Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Мовні кліше, штампи, складені найменуванняУ мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. Розрізняють три види таких стійких словосполучень: кліше, штампи та складені найменування. Кліше– звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо. Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам. Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля. В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність. У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталізація хворого, попередній медичний огляд, дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце, сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові, лікарняний листок, тимчасова непрацездатність. Штампи – це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити. Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота. Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за^ мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю. Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати. Складені найменування сукупно позначають одне поняття чи називають одне явище і мають сталий склад: ядерна реакція, атомна вага, електромагнітне поле; продуктивні сили, фонд заробітної плати, додана вартість, безоплатний кредит, дебіторська заборгованість', аналітична геометрія, інтегральне числення, диференціальні рівняння, теорія ймовірностей, кластерный аналіз; центральна нервова система, синдром набутого імунодефіциту, вітряна віспа, запалення легень; називний відмінок, умовний спосіб, дієприкметниковий зворот; районна державна адміністрація, державний секретар, капітан першого рангу, надзвичайний і повноважний посол; Чорне море, Донецький кряж, Волинська область. Трапляються складені найменування, мотивація значень яких тією чи іншою мірою втрачена: адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), антонів вогонь (гангрена), грудна жаба (стенокардія), куряча сліпота (хвороба очей), собача кропива звичайна, волоський горіх. Тим вони наближаються до власне фразеологізмів. Прислів’я і приказки У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагальнено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього світу, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини. Прислів'я – стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід. У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум – краса людини. Значення одних прислів'їв залежить від прямого номінативного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (використовуй слушний момент). Приказка– стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища. Приказки являють собою, як правило, принагідні зауваження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце – не камінь. Набалакав – і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто. Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом. Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка – це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми виразними художньо-стилістичними особливостями. Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень – простих або складних: Розлука – теж наука. Більше діла – менше слів. Вода пливе – роки йдуть. Слово – не полова, язик – не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший. Типовими для прислів'їв та приказок є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або – у другій частині складного речення – з контексту: У глибокій воді – велика риба. Всякому овочеві свій час. З чого хліб, з того й пироги. Птицю пізнати по пір 'ю, а чоловіка по мові. Для прислів'їв та приказок найбільш характерні односкладні узагальнено-особові речення: Людей питай, а свій розум май. Вмієш казати, вмій і мовчати. Краденим добром не забагатієш. Як батька покинеш, то й сам загинеш. Одним пальцем і голки не вдержиш. Тихо їдеш – біду доженеш ,швидко їдеш – на біду наскочиш. У ліс дрова не возять, а в колодязь воду не ллють. Поширеною конструкцією прислів'їв та приказок є складні речення з двома предикативними частинами, а часом – з трьома й більше: складні безсполучникові:Слово до слова – зложиться мова. Мудрий змінить свою думку, дурний – ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха. Людська праця – не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш – наживеш, честь утратиш – пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба – давайте пироги; складнопідрядні:Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота легка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається; складносурядні– переважно з протиставним сполучником: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкраще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова – ніколи. Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко стеле, та твердо спати. Правда та кривда – як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто. У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово – що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі. Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симетричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина – друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік – для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл – престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Словом – як шовком вишиває, а ділом – як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні імена людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем 'ян побилися за бур 'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай! Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізодичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка – минушка, а хліб – кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень – та й минув день. Дати без оддати – погане діло. Син – полатайхата, дочка – обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра. Крилаті слова Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами). Вони зберігають більш чи менш прозорий зв'язок зі першоджерелом. Крилаті слова можуть мати форму закінчених речень: Усе тече, усе змінюється. Пізнай самого себе. Від великого до смішного один крок. Всякому городу нрав і права. У всякого своя доля і свій шлях широкий. Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п ята, прокрустове ложе, танталові муки, перейти Рубікон, Гетсиманський сад, наріжний камінь, терновий вінок, блудний син, Хома невірний, річ у собі, шагренева шкіра, мертві душі, пропаща сила, апостол правди і науки, кайдани порвіте. Такі крилаті слова з часом набувають усіх ознак власне фразеологізмів. До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об'єктів, пов'язаних із чимось знаменним, пам'ятним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ельдорадо, Ватерлоо, Жовті Води, Холодний Яр, Крути. Сюди належать також імена історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів, з якими пов'язуються певні поняття, уявлення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон, Держиморда, Плюшкін, Кирпа-Гнучкошиєнков, Калитка, Крез, Наполеон, Рокфелер, Квіслінг. Джерела крилатих слів надзвичайно різноманітні. Найбільше крилатих слів походить із текстів Біблії в перекладах як на старослов'янську, так і на сучасну українську мови: Ноїв ковчег, всякої тварі по парі, неопалима купина, обітована земля, пісня пісень, манна небесна, ієрихонська труба, вавилонське стовпотворіння, вогненні слова, козел відпущення, притча во язицех, не хлібом єдиним, вовк в овечій шкурі, тридцять срібняків, тернистий шлях, ходіння по муках, кромішня пітьма, пекельні муки, світло в темряві, люди доброї волі, царство небесне. Це й окремі речення: Хто меч підніме, від меча загине. Своя своїх не познаша. Лікарю, зціли себе сам! Багато крилатих слів потрапило в українську мову з античних джерел (це, зокрема, пов'язано й з тим, шо в середні віки в Україні вивчалися грецька й латинська мови, була поширеною антична література): олімпійський спокій, гомеричний сміх, троянський кінь, яблуко розбрату, між Сциллою і Харибдою, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, езопівська мова, через терни до зірок, спалити кораблі за собою, тримати камінь за пазухою, третього не дано, папір не червоніє, гроші не пахнуть, крапля камінь точить. Українською мовою перекладено найвидатніші художні: філософські та інші твори з багатьох мов, найбільше – із західноєвропейських та з російської. У процесі засвоєння надбань світової духовної культури словник української мови розширювався, поповнювався зокрема й крилатими словами: буря в склянці води (Ш.-Л. Монтеск'є), три мушкетери (Дюма-батько), спляча красуня (Ш. Перро), доглядати свій сад (Вольтер), на крилах пісень (Г. Гейне), іскра Божа (Ф. Шиллер), чисте мистецтво (1. Кант), переоцінка цінностей (Ф. Ніцше), бути чи не бути (В. Шекспір), мета виправдовує засіб (Т. Гоббс), Шерлок Холмс (А. Конан-Дойль), боротися з вітряками (М. Сервантес), попіл Клааса стукає в серце (Ш. де Костер), синій птах (М. Метерлінк), а король голий (Г.-К. Андерсен), останній з могікан (Ф. Купер), бравий солдат Швейк (Я. Гашек), над розбитим коритом (О. Пушкін), рильце в пушку (І. Крилов), батьки і діти (І. Тургенев), живий труп (Д. Толстой), людина у футлярі (А. Чехов) тощо. Стали широковживаними й влучні вислови з української літератури як давньої, так і сучасної: криваве вино, ламати Крилаті слова суттєво збагачують виражальні засоби мови. Вони відзначаються великою образністю й асоціаціями, оскільки за кожним таким висловом постає не просто образ (сигніфікат), а розгорнута певна ситуація, випадок, подія, описані в літературі. МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС Морфологія (від грец. morphe «форма», logos «вчення») – це система граматичних значень і матеріальних засобів вираження їх для позначення в мові різних зв'язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає в себе «Словотвір» і «Частини мови». Граматика і її функції Термін, «граматика» має двояке значення: 1) наука про граматичну будову мови; 2) сама граматична будова мови. Граматика як наука досліджує, описує