МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СЛОВНИКА У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

Здатність до узагальнення розвивається поступово. Насамперед у характеристиці предмета чи явища діти мають навчитися відволікатися від несуттєвих з погляду психологічної здатності узагальнення ознак (колір, розмір) і виділяти лише суттєві ознаки, які дозволяють віднести предмети до певної групи. Найчастіше це функціональні ознаки, призначення речі, але можуть бути й зовнішні, які характеризують саме цей об'єкт чи його внутрішні властивості. Так, для зайця не є характерним великий, він чи ма­ленький, сірий чи білий, а важливе те, що він довговухий, коротко­хвостий, боягуз. Виявилося, що саме ці якості найважче засвоїти дітям і саме тут вихователі в словниковій роботі припускаються по­милок. Вони не завжди враховують, що формування і використан­ня словника значною мірою залежить від правильно організовано­го спостереження дітей. Саме воно допомагає дітям оволодіти умінням виділяти якості матеріалу...

Використовуючи наочність майже на всіх заняттях, вихователі правильно організовують розглядання, обстеження об'єкта переважно на заняттях з конструювання, образотворчої діяльності, формування елементарних математичних уявлень. Зрозуміло, що тут передусім визначається форма, розмір, співвідношення частин, колір, порядок дій. І цей стереотип запитань, який склався щодо ознак предмета і відповідей на них часом переноситься на всі об'єкти. «Якої форми хма­ри?»» — «Правильно, вони квадратної і овальної форми». Тому в ході описування по пам'яті знайомих рослин, тварин більшість дітей підго­товчих груп описують колір, розмір і інші ознаки, несуттєві з погляду психологічного розуміння здатності узагальнення.

У процесі ознайомлення дітей з рослинами, тваринами, різними речами і явищами в завдання спостереження слід уводити різні властивості й якості предмета чи явища, зовнішній вигляд, стан, звуки, рухи і т.п.

У ході ознайомлення дітей з працею дорослих, необхідно звер­нути увагу на моральні якості людей, на їхні взаємовідносини в праці... бо такі означення як працелюбний, сміливий, ввічливий, турботливий, серйозний та інші зустрічаються дуже рідко.

Прикметники й прислівники частіше зустрічатимуться в мовленні дітей, якщо в ході прогулянок, екскурсій вихователі більше уваги приділятимуть активізації просторових уявлень дітей, об­разній характеристиці погоди, явищ природи.

Прикметниками, прислівниками діти користуються переважно на заняттях із образотворчої, конструктивної діяльності, в дидактичних іграх, розповідях. Однак не в кожній розповіді можуть бу­ти ці частини мови... В розповідях діти насамперед звертають ува­гу на сюжет, відображують у ньому ланцюг дій... Звичайно, не можна звести розповідь до перелічення ознак бачених чи уявлюваних предметів. Натомість вихователь може попередити дітей, що розповіді будуть цікавішими, якщо вони опишуть предмет, явище, висловлять своє ставлення до подій.

Одним із провідних шляхів збагачення і активізації словника дітей прикметниками й прислівниками має стати ознайомлення з творами художньої літератури.., що характеризуються динамічністю розгортання сюжету, завершеністю дій і вчинків героїв...

Зміст і методи словникової роботи. Всі три завдання словникової роботи (збагачення, уточнення, закріплення, активізація словника) вирішуються в єдиному педагогічному процесі, проте кожне з них має свою специфіку, а, отже, і свої прийоми та методи.

До методів збагачення словника належать і безпосереднє спостереження, показ картин із незнайомим чи малознайомим дітям змістом* кінофільмів, діафільмів.

