Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості словника дітей дошкільного віку.

Авдання та принципи словникової роботи.

Методика розвитку словника дітей дошкільного віку.

Література базова

6. 1. Дитина: програма виховання і навчання дітей від двох до семи років / наук. кер. Проекту: О.В. Огневюк, К.І. Волинець, нук. Кер. Програмою: О.В. Проскура та ін.. / Мін. осв. і наук., мол. та спроту України, Головн. упр. осв. і наук. викон. орг.. Київміськради (КМДА), Київ. У-нт ім. Б. Грінченка. – 3-тє вид. доопр. Та доп. – К.: Київ, ун-т ім.. Б. Грінченка, 2012. – 492 с.

7. 2. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / А.М. Богуш, Н.В. Гавриш. – К.: Видавничий дім «Слово», 2011(2013). – С. 450-499.

8. 3. Методичні рекомендації до Програми виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина»/наук. кер. проекту: О. В. Огнев’юк; наук. ред. Н. В. Кудикіна, В. У. Кузьменко; авт.кол.: Е. В. Бєлкіна, Н. І. Богданець-Білоскаленко, О. Л. Богініч, З. Н. Борисова, М. С. Вашуленко [та ін.] /Мін. осв. і наук. мол. т спорту України, Головн. упр. осв. і наук. викон. орг. Київміськради (КМДА), Київ, ун-т ім. Б. Грінченка. – 3-є вид. доопр. та доп. – К.: Київ, ун-т Б. Грінченка, 2012. – 400 с.

Література допоміжна

1.Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти [Текст]. – 4-те вид., доопр. і доп. / А.М. Богуш. – Х.: Вид-во «Ранок», 2013. – 192 с. – (Сучасна дошкільна освіта)

2.Богуш. А Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7-ми років. Монографія. – К: вид. дім «Слово», 2004. – 376 с.

3.Богуш А.М., Луцан Н.І. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників: мовленнєві ігри, ситуації, вправи. Навч. –метод. посіб ./ А.М. Богуш, Н.І. Луцан.. – К.: ВД «Слово», 2008. – 256 с.

4.Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / Упорядник Богуш А.М.Частина І та ІІ. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – С. 307-398.

5. Товкач І. Є. Дидактичні ігри мовленнєвого змісту / А. В. Пасічник, І. Є Товкач // Ігрова діяльність у дошкільній освіті п’ятирічних дітей (педагогічний супровід до програми «Дитина») : навч.-метод. посіб. / Г. В. Бєлєнька, В. М. Вертугіна, Ю. О. Волинець та ін.; за заг. ред. Н. В. Кудикіної. – К.: Київ, ун-т ім. Б. Грінченка, 2013. – С. 75-118.

ОРІЄНТОВНИЙ ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

І. Синиця у статті «Лексика усного монологічного мовлення» зазанчає, що мовлення— системне оперування лексикою мови. Людина починає говорити і говорить тоді, коли засвоїть певну кількість мовних одиниць. Одиницею мови є слово.

Відомо, що людина користується не всією системою лексичних одиниць загальнонаціональної мови, а лише тією кількістю, яку засвоїла, яка стала для неї «своєю». В цьому розумінні й говорять про лексику мови окремих людей, груп і колективів. У такому ро­зумінні ми й говоритимемо про лексику учнів, якою вони оперують під час передачі своїх і сприймання чужих думок. Інакше кажучи, ми розглядатимемо й оцінюватимемо лексику учнів не саму гіо собі, а в процесі її функціонування, не так, як розглядають буді­вельний матеріал на складі, а так, як він укладається в будівлю.

Для психологічного дослідження становить інтерес лексика в процесі її використання, лексика мовлення, а не лексика мови взагалі, яка зберігається у словниках і енциклопедіях.

Водночас матимемо на увазі, що в мовленні, в мовному і ситуа­тивному контекстах найточніше розкривається конкретне, як візу­альне, так і оказіальне значення кожного полісемантичного слова. Психологію цікавить у слові насамперед його значення, його зв'яз­ки із значенням інших слів, його функціонування як в індивіду­альному, так і міжіндивідуальному мовленні.

Значення — головна неподільна одиниця мовлення, з якої розпочинається дослідження всієї мовної діяльності людини. Яку б інтраіндивідуальну чи інтеріндивідуальну функцію мови ми не досліджували, який би конкретний аспект мовлення не брали, ми не можемо уникнути значення його окремих слів. Звичайно, усний монолог чи писемний текст— не проста математична сума значень окремих слів. У цьому, між іншим, головна трудність створення машинних мов, здійснення машинного перекладу, застосування щодо мовлення математичного аналізу і т.п.

Різноманітними значеннями слів у мовленні дедалі більше почи­нає цікавити сама лінгвістика, хоча вона їі досі відносить значення до екстралінгвістичного в мові і переважно досліджує зовнішню фор­му слова та його зв'язки з іншими словами в мові як системі систем.

