Тема 1. Основи організації банківського кредитування фізичних осіб

Тема 1. Основи організації банківського кредитування фізичних осіб

Система банківського кредитування: суть та основні типи

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства.

Система банківського кредитування являє собою модель, що охоплює основи організації, принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, перелік та можливості використання різних форм та видів банківського кредитування, а також систему контролю в процесі кредитування.

Система банківського кредитування може має специфічні властивості в залежності від конкретних макроекономічних умов, якості законодавства, розвитку банківської справи в конкретній країні, інших факторів. Для України характерна така основа побудови системи банківського кредитування:

· Ліберальна: клієнт не зобов'язаний триматися одного певного банку; він сам обирає собі партнера в залежності від якості обслуговування, перспектив розвитку взаємовідносин тощо;

· Договірна: всі питання, що виникають між банком та позичальником в процесі кредитування вирішуються на договірній основі з врахуванням чинного законодавства;

· Комерційна: комерційні банки здійснюють всі свої операції за рахунок власних та залучених коштів з метою отримання прибутку, отже, кожен банк вирішує самостійно питання про надання позички з врахуванням співвідношення ризик-дохідність.

Таким чином, на Україні сформувалась багатоваріантна система кредитування, що передбачає вибір найбільш прийнятної форми проведення кредитної операції з метою найповнішого задоволення потреб суб'єктів кредитних відносин.

Характеристика основних принципів банківського кредитування фізичних осіб

Банківське кредитування фізичних осіб здійснюються на основі визначених принципів, які є головним елементом системи кредитування, оскільки відображають сутність і зміст кредиту. Виділяють наступні принципи кредитування фізичних осіб: терміновості, платності, цільового характеру, забезпеченості, диференційованого характеру

Принцип повернення кредиту відображає фундаментальну властивість кредиту як економічної категорії, являє собою основу організації кредитних відносин, котрі мають будуватися таким чином, щоб передана позичальнику вартість, здійснюючи кругообіг у його господарстві, вивільнялась у грошовій формі і поверталася до вихідного пункту свого руху - кредитора. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позики, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування, він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту. Дотримання принципу повернення кредиту цілком і повністю залежить від ефективної роботи самого банку з кожною окремою фізичною особою - позичальником і кваліфікації банківського персоналу, здатного грамотно оцінити перспективи діяльності того чи іншого клієнта.

Економічний зміст принципу терміновості кредитування полягає у визначенні чіткого періоду користування коштами позичальником – фізичною особою та кінцевого моменту їх повернення банку. Це означає не просто повернення кредиту, а повернення у заздалегідь обумовлений термін, тобто якщо затягується термін користування позикою, то викривлюється сутність кредиту, що негативно впливає на стан грошового обігу в цілому в країні. Дотримання даного принципу є важливим для усіх суб'єктів грошово-кредитних відносин - як банків, так і позичальників. Для комерційного банку своєчасне повернення наданих у позику коштів є ключовим фактором підтримання належного рівня ліквідності, а згодом і можливості забезпечення

Виконання усіх своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами. Для позичальника – фізичної особи дотримання принципу строковості позначається на можливостях отримання нових кредитів.

Принцип цільового характеру кредиту зумовлює необхідність спрямування наданих у тимчасове користування коштів лише на ті цілі, що були передбачені кредитним договором між банком і фізичною особою як позичальником. Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі.

Цільове кредитування передбачає наявність об’єкта, мети або предмета кредитування, тобто того заради чого й виникають кредитні відносини між банком і позичальником. Принципи цільового використання тісно пов'язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик банк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика, здатність фізичною особою реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і буде повернений кредит. При вирішенні питання про надання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку, або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принцип диференційованого характеру кредитування полягає в тому, що банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб’єктивний підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники , що призводять до їх неповернення.

Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності фізичних осіб як позичальників, за рівнем якої їх поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризикованість цілі, з якою береться позика.

Однією з важливих засад організації кредитування є принцип забезпеченості кредиту, що означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність фізичної особи - позичальника. Мета реалізації цього принципу – зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення фізичною особою узятих на себе зобов’язань.