Методи закріплення і активізації словника : розглядання іграшок, картин з добре знайомим дітям змістом, дидактичні ігри використовуються вихователем

Безпосереднє спостереження у ДНЗ організовується у формі розглядання предметів (одягу, посуду, овочів) і спостережень за довкіллям (працею дорослих, вуличним рухом і т.п.). Підготовка до проведення спостережень полягає в ознайомленні вихователя з місцем екскурсії, продумуванням шляху слідування дітей до місця екскурсії. Якщо демонструватиметься тварина, слід заздалегідь продумати прийоми, використання яких забезпечить спостереження за характерними звичками (як їсть, рухається і т.п.). До підготовки входить складання плану екскурсії, відбір програмованого матеріалу і словника...

Готуючись до спостереження, вихователь ретельно продумує за­питання, завдання (форму і зміст їх), які викликають інтерес у дітей до наступного пояснення.., стимулює активність мислення, кмітливість дітей і водночас спрямовує їх в потрібному напрямку (більше чи менше, довше чи коротше і т.п.). Форма запитання, за­вдання мають враховувати особливості мислення дитини (кон­кретність, недосконалість здатності зіставляти, робити умовиводи).

Запитання мають допомагати дітям запам'ятати ознаки, які ха­рактеризують предмет, його дії...

Іноді потрібно, щоб діти зрозуміли виховну сутність явища, яка не виступає безпосередньо — як об'єкт спостереження. В ході екскурсії до лісу це може бути взаємозв'язок рослинного світу з тварин­ним, під час спостереження за працею дорослих—її моральна сторона. В цих випадках запитання мають бути особливо продуманими і різноманітними, скажімо: «Чому шумлять верхівки дерев?» (їх роз­гойдує вітер). Чому в лісі ми не відчуваємо вітру?.. Чому вода в річці замерзла біля берегу, а не посередині? Запитання мають бути також і варіативного характеру (запитати по-різному про одне й те ж саме явище) — це підвищує усвідомленість сприймання.

Слід, щоб у процесі спостереження дітям став зрозумілим зв'язок розрізнених, з першого погляду, предметів та явищ...

Запитання й узагальнення вихователя мають бути взаємо­пов'язані.., закінчити спостереження слід знайомим віршем...

Правильна організація початку спостереження забезпечує знач­ною мірою його успіх в цілому. Настанова на спостереження дається докладно, підкреслюється головне, на що потрібно звернути увагу. Діти мають знати мету спостереження... Доцільно також зацікави­ти їх (розпочати з загадки, вірша), пожвавити минулий досвід.

Передусім слід надати можливість дітям роздивитися об'єкт спостереження, обмінятися першими враженнями. Надалі вихователь активно керує спостереженням, намагається сполучувати чуттєве сприймання з прийомами збагачення словника: пропонує мовний зразок, пояснює нове слово, викоррістовує його в складі речення... Використовує і другорядні прийоми, такі, як нагадуван­ня, порада, підказка, жарт.

З окремими предметами діти можуть ознайомитися як у природній, так і в ізольованій обстановці. Наприклад, розглядання одягу, зразків тканин може бути і в магазині, і на занятті в груповій кімнаті. Предмет дитина одержує в руки, залежно від того, з чим її знайом­лять, вона може гладити, куштувати, нюхати... діяти з предметом. У разі необхідності порівнюються якості декількох предметів...

У переважній більшості екскурсії — це ознайомлення з предметами на відстані. Тому тут особливого значення набуває точність і об­разність мовлення вихователя. На екскурсії є можливості для вжи­вання просторових назв та орієнтирів: «Вулиця широка, по боках де­рева, вдалині перехрестя, ліворуч — аптека, праворуч — пошта». Аналогічно звертатись і до дітей з запитаннями: «Крамниця ліворуч од нас, а пошта? (Праворуч). Бібліотека далеко, а пошта? (Поруч). У розповідях про те, що бачать, дітрі мають використовувати прислівники і різноманітні прийменники: «Праворуч я бачу трам­вай, ліворуч стоять будинки. Перед нами стоять дерева. Повз нас ідуть люди. Високо в небі летить літак». У процесі спостережень слід передбачити не тільки освітні, а й виховні завдання (правила по­ведінки, які потрібно сформувати в дітей, ставлення їх до праці, ви­ховання, любові до рідного краю тощо).