творенні слів, їхні граматичні значення й форми та існуючі в мові засо би поєднання їх у речення для вираження думки. Залежно віі об'єктів, які вона вивчає, граматика як наука поділяється ні Дві частини: морфологію і синтаксис. Граматика як граматична будова мови -Де система правил та матеріальних засобів у мові для позна чення предметів і явищ, моделювання зв'язків, які існуют між ними чи уявляються нам, а також для вираження деяки найзагальніших властивостей буття. Наприклад, об'єктивно існують предмет, названий слово сосна, і якість, виражена словом високий. Зв'язок між цод« явищами граматика української мови виражає тим, що слої високий узгоджується зі словом сосна: висока сосна (а не «ві сокий сосна»). Інші предмети можуть мати відношення ц сосни; щоб позначити це відношення, до основи слова сосн додається суфікс -ов та закінчення -ий – і маємо сосновий Предмет може бути один, або ж предметів може бути багато -така одна з найуніверсальніших властивостей буття. Граматка це передає за допомогою числа: сосна (одиноке дерево) -сосни (це вже може означати «ліс»). Граматика набагато абстрактніша порівняно з лексикон Лексика називає предмети і явища індивідуально, розчленова но. Тобто вона членує світ на більші чи менші окремі частин й дає їм назви. Граматика ж виражає найзагальніше, влаешв всім або великим групам предметів і явищ. Проте не слід думати, що граматика точно копіює зв'яз ки та властивості буття, які є в дійсності. Зв'язки між яви шами об'єктивної дійсності та властивості буття в граматии відбиваються так, як вони переломилися через життєвий до свід далеких попередніх поколінь. З часом зв'язок між гра матикою й реальністю може втрачатися (як це сталося з ро дами іменників, які тепер нічого не виражають, принаймні і назвах неістот), але в мові засоби для позначення їх можуть далі залишатися. Властивості предметів і явищ освоюваної людиною дійсності та зв'язки між цими предметами і явищами граматикг відбиває на чотирьох рівнях. Вонапередає: внутрішню структуру позначеного словом явища (наприклад, завдяки граматичним засобам слово перестрибувати не лише називає дію, а й характеризує її як спрямовану через якийсь предмет, повторювану; слово залізобетон указує, що йдеться про бетон із домішкою заліза, а не навпаки, інакше було б «бетонозалізо»); ця функція граматики розглядається в розділі морфології «Словотвір»; можливості явища, виділеного словом, встановлювати зовнішні зв'язки (наприклад, рука – може лягти на щось, впасти, заболіти тощо; рукою – можна схопитися за щось, ударити по чомусь, махнути комусь та ін.; руку – можна подати комусь, покласти на щось, потиснути тощо); ця Функц юдя граматики розглядається в розділі морфології «Частини мови»; взаємні зв'язки між двома та більше явищами, що їх названо словами (наприклад, є два явища, названі словами падати і сніг; між ними можуть бути різні відношення, і ці відношення відтворюємо за допомогою засобів граматики: сніг падає, сніг не падає, сніг падав, падати на сніг, падати в сніг, падати із снігом); зв'язки між осмисленими явищами й дійсністю (наприклад, вислів випав сніг поза контекстом не є ще комунікативною одиницею, повноцінним повідомленням, бо в ньому немає вказівок на місце й час, властиві дійсності, як, наприклад, у реченні Вчора в Карпатах випав сніг);
· Словотвір Значущі частини слова Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тільки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять. Наприклад, коли чуємо назву водолікарня, ми відразу розуміємо, що тут ідеться про заклад, де лікують водою. Цього досягається за допомогою певного поєднання граматичних засобів – морфем. Морфема – найменша матеріальна частина слова, наділена певним значенням. Наприклад, у слові безмежний є Чотири морфеми: безвказує на відсутність чогось; -межви кликає в нашій уяві лінію поділу, кінець чогось (межа); -и. вказує на те, що тут йдеться про якусь ознаку, пов'язану з певним предметом, явищем (пор. -нще в словах залізний, молочний, розумний і под.), -ий оформляє прикметник як частину мови, що називає ознаку. І разом ці частини передають єдине значення: «нічим не обмежений, без країв». У свідомості мовців за кожною морфемою закріплене певне значення і місце в слові. Як і серед слів, серед морфем трапляються омонімічні й синонімічні явища. Наприклад, однакові за звучанням морфеми -а в словоформах весна, човна, імена, холодна мають різне значення (омонімічні морфеми). І навпаки, різні за звучанням морфеми -ові, -у в словоформах другові і другу однаково вказують на давальний відмінок однини (синонімічні морфеми). Морфеми розрізняються: 1) за значенням; 2) за місцем у слові. За з н а ч є н н я м усі морфеми поділяються на корінь і афікси. Корінь– це частина слова, яка є визначальною у формуванні його лексичного значення й повторюється в споріднених словах. Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, водяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підводний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну семантику кожного з поданих слів. Кожне слово має корінь. Корінь може дорівнювати слову (так, під, ліс, день) або становити лише частину його (підтакувати, спідній, пролісок, щоденний). В українській мові в не-запозичених словах корінь переважно односкладовий: погляд, допомога, опалення, перебудовувати, посаджений; рідше – ДВО' складовий: заморозки, обережний, запам'ятати. Корінь може змінюватися відповідно до фонетичних законів: гонити – ганяти – гнати – жену – перегін, брід – бродити – броджу – брести – бреду, їздити – їжджу. У слові звичайно буває один корінь, але може бути два, рідко – три, корені: снігопад, світобудова, життєрадісний, далекосяжний, всесвітньовідомий. Корені бувають незв'язані (вільні) і зв'язані. Незв'язаНі корені здатні виступати як самостійні слова (з певними закінченнями). Наприклад, корінь -ліру словах лісок, лісовий, уз лісся, пролісок незв'язаний, бо він виступає й самостійно в слові ліс. Зв'язаний корінь трапляється лише в поєднанні з різними афіксами. Наприклад, корінь -дягіснує тільки в поєднанні з різними префіксами: одяг, вдягання, надягнути. Так само корінь -зувиступає лише у зв'язаному вигляді: взути, взуття, роззути, перезуватися. Зв'язані корені трапляються рідко, абсолютна більшість коренів незв'язані. Афікси – це всі інші морфеми, крім кореня. Вони завжди пов'язані з коренем і уточнюють, видозмінюють його значення та виконують різну допоміжну роль в оформленні слів. Залежно від ролі й значення афікси поділяються на: 1) словотвірні (дериваційні); 2) формотвірні семантичні; 3) формотвірні реляційні. Чіткої межі між цими типами афіксів немає. Іноді той самий афікс може поєднувати в собі і дві функції. Словотвірні афікси видозмінюють лексичне значення кореня. Наприклад, додаючи до кореня -садрізні словотвірні афікси, ми творимо нові слова з новим лексичним значенням: садити (назва дії), садівник (назва людини), садівництво (галузь сільського господарства), садовина (плоди садових дерев), посадка (садіння, насадження), садовий (має відношення до саду) тощо. Формотвірні семантичні афікси вносять різні додаткові значення в те саме слово. Наприклад, зелений і зеленіший – це форми того самого слова, проте їхнє лексичне значення не тотожне: друга форма слова завдяки афіксові -ішвказує на більшу міру якості, ніж перша; не те саме називають і дві форми того самого слова кілометр і кілометри (адже не все одно, іти пішки кілометр чи кілометри!) – і тільки тому, що в другому з них є афікс -и. Формотвірні реляційні афікси анітрохи не впливають на лексичне значення слова, вони слугують лише для поєднання слів між собою. Наприклад, форми слова зелений, зелена, зелене, зелені, незважаючи на різні афікси -ий, -а, -є, -і, позначають той самий колір. Ці афікси потрібні тільки для того, щоб вказати на зв'язки слова зелений з іншими словами: зелений кущ, зелена левада, зелене поле, зелені дерева. За місцем у слові розрізняємо такі види афіксів: префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс та закінчення. Префіксстоїть перед коренем, наприклад: переклад, заклад, виклад, приклад, вклад. В українській мові особливо багаті на префікси дієслова: принести, занести, віднести, піднести, знести, рознести, понести, донести, перенести, нанести, наднести, обнести. Префікси не впливають на належність слова до тієї чи іншої частини мови, вони, як правило, лише модифікують, уточнюють значення, виражене його коренем. Суфіксстоїть після кореня перед закінченням: роса – росиця, росина, росинка, росичка, росиночка, ріска, росянка, росистий, росяний, росити, зрошувати. Суфікси в одних Інтерфікс пов'язує морфеми в слові. Це сполучні голосні і , о, є в складних словах на зразок суходіл, землетрус; вставні звуки й звукосполучення у відносних прикметниках на зразок буквений, ставиш/енський (від Ставище), будищанський (від Будища), деснянський, латинський. Постфіксами в українській мові вважаються частки -ся, -сь, -небудь, які ставляться після закінчення: вчиться, якогось, якого-небудь. Закінчення – це змінна звукова частина змінюваного слова. Наприклад, у формах слова дуб, дуба, дубові, дубом, дуби, дубів змінюються звукові частини -а, -ові, -ом, -и, -ів. . Це закінчення. Відсутність звукового закінчення у формі 'дуб прийнято називати нульовим закінченням. У незмінних словах і формах слів закінчень немає: кенгуру, таксі, інтерв'ю, швидко, думати, думаючи, подумавши, зроблено. Частина змінюваного слова без закінчення становить основу слова: добр-ий, доброт-а, подобрішай-е. Основа слова буває: а) непохідна (немотивована) – складається лише з кореня: рука, жовтий, каже; б) похідна (мотивована) – має різні словотвірні афікси: ручний, нарукавник, жовтень, переказ. Значущі частини слова виділяємо, орієнтуючись на його звучання, а не на написання. Тому, аналізуючи будову записаних слів, треба кожного разу зважати на звукове значення букв я, ю, є, ї, щ, ь. Наприклад:
Тільки звуковий (а не буквений) аналіз дає правдиву картину морфемного складу слів. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |