Вживання слів відповідно до їхнього значення

Слово в мові має вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від його значення може при­звести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного.

Найчастіше трапляються сплутування значення таких слів:

адрес – письмове вітання кого-небудь із видатною подією в його житті (вітальний адрес, вручити адрес); адреса – місце перебування (на мою адресу, помилитися адресою);

вирішити– прийняти рішення; бути вирішальним (вирі­шили страйкувати, іноді хвилина вирішує все); розв'язати – реалізувати, знайти відповідь на поставлену умову (розв 'я-зати проблему, питання, задачу);

виручка – допомога (прийти на виручку, виручка в скрутну хвилину); виторг – гроші, одержані від продажу чого-не­будь (рахувати виторг);

відношення – причетність до чого-небудь; зв'язок із ки­мось, чимось; взаємозв'язок між предметами (процентне відношення); ставлення – характер поводження з ким-не-будь, чим-небудь (ставлення до людей, ставлення до праці);

вірно– надійно; щиро (любити вірно, вірно служити); пра­вильно – відповідно до правил; істинно; безпомилково (правильно міркувати, правильно розв 'язати задачу);

дякуючи – висловлюючи вдячність (дякуючи за підтрим­ку); завдяки – внаслідок; за сприяння (завдяки збігові об­ставин, завдяки наполегливості);

заказувати– забороняти; не дозволяти; рішуче радити не робити чого-небудь (заказано рубати дерева, заказати по­лювання); замовляти – доручати кому-небудь виготовити, підготувати або доправити шо-небудь; казати магічні слова (замовити костюм, замовити рану, замовити слово);

любий – дорогий; близький серцю (люба матусю, любий друже); будь-який – байдуже який; який завгодно (будь-яка людина, будь-який предмет);

на протязі– у різкому струмені повітря (не стій на про­тязі); протягом – за час (протягом години, протягом року);

не дивлячись – не бачачи (не дивлячись на дорогу, не дивля­чись у вічі); незважаючи – всупереч несприятливим умовам (незважаючи на ранній час, незважаючи на труднощі);

неділя – сьомий день тижня (неділя – день відпочинку); тиждень – сім днів (протягом тижня, сім п'ятниць на тиждень);

об'єм – величина чого-небудь, вимірювана в кубічних од*к ницях (об'єм конуса, об'єм і форма); обсяг – розмір; вели­чина чого-небудь (обсягробіт, обсяг знань);

обумовлювати – робити певні застереження в угоді, іншому документі (обумовити відповідальність за невиконання); зумовлювати – бути причиною; спричиняти (зумовити пожежу);

підписка– письмове зобов'язання або підтвердження чо­гось (підписка про невиїзд); передплата – попередня плата за шо-небудь (передплата на газети);

попереджати – наперед повідомляти кого-небудь про шось (попереджати про небезпеку, попереджати про відповідаль­ність);

запобігати – не допускати; заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане; догоджати кому-небудь (запобігати злочинам, запобігати перед начальством); рахувати – визначати кількість, суму чого-небудь; нази­вати числа в послідовному порядку (рахувати гроші, раху-

вати дні); вважати– мати думку; гадати (вважати за по­трібне, вважати справедливим);

розгрузити– зіпсувати ходьбою, їздою розмоклу від дошу дорогу або стежку (розгрузити болото);

розвантажити – знімати вантаж із машини; звільняти кого-небудь від над­мірного навантаження (розвантажити машину);

складати – розміщувати шо-небудь у певному порядку, в одному місці; збирати докупи що-небудь; монтувати (складати речі, складати руки, складати зброю, складати відозву, складати шану, складати велосипед); становити – являти собою; утворювати певну суму, кількість (ста­новити більшість, становити виняток, становити пев­ний відсоток);

являтися– з'являтися; виринати; виникати; привиджуватися (являтися уві сні); бути – виступає в ролі зв'язки в складеному присудку; існувати (бути здоровим, бути героєм бути в театрі).

