Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

Майбутнє України як правової європейської держави залежить від реалій сьогодення. На жаль, кризові явища в економічній, політичній і соціальній сферах, притаманні перехідному трансформаційному етапу, на якому перебуває наша держава, впливають на кожну людину. Особливо вразливі до всіх негараздів діти. Міжнародно-правові документи, присвячені правам дітей, до яких відносять осіб до 18 років (зокрема, Декларація прав дитини 1959 р. і Конвенція про права дитини 1989 р.), націлюють усі держави на допомогу дітям та їх захист, на створення здорових умов життя та своєчасне розв’язання їхніх проблем. Але відсутність соціально сприятливих умов для саморозвитку дитини в сучасному українському суспільстві часто призводить до девіацій (відхилень) у поведінці підлітка, а потім і до вчинення злочинів.

Злочинність неповнолітніх є загальним поняттям, яке охоплює випадки, коли злочини вчинено особами від 14 до 18 років. У зарубіжній кримінології для характеристики даного виду злочинності часто використовується інший термін — «делінквентність».

Дедалі частіше кримінологи говорять про окрему галузь кримінологічних знань — ювенальну (від лат. juvenalis — юнацький) кримінологію, яка вивчає злочинність неповнолітніх, її причини й умови, психологічні особливості неповнолітніх правопорушників і заходи протидії їх злочинам.

Дані про рівень та динаміку злочинів, учинених неповнолітніми або за їх участю, а також показники судимості, наведено у таблиці.

Як бачимо, динаміка даного виду злочинності показує стійку тенденцію до зниження (за винятком 2010 р. та 2011 р.). Якщо у 1992 р. було зареєстровано майже 35 тисяч таких злочинів, то у 2013 р. — всього 8, 8 тис. Питома вага (структура) злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю у загальній злочинності в останні роки складає 5-6%.

Щодо показника судимості, то тут ми могли спостерігати дві основні тенденції. З часів незалежності і до середини 2000-х років, цей абсолютний показник зростав. Якщо у 1992 р. було засуджено 11,6 тис. неповнолітніх, то у 2006 р. — 13,9 тис. Питома вага дітей - правопорушників серед усіх засуджених дорівнювала майже 9%. З 2007 р. по 2013 р. показники судимості змінились: питома вага неповнолітніх у загальній кількості засуджених зменшилась і склала 4,7%. Частка неповнолітніх, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років серед цієї категорії засуджених дорівнювала 29% у 2013 р.

Стійка тенденція до зменшення кількості виявлених неповнолітніх, які вчинили злочини, може бути пов’язана з декількома чинниками. По-перше, скорочується частка неповнолітніх у загальній кількості населення. По-друге, кримінологи говорять про те, що останніми роками злочини, у тому числі вчинені неповнолітніми, реєструвалися лише тоді, коли було встановлено особу злочинця. По-третє, злочинність неповнолітніх, особливо стосовно злочинів невеликої і середньої тяжкості, є високолатентною. По-четверте, стрімке зниження, зафіксовано в державній звітності в останні роки, можна пояснити вкрай неефективним рівнем роботи всіх правоохоронних органів, і, зокрема, кримінальної міліції у справах дітей, повязаної, перше за все, із тотальною корумпованістю, бездіяльністю. Як наслідок, при складанні звітності штучно створювалась потрібна “картина”.

Найчастіше діти вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження. Останніми роками спостерігається збільшення кількості тяжких злочинів, учинених з особливою жорстокістю.

Офіційні статистичні дані свідчать про те, що 30–36% неповнолітніх скоюють злочини разом із дорослими, 60–75% — у складі групи недалеко від місця проживання чи навчання, 10–15% вчиняють суспільно небезпечні дії у стані алкогольного сп’яніння.

У 80% випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму.