Лексика — змістовий і найдинамічніший компонент мовлення.При одному й тому самому рівні оволодіння граматикою мови, інто­наційними засобами мовлення тощо, лексика може бути найрізно­манітнішою щодо своєї кількісної і якісної досконалості. Багатства і бідність мовлення, його виразність і сірість, його переконливість і байдужість, його краса і непривабливість,—більшість його позитив­них чи негативних якостей — це передусім особливості його лексики.

Лексика найповніше і найточніше репрезентує особу мовця, його розумовий розвиток, рівень його претензій і можливостей, стан його загальної і мовної культури. Нерідко одне слово, вжите не у відповідному контексті чи не у відповідному значенні, може скомпрометувати людину, що його вжила, як би добре вона не во­лоділа іншими компонентами мови.

У лексиці, зокрема, в активному словнику мовців, найвиразніше виявляються їхні вікові та індивідуальні особливості. Йдеться, звичайно, про змістову сторону монологічного мовлен­ня. Що ж до простого розрізняння усного мовлення окремих мовців чи окремих вікових груп, за комплексом показників, то тут помітна інша градація: граматика — лексика — інтонування. При спільній граматичній будові мовлення (граматика найменше індивідуалізується), навіть при спільній його лексиці, люди лег­ко розрізняються за інтонацією. З одного тільки привітання, з яким звернулись до нас гіо телефону і яке, по суті, не несе жодної змістової інформації, ми легко визначаємо вік людини, що до нас звернулась, її стать, настрій, наміри тощо (якщо, звичайно, при цьому відсутнє маскування), і легко впізнаємо людину, з якою раніше були знайомі.

Проте сама по собі інтонація, як і взагалі фонетичний компо­нент мовлення, не може забезпечити певних висновків про його змістову сторону. Ні вимова слів, ні тембр голосу, ні інтонаційні паузи тощо не витримують порівняння з лексикою як критерієм інтелектуального рівня мовця.

Не може бути достатнім критерієм розумового розвитку люди­ни і граматика її мови. Граматичною будовою мови, зокрема грама­тичними зв'язками слів у реченні, дитина оволодіває ще в дошкільному віці. Різні відхилення від парадигми слів і від син­таксичних конструкцій в учнів середнього шкільного віку трапля­ються рідко і визначаються переважно мовним (діалектним, білінгвістичним) оточенням, а не їхніми віковими особливостями.

Таким чином, головний змістовий, предметний бік мовлення визначає його лексика. Лексичні особливості мовлення учнів — це насамперед особливості, пов'язані з його змістом, предметністю, і т.п., а отже, і розумовим розвитком учнів.

Водночас між розумовим розвитком і розвитком мовлення учнів, зо­крема його словниковим складом, зв'язок не прямолінійний, а складний і часто суперечливий. Мовлення може як відставати від розумового розвитку, так і випереджати його. Не все, що сприймається учнями, оформлюється в мовному плані і не все, що оформлене в мовному плані, потрапляє до зовнішнього плану. І навпаки. В тому розумінні, що не весь план зовнішнього мовлення проходить через внутрішній план. У мовленні, якщо воно з різних причин випереджає розумовий розвиток, багато слів неосмислених, без усякого змісту, з неточним і перекрученим значенням. Тому кількість слів, що їх вживає учень, сама по собі ще не визначає змістової досконалості його мовлення, як і проста сума знань ще не визначає інтелектуального розвитку учня.

Цінність (об'єктивність) лексики як критерію мовлення, крім її кількісного складу, підвищується в міру збільшення точності і доречності вживання кожного слова, ознайомлення з найширшим діапазоном його значень і можливих сфер використання. За однакової кількості словникового запасу в учнів може бути різний рівень досконалості мовлення. Лексичні особливості усного мовлення учнів середнього шкільного віку в психології мало вивчені. Усне мовлення підлітків мало використовувалось і в дослідженні інших психічних процесів, хоч у цьому відношенні воно не мениі продуктивне, ніж різні види писемного мовлення. Очевидно, тут мали значення труд­нощі, пов'язані з фіксацією усного мовлення. Проте основна причи­на, як ми відзначали, — недооцінка і навіть пряме заперечення наявності якихось особливостей лексики учнів середнього шкільного віку, крім її простого кількісного збільшення в порівнянні з лексикою дошкільників і учнів молодших класів. Лексика усного мовлення учнів середнього шкільного віку тільки частково і побіжно розглядалась у психологічних дослідженнях засвоєння історичних, географічних, граматичних, математичних тощо понять із курсу шкільної програми. Вчені мали на увазі, по суті, лише одну функцію слова — узагальнювальну, не кажучи вже про те, що взагалі аспект їх досліджень був насамперед мислительний, а не виражальний.

