Франко-російська війна 1812р. і Україна

Значний вплив на піднесення громадське - політичного життя першої половини 19-го ст. справили Вітчизняна війна 1812р. та її наслідки. У протиборству з Росією французький уряд важливе місце відводив Україні. У результаті діяльності емігрантського уряду П.Орлика у європейських країнах склалося враження про наявність в Україні сильної антиросійської опозиції. На неї робилася ставка для ослаблення Росії зсередини під час війни. Подібні аналітичні висновки підтверджували донесення французьких послів у Петербурзі та Стамбулі.
У божевільних планах Наполеона про світове панування роль українських земель не обмежувалася лише готовністю населення до антимосковського повстання в разі франко-російської війни. Після розгрому Росії французький диктатор мав намір частиною українських територій розрахуватися з Польщею, Швецією, Прусією, Австрією та Туреччиною за їх участь у війні проти Росії. Більша ж частина відірваних від Москви українських земель мала бути поділена на кілька воєнно-адміністративних одиниць (наполеонідів) і передана в управління французьких маршалів. Ця інкорпорована наполеонівською Францією територія мала стати постачальником для метрополії продовольства, матеріальних засобів та солдатів для завершення війни за світове панування.
Навіть підписання Туреччиною у травні 1812р. мирної угоди з Росією не похитнуло намірів Наполеона реалізувати свої плани. Саме 100-тисячна турецька армія та 20-тисячний польсько-саксонський корпус мали оволодіти українськими територіями. 12(24) червня 1812 р. Франція з союзниками розпочали війну з Росією. Наполеонівське нашестя загрожувало корінним інтересам російського, українського, білоруського та інших народів РосІЇ. їх боротьба проти іноземного поневолення за цілісність і незалежність Батьківщини надали війні 1812р. характеру вітчизняної.
Населення міст і сіл України готувалося до оборони. Тут діяла російська армія Тормасова. З великих задумів французьке командування змогло здійснити не багато: окупувати у Волинській губернії два повіти повністю і один частково. На окупованій території зразу ж розпочався партизанський рух.
Українські полки брали активну участь у всіх важливих битвах Вітчизняної війни 1812 р. і проявили себе якнайкраще. У Бородинській битві воювали 10 українських полків. Особливо відзначилися 1-й Бузький полк у загоні Д. Давидова, 2-й Бузький полк у загоні О. Філера та 3-й і 9-й Полтавські козачі полки у загоні генерала А.Орловського.
Серед партизанських ватажків прославилися Єрмолай Четвертак, Федір Потапов (Самусь),
Степан Єрмеєнко. Вони були нагороджені орденами і одержали чини унтер- офіцерів. Однією з форм участі українського населення у Вітчизняній війні була підтримка армії грішми, продовольством, фуражем, транспортними засобами, поставкою кількох десятків тисяч стройових коней тощо. На заводах Києва, Луганська, Шостки вироблялися та ремонтувалися гармати, рушниці, шаблі, порох та інше військове спорядження.
У завершальних боях у містах Польщі, Німеччени та Франції брали участь понад 55 тис. українських ополченців. Таким чином, український народ зробив вагомий внесок у крах маячних планів Наполеона про світове панування. Разом з тим сподівання народу на поліпшення свого становища, передусім на ліквідацію кріпацтва, не справдилися. Вітчизняна війна та похід армії до Європи значно вплинули на формування світогляду майбутніх декабристів.

43 Рух українських автономістів

Активізація українського опозиційного руху спостерігалася на початку XIX ст., коли нащадки козацької старшини, отримуючи дворянство, повинні були довести свої права на цей титул на підставі родинних документів. Це спричинило хвилю обурення серед української шляхти, виразники якої називали себе «патріотами рідного краю». Так на основі станових дворянських інтересів виникає український автономістський рух, що спирався на історичні традиції й усі свої домагання будував на історично-правових доказах. Його лідерами були Василь Полетика, Роман Маркович, Тимофій Калинський, Федір Туманський та ін.
------------------------------------------------------------------------------

Після війни 1812-1814 рр. посилилася реакція, що викликала в Україні нову хвилю боротьби за державність. Починають зароджуватись перші таємні організації - масонські ложі. У 1817 – 1819 рр. такі організації виникли у Києві, Одесі, Полтаві. Найбільшого значення мала полтавська ложа під назвою “Любов до істини”, членами якої були Котляревський, Лукашевич. Згодом почали засновуватись таємні політичні гуртки. Одним із перших був заснований у 1819 р. гурток “Малоросійське Таємне Товариство”. Головою його був Василь Лукашевич. Мета товариства – здобути незалежність України і з’єднати її з Польщею. Одним із центрів суспільно–політичного руху України після діяльності декабристів став Харківський університет, де поширювались революційні ідеї декабристів. У 1826 р. в Харківському університеті виник таємний політичний гурток, де читали і поширювали заборонені твори, і самі писали революційні вірші. Та через рік їх викрили та розгромили. Другим центром поширення прогресивних ідей в Україні стала Ніжинська гімназія вищих наук. Учні таємно видавали журнали і альманахи. У гімназистів була своя таємна бібліотека вільного читання. У 1827 р. створено таємний гурток прогресивних професорів, який підтримували Гоголь, Прокопович, Висоцький та інші.