Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Варшавський договір УНР з Польщею та його наслідки.

21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі А.Лівицький та міністр закордонних справ Польщі Я.Домбський підписали Варшавську угоду, її головні умови такі:

1. Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР. 2. Кордони УНР встановлювалися таким чином, що Річ Посполита в обмін за визнання незалежності України діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. 3. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року (тобто першого поділу Польщі). 4. Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них. 5. Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на територіях обох держав. 6. Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конституантою (установчими зборами, які скликаються з метою розробки конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні. 7. Укладалася військова конвенція, що становила інтегральну частину цього договору. 8. Умова залишалася таємною і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди. 9. Умова вступала в силу негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації.

24 квітня представники УНР та Польщі підписали воєнну конвенцію, за якою бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням. Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.

Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.

Варшавський договір викликав величезне незадоволення. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину на поталу полякам. Невдоволення викликало й те, що договір підписала дипломатична місія, а уряд був лише поставлений до відома.

Підписання такої несподіваної угоди призвело навіть до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І.Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В.Прокопович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М.Грушевським. В.Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад.

Відповідно до Варшавського договору вже 25 квітня почався похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. У цьому поході взяли участь 2 дивізії УНР. Поляки всіляко обмежували спроби розгорнути нові українські військові формування. Під час походу поляки взагалі поводилися дуже брутально. Реквізиції, пограбування населення, знущання, терор – усе це нагадувало колишні, здавалося б, тепер такі далекі часи.

Червона армія відступала майже без бою. Без бою був залишений і Київ, який об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 року. А коли невдовзі довелося відступати, то поляки показали свою справжню сутність. Вони розстріляли заарештованих, висадили в повітря й підпалили багато будинків, зруйнували мости через Дніпро (зокрема славетний Ланцюговий).

Відступ польських військ скоро перетворився на панічну втечу, яка припинилася аж під Варшавою, де наступ червоних військ згодом також завершився повсюдним відступом. Тоді 22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. 4 серпня 1920 року Англія висунула вимогу зупинити наступ Червоної армії на польському фронті. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії. І 7 серпня Раднарком розпочав у Мінську, а потім у Ризі мирні переговори з Польщею.

Делегація УНР до цих переговорів не була допущена, бо Англія та Франція вперто продовжували обстоювати свої позиції щодо України й диктували своє бачення політичних процесів і Польщі. Не знайшли урядовці УНР порозуміння і в Москві, звідки одержали відповідь Чичеріна, що Росія визнає тільки незалежну Українську радянську республіку, чию делегацію й допущено до переговорів. До того ж лукаво повели себе поляки. Вони також визнали УСРР, чим поставили своїх учорашніх союзників поза ризькими переговорами. Намагалася заявити свій протест проти визначення західними державами долі Галичини делегація ЗУНР, але її також не допустили до участі в переговорах.

Нарешті 12 жовтня 1920 року польський і радянський уряди підписали прелімінарний договір. Ним визначалися кордони між Польщею та Україною річкою Збручем, далі Волинню через Остріг до впадіння Горині в Прип'ять. З 19 жовтня до 9 листопада встановлювалося перемир'я. Ним успішно скористався Радянський уряд. 10 листопада червона кіннота зробила глибокий прорив на українському фронті неподалік від Могилева-Подільського і змусила українські частини відступити за Збруч. Там українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому завершилася відкрита боротьба на території України. Через тиждень, 16 листопада, була розбита в Криму армія Врангеля.

Ніщо вже не могло завадити підписанню мирного договору. І він був підписаний 18 березня 1921 року між Польщею та Росією в Ризі. Польща визнала УСРР, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, а Східна Волинь – Росії. Доля Галичини остаточно не вирішувалася. Аж 1923 року Рада послів у Парижі ухвалила віддати Галичину Польщі з умовою надати цій території автономних прав, чого Польща не виконала. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації мусили діяти в Польщі на нелегальному становищі.

Впродовж такої напруженої боротьби за національне відродження не припиняли своєї діяльності й дипломати України, хоча недоліків у їхній роботі було чимало. Цікаво, що 3 липня 1920 року був оголошений протест Раднаркому РСФРР проти визнання Фінляндією уряду УНР. У серпні 1920 року був укладений оборонний договір між урядами УНР і Кубанської республіки. Петлюра покладав великі надії на прийняття УНР до Ліги націй, яка тоді вже була створена в Женеві. Але 17 грудня 1920 року Ліга націй відхилила клопотання України з цього приводу.

Таким чином, Україна була черговий раз розчленована на окремі шматки, що опинилися під владою сусідніх держав. Значна частина українських земель увійшла до складу УСРР.

 

 

Література:

1. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Европи від Середньовіччя до сьогодення. – Київ: Критика, 2004. – 563 с.

2. Віднянський С. В. Міжнародні відносини і зовнішня політика (від 1914 року і до наших днів: Навчально-методичне видання (спеціальність 8.000006 – Зовнішня політика). – Київ: Видавничий дім «ДЕМІД», 2006. – 52 с.

3. Гетьманчук М. П. Між Москвою та Варшавою: українське питання у радянсько-польських відносинах міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.). – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 432 с.

