Поняття та кримінологічна характеристика професійної злочинності

У злочинному світі багатьох країн здавна виокремлювались особи, які багаторазово вчиняли переважно корисливі злочини (крадіжки, шахрайство та інші), досягаючи певної злочинної майстерності. При цьому вони проявляли впертість і небажання відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей почали називати стійкими, професійними злочинцями.

Питання опису професійної злочинної поведінки таких осіб в кримінології виявилось досить проблемним. Причому поняття професійний злочинець, професійна злочинність нерідко трактувалися довільно. Тим часом проблема стійкої, тривалої, майстерної злочинної поведінки має давнє історичне коріння.

В літературі зазначається, що тип професійного злочинця був виділений у класифікації правопорушників, прийнятій на Гейдельбергському з'їзді Міжнародного союзу криміналістів в 1897 році. Первісне поняття «професійний злочинець» криміналісти пов'язували із ознакою завзятості, небажання злочинця відмовитися від здійснення злочинів. Однак у практиці боротьби зі злочинністю, у наукових працях криміналістів, кримінологів, соціологів тип професійного злочинця з’явився значно раніше. Відомий французький вчений Г. Тард (1843 - 1904) в кримінологічній праці «Порівняльна злочинність» розглядає корпорації злочинців, починаючи опис із аналізу діяльності італійської «камори». Злочинці-каморісти дотримувались суворих корпоративних правил. Так, перед набуттям членства вони проходили суворе випробування, а при вступі до членів надавали клятву, яку Г.Тард називає професійною: «Я клянуся бути вірним товаришем і ворогом уряду, не входити в зносини з поліцією, не вказувати злодіїв, навпаки, любити їх усією душею, тому що вони наражають на небезпеку своє життя». «Камора» мала ієрархічну систему управління, чітко визначений порядок вирішення спірних питань і жорстоку систему покарань за порушення правил злочинної поведінки. Умовно називаючи спосіб життя «камористів» «великим злочинним мистецтвом», автор проводить паралель між цим товариством злочинців і промисловою корпорацією, вказує на такі специфічні риси членів цієї спільноти, як татуювання і порізи шкіри, професійна мова чи стиль письма, та активно дискутує із італійським кримінологом Ч. Ломброзо, зокрема, заперечує проти порівняння спільноти злочинців із плем’ям дикунів та пояснення специфічних рис злочинців через атавізми їх розвитку. Відомий італійський вчений, один із засновників кримінальної соціології Е.Феррі у своїй праці «Злочинні типи в мистецтві та літературі» виділяє тип «природженого злочинця», до яких у першу чергу відносить спритних злодіїв і шахраїв та зазначає, що такий тип злочинця не обов’язково є жорстоким. Саме «природжені» злодії і шахраї, на думку Е. Феррі, будучи особистостями, обдарованими розумом вище середнього для злочинця рівня, однак аморальними і антисуспільними, складають прошарок «морально божевільних» злочинців, для яких вчинення злочинів є способом життя. Отже, ще в працях засновників науки кримінології розглядаються питання професійної злочинної діяльності в контексті виділення злочинного типу, якому властиве систематичне вчинення крадіжок, шахрайств та інших злочинів проти власності, досягнення певної спеціалізації і майстерності, невизнання суспільно корисної праці, рецидивізм, схильність до татуювань, власного жаргону тощо.

Звичайно, термін «професійна злочинність» є умовним. Його застосування можна пояснити тим, що стійка злочинна поведінка зовні схожа на будь-яку іншу професійну діяльність. Розглядати професійну злочинність можна тільки через призму систематичної спеціалізованої діяльності злочинця, яка зовні нагадує діяльність професійну. Власне кажучи, «професійних» по природі злочинів взагалі не існує. Наприклад, навмисне вбивство може бути вчиненим однією особою одноразово на ґрунті побутової сварки, а для іншої особи вбивства на замовлення можуть стати основним джерелом існування. Врешті решт, можемо уявити особу, яка майстерно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей, змінює місця роботи, підробляє особистісні ідентифікаційні документи, однак навряд чи комусь спаде на думку назвати ухилення від сплати аліментів «професійним» злочином.

