Причини та умови кіберзлочинності

В механізмі детермінації кіберзлочинності можна умовно виділити такі групи чинників: соціальні, політичні, економічні, технологічні, психологічні, а також чинники пов’язані з діяльністю правоохоронних органів та віктимною поведінкою потерпілих.

Соціальні чинники виступають своєрідними передумовами функціонування та розвитку кіберзлочинності. В першу чергу, це зміни в соціальному житті, породжені сучасним науково-технічним прогресом, пов’язані з всебічною комп’ютерізацією суспільства, а також формуванням інформаційного простору, заснованого на використанні ЕОМ, та зумовленого цим створенням і розвитком нових суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації. У зв’язку з цим, багато сфер суспільної активності переходить у віртуальний простір, що не залишилось без уваги кримінального середовища та створило нові можливості для вчинення різноманітних злочинів за допомогою електронно-обчислюваної техніки. Отже, кіберзлочинність виступає побічним продуктом так званої «технореволюції».

Політичні чинники виявляються у недостатньому усвідомленні урядом можливих соціальних наслідків кіберзлочинності. У зв’язку з цим, обмежуються бюджетні фінансування робіт зі створення правової, організаційної, технічної бази інформаційної безпеки держави та захисту прав і свобод громадян в віртуальному просторі. Фактично не виділяються кошти на фундаментальні та прикладні вітчизняні дослідження у сфері запобігання кіберзлочинності. Недостатня увага також приділяється правовому регулюванню комп’ютерної сфери, що на фоні її бурхливого неконтрольованого розвитку, призводить до відставання правових норм від потреб суспільства в кіберпросторі.

Економічні чинники проявляються у значній прибутковості кіберзлочинів. Повідомлення зарубіжних науковців свідчать, що кіберзлочинність за рівнем кримінального збагачення займає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками. За оцінками Рахункової палати уряду США, щорічний дохід злочинців тільки від розкрадань та шахрайств, вчинених з використанням комп’ютерних технологій через Інтернет, досягає 5 млрд. дол. Ці показники щорічно збільшуються пропорційно зростанню у структурі національної та міжнародної економіці сектора торгівлі та надання послуг через електроні (комп’ютерні) засоби телекомунікації.

Технологічні чинники проявляються у технічній простоті вчинення кіберзлочинів. Навіть при наявності загальних знань в галузі системного адміністрування чи програмування можна отримати доступ до слабозахищенної мережі ЕОМ. Високопрофесійні ж хакери можуть обійти будь-який захист та замаскувати сліди вторгнення чи модифікації інформації. Негативною тенденцією є також поширення в мережі Інтернет ринку програм-вірусів, що надає можливості вчинення кіберзлочинів зловмисникам, які не володіють комп’ютерними знаннями.

Психологічні чинники зумовлені особливостями функціонування віртуального простору. У реальному світі існують певні стримувальні засоби, а у віртуальному – злочинці не можуть бачити своїх жертв, яких вони вибрали для атаки. Красти у тих кого ти не бачиш, до кого не можеш доторкнутися рукою, набагато легше. Немає фізичної шкоди, кровопролиття та інших атрибутів небезпеки. Злочини у мережі – це злочини на відстані. У зв’язку з цим, у винних осіб є певне усвідомлення анонімності та відсутності безпосереднього ризику бути виявленим та притягнутим до кримінальної відповідальності.

Чинники, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів, суттєво впливають на функціонування та розвиток кіберзлочинності. Назвемо деякі з них:

– відсутність спеціалізації при навчанні працівників правоохоронних органів, що призводить до їх непідготовленості до ефективного виявлення та розслідування кіберзлочинів;

– недосконалість чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства;

– недостатня забезпеченість правоохоронних органів спеціальними технічними засобами виявлення та розслідування кіберзлочинів;

– технічна складність відслідковування інформаційних загроз;

– слабкість координації дій в боротьбі з кіберзлочинністю правоохоронних органів та інших органів державної влади, а також відсутність ефективного міжнародного співробітництва з протидії кіберзлочинності;

– відсутність належної взаємодії між правоохоронними органами та приватним бізнесом з питань захисту мереж ЕОМ, надання необхідної інформації стосовно правопорушень в віртуальному просторі.

Чинники пов’язані з віктимною поведінкою потерпілих виявляються в відсутності у більшості населення належної культури поведінки в поводжені з комп’ютерною технікою. Це проявляється в економії потерпілих на системах програмного і технічного захисту інформації (відсутність антивірусних програм, брандмауерів; недооцінка оновлення програм захисту; використання неліцензійного програмного забезпечення), порушенні загальних правил роботи з інформацією в мережі (відсутність резервних копій важливої інформації, порушення своєї анонімності, застосування виробничого комп’ютера для невідповідних цілей), ігнорування вимог, направлених на збереження конфеденційної інформації (відсутність локальних нормативних актів поводження з комп’ютерною технікою на підприємстві, відсутність нагляду за персоналом, що має доступ до важливої інформації, недосконалість парольної системи захисту від несанкціонованого доступу до робочої станції та її програмного забезпечення, яка не передбачає достовірної ідентифікації користувача за індивідуальними біометричними параметрами), порушення інших правил (ведення публічного особистого життя), а також неповідомлення потерпілими про вчинення кіберзлочинів.