Поточна ситуація стосовно злочинності неповнолітніх може бути охарактеризована такими основними фактами та загальними тенденціями: 1) спостерігається помітне зростання кількості насильницьких злочинів та злочинів, скоєних за обтяжуючих обставин; 2) стрімко зростає рівень вживання наркотичних та інших токсичних речовин і, як наслідок, кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками; 3) дитяча злочинність стала жорстокішою. Багато в чому це пов’язано з тим, що досить часто агресивна та кримінальна поведінка позитивно відображається у засобах масової інформації, створюючи заплутану картину прийнятних суспільних норм у межах певних молодіжних субкультур; 4) як і загальна злочинність, цей вид злочинності є в декілька разів вищим в урбанізованих регіонах.

У 2013 р. на офіційному обліку перебувало 92,5 тисячі споживачів наркотиків, серед них – майже 540 неповнолітніх. Щодо останніх, то їх кількість зменшилась у 10 (!) разів у порівнянні з 2009 р. Згідно з даними вибіркового дослідження, проведенного Міністерством охорони здоров'я України, у 2012 р. 25,4% школярів старше 15 років і студентів, мали досвід вживання наркотичних речовин.Реальна кількість наркоспоживачів і хворих на наркоманію (з урахуванням латентності) сьогодні складає від 1 до 3 млн осіб. Отже, можна дійти висновку, що офіційна статистика навіть приблизно не відображає реальний стан справ і у цій сфері.

Великою проблемою для України є стрімке зростання бродяжництва та дитячої безпритульності. Ця категорія дітей дедалі частіше стає і жертвами, і злочинцями одночасно: вони втягуються у проституцію і пов’язану з нею торгівлю людьми.

Щодо кримінологічної характеристики особистості неповнолітнього злочинця,то у межах даної проблеми розглянемо ті якості та риси характеру, які вирізняють у своїй більшості неповнолітнього злочинця від законослухняних однолітків. У цьому зв’язку потрібно мати уявлення про загальновікові особливості дітей та підлітків, обумовлені процесами фізіологічного і внутрішнього становлення особи.

За соціально-демографічною структурою співвідношення хлопців і дівчат серед злочинців є приблизно 15:1. Як і серед дорослих злочинців, більшість неповнолітніх на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися.

Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість^[3], фрустрація^[4] і низька самооцінка.

Дуже поширеними є орієнтація на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.

На жаль, більшість дітей, які вчинили злочини, не засвоїли у родині уроків моралі, а тому, як правило, неспроможні передбачати негативні наслідки своїх вчинків.

Емпіричні дослідження психологів свідчать про те, що, наприклад, вбивцям властивий високий рівень фізичної агресії, крадіям — непрямої агресії, хуліганам — дратівливості й вербальної агресії, а ґвалтівникам — підозрілості.

Щороку збільшується питома вага підлітків із розладами психіки і поведінки. Доволі розповсюдженою є поведінка, характерна для соціопатів — агресивних, вельми імпульсивних осіб, які мають незначну чи не мають жодної поваги до суспільних цінностей. Їм притаманне супер-его: неспроможність до відчуття провини та каяття. Соціопати зростають у сім’ях, де батьки виявляли насилля, не визначали норми поведінки, були непослідовними у своїх діях. Єдиним авторитетом для таких дітей є сила.

Однак відомі і клінічно описані випадки появи соціопатів у практично ідеальних соціальних умовах. Їх патологія полягає у невмінні себе поводити — виконувати прийняті у даному суспільстві норми поведінки, відповідати за свої вчинки і поважати чужі права. Це свідчить про важливу роль біологічних чинників, які визначають поведінку людини.

Часто говорять про те, що до 30% підлітків є вихідцями із неповних сімей, однак половина або більшість неповнолітніх злочинців мали повну сім’ю. Тому казати про підвищену криміногенність даної обставини видається не зовсім правильним. Інша річ — так звані неблагополучні сім’ї, де відбуваються постійні сварки, конфлікти, бійки, де батьки зловживають алкоголем, аморально себе поводять, мають досвід вчинення правопорушень або навіть злочинів. Для таких батьків є характерною повна відсутність педагогічних навичок до виховання. За даними вибіркових досліджень, 40–45% неповнолітніх правопорушників були вихідцями саме з таких родин.

Згідно з кримінологічною типологією злочинців можна виокремити такі типи неповнолітніх злочинців: 1) випадкові; 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні. Більшість неповнолітніх, що вчинили злочини, належать до перших двох типів.