На початку XX сторіччя в Росії, як і інших країнах Європи, вживались спеціальні заходи по боротьбі із професійною злочинністю, створювались особливі поліцейські підрозділи, картотеки і реєстраційні криміналістичні бюро. Однак вчені і правоохоронці одностайно вважали, що питома вага професійних злочинців відносно загальної чисельності злочинного «корпусу» вкрай мала, спеціальний рецидив також є незначним (наприклад, не більше 50% серед крадіїв). Стосовно кримінальних спеціалізацій, то вони виявилися досить розгалуженими в злочинному світі Росії. Наприкінці XIX в. на каторзі ствердилися відповідні неформальні групи (масті). Засуджені поділялись на Іванів, храпів, гравців, шпанку, сухарників, асмадєєв. На волі діяли громіли (грабіжники), ведмежатники (зломщики сейфів), йоржі (магазинні злодії), фармазонщики (шахраї) і т.д. Лише серед злодіїв, наприклад, було 25 спеціальностей і відповідно фахівців. Згодом кримінальний світ, зберігаючи в цілому кримінальну основу дореволюційної Росії, доповнився іншими злочинними промислами. В середині XX сторіччя з’являється впливове неформальне групування, яка формувалась із рецидивістів і отримало назву «вори в законі».

У радянський час професійна злочинність досліджувалась переважно в контексті рецидивізму, оскільки вважалося, що соціальних передумов для неї нема. Нечисленні дослідження того часу торкались переважно окремих видів злочинів. Точки зору криміналістів були різні, але сходилися на тому, що цей вид злочинності охоплює корисливі злочини, а злочинець-професіонал - це той, хто кілька раз вчиняв злочин того самого виду. Відзначалося також, що професіоналом міг бути й не рецидивіст.

В сучасній кримінології визначення професійної злочинності сформувалось через поняття кримінального професіоналізму. Як слушно зазначає російський кримінолог О.І. Гуров, при з’ясуванні поняття кримінального професіоналізму слід виокремити основні три ознаки професії як такої: різновид занять, певна підготовка і отримання матеріального доходу. Додатковою ознакою є соціальний зміст професії, підтримання престижу і значущості професії, створення професійної лексики і етики - тобто зв’язок індивіда із соціально-професійним середовищем. Встановивши такі компоненти професії і констатуючи зовнішній їх прояв у протиправній діяльності, слід визначити кримінальний професіоналізм як різновид злочинної діяльності, який виступає для злочинця джерелом існування, потребує відповідних знань і навичок для досягнення злочинної мети та зумовлює необхідне спілкування особи із кримінальним середовищем. Виділяються чотири ознаки кримінального професіоналізму: а) усталений різновид злочинного зайняття (спеціалізація); б) відповідні знання та навички (кваліфікація); в) вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); г) зв’язок із кримінальним середовищем, здійснюваний через кримінальну субкультуру.

Слід зазначити, що дійсно професійна злочинна діяльність має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці упродовж тривалого часу багаторазово вчиняють злочини, що спочатку формує в них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. Тому слід погодитись із

І.М. Даньшиним, який розглядав кримінальний професіоналізм як різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заздалегідь підготовленого соціального паразитизму.

Як вже зазначалось, професійним злочинцям притаманна відповідна спеціалізація. Ця ознака виявляється втому, що у кожного із них є чітка настанова на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожних або однорідних злочинів. Традиційними проявами професійної злочинності є кишенькові крадіжки, крадіжки автомашин, крадіжки із сейфів або приміщень із електронною системою охорони, шахрайство, розкрадання антикваріату, наймані вбивства й ряд інших злочинних діянь. У свою чергу, професійні злодії, шахраї й інші категорії злочинців-професіоналів різняться на основі їх більш вузької спеціалізації. Серед шахраїв, наприклад, виділяються карткові шахраї (шулери), "наперсточники", тобто гравці в "наперсток", "кукольники", що здійснюють підміну речей або грошей спеціально виготовленою їх імітацією — "лялькою", та інші.