Корисно пов'язувати спостереження з практично важливою справою; це підсилює інтерес дітей. Скажімо, не лише відвідати бібліотеку, а й записатися за всіма правилами, взяти книгу; на ек­скурсії взяти участь у праці дорослих...

Знання, одержані в ході спостережень, слід обов'язково закрі­пити або на аналогічному повторному занятті, екскурсії, або в іншій діяльності: образотворчій, трудовій, сюжетно-рольовій грі і т.п.

Показ картин є також методом збагачення словника. На таких заняттях значне місце відводиться поясненню, тлумаченню нових слів, зіставленню їх за змістом з уже відомими дітям. Передусім ви­хователь розкриває зміст картин, завдяки цьому зростає пасивний словник дитини... Вихователь у своїй розповіді мусить передати й виразність картини. Звідси й необхідність заздалегідь накреслити план: як побудувати невеличку бесіду, яка підводить дітей до сприй­мання змісту картини, з чого розпочати розповідь, які слова підкрес­лити, про що запитати дітей. Описування картин самими дітьми не рекомендується... На закінчення можна провести дидактичну гру, прочитати знайомий вірш, близький за змістом до картини.

До прийомів збагачення словника дітей належить також демонстрація діафільмів, читання художньої літератури.

Закріплення й активізація словника. До прийомів роботи належить розглядання картин. Завдання вихователя на таких заняттях — учити дітей сприймати сенс, виділяти суттєве. Вирішується воно за допомогою різноманітних запитань. Частина з них спрямо­вана на з'ясування змісту картини («Про що ця картина? Як назве­мо?»), ставлення дітей до того, що зображено, його оцінку («Що правильно? Що неправильно?»). Доцільні запитання, які стимулюють описування предметів (хто? який? що робить? хто більше побачить?), щоб діти не повто­рювалися і водночас називали деталі зображених предметів, озна­ки дії. Використовуються запитання навіщо? для чого? чиї? для встановлення зв'язків між зображуваними предметами, явищами. Вони можуть стимулювати пригадування, мислене порівняння. Одні з них звернені до досвіду дітей, близькому до змісту картини («ІЦо ми робили? Що ми бачили? — в аналогічній ситуації). Інші спрямовані на формування вміння подумки відтворювати всі події за змістом картини: «Як ви гадаете, що було до того? Що будуть вони робити після того?»

Якщо розглядання картини передбачає мету з'ясувати головний зміст, то слід вживати лише певну групу слів, за допомогою яких діти зможуть розкрити її зміст. По цьому слід вчити дітей добирати синоніми: «А як ще про це можна сказати?» — захистити, оборони­ти, відстояти, не допустити образи, відбити, врятувати; злий, недо­брий, лихий, поганий; сміливий, хоробрий, відважний, безстраш­ний, рішучий, героїчний; одяг, костюм, сукня, наряд і т.п.

Розглядання дрібних настільних картин у старших групах мо­же включати їхнє групування, складання загадок та інші, більш складні ніж описування і називання предмета, завдання.

Розглядання іграшок як метод активізації словника використовується в усіх групах. У старших групах — це технічні іграшки. Діти називають матеріал, з якого їх зроблено, форму окремих час­тин, родове поняття, яке об'єднує цю групу предметів (скажімо, різні машини можна об'єднати словом «транспорт»).

Дидактична гра — важливий метод розумового виховання і розвитку мовлення. Кожна гра має свій програмовий зміст: одна закріплює знання про природу, друга—про якості й ознаки пред­метів (колір, розмір, форму стан), третя — про уявлення про простір, час і т.п. До програмного змісту також слід залучати сло­ва, які потрібно закріпити, активізувати...