Кредит надається під певне реальне забезпечення фізичної особи як позичальника: заставу (нерухомість, автотранспорт, цінні папери, обладнання, майнові права на депозити); гарантію та поручительство третіх осіб (фізичних і юридичних); заклад (ювелірних виробів, аудіо -, відеотехніки, побутової техніки тощо); страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим фізичним особам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу платоспроможність.

До забезпечення кредитів, які надаються фізичним особам, висуваються вимоги:

· якщо майно є спільною власністю або придбане в період подружнього життя, то потрібна письмова згода одного із подружжя на передачу майна в заставу;

· не приймається у заставу житло, де прописані неповнолітні особи, пенсіонери та інваліди;

· не приймається у заставу житло, договір купівлі – продажу якого укладено менш як за 3 роки до отримання кредиту – з огляду на ймовірність його оскарження колишнім власником у судовому порядку в межах строку позивної давності;

· майно, яке надається в заставу, підлягає обов’язковому страхуванню на користь банку, а договір застави – нотаріальному засвідченню.

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування – обов’язкове укладання кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

Якщо дотримання принципів кредитування є обов'язковим атрибутом у функціонуванні кредитного механізму, то умови кредитування - необхідним, оскільки, вони слугують шляхами реалізації принципів кредитування.

Діють певні обмеження щодо суми позики фізичним особам: її максимальний розмір може встановлюватися у вигляді абсолютної суми, відсотка від ринкової вартості забезпечення, відсотка від вартості товарів, на оплату яких береться кредит. Позичку надають за наявності у клієнта прописки в місті, де розташована установа банку.

Одним із елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позичкового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.

У вітчизняній банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування фізичних осіб є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, іпотечний кредит, овердрафт та ломбардний кредит.

Кредитна лінія - письмова угода між банком і потенційним позичальником - фізичною особою, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою.

Особливість кредитної лінії полягає в тому, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан фізичної особи істотно погіршився і є сумніви щодо її здатності виконати умови договору. Фізична особа – позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією.

Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано банком у разі зміни кон’юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативно встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника). Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід врахувати, що вона може передбачити низку умов, які обмежують діяльність фізичної особи. Угода не рідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створення резерву, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент. Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого „періоду очищення" - 30-60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників – фізичних осіб просто не мають змоги „очистити" лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички та інші умови. Фізична особа зобов'язується під час дії угоди одержати позичку в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позички.

Першим критерієм вартості кредитної лінії є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов'язання тримати лінію чинною. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, від репутації фізичної особи, ряду послуг, які надаються банківською установою тощо.

Отже, кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба фізичної особи в оборотних коштах. Здебільшого ці гроші ідуть на покриття поточних витрат.

Вигідність кредитної лінії в тім, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але сплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Більшість із них забезпечує клієнту – фізичній особі тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації відсоткові ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб фізичної особи. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів, чи як кажуть, мати „ліквідну подушку".

Револьверний або автоматично поновлюваний кредит - це позика що надається банком клієнту – фізичній особі в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Він, як правило, є незахищеним, тому його відкривають фінансово надійним фізичним особам. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових кредитів.

З метою прискорення платіжного обороту клієнта – фізичної особи банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобов'язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються всі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських позичок, а за кредитом - грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент - це договір про взаємне кредитування.

Контокорент – активно-пасивний рахунок, за яким банк визначає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування. За кінцевим сальдо нараховуються відсотки або на користь фізичної особи, або на користь банку, причому в останньому випадку за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім відсотків банки нараховують комісійні за послуги. По закінченні контокорентного періоду сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк будує тільки із платоспроможною фізичною особою, з’ясувавши заздалегідь її фінансовий стан і репутацію.

За своєю суттю контокорентний кредит - це визначена банком кредитна лінія (ліміт), якою у разі потреби може скористатися фізична особа. Ліміт для кожної фізичної особи встановлюється індивідуально залежно від її фінансового стану, оборотних коштів, діяльності та репутації. Контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності, тому що позичальник отримує широку можливість маневрування оборотними коштами у межах кредитної лінії.

Контокорентний кредит може бути використаний фізичною особою повністю або частково (залежно від її фінансової ситуації). Однак можливі такі ситуації:

· коли запропонованого кредиту не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів – фізичних осіб без укладання додаткової угоди;

· коли дебетове сальдо завжди перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з фізичною особою нову угоду. За користування позикою понад встановлений кредитною лінією розмір клієнт буде сплачувати додаткові комісійні, що робить контокорентний кредит ще дорожчим.

