Соц.-філ.погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського Братства.

За всі роки свого існування україн-ці завжди визначались великою демо-кратичністю і тому в січні 1846 в Ки-єві була створена таємна антикріпос-ницька організація – це так зване Ки-рило-Мефодіївське Братство. Його засновниками були М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш. В квітні до нього вступив Т.Шевченко. Вже тоді українці мріяли про всеслав’ян-ську спілку вільних народів.

Своєю метою Братство ставило виз-волення слов’янських народів, в т.ч. і укр., та утворення з них слов’янської федерації. Братчики марили, що Київ буде центром цієї слов’янської федер. Для укр.життя, для політ. розвитку укр.громадянства мав далеко більше значення той соц. і пол.зміст, який братчики вкладали в цю слав’янську рамку, і ті підстави, які вони вказува-ли в укр.минувщині для тих основ свободи, рівності й народовластя, на котрих вони хотіли оперти новий лад України й всього слов’янства.

Члени Братства відрізнялись за своїми поглядами, але одностайні бу-ли щодо необхідності ліквідації крі-посництва, нац.визволення укр.нар.

Т.Шевченко був вороже настроє-ним до всього, що тяжіло на українсь-кім народі. Він був готовим добива-тися повного, корінного знищення цього та оновлення життя до самих підстав хоч би насильством, повстан-ням, переворотом. Але більшість стояли за роботу культурну, через просвітні товариства, поширення се-ред поміщиків свідомості потреби нар.освіти й поліпшення селян.життя. На цім грунті виникали гарячі дебіти, завзяті суперечки, в котрих вигладжу-валися найрізкіші протилежності й намічалася спільна, середня програма політичної роботи.

Перейти до роботи Братство не встигло, бо було захоплено серед самого ще свого творення. Братчиків похватали і позачиняли у в’язниці, а на українців і наїхню літ-ру з того часу почали позирати лякливим оком. Найтяжча кара впала на Шевченка: його віддано в солдати і вислано в закаспійську пустиню, заборонивши писати й малювати.

Укр.рух притих. Але мислі К.-М. братчиків зоставили глибокий слід, вони жили далі й будили політ. і соц. українську мисль. Від Кирило-Мефо-діївського Братства веде свою історію весь новий укр.політичний рух.

Герменевтика, як метод філософії.

Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єк-тивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ.

Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження. в рамках розтлумачення священного писання.

В XIX ст. починається розвиток так званого “вільної” герменевтики, тобто не обмежений предметом, межою зміст тексту. Основоположни-ком став Шлейєрмахер.

У Дільтея герменевтика перетво-рюється в специфічний метод наук про духа.

У XX ст. герменевтика поступово оформлюється в одну з основних методологічних процедур філософії. Герменевтика набуває функції онтології.

У рамках Франкфуртської школи (Ю.Хабермас та ін.) Г. як “критика ідеології” повинна розкрити на аналі-зі мови “засіб панування та соціаль-ної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильст-ва”. У Хабермаса, Лоренца та ін. Г. виступає одним із засобів консоліда-ції різних течій сучасної буржіазної філософ: Г. покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”.

Заперечуючи філософію герменев-тики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні процедури можуть бути використані в історич-них, юридичних та інших науках, які мають діло з аналізом об’єктивірова-них наслідком свідомості діяльності людей.

Предмет та призначення філософії.

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.

Термін “Ф.” вперше зустрічається у Піфагора; в якості особої науки її вперше виділив Платон.

Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина.

Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

Основні функції філософії:

- світоглядна;

- іносеологічна;

- методологічна;

- логічна;

- критична;

- практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

67. Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.

Світогляд – система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переко-нань, які визначають направлення діяльності та відношення к дійсності окремої людини, соціальної групи, класа або сусп в цілому.

Світогляд складається із елемен-тів, які належать усім формам сусп. свідомості; велику роль у ньому відіграють філософські, наукові, полі-тичні, моральні та естетичні погляди. В усіх антагоністичних сусп. велику роль у формуванні світогляду віді-грає релігія. Філ.погляди та переко-нання складають фундамент всій сис-теми світогляду: саме філософія виконує функції свідомості, раці-онально-уявленого виявлення та об-грунтування світоглядних настанов. Головним питанням світогляду є основне питання філософії – це проб-лема відношення мислення до буття, свідомості до матерії. В залежності від його вирішення розпізнають два основних вида с.: матеріалістичний та ідеалістичний.

С. є відображенням сусп.буття. У класовому сусп. він виражає класо-вий х-р, де пануючим являється світогляд пануючого класу. В соціалі-стичному сусп. с. зберігає свою класову природу, проте с. робочого класу починає вистуати як с. всього сусп., його науково-теоретичну і ідей-но-політичну основу складає марк-сизм-ленінізм. В умовах соціалізму свідоме і цілеспрямоване виховання комуністичного с. виступає як одне із головних завдань діяльності комуніс-тичної партії та держави.

Для якісної хар-ки с. суттєва наявність у ньому не тільки знань. а й переконань.

Важливу роль у с. психологічних, соціально-психологічних та емоцій-них моментів обумовлено тим, що вони визначають риси хар-ра і настрою людини, а в остаточному підсумку - готовність до дії, до бо-ротьби за принципи свого с.

Власне переконання, зростаючі на основі знань, являються джерелом активності особи, групи, класа. Тут с. стикається з мораллю.

Розрізняють типи світогляду:

- рівень знань – світогляд повсякден-ного досвіду, науковий світогляд;

- сфера життя – сусп.-політ., природ-но-науковий світогляд;

- час виникнення – міфологія, релігія