Дидактична гра з предметами «Відгадай, що змінилося» корис­на тим, що в ній активізуються усні частини мови: іменники («лялька була у фартусі а тепер без фартуха, лише в сукні»), дієсло­ва («картинка лежала, а відтепер вона висить»), числівники й прик­метники («було два довгих олівця, а відтепер один довгий, а інший короткий»), прийменники («формочки й совок були у відрі, а зараз під відром»), прислівники («на драбинці з кубиків півень стояв вгорі, а кіт сидів внизу. Відтепер кіт сидить внизу, а півень злетів»). Оскільки діти мусять добирати для відповідей точні слова, рекомен­дується використовувати небагато (до 5 предметів) і робити всього 1-2 переміщення. Для активізації словника використовується і гра «Чарівна торбинка». Розглядаючи предмет до того, як його поклали у торбинку, діти можуть скласти розповідь-опис цього предмета, пригадати про нього загадку чи вірш, а в процесі гри, перш ніж діставати предмет з торбинки, старший дошкільник може не лише назвати його, а й визначити форму, матеріал (круглий, гумовий ме­талевий, дерев'яний) і якість поверхні (гладкий, жорсткий).

У словесних іграх завдання полягає у швидкому доборі потрібного слова відповіді ведучому. Вони можуть бути частиною занять (5-10 хв) з рідної мови... Методичний прийом, який підви­щує активність, увагу і полягає в тому, що викликаючи на відпо­відь ведучий будь-якому учаснику гри може кинути м'яч, хустку, торбинку для кидання у ціль, використовуючи іноді хибні рухи...

Словесні дидактичні ігри проводяться після занять на ознайом­лення дітей з предметами, явищами, які супроводжуються збага­ченням словника. Тому такі ігри чергуються з вправами і навіть бу­дуються на їхньому матеріалі... важливо узгоджувати роботу над збагаченням, закріпленням і активізацією словника з роботою з інших розділів рідної мови. Задля цього корисно використовувати, зокрема різноманітні розповіді (Розкажи про цю річ: що це? яка вона? з чого зроблена? які частини? де вони розташовані? для чого використовують цю річ?). Інші розповіді діти складають по пам'яті. Наприклад, про одяг: «Розкажи, як ти роздягаєшся, коли лягаєш спати: що знімаєш спочатку, що потім? Як ти доглядаєш за одягом? Як перуть білизну? Пригадай і опиши свій і мамин одяг. Який одяг шиють з різних тканин?»

Можуть бути розповіді, які виникають у процесі трудової та ігрової діяльності. Це ігри-доручення на кшталт: «Вибери річ, не показуй товаришу, а розкажи йому, з чого вона зроблена, яка вона та що з нею роблять. Нехай він відгадає, що це за річ»...

Закріплення певної групи слів, які відображують просторові уявлення, можливе в процесі занять з образотворчого мистецтва, формування математичних уявлень та ін. Це може бути слуховий диктант-зображення форм за описом, загадкою або з використан­ням трафаретів. Діти отримують завдання: розташувати фігури на певній частині аркушу, обвести їх, надалі заштрихувати, напри­клад: «Трикутник поклади зверху в лівому кутку, квадрат внизу в правому кутку, круг посередині».

Після проходження певної теми не можна забувати про контрольні заняття... Практикуються також розповіді вихователя з виділенням пауз, упродовж яких діти мають вставити пропущене слово — одне з тих, яке вони засвоїли на попередньому занятті...

(Подготовительная к школе группа в детском саду / Под ред. М.В.Залуяской. — М.: Просвещение, 1972. — С. 54-69).

В.Й. Логінова У статті «Формування словника» виокремлює напрями словникової роботи.

Ускладнення у змісті програми словникової роботи можна простежити в таких трьох напрямах:

1. Розширення словника дитини на основі ознайомлення з колом предметів та явищ, яке поступово збільшується.

2. Введення слів, які позначають якості, властивості, відношення, на основі поглиблення знань про предмети й явища навколишнього світу.