4. Дацків І. Б. Дипломатія ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 р. // Український історичний журнал. – 2008. - № 5. – С. 121-137.

5. Дацків І. Б. Дипломатія українських національних урядів у захисті державності (1917-1923 рр.) – Автореф. дис. докт. іст. наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія . - Дипломатична академія України при МЗС України. – Київ, 2010. – 34 с.

6. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів. - Дніпропетровськ, 2003. - 526 с.

7. Марущак М. Й. Історія дипломатії ХХ століття: Курс лекцій. – Львів: Військовий інститут, 2000. – 403 с.

8. Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век. В двух частях. / Под ред. А. М. Родригеса, М. В. Пономарева. - Ч. 1. - М.: Владос, 2003. - 463 с.

9. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-2007): навчальний посібник для самостійної роботи студента / Л.М. Мицик, Ю.В. Кузьменко.- Київ : Академвидав, 2008. - 543 с.

10. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки. Навч. посібник за ред. Баран З.А., Кипаренко Г.М., Мовчан С.П., Швагуляк М.М. - Львів, 2005. -225 с.

11. Новітня історія країн Азії та Африки: навчально-методичний посібник для студентів історичного факультету заочної форми навчання /В.С. Степанков, В.А. Дубінський. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет, 2008. - 127 с.

12. Парнета О. Й. Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи у добу національного відродження (1918-1923). – Автореф. дис. канд. іст. наук. за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія. – Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2010. – 20 с.

13. Перша світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі: матеріали наукової конференції (Чернівці, 29-30 жовтня 2008 р.) / Редкол. О.І. Сич та ін. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - 314 с.

14. Пронь С. В. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1914-1991 роки: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. Петра Могили, 2009. – 140 с.

15. Распопович Р. Военная конвенция между Черногорией и Россией 1910 г. // Российская история. – 2009. - № 2. - С. 54-67.

16. Сергійчук І. М. Новітня історія країн Азії та Африки (1918-кінець ХХ ст.) . – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 288 с.

17. Тейлор А. Габсбургська монархія 1809-1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. – 260 с.

18. Яровий В. І. Новітня історія центральноєвропейських та Балканських країн XX століття : Підручник для ВУЗів. - Київ : Генеза, 2005. - 814 с.

 

ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

Версальсько-Вашингтонську систему міжнародних відносин було встановлено після закінчення Першої світової війни та перегрупування сил на міжнародній арені. Створена на Паризькій (1919-1920 рр.) та Вашингтонській (1921-1922 рр.) мирних конференціях система міжнародних договорів закладає підвалини Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати Першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені.

28 червня 1919 р. у Версальському Великому палаці було підписано мирний договір з Німеччиною (Версальський мир). Мирні договори із союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського мирного договору. Сен-Жерменський договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., Нейський з Болгарією – 27 листопада 1919 р., Тріанонський з Угорщиною – 4 червня 1920 р. та Севрський з Туреччиною – 10 серпня 1920 р.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися внаслідок Першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій.

Після Паризької мирної конференції основним завданням стало врегулювання суперечностей на Далекому Сході та в басейні Тихого океану.Для розв'язання далекосхідних проблем було скликано конференцію у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь дев'ять держав – США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Голландія, Китай.

Унаслідок роботи конференції було укладено низку договорів:

"Договір чотирьох держав" (Велика Британія, США, Франція та Японія), укладений 13 грудня 1921 р., стосувалася взаємних гарантій недоторканості острівних володінь її учасників у басейні Тихого океану;

"Договір п'яти держав" (Велика Британія, США, Японія, Франція й Італія), підписаний 6 лютого 1922 р., забороняв будівництво військових кораблів, тоннажність яких перевищувала 35 тис. т., встановлювала співвідношення між флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 10:10:6:3.5:3.5.

"Договір дев'яти держав" (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія й Китай), підписали 6 лютого 1922 р., в ньому проголошувався принцип поваги суверенітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю. Він зобов'язував усіх учасників дотримуватися принципів "відкритих дверей" та "рівних можливостей" у торгівлі й розвитку промисловості на всій території Китаю. Формально держави відмовлялися від політики розподілу Китаю на "сфери впливу". Проте, він не скасовував системи нерівноправних угод цих країн з Китаєм.

Договори, укладені на Вашингтонській конференції, доповнювали систему договорів, підписаних у 1919-1920 рр. між країнами-переможницями та країнами, які програли світову війну.

Створена система міжнародних договорів заклала підвалини Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати Першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Версальсько-Вашингтонська система, як і будь-яка система, пройшла кілька етапів свого існування. Серед них умовно можна виділити п'ять основних:

u становлення Версальсько-Вашингтонської системи – 1919-1922 рр.;

u відносна стабілізація Версальсько-Вашингтонської системи – 1922-1929 рр.;

u криза Вашингтонського порядку – 1929-1933 рр.;

u криза Версальського порядку – 1933-1937рр.;

u ліквідація Версальського порядку і встановлення германської гегемонії в Європі – 1938-1939 рр.

Версальсько-Вашингтонська система повоєнного устрою світу мала низку суттєвих недоліків:

u не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;

u не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

u не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод;

u викликала значні територіальні зміни в Європі, друге "велике переселення народів", започаткувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила новий розклад сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...