· Групи слів за лексичним значенням

Проблема класифікації лексики

У високорозвинених мовах, таких, як українська, налічу­ють сотні тисяч слів. Словниковий запас – активний і пасив­ний – сучасної культурної людини становить не менш ніж 70–80 тис. слів. Для того щоб вільно користуватися таким багатством, останнє має бути якимось чином упорядковане, систематизоване.

Систематизація лексики утруднюється тим, що слова відби­вають позамовну дійсність, яка не завжди усвідомлюється як система.

Класифікація лексики має такі особливості:

а) слова на групи поділяються нерівномірно: в одних групах є десятки тисяч слів, в інших – тільки одиниці (на­
приклад, іменників – величезна кількість; числівників, займенників – небагато);

б) те саме слово внаслідок своєї багатозначності може належати одночасно до кількох груп (наприклад, слово назустріч виступає то як прислівник: подався на­зустріч, то як прийменник: назустріч товаришеві, то як поєднання іменника з прийменником: на зустріч з: однокласниками; слово морда, коли йдеться про тва­рину, сприймається як стилістично нейтральне, коли ж мовиться про людину – потрапляє до розряду вульгаризмів);

в) межі між групами не завжди чітко окреслені; у групі, як правило, розрізняється ядро (основа) і периферія
(наприклад, у тематичній групі «Зима» ядро становлять слова мороз, лід, сніг, хуртовина, сани, замерзати, білий тощо; периферію – сонце, небо, похмурий, сірий, які, входячи до цієї тематичної групи, так само належать і до інших, наприклад до тематичної групи «Осінь»);

г) групи слів можуть розпадатися на окремі підгрупи з різною ієрархічною віднесеністю (наприклад, слова, що належать до іменних частин мови, поділяються на імен­ники, прикметники, числівники, займенники; а імен­ники, у свою чергу, – на загальні й власні назви, назви істот і назви неістот тощо).

У лексиці є чимало перехідних явищ. Наприклад, слово зірка – це і назва предмета (небесне тіло, геометрична фігура), j назва рослини (червоніють зірки у квітнику), і назва тварини (морська зірка). Слово немає, нема – якоюсь мірою дієслово, а якоюсь – предикативний прислівник.

Групувати слова можна по-різному, за різними критеріями.

За наявністю спільних коренів слова групу­ються в словотвірні гнізда. Наприклад, слова рука, рукав, ру­кавиця, ручка, ручний, зручний, безрукий, наручники, рушник, рушниця, ручатися, порука, доручати, приручений, поруч, зару­чини та ін. становлять одне словотвірне гніздо, бо мають той самий корінь -рук(-руч-, -руш-), хоч іноді вони бувають до­сить різні за своїм значенням.

За частотою вживання слова умовно поділяють на часто вживані, без яких практично не можна побудувати тек­сту, помірно вживані і рідкісні. Перша група – це переважно займенники та службові слова (прийменники, сполучники, ча­стки). Вона охоплює порівняно невелику кількість слів (до сотні). Друга група налічує приблизно 10...15 тис. слів, які стосуються різних сторін життя людини та навколишнього світу. Частота вживання решти слів надзвичайно мала: як стверджують мовознавці, вони трапляються не частіше одного разу на мільйон слів тексту, хоч їх у мові є сотні тисяч. Зро­зуміло, і в цих групах є частіше й рідше вживані слова. Крім того, частота вживання тих чи інших слів залежить і від пред­мета розмови.

Можливі також інші групування слів: за походженням (питомі й запозичені), за стилістичною віднесеністю (стилістично нейтральні й стилістично забарвлені), за сферою вжи­вання (загальновживані й вузьковживані). Найважливішою Для мови є класифікація слів за їхнім лексичним значенням (семантикою).

Класифікації слів за значенням

Лексика класифікується насамперед за значенням. Значення слів можна розглядати з різних позицій.

За граматико-семантичними ознаками, тоб­то за граматичними особливостями й реальним значенням, усі слова поділяються на повнозначні (самостійні) частини мови (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники), службові частини мови (прийменники, сполуч­ники, частки) й окремо вигуки.