3. Введення слів, які позначають елементарні поняття, на основі розрізнення і узагальнення предметів за суттєвими ознаками.

Ці три напрями словникової роботи мають місце в усіх вікових групах і простежуються на різному змісті: в ознайомленні з об'єктами й явищами природи, предметами матеріальної культу­ри, явищами суспільного життя тощо...

Реалізація програми словникової роботи здійснюється через сис­тему відповідних занять. Ця система складається з занять трьох видів: занять, в яких словникова робота здійснюється у процесі оз­найомлення з предметами і явищами довкілля (екскурсії, демонст­рування предметів і т.п.), занять, у ході яких поглиблюються знання про предмети та явища довкілля (ознайомлення з якостями, власти­востями, особливостями), і занять, на яких вирішується завдання словникової роботи в процесі узагальнень, формування понять.

У ході всіх цих занять розвиток словника здійснюється у тісно­му зв'язку з розвитком пізнавальної діяльності. Звідси випливають загальні вимоги до організації і методики проведення занять:

1.Єдність розвитку словника з розвитком пізнавальних процесів (сприймання, уявлення, мислення).

2.Цілеспрямована організація мовленнєвої і пізнавальної активності дітей у процесі заняття.

3.Наявність наочності як основи для організації мовленнєвої і пізнавальної активності дітей.

4.Єдність реалізації усіх завдань словникової роботи на кожному занятті.

Розглянемо, як вирішуються завдання словникової робити на заняттях із ознайомлення дітей з предметами. Цю роль виконують заняття — демонстрація предметів та зображень їх, дій з ними, а також ігри-заняття «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Напоїмо ведмедика чаєм» і т.п.

Головна мета цих занять — увести в мовлення дітей назву предметів і їх зображень, дій з ними... Найбільш ефективними методичними прийомами тут будуть такі, що привертають увагу дитини до дії, предмета—це раптова поява й зникнення предмета, рухи його, дія з ним. Назва предмета чи дії пропонується лише тоді, коли ува­гу дитини зосереджено на ньому. При цьому назви багаторазово повторюються. Надалі слово має бути використано у вигляді сигналу,знака певного предмета. Для цього створюється пошукова ситуація, ставиться запитання: Де предмет? Щойно дитина починає активно шукати предмет, вихователька знову показує його. Таким чином слово пов'язується з самим предметом, його образом, стає «пізна­ним». Далі педагог прагне викликати-активне наслідування—повторення дитиною слова в разі появи чи зникнення предмета.

Закріплення слова здійснюється на заняттях з предметами, де діти за вказівкою виховательки, вибирають одні предмети серед інших, приносять їх, показують знайомі предмети, виконують різноманітні дії з ними.

На третьому та четвертому роках життя виникає можливість включення в систему роботи сюжетних ігор-занять, де демонстру­ються ряд предметів, їх призначення, дії з ними. На заняттях та­кого роду педагог включає дітей в активні дії з різними предмета­ми.., активно домагається називання їх: пропонує повторити, відповісти на запитання, схвалює тих, хто говорить, стимулює дітей до розмов...

У середньому й старшому дошкільному віці... спеціальні заняття з початкового ознайомлення з предметами вже майже не проводяться... Подальший розвиток словника пов'язаний з поглибленням знань про особливості предметів... Це відбувається на розроблених Є.І.Тихеєвою так званих заняттях-оглядах предметів, метою яких є виділення частин, деталей і призначення предметів, а також занят­тя на ознайомлення з якостями й властивостями.

В основу методики занять-оглядів покладено організації актив­них дій дитини, спрямованих на виділення частин у предмета, їх призначення і використання... Такі заняття, проводяться з дітьми 3-5 років життя. Добір предметів до таких занять може бути різним, натомість предмет має, по-перше, бути значущим для діяльності дитини, для її орієнтації в довкіллі, по-друге, мати час­тини, з якими дитина повинна діяти...

