Принцип платності кредиту означає, що фізична особа-позичальник зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти.

Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка - це своєрідна „ціна" кредиту. Платність (ціна) кредиту безпосередньо впливає на господарський (комерційний) розрахунок фізичних осіб, стимулює їх до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби.

Основними чинниками, котрі сучасні комерційні банки враховують при встановленні платні за кредит, є, зокрема такі:

· облікова ставка Національного банку України;

· середня відсоткова ставка за міжбанківським кредитом, тобто за коштами, що купуються в інших комерційних банках для здійснення активних операцій даним комерційним банком;

· середня відсоткова ставка, яка сплачується банком за залучені на депозити кошти;

· ступінь ризику, яким обтяжений комерційний банк, залежно від терміну, на який надається кредит, від виду й типу кредиту та від забезпечення;

· структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є ставка залучених коштів, тим дорожчим має бути кредит);

· попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит і навпаки);

· стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим дорожчим буде плата за кредит, тобто у банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів через знецінення грошей).

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування – обов’язкове укладання кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

Якщо дотримання принципів кредитування є обов'язковим атрибутом у функціонуванні кредитного механізму, то умови кредитування - необхідним, оскільки, вони слугують шляхами реалізації принципів кредитування.

Характеристика основних умов кредитування фізичних осіб

До основних умов кредитування фізичних осіб відносять:

· операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті;

· банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави;

· для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених Національними банком України економічних нормативів. Про видачу кредитів в іноземній валюті обов'язково повідомляється Національний банк України;

· рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

· кредити надаються тільки платоспроможним та кредитоспроможним фізичним особам - позичальникам, які мають власні оборотні кошти;

· позики видаються на забезпечення потреб у сфери виробництва і сфери обігу фізичним особам;

· всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

На ринку склалися певні обмеження щодо кредитування фізичних осіб, які спрямовані на зниження кредитних ризиків банків. Кредити не надають:

· нерезидентам;

· неплатоспроможним фізичним особам із незадовільним фінансовим становищем;

· для погашення іншого кредиту чи заборгованості за кредитом ;

· фізичним особам – засновникам або керівникам підприємств, щодо яких є негативна інформація;

· за неспроможності клієнта надавати ліквідну заставу або інше забезпечення, що гарантувало б повернення кредиту і відсотків;

· клієнту, сукупний місячний дохід якого не забезпечує щомісячного повернення частки кредиту і сплати нарахованих відсотків;

· фізичним особам, які в період дії кредитного договору досягнуть пенсійного віку.

Діють певні обмеження щодо суми позики фізичним особам: її максимальний розмір може встановлюватися у вигляді абсолютної суми, відсотка від ринкової вартості забезпечення, відсотка від вартості товарів, на оплату яких береться кредит. Позичку надають за наявності у клієнта прописки в місті, де розташована установа банку.

Методи банківського кредитування фізичних осіб

Одним із елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позичкового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.

Під методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.

У вітчизняній банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування фізичних осіб є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, іпотечний кредит, овердрафт та ломбардний кредит.

Кредитна лінія - письмова угода між банком і потенційним позичальником - фізичною особою, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою.

Особливість кредитної лінії полягає в тому, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан фізичної особи істотно погіршився і є сумніви щодо її здатності виконати умови договору. Фізична особа – позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією.

Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано банком у разі зміни кон’юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативно встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника). Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід врахувати, що вона може передбачити низку умов, які обмежують діяльність фізичної особи. Угода не рідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створення резерву, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент. Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого „періоду очищення" - 30-60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників – фізичних осіб просто не мають змоги „очистити" лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички та інші умови. Фізична особа зобов'язується під час дії угоди одержати позичку в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позички.