За функціонально-семантичними ознаками, тобто за їхньою роллю у відображенні дійсності і функціями в реченні, слова бувають номінативні, вказівні і службові.

Номінативні слова пов'язані з постійними, властивими тільки їм сигніфікатами й виконують номінативну фун­кцію, тобто називають предмети (іменники, наприклад, будинок, радість), ознаки (прикметники, наприклад, високий, радий), дії (дієслова, наприклад, стояти, думати), обставини (прислівники, наприклад, вчора, близько). Щ о слова в будь-якому контексті мають однакове або близьке за значенням реальне наповнення. Наприклад, у висловах дерев'яний будинок, цегляний будинок, недобудова­ний будинок, розвалений будинок, будинок на горі тощо слово будинок завжди називає аналогічний предмет. Так само слово білий у різних висловах, таких, як білий сніг, о біле полотно, білі руки, білий хліб, завжди позначає більш менш той самий колір і пов'язані з ним ознаки. Слово it швидко в усіх словосполученнях вказує на інтенсивність поступального руху: швидко йти, швидко думати, швидко горіти.

Вказівні слова пов'язуються із сигніфікатами залежно від контексту чи ситуації й вказують на предмети (займенники він, цей, той, хто, що, хто-небудь тощо), ознаки а (займенники такий, мій, твій, наш, всякий, інший, весь v та ін.), кількості (займенники стільки, скільки, скільки-небудь; числівники один, два, три, дванадцять, сто обставини (займенникові прислівники там, тут, де,

тоді, коли, тому, чому, навіщо тощо), почуття (вигуки ох, ай та ін.).

Такі слова не мають свого конкретного семантичного на­повнення, а набувають його тільки в поєднанні з номіна­тивними словами, у контексті. Наприклад, значення зай­менника вона у вислові Вона прийшла стане зрозумілим, якщо в попередньому реченні буде вжито слово зима, чи весна, чи воля, чи вістка, чи інший іменник жіночого роду. Зовсім різне реальне наповнення має числівник три у вис­ловах три тополі, три шляхи, три брати. Сам по собі чис­лівник три нічого реального не означає.

Різниця між займенниками (він, такий), займенниковими прислівниками (там, тоді) і числівниками (два, три) як вказівними словами полягає в тому, що поза контекстом займенники й займенникові прислівники взагалі нічого не виражають, а числівники й поза контекстом передають ідею кількості, причому кожен числівник – відмінну, свою. Тому з числівниками, навіть без реального напов­нення їх, можна здійснювати абстрактні математичні дії (два додати три дорівнює п 'ять).

Вказівні слова мало диференційовані за стилістичними ознаками, не поділяються ні на тематичні групи, ні за сферою вживання і розрізняються лише за своїми функціями.

Службові слова вказують на зв'язки, відношення між яви­щами, виражають різні граматичні та модальні значення (модальні значення полягають у вираженні впевненості чи невпевненості, волевиявлення, особистого ставлення до сказаного тощо). Цю роль виконують прийменники (на, під, перед), сполучники (і, та, або, щоб), частки (більш, би, навіть).

Службові слова, як і вказівні, мало диференційовані за сти­лістичними ознаками, не групуються за тематикою і розрізняються тільки за своїми конкретними функціями.

Номінативні слова за реально-семантичним зміс­том поділяються на різні лексико-семантичні групи, як, на­приклад, назви спорідненості (батько, мати, брат, сестра, двоюрідний і т. д.), назви почуттів (радість, сум, щирий, збентежитися тощо), назви одягу (сорочка, плащ, пальто та ін.), на-Зви смакових ознак (солодкий, гіркий, прісний і т. д.),

назви, пов'язані з кольором (синій, жовтий, білий, зелень, червоніти та ін.), назви видів руху в просторі (іти, бігти, їхати та ін.) тощо.

У таких групах нерідко виділяються гіпероніми, тобто слова з узагальнювальним значенням, і гіпоніми – слова з підпорядкованим значенням. Наприклад, слово дерево є гіперонімом щодо слів дуб, сосна, береза, тополя, вишня, яблуня, які є гіпонімами щодо слова дерево.