Запобігання кіберзлочинності

Актуальні проблеми кіберзлочинності обговорювалися на 10, 11, 12 Конгресах ООН по запобіганню злочинності та кримінальному правосуддю (10-17 квітня 2000 року, 18-25 квітня 2005 року, 12-19 квітня 2010 року відповідно). Серед пропозицій стосовно протидії цьому різновиду злочинності слід виділити наступні найбільш значимі:

1. Необхідний постійний розвиток внутрішньодержавної правової бази у сфері обігу комп’ютерної інформації, яка повинна відповідати вимогам сучасності та бути адаптованою до норм міжнародного права. Особливої уваги потрібно приділяти удосконаленню та узгодженню кримінального та кримінально-процесуального законодавства, пов’язаного з кваліфікацією, виявленням та розслідуванням кіберзлочинів. Слід також вирішити правові питання з приводу розголошення провайдерами інформації про користувачів на запит правоохоронних органів та можливості використання такої інформації як доказу тощо.

2. Важливе значення має високопрофесійна підготовка відповідних фахівців підрозділів боротьби з кіберзлочинністю, спеціалістів та експертів у галузі комп’ютерних технологій, а також впровадження постійної системи підвищення їх кваліфікації з питань виявлення кіберзлочинів, пошуку та використання фактичних даних, що можуть виступати як докази. Обґрунтованою є пропозиція створення міжнародної мережі експертів для обміну досвіду та знаннями. Це надасть можливість проводити спільні наукові дослідження та зіставний аналіз проявів кіберзлочинності.

3. Слід удосконалити координацію правоохоронних органів у галузі протидії кіберзлочинності та посилити співробітництво з суб’єктами інформаційного обороту. Налагодження партнерських відносин з приватним сектором допоможе в розробці і здійсненні ефективних заходів боротьби зі злочинністю, пов'язаною з використанням комп'ютерів. Але для цього треба забезпечити спеціальні підрозділи правоохоронних органів відповідної правової, матеріальною та кадровою підтримкою з боку держави, а також надати сучасне технічне обладнання, що може бути використане в їх професійній діяльності.

4. Необхідно ускладнити або виключити можливості кримінального використання комп’ютерної інформації і техніки. Суб’єктами інформаційного обороту повинна забезпечуватися відповідна система фізичного і технічного захисту комп’ютерної інформації. На державному рівні має значення розробка спеціальних систем захисту комп’ютерної інформації загальнонаціонального значення та створення правової основи їх функціонування. При цьому передбачається належне державно-правове регулювання систем захисту, з метою недопущення обмеження прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

5. Одним з важливих кроків є підвищення обізнаності правоохоронних органів, представників приватного сектору і потенційних жертв про кіберзлочинність та надання відповідних консультацій відносно зменшення їх віктимності. Для цього треба постійно проводити моніторинг інформаційних загроз, ґрунтовні дослідження функціонування та розвитку кіберзлочинності. Не останнє місце також займає спеціалізоване правове виховання суб’єктів інформаційного обороту та користувачів комп’ютерної техніки.

6. Важливість ефективного міжнародного співробітництва в галузі правоохоронної діяльності. У зв’язку з глобальним характером мережі Інтернет та поширенням електронної торгівлі, національні кордони втрачають своє значення при вчиненні кіберзлочинів. Таким чином, для ефективного проведення розслідування надзвичайно важливим стає фактор швидкодії. Для цього необхідні тісні взаємовідносини з державними та правоохоронними органами в інших країнах.

В цьому напрямку, Україною 7 квітня 2005 року було ратифіковано Конвенцію про кіберзлочинність. Ця Конвенція є комплексним документом, що охоплює такі основні напрямки: узгодження національних кримінально-правових норм, що визначають склади кіберзлочинів (в документі надано перелік діянь, що повинні бути криміналізовані державами-учасниками), визначення порядку розслідування вказаних злочинів, вчинених у світових комп’ютерних мережах, створення оперативної та дієвої системи міжнародної співпраці у боротьбі з кіберзлочинністю, а також інші процедурні питання.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Визначте поняття кіберзлочинності та назвіть її характерні ознаки.

2. Надайте кримінологічну характеристику кіберзлочинності.

3. Назвіть основні детермінанти кіберзлочинності.

Вкажіть основі заходи запобігання кіберзлочинності