Як правило, професійні злочинці вчиняють свій перший злочин у неповнолітньому віці. Удосконалення злочинної спеціалізації суб'єкта, з одночасним проходженням певного життєвого шляху, пов'язаного з досягненням популярності й авторитету в кримінальному середовищі, слід визначити як кримінальну кар'єру. Кожен злочинець-професіонал в основному знає таких же, як і він, осіб. Спритний злочинець пишається своєю професією й має своєрідне кримінальне мислення. Причому воно майже не залежить від загальноосвітнього рівня. Численні приклади підтверджують, що чимало злочинців, що практично вміють тільки читати, майстерно виконували підготовку, здійснення й приховування злочинів, що вимагають кмітливості й спритності. Привертає увагу те, традиція професійних злочинців "працювати" поодинці залишається в минулому. Характерною тенденцією останніх років є розподіл злочинних «ролей», створення «конвейерних» схем злочинів, усе більш часте використання ними в якості співучасників осіб, що мають інші, некримінальні знання й навички. Серед професійних злочинців усе частіше зустрічаються особи, що спочатку одержали спеціальні військові, юридичні, спортивні й деякі інші професії та використовують ці знання не тільки при особистому вчиненні злочинів, але й виступають у ролі консультантів, привносять у спеціальні методи й способи здійснення злочинів певну новизну.

Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб’єктів відповідної кримінальної кваліфікації, тобто необхідних знань, навичок і умінь, що забезпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим. Кримінальна кваліфікація відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навики і знання доводяться до автоматизму.

Якщо раніше більшість злочинних професій здобувалась кустарним шляхом, то згодом окремим з них стали навчати в спеціальних центрах, свого роду школах. Так, засоби масової інформації повідомляють про існування у країнах ближнього зарубіжжя так званих «кілерських центрів», де навчаються й удосконалюють кримінальні навички професіонали-убивці. Сьогодні кримінальна професійна підготовка здобуває систему підвищення злочинної кваліфікації, у якій бувають задіяні й наукові знання та розробки. Не останню роль у формуванні професійного злочинця відіграють злочинні угруповання засуджених у місцях позбавлення волі.

Особливе значення для удосконалення злочинної кваліфікації має спілкування й взаємодія, у процесі якого й відбувається передача злочинного досвіду. У необхідних випадках організуються практичні заняття, наприклад, із виготовлення відмичок, вогнепальної, холодної зброї, покази безшумного проникнення на той або інший об'єкт, фізична підготовка, навчання рукопашному бою, володінню холодною зброєю, методам карткового й іншого шулерства й т.п.

Показово, що в останні 20 років співробітники місць позбавлення волі періодично виявляють в промислових зонах виправних установ різні тренувальні пристрої, як правило, саморобний спортивний реманент, обладнання для рукопашного бою, юридичну літературу по тактиці й методиці розкриття злочинів.

Далеко не завжди професійні злочинці демонстративно відмовляються від суспільно корисної праці. Перебуваючи на волі, вони все частіше обирають роботу, що не пов’язана із злочинними навичками і таким чином маскують свою справжню кваліфікацію та причетність до злочинного світу. Одержуваний при цьому заробіток не має значення, на перше місце виходять мінімальні трудові затрати, вільний графік роботи, неповна зайнятість тощо.

Як свідчить практика, противоправний прибуток професійних злочинців у наші дні є значним. Вони своїм злочинним промислом не лише забезпечують своє повсякденне «привабливе» існування, але й накопичують значний капітал. У злочинних кланах професійних злочинців протягом останніх років одержала розвиток добре фінансована злочинними доходами функція своєрідної внутрішньої безпеки, що полягає не тільки у фізичному, але й у юридичному захисті своїх членів і осіб, що перебувають під заступництвом клану. Для чого ватажки й активні учасники формувань вживають належних заходів до налагодження корумпованих зв'язків серед державних чиновників, найму досвідчених адвокатів, установленню ділових відносин з лікарями, журналістами, письменниками, кінорежисерами, популярними артистами кіно, естради, театру, комерсантами, банкірами й іншими "потрібними" людьми. Причому це робиться як на матеріальній, так і на безоплатній основі, коли та або інша особа береться під фізичний захист. Злочинці- професіонали, входячи в кримінальні формування або перебуваючи під їх заступництвом, не тільки навчають злочинців-новачків протиправному ремеслу, але й приносять ватажкам злочинних структур стійкий матеріальний дохід. Сучасний "вор у законі", будучи лідером злочинного миру, має оточення, що полягає із близьких йому людей, спільників, які у свою чергу залучають злочинців-виконавців і інших потрібних фахівців. Сьогодні авторитетний злодій у законі — це не татуйований зек з почорнілими зубами, він чисто виголений, одягнений по останній моді, у його обслузі не тільки "шістки", але й охоронці. У повсякденному побуті лідера кілька приватизованих квартир, дачі, автомашини престижної марки.

Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення підтримувати зв’язки з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої орієнтації. Найбільш тривкі контакти вони встановлюють здебільшого зі злочинцями однієї і тієї ж спеціалізації. Систематичне ведення антисоціального способу життя викликає у них природну психологічну потребу в повсякденному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями.

У середовищі професіональних злочинців існує специфічна субкультура: притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у суспільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє суттєву роль у встановленні і підтриманні професійності. Для створення і підтримання кримінальної субкультури в середовищі професійних злочинців присутні всі необхідні передумови. Першою з них виступає виділення і протиставлення гурту злочинних професіоналів із загальної структури суспільства. Іншими чинниками виступають цілі злочинного угругіування (отримання доходу), та збільшення ефективності діяльності. Такі елементи кримінальної субкультури, як норми і стиль повсякденної поведінки, татуювання, жести, мова (жаргон), сприяють результативному виконанню функцій. Наприклад, кишеньковий злодій бачить, що в міському транспорті чи на ринку «працює» його колега. Він може не знати його особисто, однак впізнає за жестами і поведінкою. Якщо собрат «засипається», то він зобов’язаний прийти на допомогу - відволікти жертву, наприклад.

Серед злочинних професіоналів поширений свій жаргон. Причому він досить багатий і значно відрізняється від жаргону загальнокримінального. В літературі зазначається, що у кишенькових злодіїв існує близько 400 слів, які відбивають іх діяльність; у картярів - близько 200, у розповсюджувачів наркотиків - близько 100. Відомо, що у звичайному житті для побутового спілкування достатньо 300 слів. Злочинці мають прізвиська, що призначені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізвище і перейшли на нелегальне становище.

Стосовно татуювань, то на теперішній час вони вже втрачають стигматичну і комунікативну функцію. Скоріше, зараз це елемент «тюремної екзотики», своєрідний «літопис славетного життя». В принципі, татуювання професійному злочинцю тільки заважають: вони привертають увагу та можуть відлякати потенційну жертву. Саме тому кишеньковий злодій, наприклад, не може епатажно одягатись чи надто сильно пахнути парфюмом - це приверне небажану увагу. Звісно, в минулі роки татуювання допомагали визначити злочинну спеціалізацію, місця відбування покарань, статус в злочинному світі. На сьогодні традиції татуювання майже втрачені. Проникнення окремих елементів кримінальної субкультури до молодіжної субкультури призводить до того, що представники несудимої молоді часто наносять «модні» кримінальні татуювання, при цьому пояснити їх значення не можуть. Цікаво, що й серед сучасного покоління злочинців у віці до 40 років мало хто може впевнено прочитати символіку кримінальних татуювань.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди («общаки»). Впровадження ринкових відносин у соціально-економічне життя країни змінило характер злочинної діяльності злодійських кланів. Причому не останню роль у цьому зіграла зміна характеру формування й використання "общакових" коштів. Якщо раніше "общак" переважно призначався для надання допомоги заарештованим і засудженим та їх родинам, у рідких випадках для організації й здійснення злочинів, а також в окремих випадках для підкупу чиновників, то з початку 90-х років останній напрямок його використання здобуває більш широкий спектр. Частина "общакових" коштів вкладається як у нелегальний, так і в легальний бізнес. Причому, як не однократно відзначалося, на початку 90-х років у більшості злодійських формувань легалізація "общакових" коштів як сукупної частини злочинних доходів виділилася в окремий напрямок - кримінально-комерційну діяльність. Одна з основних завдань цього напрямку — забезпечення розширеного відтворення злочинної діяльності при нарощуванні коштів, матеріальних ресурсів, у тому числі спеціального призначення, для рішення певних питань силовими методами. Формується "общак" із внесків (на жаргоні — долянка, лаве, лавзшкі) від традиційного злочинного промислу — наприклад, частини крадених грошей і коштовних речей, частки матеріальних коштів від поставки наркотиків, зброї тощо. Крім того, в "общак" входять також доходи від казино й ігорних притонів ( до 30—45%); данина у вигляді грошей, продукції, коштовностей з фінансово-комерційних, банківських структур, а також господарюючих суб'єктів (до 10% від одержуваних доходів, а з особливо провинених данина може досягати 30—40%); кошти від доходів фінансово- комерційних структур, утворених або взятих під контроль "воровськими" кланами.

