За змістом овердрафт є розрахунковою кредитною операцією, що дає банку дохід у вигляді відсотків за користування кредитними ресурсами та комісійних.

Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються ті фізичні особи - клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір. На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кредитної операції фізичній особі, крім розрахункового, відкривають позичковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Робиться проводка: дебет позичкового рахунка - кредит розрахункового рахунка. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо до стану справ фізичної особи та високий рівень довіри до неї. Автоматичне формування позичкової заборгованості та невизначеність об'єкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори укладаються здебільшого із фізичними особами, яких можна віднести до категорії „елітних" клієнтів.

Іпотечний кредит - це особливий вид кредитних відносин з приводу надання кредитів під заставу виключно нерухомого майна.

Надання позик під нерухомість завжди було однією з головних банківських операцій. Надаються іпотечні позики на довгострокові основі.

Іпотечний кредит має, як правило, чітке цільове призначення. Іпотечні позики в сучасних умовах найчастіше використовуються для фінансування придбання, побудови і перепланування житлових і виробничих приміщень, а також освоєння земельних ділянок. Особливістю іпотечного кредиту є те, що заставою для його надання може виступати та нерухомість, на купівлю якої він береться.

Юридичною та економічною передумовою виникнення іпотечного кредиту є наявність розвинутої системи права приватної власності на нерухомість і, насамперед, на землю. Без приватної власності на землю та інституціонального забезпечення її купівлі – продажу широкий розвиток іпотечного кредиту не можливий.

Суб’єктами іпотечного кредиту є:

· кредитори з іпотеки – іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки;

· позичальники – фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Об’єктами іпотечного кредиту є : житлові будинки, квартири, споруди, будови, земельні ділянки, що є власністю позичальника – фізичної особи і не фігурують як об’єкти застави в інших чинних кредитних договорах. Розмір іпотечного кредиту визначається у вигляді частини вартості об’єкта іпотеки. Ця обставина дозволяє навіть отримувати під заставу одного й того самого нерухомого майна додаткові іпотечні позики. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуатувати, тобто зберігає своє право власника. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з вирученої суми погашається заборгованість кредиту.

На практиці в процесі іпотечного кредитування часто виникають проблеми з реалізацією нерухомості, оскільки вона не відноситься до розряду високоліквідних активів. У зв’язку з довгостроковим характером іпотечного кредиту також виникають складні проблеми з визначенням вартості нерухомого майна.

Основними документами, що, як правило, використовуються на практиці при оформленні іпотечного кредиту, є:

· Іпотечне зобов’язання, що видається позичальником кредиторові на підтвердження його (кредитора) переважного права на задоволення грошових претензій з вартості заставленого майна у разі не виконання позичальником свого зобов’язання, забезпеченого заставою майна;

· Закладний лист – довготерміновий цінний папір, що випускається іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна; він забезпечує дохід у формі відсотків.

Мобілізація кредитних ресурсів для здійснення іпотечного кредитування проводиться за допомогою випуску особливого виду цінних паперів – закладних листів, забезпеченням яких служить заставлена в банк нерухомість. Продаж цих цінних паперів дає банку кошти для надання іпотечних позик. Закладні листи є надійними борговими зобов’язаннями банку, що приносять тверді відсотки. У закладному листі зазначається майно (нерухомість), до якого даний документ відноситься.

Необхідною умовою отримання іпотечного кредиту є надання позичальником – фізичною особою в банк документів, які підтверджують її право власника на майно, що виступає як забезпечення позики. Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові короткострокові кредити (разові кредити), які надаються з простих позичкових рахунків.

Разовими називають кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта - фізичної особи. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фізичні особи, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, в якому робить розрахунок необхідної суми кредиту та вказує джерела погашення позички. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка фізичної особи. Кредит оформляється терміновим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, по закінченні строку користування позичкою, або поступово періодичними внесками фізичної особи.