Комерційні банки у країнах із розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують надання кредиту у формі овердрафту, який можна розглядати як особливий вид контокоренту. Він полягає в тому, що банк допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на розрахунковому (поточному) рахунку фізичної особи.

Овердрафт - це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку фізичної особи виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються ті фізичні особи - клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір. На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кредитної операції фізичній особі, крім розрахункового, відкривають позичковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Робиться проводка: дебет позичкового рахунка - кредит розрахункового рахунка. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо до стану справ фізичної особи та високий рівень довіри до неї. Автоматичне формування позичкової заборгованості та невизначеність об'єкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори укладаються здебільшого із фізичними особами, яких можна віднести до категорії „елітних" клієнтів.

Юридичною та економічною передумовою виникнення іпотечного кредиту є наявність розвинутої системи права приватної власності на нерухомість і, насамперед, на землю. Без приватної власності на землю та інституціонального забезпечення її купівлі – продажу широкий розвиток іпотечного кредиту не можливий.

Суб’єктами іпотечного кредиту є:

· кредитори з іпотеки – іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки;

· позичальники – фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Об’єктами іпотечного кредиту є : житлові будинки, квартири, споруди, будови, земельні ділянки, що є власністю позичальника – фізичної особи і не фігурують як об’єкти застави в інших чинних кредитних договорах. Розмір іпотечного кредиту визначається у вигляді частини вартості об’єкта іпотеки. Ця обставина дозволяє навіть отримувати під заставу одного й того самого нерухомого майна додаткові іпотечні позики. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуатувати, тобто зберігає своє право власника. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з вирученої суми погашається заборгованість кредиту.

На практиці в процесі іпотечного кредитування часто виникають проблеми з реалізацією нерухомості, оскільки вона не відноситься до розряду високоліквідних активів. У зв’язку з довгостроковим характером іпотечного кредиту також виникають складні проблеми з визначенням вартості нерухомого майна.

Основними документами, що, як правило, використовуються на практиці при оформленні іпотечного кредиту, є:

· Іпотечне зобов’язання, що видається позичальником кредиторові на підтвердження його (кредитора) переважного права на задоволення грошових претензій з вартості заставленого майна у разі не виконання позичальником свого зобов’язання, забезпеченого заставою майна;

· Закладний лист – довготерміновий цінний папір, що випускається іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна; він забезпечує дохід у формі відсотків.

Мобілізація кредитних ресурсів для здійснення іпотечного кредитування проводиться за допомогою випуску особливого виду цінних паперів – закладних листів, забезпеченням яких служить заставлена в банк нерухомість. Продаж цих цінних паперів дає банку кошти для надання іпотечних позик. Закладні листи є надійними борговими зобов’язаннями банку, що приносять тверді відсотки. У закладному листі зазначається майно (нерухомість), до якого даний документ відноситься.

Необхідною умовою отримання іпотечного кредиту є надання позичальником – фізичною особою в банк документів, які підтверджують її право власника на майно, що виступає як забезпечення позики. Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові короткострокові кредити (разові кредити), які надаються з простих позичкових рахунків.

Разовими називають кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта - фізичної особи. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фізичні особи, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, в якому робить розрахунок необхідної суми кредиту та вказує джерела погашення позички. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка фізичної особи. Кредит оформляється терміновим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, по закінченні строку користування позичкою, або поступово періодичними внесками фізичної особи.

За дисконтної позички процентна ставка є фіксованою, оскільки необхідно врахувати певну суму відсотків ще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм сплати позички такий: позичальник одержує позичку з утриманням її ціни, а в кінці періоду сплачує номінальну вартість позички. Банк має також право вимагати від фізичної особи попередньої оплати ціни за користування позичкою, в такому разі наприкінці терміну він сплачує фактично отриману суму кредиту.

При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не за повною вартістю заставленого майна на день укладання кредитної угоди, а враховує залежно від виду рухомого майна тільки частину його вартості. Це спричинено ризиками, які виникають при реалізації застави. Така застава є гарантією повернення кредиту, якщо ж фізична особа – клієнт банку не погашає позику в встановлений термін, то в відповідності до умов кредитного договору, застава переходить в власність банку.

