаціям; участь громадськості у судочинстві та ін.

Запобігання злочинності здійснюється судами також шляхом адміністративного і цивільного судочинства. Певну роль у зв’язку з цим відіграють господарські суди, особливо у частині виявлення і усунення обставин, які сприяли чи можуть сприяти вчиненню посягань у сфері економіки.

Органи юстиції. Міністерство юстиції України є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної правової політики, правової експертизи проектів нормативних актів, державної реєстрації та систематизації законодавства України, координації нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, захисту прав і свобод людини, розвитку правової інформатизації, формуванні у громадян правового світогляду тощо.

Здійснюючи організаційне керівництво і контрольно-ревізійні функції, органи юстиції спрямовують і стимулюють запобіжну діяльність підлеглих органів (департаменти нотаріату та ліцензування юридичної практики, державної виконавчої служби, у справах суспільного становища громадян та ін.).

Згідно із законом органи нотаріату охороняють права і законні інтереси громадян, державних установ, підприємств, фірм і органі­зацій, сприяють зміцненню законності і правопорядку, попереджають правопорушення шляхом правильного і своєчасного посвідчення договорів та угод.

Органи державної виконавчої служби і у справах суспільного становища громадян сприяють запобіганню злочинам шляхом своєчасного і належного виконання рішень судів, реєстрації актів громадянського стану, виключення помилок, надання інформації органам влади про певні недоліки в цій системі тощо.

Адвокатура. У правовій державі невід’ємною складовою частиною системи захисту особи, її конституційних прав і свобод є адвокатура. Органи адвокатури у межах своїх професійних завдань і компетенції здійснюють процесуальну і позапроцесуальну діяльність щодо запобігання злочинності. Профілактична робота адвокатів по кримінальних і цивільних справах полягає у виявленні при розгляді справ тих криміногенних обставин, які створили причини і умови для вчинення протиправних дій або зможуть знову їм сприяти. Позапроцесуальна профілактика адвокатури може здійснюватися у формі: шефства над колишнім підзахисним, надання йому допомоги у працевлаштуванні, вирішення питань у житловому та побутовому влаштуванні, участі у кримінологічній і правовій поінформованості населення тощо.

Певна робота з профілактики правопорушень і злочинів виконується юрисконсультами. Юрисконсульти підприємств та установ стежать за додержанням законності у господарській та управлінській діяльності; беруть участь у нормативному, методичному та інформаційному забезпеченні запобігання злочинам у трудових колективах, установах, галузях народного господарства; беруть участь у розробці локальних заходів запобігання злочинам; ведуть правову пропаганду; сприяють запобіжній діяльності громадських організацій за місцем роботи та ін.

Органи державного і господарського управління та іншої загальносуспільної діяльності. У запобіганні злочинності активну участь беруть органи державного і господарського управління, культурно-виховні навчальні заклади, адміністрації установ, підприємств, фірм, трудові колективи, охоронні та приватні розшукові установи, які, діючи у ме­жах єдиної системи запобігання правопорушенням, вирішують важливі питання усунення широкого кола криміногенних об’єктів. Вони здійснюють цю функцію на рівні як загального, так і спеціально-кримінологічного запобігання. На рівні загальносоціального запобігання йдеться про підвищення матеріального, культурного, духовного становища життя суспільства, викорінення суспільних недоліків, негативних пережитків і традицій минулого та сучасних збочень. Відомо, що зміни у сфері економічного життя суспільства змінюють коло потреб та інтересів людей. Вже сам по собі цей факт створює передумови запобігання злочинам або навпаки. Виконання цими органами покладених на них функцій передбачає у правовій державі суворе додержання законності учасниками суспільних відносин, що формує відповідний позитивний соціально-психологічний клімат, підвищує активність людей, їх громадянський обов’язок і відповідальність. На спеціально-кримінологічному рівні зазначені органи приділяють увагу випередженню проявів негативних явищ, їх обмеженню і навіть усуненню, виявленню причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Засоби масової інформації. Цим органам надано право на збирання, аналіз і поширення інформації, яка привертає увагу до тих чи інших суспільних криміногенних явищ і процесів, недоліків у діяльності державних і недержавних органів і організацій, а також їх посадових осіб. Закріплений нормативними актами обов’язок правоохоронних органів відповідним чином реагувати на це, можливість створювати громадську думку — все це робить засоби масової інформації важливим суб’єктом запобігання злочинності. Їх запобіжний потенціал ще не вичерпаний.

Сім’я, громадські і релігійні організації. Сім’я, деякі громадські організації і об’єднання громадян, тобто профспілки, добровільні громадські формування для захисту порядку, ради про­філактики, громадські пункти охорони порядку, козацькі курені, фонди, рухи, релігійні та багато інших організацій громадського контролю також належать до суб’єктів запобігання злочинності. Тісний зв’язок спеціалізованих суб’єктів боротьби зі злочинністю з сім’єю, населенням і громадськими організаціями забезпечує ефективність запобіжної практики. Дедалі активніше виявляють себе релігійні організації, представники яких проводять виховно-профілактичну роботу серед віруючих засуджених, соціально невлаштованих верств населення. Певні профілактичні завдання виконують вуличні ради (комітети), батьківські ради шкіл, благодійні фонди, деякі приватні організації, соціальні центри тощо. Усі ці суб’єкти в змозі вирішувати завдання запобіжної про­філактики, хоча їх призначення соціально є значно ширшим.

Громадяни. У літературі не завжди окремі громадяни розглядаються як суб’єкти запобігання злочинності, хоча й Конституція України, й інші законодавчі акти (кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство) містять норми про обов’язок і правомірність дій громадян при захисті інтересів держави, законних інте­ресів та прав громадян від злочинних посягань. Для правильного вирішення цього питання слід враховувати три форми соціальної активності громадян у сфері запобігання злочинності: а) участь у діяльності громадських організацій; б) участь у діяльності трудових колективів; в) неформальну реалізацію громадянського обов’язку. Формами останньої можуть бути такі: сприяння усуненню криміногенних явищ і процесів у різних сферах народного господарства, управління та ін.; відвернення та припинення злочинів шляхом своєчасної заяви про відомі факти підготовки до злочинів, а також використання права на необхідну оборону, крайню необхідність, затримання особи, яка вчинила злочин, тощо; моральний обов’язок сприяти попередженню злочинів та рецидиву злочинів з боку засуджених (шефи, наставники, представники релігійних культів, спортсмени та ін.).