Подовження приголосних і подвоєння букв

Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.

Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюють­ся букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звуч­ний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрян­ський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний), туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся (підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страшком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-

Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголос­них: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + ре­форм + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений (потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшо­няний.

Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-:

а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна,
чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви­
соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',

б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).

Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний.

Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, на­віть якшо суфікс -єн- чи -ан- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, навіжений, жаданий, вихований, з 'єднаний, придбаний, в'їджджений, сповнений.

У похідних словах написання нн або н зберігається: не­скінченний – нескінченність, нескінчений – нескінченість, не­доторканний –недоторканність, вихований – вихованість, за­безпечений – забезпеченість, навіжений – навіженість, при­таманний – притаманність.

Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утво­рених від прикметників на -цький: донецький – Донеччина, німецький – Німеччина, турецький – Туреччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному та­ким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.

Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний).

Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними бук­вами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:

а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, об­личчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах - молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;

6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь – міддю, сіль – сіллю, доповідь – доповіддю, мазь – маззю, Оболонь – Оболонню, туш – тушшю, річ – річчю, подорож – подорожжю;

в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

Подовжується приголосний і подвоюється буква л у діє­слові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо.

Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздат­ність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.

Проте немає подовження в прикметниках судейський, жи­тейський та в родовому відмінку множини іменників ста­тей, бадей, породілей. Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приго­лосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я­кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] – [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] – [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звуки і в словофор­мах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля – земель, пісня – пісень, ескадрилья – ескадрилей.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, запястя, тертя.

Випадання приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важ­кий для вимови збіг приголосних: підряд ідуть приголосні близького або подібного творення. Тоді, як правило, один з них випадає. Однак на письмі ця зміна позначається не завжди.

У вимові й на письмі в групах зубних приголосних стя і стл («стіна» і «стіл») середній т випадає: перстень – персня, область – обласний, якість – якісний, кількість – кількісний, росте – рослина, мастити – масло, щастя –щасливий.

Але т зберігається:

а) у вимові й написанні слів кістлявий, пестливий, хвас­тливий, зап 'ястний, хворостняк (без звука т спотворилося б значення цих слів

б) у прикметниках, утворених від іншомовних слів на ст:
контраст – контрастний, баласт – баластний, компост – компостний, форпост – форпостний;

в) у числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот, у яких пишеться т, хоч і не вимовляється.

У вимові й на письмі в групах приголосних скн, зкн і шчк середні к і ч випадають: тиск – тиснути, блиск – блиснути, брязк – брязнути, бризки – бризнути, горщок – горшка, дощок – дошка, зморщок – зморшка. Але к вимов­ляється і пишеться в словах випускний, пропускний, рискну­ти, вискнути (від виск), тоскно, скніти, скнара, брезкнути, пискнути (і писнути).

Також випадають приголосні у вимові й на письмі в таких словах:

тижня, тижневий – від тиждень;

проїзний, виїзний, заїзний, під'їзний, переїзний, наїзник і под. – із коренем -їзд-, а також у словах празник, празни-ковий, празникувати і под.;

серце – при формі сердець; скатерка - від скатерть

ЧЄНЦЯ – РОДОВИЙ ВІДМІНОК ВІД Чернець.

У вимові звук т випадає, але на письмі позначається:

а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (в іменниках та прикметниках, утворених від іншомовних слів на -ст, -нт): турист – туристський [турис'кий], центрист – центристський, модерніст –модерністський, реформіст – реформістський, студент – студентський [студен'с'кий], гігант – гігантський, кореспондент – кореспондентський, агент – агентство, дилетант – дилетантство; але: місто – міський;

б) у групах приголосних стц, стч: невістка – невістці [неив'іс'ц'і]– невістчин [неив'ішчин], артистка – артистці, пустка – у пустці, хустка – у хустці.

У кількох словах у звукосполученнях дн, дл випав звук д: холод – холонути, погляд – поглянути, кидати – кинути, ве­дуть – вели, гудуть – гули.

Чергування приголосних

Чергування звуків – закономірна заміна одного звука іншим у тому самому чи спорідненому слові.

При зміні й творенні слів задньоротові приголосні г, к, х, ґ за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного по­м'якшення) переходять у свистячі та шиплячі, а саме:

г – з – ж: нога – нозі – ніженька, друг – друзі – дружба, могти – можу, казати – кажу,

к – ц – ч: рука – руці – рученька, рік – у році – річний, пекти – печений, вулиця – вуличний;

х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, рух – у русі – руши­ти, ковалиха – ковалишин, колихати – колишу, писати – пишу,

ґ – дз – дж: ґерлиґа – ґерлидзі – ґерлидженька, Ґриґа – Ґридзі – Ґриджин.

Проте внаслідок дисиміляції (розподібнення) звуків замість закономірного ч вимовляється й пишеться ш у словах рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний «бідолашний» (від серце, але: сердечний «серцевий, ширий і т. п.»). В інших по­дібних випадках незалежно від вимови пишеться буква ч: мо-у лочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.

У дієсловах, крім того, відбувається перехід зубних приголосних д, т, з, с у шиплячі, а саме:

д – дж: садити – саджу – посаджений; водити – воджу – проводжати, загородити – загороджу, правда – справджу­ватися (винятки: завадити – заважати, привидітися – увижатися);

зд – ждж: їздити – їжджу

т – ч: платити – плачу – заплачений, хотіти – хочуть;

ст – щ: захистити – захищу – захищений, розмістити – розміщу – розміщувати.

В інших частинах мови чергується д – ж (а не д – дж, як у дієсловах): уродити – урожай, огородити – огорожа, погода – погожий, переходити – перехожий, правда – справжній.

У звукосполученнях дт, тт перші звуки д і т чергуються з приголосним с: веду – вести, ненавидіти – ненависть, цвіт – цвісти, мету – мести.

Усі чергування приголосних позначаються на письмі відповідними буквами.