Різновиди тропів у сучасній стилістиці.

Стилістичні фігури СУМ.

Стилістичний аналіз тексту.

Тропи й фігури стилістики, як спадок риторики й поетики.

Власне тропи

1. Метафора

2. Катахреза

3. Синестезія

4. Алегорія

5. Прозопопея

6. Метонімія

7. Синекдоха

8. Антономазія

9. Гіполаг

10. Еналага

11. Епітет

12. Оксюморон

13. Антитеза

14. Антиметабола

15. Емфаза

16. Клімакс

17. Антиклімакс

18. Антанакласіс

19. Амфіболія

20. Зевгма

21. Каламбур

22. Тавтологія

23. Плеоназм

Невласне тропи

1. Апосіонеза

2. Астеїзм

3. Паралепсис

4.Преокупація

5. Епанортоза

6. Гіпербола

7. Літота

8. Перифраз

9. Алюзія

10. Евфемізм

11. Антифраза

12. Риторичне запитання

13. Риторичний оклик

14. Риторичне звертання

Фігури

Мікрофігури Макрофігури

Тропи й фігури успадкувалися з риторики й поетики до стилістики і тому більшість з них мають однакові визначення, функції й досить широке використання у цих окремих науках, наприклад, епітет, метафора, порівняння та деякі інші. Проте є фігури й тропи, які були породжені давньою риторикою і у зв’язку з її наступним пригасанням призабулися, улилися в інші фігури, навіть якщо і вживаються в мовленні, то не визначаються як окремі фігури, а є частинами інших.

І. Качуровський в „Основах аналізу мовних форм” описує 155 фігур і тропів. Щоправда, серед них частину складають такі, які вже мають у лінгвістиці традицію опису їх як системного явища (відношення) у лексиці (наприклад, антонімія, символ) або які описуються як стилістичні прийоми: стилізація, корекція тощо. Давні ритори визнавали таку фігуру, як апологізм (визнання рації супротивника в такому пункті, який не має істотного значення). У сучасних риториках і стилістиках така фігура не подається, а слово апологія визначається у „Риторичному словнику” З. Куньч як „надмірне вихваляння кого-небудь, чого-небудь; упереджений захист”. Не завжди дослідники ідентично визначають і тлумачать фігури і тропи. Наприклад, І. Качуровський епімону називає емфатичною фігурою, що полягає в „кількаразовому, без інтервалу, повторенні того самого слова в реченні чи вірші або вірша чи виразу у якійсь великій синтаксичній чи ритмічній групі” і наводить приклади:

Марно кидаю виклик полям:

— Де ти, Жанно, о Жанно, о Жанно?

(Ю. Клен)

Доле, де ти, доле, де ти? Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої...

(Т. Шевченко)

Під цією ж назвою „епімона” З. Куньч подає: „те саме, що й ретардація”. І. Качуровський визначає „ретардацію” як „гальмування, затримування розвитку дії в сюжетному, в тому числі й ліро-епічному, творі, яке переважно досягається шляхом дигресій, які належать не до стилістики, а до архітектоніки”, і проілюстрував рядками з пісні: „Роман косу покидає (тричі), Катерину переймає (двічі)”. Традиційно прийнято і епімону, і ретардацію розглядати в навчальному процесі як види повторів. Можна сподіватися, що наступні наукові дослідження усього загалу мовних тропів і фігур на широкому стильовому тлі функціонування української мови приведуть до створення обґрунтованої класифікації і повного опису всіх видів тропів і фігур.

Тропіка

Традиційні терміни „троп” (гр. tropos – зворот) і „фігура” (лат. figura –образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйнятих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхилення, і є властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають конкретного автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність, заради чого вони, власне, і утворюються. Зрештою, і тропи, і фігури – це певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час терміном „фігури” називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. diverqentia – розходження) ознаками:

З погляду семіотики тропи можна розглядати як транспозицію знаків, тобто операцію аналогічного типу (за аналогією), за якої одна мовна одиниця займає місце іншої, яка матеріально відсутня, а виявляється лише ідеально – через значення (Ну ти й герой! – сказав я малюку; нахабність – друге щастя [нахабні люди щасливі]).

Про тропи Є. Клюєв фігурально (тобто також тропом) висловився так: „...маючи троп, ми маємо одну мовну одиницю (слово чи словосполучення) і привид іншої мовної одиниці”, а для фігур використав троп „привид порядку” (там, де немає смислової впорядкованості, наприклад анафора) і „привид безпорядку” (там, де вона є, наприклад інверсія і т. ін.).