Основними видами ломбардного кредиту є:

· ломбардний кредит під заставу цінних паперів;

· ломбардний кредит під заставу товарів;

· ломбардний кредит під заставу дорогоцінних металів;

· ломбардний кредит під заставу фінансових вимог.

Ломбардний кредит під заставу цінних паперів – це найбільш важлива форма ломбардного кредиту, оскільки в його основі знаходиться досить проста операція з прийому в заставу та оцінки цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави мінімальні. Вартісна оцінка заставленого майна теж не є складною через те, що визначення вартості цінних паперів регулярно здійснюється на фондових біржах. Таким чином, банк визначає заставну вартість дещо нижчою від їх біржової вартості аби захистити себе від можливого небажаного коливання курсу. Як правило, заставна вартість цінних паперів не повинна бути нижчою 50% їх ринкової вартості, а за державними цінними паперами – 75-80%.

При ломбардному кредитуванні під заставу товарів в якості застави виступають певні товари з відносно стійкою ціною. Залежно від виду товарів їх заставна ціна коливається в межах від 50 до 70% ринкової ціни.

Кредит під заставу дорогоцінних металів – це одна з найстаріших форм ломбардних операцій. Їх заставна вартість, переважно золотих монет, злитків золота, срібла, платини, оцінюється у 90-95% їх ринкової ціни.

Плата за ломбардний кредит обчислюється із двох складових: процентів за користування позикою та комісійних платежів і зборів, пов’язаних з витратами на оформлення, зберігання та реалізацію застави прийнятої у забезпечення ломбардного кредиту.

При надходженні в банк великої кількості заявок така інформація формує передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє сформувати інформаційний портфель кредитних заявок для роботи з ним в майбутньому.

Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, що містить відомості про раніше отримані кредити та наявність (відсутність) заборгованості за ним, документацію на предмет застави, гарантії чи поручительства, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування.

Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів надається до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд. Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв’ю з фізичною особою. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами:

· Загальні відомості про фізичну особу - позичальника

· Питання щодо кредиту:

· Питання пов’язані з погашенням кредиту

· Питання щодо забезпечення кредиту

· Питання щодо зв’язків клієнта з іншими банками.

Після розмови з позичальником кредитний працівник у письмовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішення продовжити роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку проводить банк у галузі кредитних операцій, заявка рішуче відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками попереднього інтерв’ю вирішує продовжувати роботу з фізичною особою, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцінка кредитоспроможності позичальника та визначається ступінь ризику даного кредиту.

На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап має назву “структурування позички”. У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше. При визначенні основних параметрів кредиту, угода далі розглядається юристами банку та в подальшому перевіряється службою безпеки банку. Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту. Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмові клієнтові.

На четвертому етапі банк, після закінчення роботи щодо структурування позички, приступає до переговорів з фізичною особою про укладання договору. Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету або комісії банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому указуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид рахунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо).

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та ін. ) – видача здійснюється в безготівковому порядку. Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Банк вживає заходів щодо реалізації повернення позики, контролює відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення та регулярне надходження відсотків за користування нею. У разі погіршення фінансового стану фізичної особи та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечить якість кредитного портфеля банку, а отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Отже, забезпечуючи взаємозв’язок етапів кредитування із функціональними обов’язками та відповідальністю окремих працівників, технологічна карта охоплює конкретний напрям та зміст роботи щодо кредитування.

Одним із способів удосконалення кредитних операцій є розробка та деталізація етапів кредитування з метою максимального врахування потреб фізичної особи - боржника та захисту банку від втрат. Врахування потреб клієнта у вітчизняній практиці кредитування зводяться до:

· розуміння ситуації клієнта, що виражається у необхідності кредиту, тобто довірливе ставлення до його проблем;

· доступність клієнта до банку, прийнятність розробленої програми кредитування (розміри кредиту, плата за процент, строки кредиту, умови надання та погашення);

· оперативний розгляд заяв та клопотань клієнта – фізичної особи;

· простота та зрозумілість для клієнта банку самих процедур по оформленню, наданню та погашенню кредиту;

· прозорість процесу прийняття та обґрунтованість висновків по

Тема 1. Основи організації банківського кредитування фізичних осіб