Сукупний зміст слів однієї лексико-семантичної групи ста­новить семантичне поле, яке є мовним відображенням певної ділянки дійсності.

За тематикою номінативні слова поділяються на більші й менші групи. Наприклад, тема «Погода» об'єднує такі слова різних лексико-семантичних груп: погода, негода, спека, мо­роз, імла і т. д.; дощовий, похмурий, морозний тощо; холодно, ясно, вранці та ін. Так само охоплюють велику кількість слів такі тематичні групи, як «Людина», «Тваринний світ», «Природні явища», «Суспільне життя» тощо.г,-,

За характером присвоєння назв з-поміж но­мінативних слів окремо виділяється надзвичайно численна гру­па власних назв. Якщо загальні назви позначають цілі групи однакових предметів, то власні – даються окремим предме­там, щоб відрізнити їх від багатьох подібних.

Серед власних назв розрізняються, зокрема: антропоніми – власні назви людей: Ольга, Іван, Петренко, Шекспір, Шевченко; топоніми – власні географічні назви: Київ, Дніпро, Україна, Волинь, Карпати, Говерла, Європа, Везувій, Корсика; культуроніми – позначення предметів духовної і матеріальної культу­ри: «Кобзар», Євангелія, «Літопис Самовидця», «Явір» (ан­самбль), «Просвіта», «За заслуги» (орден), «Антей» (літак), «Ту­рист» (автобус), «Кристал» (виробниче об'єднання), Перуні Зевс, Ахіллес (міфологічні персонажі) тощо.

Крім того, можливі невеликі об'єднання слів, зумовлені їхнім місцем у семантичному полі. За значенням слова по-різному пов'язуються між собою: або наближаються одне до одного, або, навпаки, відштовхуються на протилежні полю­си. За характером відношень між словами в семантичному полі розрізняють антоніми, синоніми, омоніми, пароніми.

Антоніми

Антоніми – це пари слів із протилежним значенням.

Наприклад: мир – війна, життя – смерть, гострий – ту­пий, радіти – сумувати, за – проти.

Антоніми в семантичному полі розташовуються на проти­лежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення сто­сунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, друж­ба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, не­нависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми лю­бов – ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з про­тилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі від­стані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й по­значають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мов­ленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець – дня, тижня, століття, роботи, твору, до­роги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний – день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним які­сним значенням: веселий – сумний, гарячий – холодний, висо­кий – низький, білий – чорний, повний – порожній; добро – зло, радість – горе, світло – темрява; дружити – ворогува­ли, радіти – сумувати, хвилюватися – заспокоюватися; доб-Ре ~ погано, легко – важко, корисно – шкідливо. Менше ан­тонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий – низький, широкий – вузький, ранній – пізній; схід – захід, висота – глибина, ранок – вечір; глибоко – мілко, вдень – уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бува­ють ті, що або походять від якісних прикметників, або вка-3УЮть на спрямовану дію: дорожчати – дешевшати, ширшати – вужчати, віддалятися – наближатися, підніматися – спускатися, давати – брати, вдихати – видихати. Антоні­мічними бувають також прийменники: від – до, над – під, перед – за, у – з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий – гучний (голос); тиха – вітряна (погода); тихе – розбурхане (море); тихе – неспокійне (життя) і под.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два про­тилежні, антонімічні, значення. Так, слово схбдити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження – і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати – і «давати в борг», і «брати в борг»; колись – і «у минулому», і «у майбутньому». Наприк­лад, – На які ж ви гори сходили ? – зацікавлено допитувався Воронцов (О. Гончар). З гори сходять кілька хлопців (І. Нечуй-Левицький). Сидів колись дідок під явором густим (Л. Глібов). Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, по­літика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не мож­на вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізнен­ням чоловічої та жіночої статі: батько – мати, брат – сестра, чоловік – жінка, цап – коза, баран – вівця. Вони хоч і мис-ляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиклю-чаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприк­лад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

а) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий гаряченький – теплий – тепленький – теплуватий – прохолодний – холоднуватий – холодний – крижаний, світло – сутінки – темрява;

б) без проміжних ступенів вияву якостей: життя – смерть, перемога – поразка, присутній – відсутній, лівий – провий, однаковий –різний, множити – ділити, наступи ти – відступати, нападати – захищатися, купувати – продавати, говорити – мовчати, всередині – зовні, вгору – вниз.

