Громадського порядку та моральності

Кримінальний кодекс України в Особливій частині у розділі XII передбачає відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності. Суспільна небезпечність діянь, котрі містяться у цьому розділі КК України, виявляється в тому, що їх скоєння призводить до порушення суспільного порядку і моральних основ суспільства. За структурою, злочини проти громадського порядку та моральності досить різноманітні. Для прикладу, візьмемо найбільш деталізовані офіційні статистичні показники МВС України за 2010 рік: серед загальної кількості 15557 цих злочинів, 972 злочини кваліфіковані як ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження творів, що пропагують культ насильства, жорстокості та порнографічних предметів (ст.ст. 300 – 301 КК України), 930 випадків створення або утримання місць розпусти і звідництва, а також сутенерства або втягнення особи в зайняття проституцією (ст.ст. 302 – 303 КК України), 1993 випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), і найбільше - 9207 випадків хуліганства (ст. 296 КК України). Попри той факт, що питома вага злочинів проти громадського порядку та моральності в структурі загальнокримінальної злочинності відносно невелика - 3,1% (в середньому 15,5 - 16 тис. злочинів щороку), одна вона залишається стабільною протягом останнього десятиріччя і не демонструє тенденції до зниження – навіть навпаки. Так, динаміка окремих злочинів (передусім, передбачених ст.ст. 302 – 304 КК України), за статистикою окремих років, проявляє сплески до 4-5% щорічного зростання.

Важливо знати, що в середині минулого століття хуліганство становило більше третини у структурі загальнокримінальної злочинності на території сучасної України. Потім почалося зниження його рівня. Згідно з відомостями МВС України, у 2005 р. було зареєстровано 15 914 випадків хуліганства, у 2006 р. — 13 371, у 2007 р. — 12 139, у 2008р. – 11 734, у 2009р. – 10 475, у 2010р. – 9 207. Свого часу у 60-х роках ХХ сторіччя проблемі хуліганства приділялась значна увага науковців-кримінологів і криміналістів, однак вже наприкінці ХХ сторіччя проблема хуліганства вважалась вичерпаною, але, як показує практика передчасно. Зауважимо: на сьогоднішній день хуліганство продовжує залишатись найбільш поширеним злочином проти громадського порядку і моральності (55 – 60% всіх злочинів, передбачених Розділом ХІІ КК України). Також сучасна кримінально-правова статистика вказує: у 2010 – 2011 відбулось навіть деяке зростання випадків кримінально караного хуліганства (+2,7%). Попри загальну ретроспективну тенденцію зниження рівня зареєстрованих випадків хуліганства, питома вага цих злочинів, вчинених у громадських місцях, вельми значна і сягає на цей час 65%. Відтак є всі підстави приділити особливу увагу саме цьому злочину, який становить «основу» злочинності проти громадського порядку та моральності.

Юридичне поняття цього злочину дається в ч. 1 ст. 296 КК України. У диспозиції даної кримінально-правової норми воно визначається як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про безпосередній об’єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На думку відомого українського кримінолога М.І. Даньшина, хуліганству притаманні основний і додатковий (факультативний) об’єкти. Основним постійним об’єктом виступає громадський порядок внаслідок того, що проти нього передусім спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється кримінальним законом. За своїм змістом громадський порядок — це відносини, що забезпечують обстановку громадського покою, належну поведінку людей у громадських місцях, додержання норм суспільної моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну недоторканність навколишніх. Додатковими (факультативними) об’єктами складу хуліганства можуть бути такі блага, як особистість або власність. Найчастіше таким додатковим об’єктом є особистість. Хуліганські посягання при цьому виявляються в насильницьких діях щодо потерпілих (у заподіянні їм тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв, у вчиненні психічного насильства).

За даними кримінологічних досліджень, понад 90 % хуліганських дій спрямовані проти особи. Враховуючи цю обставину, деякі автори розглядають проблеми хуліганства у розділі насильницьких злочинів. Однак специфічність хуліганства спонукає розглядати названі проблеми окремо.

З точки зору кримінологічної характеристики важливо підкреслити, що хуліганство супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість має місце тоді, коли хуліганські дії поєднуються із насильством, заподіянням тілесних ушкоджень, або вперто не припиняються, продовжуються тривалий час, або були пов’язані зі знищенням чи пошкодженням майна, зривом масових заходів і т. ін. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага до загальноприйнятих норм моралі, прояви безсоромності, зневажливого ставлення до осіб, які перебувають у безпорадному стані, та ін.

Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Причому внутрішня сила, яка штовхає до вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до багатьох з них, які прийнято називати хуліганськими спонуканнями. Такими спонуканнями є: прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих чи суспільства в цілому; явно протипоставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до особистої гідності людини і результатів її праці, а також до правил людського співіснування; прагнення виявити кримінально-карне бешкетування, хвастощі, п’яну хвацькість, свою «сміливість» і таким чином познущатися над беззахисним; виявити хоча б на короткий час свою «перевагу» над іншими законослухняними громадянами, а також інші негідні прояви. Усі перелічені спонукання можуть діяти окремо, але значною мірою у певному поєднанні.

Вивчення демографічних даних стосовно хуліганства показує, що домінуючу роль серед винних відіграють чоловіки. Питома вага жінок серед хуліганів становить 5,9 %. Майже половина хуліганських посягань вчиняються особами віком від 14 до 24 років. Особам даної вікової групи властивий потяг об’єднуватись у групи для реалізації своїх хуліганських намірів. Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою становлять 86,4 %, з вищою і незакінченою вищою освітою — 13,6 %. Показник рецидиву серед осіб, які вчинили хуліганство, демонструє тенденцію до зростання приблизно 5% щорічно. Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані. Значна кількість суб’єктів цього злочину страждають на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психологічні аномалії, десоціалізація).

Щодо «географії» хуліганства, чітко простежується тенденція поширення цього злочину в індустріалізованих регіонах із великою щільністю проживання населення (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська області – 1-2 тис. злочинів щороку), що цілком пояснюється суспільною природою та юридичною конструкцією злочинів проти громадського порядку і моральності.

Важливість вивчення хуліганства полягає у тому, що саме цей злочин виявляє основні детермінанти (фактори) всієї групи злочинів та принципові (загальні) риси особи, яка вчиняє злочини проти громадського порядку і моральності.

Друге за поширеністю місце серед злочинів проти громадського порядку і моральності посідає втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України). За офіційною статистикою, реєструється таких злочинів близько 2 тис. щорічно (тобто 12% від загального числа злочинів проти громадського порядку та моральності). Решта злочинів антигромадської і антиморальної спрямованості (близько 30%) – це ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження творів, що пропагують культ насильства, жорстокості та порнографічних предметів, створення або утримання місць розпусти і звідництва, а також сутенерства або втягнення особи в зайняття проституцією, жорстоке поводження з тваринами, масові заворушення, наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого, незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини тощо. Ці злочини в сучасній кримінології досліджені ще недостатньо. В той же час, результати окремих досліджень вказують на високу латентність цих злочинів, їх високу суспільну небезпечність. Хоча за основним набором кримінологічних рис та детермінант (факторів) вони можуть вважатись спорідненими із хуліганством, чи злочинами проти власності, чи злочинами проти основ національної безпеки, однак їх кримінологічне виокремлення, ретельне кримінологічне вивчення та пошук шляхів їх запобігання на цей час є одним із завдань вітчизняної кримінології.