Іншим різновидом заняття з словникової роботи є заняття на ознайомлення з якостями і властивостями предметів. У проведенні таких занять слід враховувати, такі положення:

Словникова робота на заняттях спирається на виділення яко­стей і властивостей предметів, тому вихователь має вміти організувати їх докладне сенсорне обстеження. Способи обстеження формуються у дітей у процесі навчання на цих заняттях.

Формування способів обстеження потребує точних вказівок вихователя щодо використання дій обстеження, адекватних виділеній якості («натисни, щоб виділити твердість»; «погладь, щоб виділити особливість поверхні»).

Наочний матеріал для дій обстеження дасться кожній ди­тині, щоб забезпечити засвоєння слів, які позначають якості й властивості предметів, на основі виділення й сприймання.

Виділення кожної властивості й якості, відокремлення їх від супутніх найбільш ефективно досягається зіставленням його з протилежним. Скажімо, твердий-м'який, важкий-легкий...

Щоб якості й властивості предметів усвідомлювались дітьми й за­своювалися, слід зробити їх значущими, тобто ввести в результативну, змістовну діяльність, успіх якої залежить від урахування цієї якості...

Успіх вирішення завдань словникової роботи на заняттях та­кого роду залежить від добору наочного матеріалу. Важливо дібрати до заняття такі предмети, в яких виділені якості були б яскраво подані, а тих, які відволікають дитину, було б якнайменше...

Заняття такого роду мають певну структуру, продиктовану логікою пізнання дитини-дошкільника.

Перша частина такого заняття присвячується переважно виділенню якості предмета в ситуації певної діяльності. Метою другої частини є навчання дітей діям обстеження, виділенню потрібної якості кожною дитиною. На цій основі вводиться нове слово, що позначає цю якість. У третій частині заняття організуються вправляння дітей у виділенні якості в різноманітних предметах і у використанні нових слів...

Завершальними в системі занять, присвячених формуванню словника дітей на основі поглиблення знань про предмети, їх якості й властивості, є заняття на порівняння предметів.., які проводяться переважно в старшій та підготовчій групах.

Метою таких занять є... формування уміння найбільш точно добирати слова для характеристики виділених особливостей предметів. Успіх занять, ефективність їх залежить від таких умов:

добору предметів для порівняння. Вони повинні мати достатню кількість ознак, які зіставляються: як спільних, так і відмінних (колір, форма, величина, частини, деталі, призначення, матеріал і т.п.); послідовності порівняння. Вихователь спрямовує, послідовно веде дітей від порівняння предметів загалом (за призначенням, кольором, формою, величиною) до виділення і порівняння частин, деталей, спочатку в плані їх відмінності, а потім і схожості. Закінчується порівняння узагальненням, в якому виділяються відмінні ознаки кожного предмета; добору прийомів навчання. Головними прийомами навчання на таких заняттях є запитання і вказівки вихователя, які до­помагають дітям: а) послідовно будувати порівняння; б) поба­чити ті особливості, які діти самі не помічають; в) найбільш точно сформулювати відповідь і дібрати потрібне слово;

співвідношення мовленнєвої діяльності вихователя і дітей. Максимум мовленнєвої активності тут мають виявити діти. Вихователь точними, небагатослівними запитаннями, вказівками збуджує і спрямовує їхню розумову й мовленнєву активність...

Розглянемо третю групу занять, на яких завдання словникової роботи вирішують у процесі узагальнень, формування понять...

Заняття з формування видових і родових понять мають свої методичні особливості, що пояснюються змістом понять і віком дітей. Заняття з формування видових понять проводяться переважно з дітьми четвертого року життя. У їх методиці слід враховувати:

Заняття будуються на наочному матеріалі. Набір предметів має включати предмети одного виду, які різняться несуттєвими ознаками, й предмети близьких видів, наприклад: чашки різного кольору, форми, розміру, а таколс склянка, келих і т.п., від яких діти мусять відрізняти чашки.

Дитина ставиться перед необхідністю вибору предмета з групи схожих. Вона повинна мотивувати своє вирішення, виділити оз­наку, яку поклала в основу вибору.

Необхідність вибору має бути зрозумілою дитині. Тому завдання вибору включається у цікаву для дитини діяльність, най­астіше ігрову...

. Але оскільки в цьому Методика занять, присвячених формуванню родових узагальнень і відповідного словника, також спрямована на виділення з групи ознак суттєвих випадку узагаль­нюється група предметів різних видів, то таке заняття матиме особливу структуру.

Перша його частина присвячується виділенню усього набору вже відомих дітям з попередніх занять ознак предметів, відібраних для заняття.

Мета другої частинивідокремити суттєві для узагальнення озна­ки від несуттєвих, узагальнити групу предметів за суттєвими озна­ками й увести слово, що позначає цю групу (робота над поняттям).

Третя частина заняттяприсвячується вправлянню дітей у підве­денні видів предметів під поняття на основі врахування суттєвих ознак.

Свою специфіку тут матиме й добір наочного матеріалу для різних частин заняття. Для першої і другої частин добираються три-чотири види предметів, які яскраво різняться за несуттєвими ознаками.

Для третьої частини заняття набір предметів доповнюється іншими видами, які входять до цього поняття, і видами, які в чо­мусь близькі, але входять до інших понять. Так, наприклад, для перших двох частин заняття з формування поняття «овочі» мо­жуть бути взяті морква, цибуля, огірок, які різняться за формою, кольором, смаком. Для третьої частини додатково беруться картоп­ля, капуста, редиска, буряк, помідор, ріпа і т.п., для відмінності даються яблуко, груша, гриби, ягоди, лимон і т.п...

На заняттях, на яких закріплюються поняття і відповідні слова, перша частина може бути випущена. Робота проводиться одразу з двома раніше сформованими поняттями (наприклад, овочі й фрукти). Тут використовуються не лише картинки й предмети, а й словесні ігрові вправи на кшталт «літає — не літає»...Далі робота проводиться в напрямку диференціювання, розчле­нування понять. Наприклад, транспорт—повітряний, водний, на­земний, підземний і тії. Заняттями на закріплення словника є заняття на описування... з дітьми 5-7-го років життя («Чарівна торбинка», «Хто побачить і назве більше?») і навчання відгадувати і загадувати Щоб максимально використати можливості таких занять для розвитку мовлення дошкільників, у їх проведенні потрібно дотримуватися таких методичних положень. Перше з них стосується добору загадок. Важливо, щоб загадки бу­ли доступні за змістом, тобто загадувалися про знайомі предмети... Найбільш доступними є загадки двох видів: ті, які побудовані як пряме описування характерних особливостей предмета без його назви («взимку і влітку одного кольору») і так звані метафоричні, коли описування характерних особливостей одного предмета дається через інший («Під соснами, під ялинками біжить подушка з голками»).Заняття мають навчити дитину бачити за образним описуванням ре­альний предмет і його особливості, а не запам'ятовувати відгадки до загадок. Це викликає необхідність, по-перше, внесення наочного матеріалу; по-друге, навчання співвіднесенню словесного зразка з конкретними характерними особливостями предмета; по-третє, мотивування відповіді, відгадки, яке включає доведення розшифровки образу.

Заняття на відгадування загадок складаються переважно з двох частин. В першій частині організовується розглядання предметів з виділенням лише окремих ознак, що відбиті в загадці. При цьому використовуються елементи загадки для опису, позначення харак­терних особливостей.Друга частина заняття присвячується відгадуванню загадок... Тут після відгадування, вихователька запитує, як дитина здогадалася (Развитие речи детей дошкольного возраста / Под ред. Ф.А. Сохина. — М: Просвещение, 1979. — С. 89-91,96-100, 102-110).

ДОДАТОК А

Л.І. ГЛУХЕНЬКА