Останнім часом серед фахівців поширюється думка про взаємопроникнення та взаємодетермінацію професійної та організованої злочинності. Підстав для цього достатньо, адже зміна суспільно- економічних умов суспільства призводить до того, що професійні злочинці вже не такими собі «одинаками - кримінальними романтиками», і все більше переходять в сферу кримінального бізнесу: вчиняють злочини на замовлення та за наведенням, користуються допомогою і прикриттям злочинних угрупувань і корумпованих представників силових структур, врешті-решт контролюються і караються ними ж - за непокору чи порушення злодійського «кодексу честі». Однак очевидно, що не обов’язково кожен прояв кримінального професіоналізму матиме всі ознаки злочинної організації. Практика часто стикається із елементарним груповим виконанням злочинів, простим спів,.^виконавством. Тому стверджувати про повне поглинення професійної злочинності організованою - передчасно.

Стосовно основних показників кримінологічної характеристики професійної злочинності інформації небагато. Офіційна кримінально- правова статистика, як раніше вже пояснювалось, не містить і не може містити повних, безпосередніх відомостей про злочини кримінальних професіоналів та їх особистість. Тому оцінки кількісно-якісних показників професійної злочинності значною мірою мають порівняльний і кореляційний характер. їх кримінологічний опис стає можливим завдяки інтерпретації статистичних даних про корисливі і корисливо-насильницькі злочини в цілому і особливо тих, що, як правило, вчиняють професійні злочинці. Так, за даними І.М. Даньшина, у спеціально відібраній групі злочинців було встановлено, що понад 60 % з них не були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше років. Серед шахраїв виявилося таких десь майже половина, серед кишенькових злодіїв — 15 %.

Непрямо про рівень професійної злочинності можна судити шляхом детального аналізу опублікованих систематичних даних про загальний і особливо спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів останніми роками є досить високим і коливається у межах від 15 до 20 %. За даними спеціально проведеного О.І. Туровим вибіркового дослідження, спеціальний рецидив кишенькових злодіїв, квартирних злодіїв, шахраїв, грабіжників і розбійників становить відповідно 80, 66, 25, 80 і 60 відсотків.

За даними вибіркових досліджень, більшість сучасних професійних злочинців — це люди молодого і середнього віку. Найбільшу частку серед них складають особи віком 19— 35 років (77 %). У складі професійних угруповань переважають чоловіки. Жінки виявляють себе в основному в таких формах кримінального професіоналізму, як шахрайство, наркобізнес, надання кримінальних послуг (придбання і збут викраденого, надання необхідної інформації для виконавців злочинних посягань тощо). Значну кількість серед кримінальних професіоналів становлять ті, хто не працювали і не навчались. Кількість таких засуджених останнім часом збільшилася майже в шість разів.

Кримінальний професіоналізм обумовлений систематичним веденням антигромадського способу життя, здійсненням злочинів у вигляді промислу й у цьому зв'язку об'єктивно утворює певний масив діянь, який не можна віднести в цілому до жодного виду злочинності - рецидивної, групової, одиночної тощо. Сукупність вищевказаних ознак може охоплювати лише частину злочинців і злочинів, які відносяться до того чи іншого різновиду. Таким чином, виникає питання про те, як називати масив злочинів, вчинюваних злочинцями-професіоналами. Якщо виходити з аналогії із загальновизнаними, усталеними поняттями і назвами (рецидивна, групова злочинність, злочинність неповнолітніх), то сукупність злочинів, вчинюваних професійними злочинцями, слід іменувати професійною злочинністю. Враховуючи наведені ознаки професійної злочинності, її поняття можна сформулювати так: професійна злочинність — це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб’єкти якої, володіючи відповідними спеціальними навичками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв’язок з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.