Система банківського кредитування: суть та основні типи

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства.

Система банківського кредитування являє собою модель, що охоплює основи організації, принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, перелік та можливості використання різних форм та видів банківського кредитування, а також систему контролю в процесі кредитування.

Система банківського кредитування може має специфічні властивості в залежності від конкретних макроекономічних умов, якості законодавства, розвитку банківської справи в конкретній країні, інших факторів. Для України характерна така основа побудови системи банківського кредитування:

· Ліберальна: клієнт не зобов'язаний триматися одного певного банку; він сам обирає собі партнера в залежності від якості обслуговування, перспектив розвитку взаємовідносин тощо;

· Договірна: всі питання, що виникають між банком та позичальником в процесі кредитування вирішуються на договірній основі з врахуванням чинного законодавства;

· Комерційна: комерційні банки здійснюють всі свої операції за рахунок власних та залучених коштів з метою отримання прибутку, отже, кожен банк вирішує самостійно питання про надання позички з врахуванням співвідношення ризик-дохідність.

Таким чином, на Україні сформувалась багатоваріантна система кредитування, що передбачає вибір найбільш прийнятної форми проведення кредитної операції з метою найповнішого задоволення потреб суб'єктів кредитних відносин.

Характеристика основних принципів банківського кредитування фізичних осіб

Банківське кредитування фізичних осіб здійснюються на основі визначених принципів, які є головним елементом системи кредитування, оскільки відображають сутність і зміст кредиту. Виділяють наступні принципи кредитування фізичних осіб: терміновості, платності, цільового характеру, забезпеченості, диференційованого характеру

Принцип повернення кредиту відображає фундаментальну властивість кредиту як економічної категорії, являє собою основу організації кредитних відносин, котрі мають будуватися таким чином, щоб передана позичальнику вартість, здійснюючи кругообіг у його господарстві, вивільнялась у грошовій формі і поверталася до вихідного пункту свого руху - кредитора. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позики, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування, він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту. Дотримання принципу повернення кредиту цілком і повністю залежить від ефективної роботи самого банку з кожною окремою фізичною особою - позичальником і кваліфікації банківського персоналу, здатного грамотно оцінити перспективи діяльності того чи іншого клієнта.

Економічний зміст принципу терміновості кредитування полягає у визначенні чіткого періоду користування коштами позичальником – фізичною особою та кінцевого моменту їх повернення банку. Це означає не просто повернення кредиту, а повернення у заздалегідь обумовлений термін, тобто якщо затягується термін користування позикою, то викривлюється сутність кредиту, що негативно впливає на стан грошового обігу в цілому в країні. Дотримання даного принципу є важливим для усіх суб'єктів грошово-кредитних відносин - як банків, так і позичальників. Для комерційного банку своєчасне повернення наданих у позику коштів є ключовим фактором підтримання належного рівня ліквідності, а згодом і можливості забезпечення

Виконання усіх своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами. Для позичальника – фізичної особи дотримання принципу строковості позначається на можливостях отримання нових кредитів.

Принцип цільового характеру кредиту зумовлює необхідність спрямування наданих у тимчасове користування коштів лише на ті цілі, що були передбачені кредитним договором між банком і фізичною особою як позичальником. Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі.

Цільове кредитування передбачає наявність об’єкта, мети або предмета кредитування, тобто того заради чого й виникають кредитні відносини між банком і позичальником. Принципи цільового використання тісно пов'язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик банк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика, здатність фізичною особою реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і буде повернений кредит. При вирішенні питання про надання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку, або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принцип диференційованого характеру кредитування полягає в тому, що банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб’єктивний підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники , що призводять до їх неповернення.

Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності фізичних осіб як позичальників, за рівнем якої їх поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризикованість цілі, з якою береться позика.

Однією з важливих засад організації кредитування є принцип забезпеченості кредиту, що означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність фізичної особи - позичальника. Мета реалізації цього принципу – зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення фізичною особою узятих на себе зобов’язань.

Кредит надається під певне реальне забезпечення фізичної особи як позичальника: заставу (нерухомість, автотранспорт, цінні папери, обладнання, майнові права на депозити); гарантію та поручительство третіх осіб (фізичних і юридичних); заклад (ювелірних виробів, аудіо -, відеотехніки, побутової техніки тощо); страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим фізичним особам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу платоспроможність.

До забезпечення кредитів, які надаються фізичним особам, висуваються вимоги:

· якщо майно є спільною власністю або придбане в період подружнього життя, то потрібна письмова згода одного із подружжя на передачу майна в заставу;

· не приймається у заставу житло, де прописані неповнолітні особи, пенсіонери та інваліди;

· не приймається у заставу житло, договір купівлі – продажу якого укладено менш як за 3 роки до отримання кредиту – з огляду на ймовірність його оскарження колишнім власником у судовому порядку в межах строку позивної давності;

· майно, яке надається в заставу, підлягає обов’язковому страхуванню на користь банку, а договір застави – нотаріальному засвідченню.