З лексикою учнів середнього шкільного віку створилось парадоксальне становище: психологи не досліджували її, оскільки не вбачали в ній значної специфіки, а лінгвісти зосереджували свою увагу на загальних питаннях словникового складу мови безвідносно до певного віку. Досліджували лексику учнів майже винятково методисти, яких, звичайно, цікавили насамперед конкретні прийоми словникової робо­ти. Такі прийоми в методичній літературі описано досить докладно і стосовно багатьох частин мови і граматичних категорій. Більшість методистів вважає, що словникова робота має бути підпорядкована вивченню граматики, з чим важко погодитись. Цілком правомірний і та­кий зв'язок, за якого словникова робота виступатиме домінуючою або й зовсім незалежною від конкретної граматичної теми.

У зв'язку з цим важливо визначити зміст словникової роботи. В методичній літературі вій зводиться до роботи над формою слова. Така словникова робота, незважаючи на різноманітність її форм і методичних прийомів, мало сприяє збагаченню лексики учнів словами і новими значеннями слів. Це розуміють і передові методисти, які дедалі більше наголошують на змісті слова, на його значенні, а не на його формі. У подібних визначеннях у центрі словникової ро­боти ставиться значення слова, що особливо важливо, оскільки са­ме за допомогою значення слова пов'язуються з мовленням і мис­ленням. Відсутність належної уваги до значення слова (точніше до значень) стримувало розвиток лексики, а, отже, і їхнього мовлення. Граматика сама по собі, хоч би як досконало не знали її учні, навчить їх тільки правильно говорити. А граматична «правильність» мовлення — це лише одна з ознак його досконалості. Головне в мовленні — його змістовність, багатство і різноманітність лексики. Якщо в людини обмежений запас слів, то як би правильно вона їх не говорила чи не писала, її мовлення, мислення, її загаль­ний розумовий розвиток не піднімуться вище ні на один щабель.

Розвиток лексики — не поглиблення граматичного аналізу давно відомих слів, а кількісне і якісне збагачення її новими словами чи новими значеннями відомих слів. Ті методисти, які відійшли від традиційного розуміння словникової роботи, які ставлять у центр не граматику мови, а саму мову, не форму слова, а його значення, домоглись помітних успіхів у своїх дослідженнях, хоча й вони, звичайно, цікавились насамперед прийомами розвитку лексики учнів, а вже потім її особливостями.

Перед дослідниками, які вивчають усне мовлення учнів, стоять такі основні завдання: 1) встановити кількісний склад лексики учнів, окремо загальновживаної абстрактної, емоційної, терміно­логічної та ін.; 2) з'ясувати розходження між пасивним і активним словниками; 3) проаналізувати адекватність вживання поширених полісемантичних слів; 4) дати порівняльну характеристику лекси­ки усного мовлення учнів, зіставити її з лексикою дорослих, лекси­кою учнів молодших класів і лексикою писемного мовлення учнів середнього шкільного віку; 5) дослідити відхилення від норми в лексиці мовлення учнів — окремо ті, що властиві для їхнього віку і окремо ті, що викликані недосконалістю оволодіння, недостатністю навчання, негативним впливом мовного оточення тощо; 6) перегля­нути найбільш поширені і нині діючі методи розвитку лексики з погляду їх ефективності та економності і намітити можливі нові мето­ди, які відповідали б сучасним вимогам шкільної програми з мови.

(Синиця І.О. Психологія усного мовлення. — К: Рад. иік., 1974. — С. 36-42).

Розвиток словника розуміється як тривалий процес оволодіння словниковим запасом, накопиченим народом упродовж історії. Можна виділити кількісний і якісний боки цього процесу. Насамперед впадають до ока кількісні зміни у словнику дитини. Так, в 1 рік малюк активно володіє 10-12 словами, а до 6 років йо­го активний словник збільшується до 3-3.5 тисяч...( В.Й. Логіновою).

 

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СЛОВНИКА У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Д.Б. Ельконін у статті «Розвиток словника» розкриває особливості активного словника дітей.

Розширення життєвих стосунків дитини-дошкільника, ускладнення її діяльності й спілкування з дорослими сприяє постійному збільшенню словникового складу мовлення. Визначити середні кількісні показники як стосовно абсолютного складу словника, так і стосовно його зростання важко, оскільки умови життя мають на розвиток словника значний вплив... і індивідуальні варіації більш відчутні, ніж у будь-якій іншій сфері психічного розвитку.

На підставі даних різних досліджень В.Штерн наводить такі се­редні цифри словника дітей віком від 1 року б міс. до б років.

Вік дітей 1 р. 6 міс. 2 роки 3 роки 4 роки 5 років 6 років
Запас слів 300-400 1000-110 2500-3000

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...