Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

Прийменники великою мірою уточнюють значення від­мінкових форм іменників. Тому прийменникові словофор­ми іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше, конкретніше передають різні відношення між предметами та явищами.

В українській мові, як уже зазначалося, вживається близь­ко сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних). Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті – це прий­менники. Прийменникові словоформи належать до найужи­ваніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над, під, без, біля та ін.

Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різно­манітні – вони залежать не тільки від значення прийменників, а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них (охопити всі – справа надзвичайно громіздка).

Словоформи з прийменником в (у) мають переважно просторове значення:

а) з родовим відмінком іменника означають особу, при якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей, у мене;

б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ;

в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в колективі.

Словоформи з цим прийменником можуть вказувати та­кож на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо.

Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

Поєднання прийменника на із знахідним відмінком імен­ника може вказувати на:

а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ;

б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець (року), на Покрову;

в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг) на свято.

г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюватися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вточитися) на лікаря тощо.

Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменни­ка найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті, (пальто) на хутрі.

Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахід­ним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ має свої відмінні значення.

У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на:

а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі школи, з поля, з хмари, з роботи;

б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з дозволу;

в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука;

г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з медицини;

г) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися, знущатися, кепкувати, глумитися) з когось.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку, з кулак.

У поєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням.

Словоформи з прийменником за творяться також із родо-вим, знахідним й орудним відмінками іменників.

Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника Вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам'яті, за часів к°заччини, за всякої погоди.

Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен- має багато різних значень, зокрема:

а) називає предмет, за межі якого спрямований рух: за гори, за обрій;

б) вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за землю, за незалежність;

в) позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки;

г) вказує на призначення особи або речі: (бути) за командира, (правити) за молотка.

Поєднання прийменника за з орудним відмінком іменника:

а) вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за згодою, за порадою, за прикладом, за спеціальністю;

б) позначає місце позад якогось предмета: за селом, за горою;

в) виражає напрямок руху: за течією, за вітром, за плугом.

Словоформи з прийменником по творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник по найчастіше вказує на мету або межу дії: (піти) по воду, (пальто) по коліна, (вгрузнути) по кісточки.

Поєднання прийменника по з місцевим відмінком іменника:

а) позначає місце або час дії: (пливти) по Дніпру (краше: Дніпром), (їхати) по шосе, (ходити) по лікарях, (не спати) по ночах (також: ночами), (заняття) по четвергах (також: у четверги);

б) вказує на відношення до іншого предмета: (різьба) по дереву, (наказ) по інституту, (черговий) по школі, (брат) по духу;

в) виражає спосіб дії: (чинити) по правді, черзі, (читати) по складах.

Словоформи з прийменником до творяться тільки з родовим відмінком іменників.

Вони в основному позначають:

а) мету руху, його просторову або часову межу: до школи, до берега, до Києва, до серця, до ранку;

б) предмет, до якого виявляється певне ставлення: (добрий) до всіх, (охочий) до танців, (швидкий) до роботи, (готовність) до дії, (звернутися) до знайомого;

в) міру, кількість: до краплі, до решти, до знемоги, до дна.

Словоформи з прийменником від також творяться лише з родовим відмінком іменників.

Вони здебільшого вказують на

а) місце початку руху: від Києва, від позначки, від мене;

б) час, від якого починається дія: від світанку, від того дня;

в) причину: від чаду, від перевтоми, від страху;

ґ) призначення предмета: (ключ) від кабінету, (засіб) від простуди;

ґ) відокремлення, захист від когось або чогось: від цілого, від хлібини, від сонця, від дощу.

Словоформи з прийменником через творяться тільки із зна­хідним відмінком іменників.

Вони вказують на:

а) напрямок руху вздовж чогось або через якісь перепони: через поле, через вікно, через річку;

б) проміжок часу: через годину, через день, через місяць;

в) причину дії: через хворобу, через необережність, через недбалість, через пустощі, через хуртовину.

Синонімічними цій словоформі в певних випадках (коли йдеться про напрямок руху) можуть виступати словоформи з прийменником крізь: крізь вушко голки, крізь тин, крізь зуби, крізь туман, крізь сон, крізь віки.

Переважно однозначні словоформи з прийменниками над, під, без, про, біля тощо. Так словоформи з прийменниками над і під передають переважно просторові відношення: над гаєм, над дорогою, наді мною, під двері, під лісом, під столом. Словоформи з прийменником без вказують на відсутність когось або чогось: без товариша, без грошей, без надії, без пригод. Словоформи з прийменником про називають предмет думки, роз­мови, турбот: (думав) про відпочинок, (розмовляли) про театр, (дбають) про дітей.

Проте, крім названих значень, ці та інші прийменникові словоформи іменників можуть виражати різноманітні означальні відношення (під виглядом, пан над панами, без розуму), часові відношення (під Новий рік, над вечір, без року), відношення причини (під впливом, про людське око), мети ( про запас, без наміру), міри (під зав'язку, над силу, без тощо. Саме в прийменникових словоформах іменників наибільшою мірою відбивається національна своєрідність мови. Повне опанування їх дає лише активна мовна практика: спілкування й читання та прослуховування текстів.

Синтаксичні словоформи дієслів

Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові словоформи.

Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають відношення дії до дійсності.

Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допомі­жних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти.

Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного, умовного й наказового способів.

Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається, або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує, будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти, зазеленіє.

Словоформи умовного й наказового способів називають дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збудував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа наказового способу може називати також реальну дію: Другі [інші] бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, по­суду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний).

Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на ре­альну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану са­мим предметом: будований, збудований; зеленіючий, зазеленілий.

Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію без­відносно до діяча: будовано, збудовано.

Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будую­чи, збудувавши; зеленіючи, зазеленівши.

Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан із моментом мовлення.

Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувала­ся чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудував; зеленів, зазеленів.

дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був „будував; був зеленів, був зазеленів.

Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбу­вається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У контексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шевченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зро­зумійте – днями виступаємо на велику справу (О. Довженко).

Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будува­тиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця слово­форма (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад було як зацвіте весною (О. Довженко).

Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи діячів, яким приписується дія.

Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до особи: / знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість).

Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію вико­нує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш. У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову дію: Не подумавши, і кілочка не затешеш (Нар. творчість).

Дієслово у формі третьої особи однини вказує, що дію виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться: (він) вважає, (друг) допоможе, (дерево) зеленіє.

Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них говорить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця слово­форма може мати значення й однини, зокрема в науковому стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і Прісцилла» знаходимо багато спільного з його історичними прототипами – античними критиками християнства Цельсом, Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм (О. Ставицький).

Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вважаєте, допоможете. Ця словоформа вживається також

Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, докторе, жити буду? – прошепотів Орлюк, вдивляючись доктору здавалося, в саму душу (О. Довженко). Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говориться: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють. У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове зна­чення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять кар­топлю (В. Козаченко). Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть бути синтаксичними дієслівними словоформами. Тільки форму третьої особи однини або середнього роду мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає, світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології сло­воформи, як «світаю», «сйітаєш», «світають», «світала» тощо, є неможливими, абсурдними в синтаксисі. Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають син­таксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад: текти, капати, плавитися, жевріти, мерехтіти, меркнути, ряс­ніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїти­ся, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієсло­ва на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, по­падати, вишикуватися, роз 'єднатися, з Чхатися тощо (форми третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться, батальйон вишикується).

· Словосполучення