За структурою антоніми бувають:

а) різнокореневі (власне лексичні): великий – малий, легкий – важкий, спека – мороз, мужність – боягузтво,
любити – ненавидіти;

б) однокореневі (словотвірні): надія – безнадія, спокій –неспокій, орієнтація – дезорієнтація, логічний – алогіч­
ний, раціональний – ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити – зачинити, увійти – вийти,
навантажити – розвантажити, недосолити – пересолити.

Слова з нелише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда – неправда (брехня), друг – недруг (ворог), воля – неволя (рабство). Антоніми з не-виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі ан­тоніми: багатий – небагатий (убогий), легко – нелегко (важ­ко), правда – неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий – негарячий, швидко – нешвидко, не є антоніміч­ними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фра­зеологізми: далеко – під носом, працювати – бити байдики, смеркає – на світ благословляється, темно – хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контек­стуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне зна­чення й поза контекстом (сум – радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслі­док переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провал­ля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як ан­тоніми пари слів пишний – сумний, яр – провалля.

Використання антонімів робить мову виразнішою, багат­шою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно ви­являє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:

Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою – буду стооким, На ганьбу твою – буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким.

(Р. Третьяков)

Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, до­тепах: На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гу-чить, а повна – мовчить. Чужого доброго не гудь, а свого по­ганого не хвали. На контекстуальних антонімах побудовані де­які іронічні вислови: Розжалобився, як вовк над поросям – від 'їв ніжки та й плаче. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Такий добрий, що в ложці води втопив би. Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають. Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні жи­вий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На антонімії будується такий стилістичний засіб, як окси­морон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом понят­тя, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, со­лодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе. Наприклад:

В день такий на землі розквітає весна 1 тремтить од солодкої муки.

(В. Сосюра)

Звідтіль ми пішли, звідтіль,

Де тісно самому, а двом – просторо,

Навшпиньках за нами, навшпиньках
Йшло наозирці щасливе горе. (І. Драч)

Синоніми

Синоніми – це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.

У семантичному полі синоніми своїм значенням наклада­ються один на одного або перебувають поруч: горизонт, обрій, видноколо, небосхил, небозвід, крайнебо, круговид, кругозір; зро­зуміти, збагнути, втямити, дібрати, уторопати, розшолопати. Синоніми, як правило, називають той самий денотат, але різ­ними словами.

Синоніми в мові можливі тому, що лексичні значення ок­ремих слів нерідко перекривають одне одного: адже немає чіт­кої межі між поняттями, скажімо, багато і чимало; близькі за значенням у повсякденному вживанні слова імла, мряка, ту­ман; те саме атмосферне явище називають слова дощ і злива.

Водночас синоніми обов'язково чимось різняться між со­бою – відтінками значень, емоційним забарвленням, експре­сивністю, стилістичною віднесеністю, різною активністю в мові, здатністю сполучатися з іншими словами. Наприклад, здавалось би, слова батьківщина і вітчизна тотожні за значен­ням, проте перше слово на відміну від другого має ще й по­бічне значення «місце походження»: можна сказати Південна Америка – батьківщина картоплі, але не вітчизна. Слова леле­ка, чорногуз, бузько, бусел називають того самого птаха і є, влас­не кажучи, абсолютними синонімами. Але у вислові Кохай мене, я твій завжди... Моя зажурена лелеко, прилинь сюди! (М. Упеник) взаємозаміна їх неможлива.

Відтінками значень і сферою вживання різняться між со­бою синоніми говорити, казати, мовити, вести річ, держати річ, висловлюватися, ректи, глаголати, цвенькати, подейкува­ти, балакати, гомоніти, просторікувати, молоти, верзти, базі­кати, патякати, шварґотіти, лепетати. Різну сполучуваність мають синоніми замурзаний, заяложений, каламутний, неприб­раний, нечистий, яких об'єднує спільне загальне значення «брудний». Кажемо: замурзане обличчя, заяложений одяг, кала­мутна вода, неприбрана кімната, нечиста гра – але поміняти місцями ці означення не можна, цього не дозволяє їхня конк­ретна семантика.

Є невелика кількість так званих абсолютних синонімів. Вони цілком ідентичні за значенням і належать здебільшого до стилістично нейтральної лексики: процент – відсоток, ек­земпляр – примірник, тираж – наклад, фотографія – світли­на, аеродром – летовище, борошно – мука, площа – майдан, півники – іриси, нагідки – календула, воротар – голкіпер, мо­вознавство – лінгвістика. Проте такі синоніми часто різняться не тільки походженням, а й частотою і сферою вживання. ,; Якщо в мові з'являється два слова з цілком однаковим значенням, то або одне з них поступово виходить із вжитку (з-поміж двох синонімів літак і аероплан останнє тепер уже не вживається), або вони починають набувати різних відтінків значення (водій і шофер, наслідок (результат).

Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому ви­діляється стрижневе слово – домінанта. Воно є носієм основ­ного значення, спільного для всього синонімічного ряду, сти­лістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасува­ти, репетувати, верещати, волати.

Багатозначне слово залежно від його конкретних значень Може бути домінантою різних синонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний; добрий (про спеціаліста), квалі­фікований, досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про врожай), багатий, високий, щедрий, рясний, великий. Відпо­відно й те саме слово в різному контексті може замінюватися різними синонімами. Наприклад, до слова примітивний, коли йдеться про організми, синонімом виступає слово одноклітин~ ний; про культуру – первісний, нерозвинений; про смак – грубий, невибагливий, невитончений; про світогляд – обмежений; про жарт – дешевий; про твір – недосконалий, недовершений.

Домінантами різних рядів можуть виступати й синоні­ми, залежно від того яке значення є визначальним у тому чи іншому ряду. Наприклад, із трьох синонімів сміливий, хо­робрий, відважний, якщо основним є значення «такий, шо не знає страху», то домінантою стає сміливий і далі відваж­ний, хоробрий, мужній; якщо «такий, шо відзначається рішучістю» – то хоробрий і далі відважний, сміливий, безстраш­ний, мужній, доблесний; якщо «такий, що не боїться небезпеки» – то відважний і далі сміливий, безстрашний, хороб­рий, відчайдушний.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно по­повнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, пере­куповуватися. Наприклад, синонімічний ряд велетенський, грандіозний, гігантський, колосальний утворився нещодавно за рахунок запозичених слів. Колишня синонімічна пара гіркий і бридкий, що називала однаковий неприємний смак, розпалася: слово гіркий залишилося без синонімів, а слово бридкий стало домінантою синонімічного ряду бридкий, огидний, гидкий, по­творний, осоружний, негарний.

До складу синонімічних рядів можуть входити й фразео­логізми: рано, на світанні, ні світ ні зоря, ще й на зорю не займалося, ще й на світ не благословлялося, ще треті півні не співали, ще й чорти навкулачки не билися', здивуватися, зчуду­ватися, зробити великі очі, очі витріщити, скам 'яніти від дива. Синонімічними бувають і нефразеологічні словоспо­лучення: сумніватися – брати під сумнів, пообіцяти – дати обіцянку, помилитися – зробити помилку, допомогти – на­дати допомогу, скривдити – вчинити кривду, записувати – вести записи.

Крім загальномовних, є також контекстуальні синоніми. Наприклад, слово тиша може поєднуватися не лише з пос­тійними синонімами безгомінна, беззвучна, безгучна, безшелес­на, німа, а й зі словами мертва, глибока, повна, цілковита, аб­солютна, які не є синонімами до названих вище слів. При слові настрій синонімічними означеннями можуть виступати як постійні синоніми (веселий, радісний), так і контекстуальні (весняний, світлий).

Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази. Перифраза – описовий мовний зворот, ужитий для називан­ня предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, щоб у тексті не повторювати раз у раз слово Київ вживають пери­фразу столиця України, місто Кия; лев – цар звірів; вугілля – чорне золото, тверде паливо; газ – блакитне паливо; засоби масової інформації – четверта влада; рибалка – лицар гачка і наживи. Перифраза часто несе в собі оцінку явища; вона може мати позитивне, схвальне або негативне, іронічне значення. Внаслідок цього підвищується емоційність повідомлення, ви­являється ставлення автора до повідомлюваної інформації.

Синоніми, оскільки вони взаємозамінні, належать до тієї самої частини мови або, якщо це фразеологізми, співвідносні тією самою частиною мови.

семантичні (поняттєві) – відрізняються лише відтінками значення; ця різниця може полягати в штенсивності вияву якоїсь ознаки (товариш, приятель, друг, побратим; здібний, обдарований, талановитий), у несуттєвих відмінностях між предметами, явищами (хата, дім, будинок), у здатності спо­лучатися з іншими словами (череда – про корів, табун – про коней, отара – про овець, зграя – про вовків; заплю­щувати – про очі, зачиняти – про двері, закривати – про інше). Семантичні синоніми в мові з'являються в процесі глибшого пізнання дійсності, появи нових предметів, явищ. Унаслідок цього стали вживатися порівняно недав­но такі синонімічні ряди, як дорога, шлях, путь, битий шлях, путівець, тракт, шосе, автострада, магістраль, траса, бруківка, колія (шляхи сполучення); дотація, асиг­нування, субсидія (економіка); трансплантація, пересадка (медицина) тощо;

конотативні (емоційно-оцінні) – відрізняються ставлен­ням мовця до названого ним явища (з наростанням пози­тивних емоцій: дитина, дитя, маля, крихітка; з наростан­ням негативних емоцій: обличчя, лице, фізіономія, пика, морда, рило; нейтральне райдуга і поетичне веселка);

стилістичні (функціональні) – відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет, явище (елек­тропоїзд, читальний зал – в офіційній мові, електричка, читалка – у просторіччі; рекомендувати – у науковій літе­ратурі, радити – у звичайній розмові; здібний, обдарова­ний, талановитий – загальновживані, кмітливий, кебет­ний, метикуватий, тямущий – розмовні);

семантико-стилістичні – відрізняються водночас і від­тінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вжи^-вання (іти, крокувати, шкандибати, чимчикувати, плента­тися, чалапати, дріботіти). Синоніми виникають:

а) за рахунок творення нових слів: перемогти, подолати, здолати, побороти, подужати; відрада, розрада, утіха, задоволення, приємність, насолода; нишком, нишком-... тишком, крадькома, потай, потайки, потайці, потаєм­но, приховано;

б) внаслідок запозичень: невдача – фіаско; рідкісний –унікальний, раритетний; підробка – фальшивка, імітація; підмурівок, підвалина – фундамент; перевертень – ренегат, манкурт, яничар;

в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів: садиба – обійстя, селитьба, ґражда; капці – патинки,
човганці, виступці; віз – хура, фіра, підвода, теліга, каруца, мйжа;

г) внаслідок розвитку багатозначності слів: зручний, відповідний, слушний, сприятливий (про час); попелястий, ми­
шастий, олов'яний, сріблястий, сталевий (про колір);байдужий, холодний, офіційний, сухий (про стосунки між
людьми).

Синонімами звичайно бувають різнокореневі слова, хоча є синоніми, які мають спільний корінь, але різняться між со­бою значеннєвими або стилістичними відтінками: славний, сла­ветний, уславлений; братній, братський, братерський, побратимський; заклик, поклик, клич; темрява, темінь, темнота, тьма, пітьма; змбвчати, промдвчати, перемовчати, помдвчати; єднатися, з'єднуватися, поєднуватися, об'єднуватися.

Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми.

Табу – слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних мірку­вань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним відтінком: чорт – дідько, лихий, куций, люципер, нечиста сила; брехня – неправда, вигадка, плітка, дезінформація, інсинуація; смерть – кончина, летальний кінець.

Евфемізми – слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом: брехати – говорити неправду, вигадувати, фантазувати; смердіти – погано пахнути, відгонити; старий – похилого віку, літній; дурний – недалекий, наївний.

За вживанням синоніми бувають:

загальновживані: зрозуміти, збагнути; захисник, оборонець;

пов'язані з певним видом спілкування: уторопати, розшо­лопати, втямити, розчовпати (знижено); поборник, споборник (урочисто).

Синоніми в мові вживаються:

а) для точнішого вираження думки; наприклад, різні значення можна передати синонімами постанова, розпоря­
дження, ухвала, рішення, резолюція, вирок, декрет;

б) для уникнення набридливого повторення тих самих або однокореневих слів; наприклад, у тексті можна попе­
ремінно вживати (звичайно, з урахуванням їхніх значеннєвих відтінків) слова треба, потрібно, необхідно,
слід, варто; випадок, подія, епізод, пригода, інцидент, приключка тошо.

Уміле вживання синонімів – свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість до власного висловлю­вання.

Наприклад, у Т. Шевченка в первісному варіанті було таке речення: Ми просто йшли: у нас нема і йоти кривди за собою. У процесі роботи над твором поет, використовуючи синоніми, виправив наведене речення на точніше, влучніше: Ми просто йшли: у нас нема й зерна неправди за собою. У вірші Лесі Ук­раїнки «Велет» читаємо: Той велет сильним був колись не тілом лиш, а й духом. Всі людські пута й кайдани зривав єдиним ру­хом, його збороти не могла ніяка міць ворожа. У первісному варіанті цього вірша замість слова збороти спочатку стояло подужать, потім – зломити. У рукописі повісті М. Коцю­бинського «Fata morgana» було написано: Стережете панське добро? Ха-ха! Стережіть, стережіть, щоб не пропало. Потім виправлено на: Стережете панське добро?Ха-ха!Пильнуйте, пильнуйте, щоб не пропало.

Як вдало майстри слова використовують синонімічне ба­гатство мови, свідчить хоч би невеликий уривок з оповідання Марка Вовчка «Козачка»: Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві, та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подруж­жям, що з нею молодий вік ізвікував. Щоб не повторювати ті самі слова й привернути увагу до певних явищ, тут вжито синоніми мати і ненька; занедужати і похиріти (синоніми ДО захворіти, прохворіти); померти і переставитися; подружжя (синонім до дружина); вік ізвікувати (синонім до прожити).

Синоніміка широко використовується в народних піснях: Найстарший брат рече-промовляє... Став середульший брат– плакати і ридати... Бідні невольники прохали та благали... Поле килиїмське хвалить-вихваляє... То не вовки-сіроманці квилять та проквиляють...

Якщо, підкреслюючи якусь думку, вживають поспіль кілька синонімів, то їх розташовують у порядку збільшення або зменшення якостей чи ознак, названих ними. Наприк­лад, у реченні / в'яне, сохне, гине, гине твоя єдиная дитина (Т. Шевченко) дії, які передають загибель, називаються в їхньому наростанні. Ще приклади: На обличчі його лежав ви­раз безнадії йрозпачу (В. Собко). Голос Івана Івановича стає теплим, інтимним (М. Івченко). В далечині туманній, тем­ній, димній злилися низина і вишина (Є. Маланюк). Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки за беріїв, за Соловки, за чорні, зганьблені, злочинні, переґвалтовані роки (1. Світличний).

Омоніми

Омоніми – це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз­ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище – 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди зби­ралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцін­ка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» (прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал­ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають од-

накові форми); точити «робити гострим», точити «ціди<