Хімічно-пінні, повітряно-пінні та водяні вогнегасники

ПЛАН

Проведення лекції

1.Організаційна частина.

2.Викладення навчального матеріалу:

2.1.Хімічно-пінні, повітряно-пінні та водяні вогнегасники.

2.2.Порошкові вогнегасники.

2.3.Вуглекислотні вогнегасники.

2.4.Правила експлуатації, розміщення та зберігання вогнегасників.

3.Відповіді на запитання.

4.Підведення підсумків лекції та завдання для самостійної підготовки.

ЛІТЕРАТУРА

1. А.Ф. Иванов “Пожарная техника”, ч. 1 “Пожарно-техническое вооружение”, стор. 362-370, 385-391, 314-320.

Вступ

Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх виникнення.

Вітчизняна промисловість випускає вогнегасники, що класифікуються по виду вогнегасних засобів, об’єму корпуса, способу подачі вогнегасного складу і виду пускових пристроїв.

По виду вогнегасних засобів вогнегасники бувають рідинні, пінні, вуглекислотні, аерозольні (хладонові), порошкові і комбіновані.

У якості рідких вогнегасних складів застосовують водяні розчини різноманітних хімічних сполук або воду з добавками поверхнево-активних речовин. Вогнегасники з цими складами не одержали широкого поширення, тому що можуть використовуватися тільки в зонах із круглорічними позитивними температурами.

У пінних вогнегасниках застосовують або хімічну піну, отриману із водяних розчинів кислот і лугів, або повітряно-механічну піну, утворену із водяних розчинів піноутворювачів потоком робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу.

Вогнегасним засобом СО₂-вогнегасників, є скраплений діоксид вуглецю (вуглекислота).

У аерозольних вогнегасниках у якості вогнегасного засобу застосовують пароутворюючі галоїдовані вуглеводні (бромистий етил, хладон, суміш хладонів або суміш бромистого етилу з хладоном, склади СЖБ і ін.).

Вогнегасним засобом порошкових вогнегасників є порошки на основі двовуглекислої соди з добавками.

Вогнегасними засобами комбінованих вогнегасників є порошок і розчин піноутворювача. По об’єму корпуса вогнегасники умовно підрозділяють на ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л; промислові ручні з обсягом корпуса 5…10 л; стаціонарні і пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

По способу подачі вогнегасних засобів виділяють чотири групи вогнегасників:

- під тиском газів, що утворяться в результаті хімічної реакції компонентів заряду;

- під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;

- під тиском газів, попередньо закачаних у корпус вогнегасника;

- під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових пристроїв вогнегасники підрозділяють на чотири групи: із вентильним затвором; із запірно-пусковим пристроєм пістолетного типу; із пуском від піропатрону; із пуском від постійного джерела тиску.

Цією класифікацією не вичерпуються усі показники численної групи вогнегасників. Найбільше повно вони викладені в ГОСТ 4. 132-85 «Система показників якості продукції. Вогнегасники. Номенклатура показників». Названа вище класифікація входить у 1 групу «Показники призначення». Крім цієї групи стандартизовані показники: надійності (довговічність, безвідмовність, зберігаємість вогнегасної речовини); ергономіки (зручність застосування, відповідність силовим і психологічним можливостям людини); естетики (досконалість виробничого виконання, композиційна і функціональна цілісність); безпеки (наявність запобіжних пристроїв від перевищення тиску в корпусі, засобів контролю тиску, пристроїв для запобігання самовільного спрацьовування тощо). Стандартом регламентовані також показники технологічності, транспортабельності, стандартизації й уніфікації тощо.

Хімічно-пінні, повітряно-пінні та водяні вогнегасники

Рідинні (водяні) вогнегасники

Рідинні (водяні) вогнегасники (ВВ) застосовують головним чином при гасінні загорянь твердих матеріалів органічного походження: деревини, тканини, папери і ін. У якості вогнегасного засобу у них використовують воду в чистому виді: воду з добавками поверхнево-активних речовин (ПАР), що посилюють її вогнегасну здатність; водяні розчини мінеральних солей.

ПАР розчиняють у воді такої концентрації, %: змочувач ДБ-0,2; сульфонат-0,4; сульфанол НП-1…0,4; змочувач НБ - 0,75; піноутворювач ПО-ЗА - 1,5; піноутворювач ПО-1, ПО-1Д - 5.

У випускаюємих в даний час вогнегасників ВВ-5 і ВР-10 викид заряду проводиться під дією газу (вуглекислота, азот, повітря), який закачується безпосередньо в корпус або заключеного в робочий балончик.

Вогнегасники ВР, незважаючи на простоту конструкції й обслуговування, мають обмежене застосування, тому що (за винятком вогнегасників із розчином «легка вода») не придатні для гасіння нафтопродуктів, а також тому, що водяні розчини мінеральних солей дуже сильно кородують корпус і виводять його з ладу.

Мал.1.1. Схема рідинного вогнегасника

Вогнегасники хімічні пінні

Пінні вогнегасники призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічною або повітряно-механічною.

ВХП мають широку область застосування, за винятком випадків, що коли вогнегасний заряд сприяє розвитку процесу горіння або є провідником електричного струму.

Вогнегасний заряд ВХП складається з двох частин: лужної, яка являє собою водяний розчин двовуглекислої соди NаНСО₃ із добавкою невеликої кількості вспінювача (паста РАС або карбоксиметил-целюлоза);

кислотної - суміш сірчаної кислоти H₂SO₄ із сірчанокислим окисним залізом Fe₂(SO₄)₃.

Лужну частину заряду заливають у корпус 6 вогнегасника (мал.1.2),а кислотну – в спеціальний поліетиленовий стакан 7, розташований у горловині корпусу вогнегасника. При з'єднанні обох частин заряду утвориться хімічна піна, що складається з великої кількості дрібних пухирців, заповнених вуглекислим газом.

Промисловість випускає чотири види ручних хімічних пінних вогнегасників. У комплект постачання зарядів до ОХП уходять кислотна і лужна частини, що упаковують у герметичні поліетиленові пакети. Найбільше поширення в народному господарстві одержав вогнегасник ВХП-10. При його зарядці лужну частину заряду розчиняють у 8,5 л води, що має температуру 18…30°С, і після охолодження заливають розчин у корпус вогнегасника.

Мал.1.2. Вогнегасник хімічний пінний ВХП-10

1 - ручка; 2 - пускова ручка; 3 - шток; 4 - пружина; 5 – клапан; 6 - корпус; 7 - поліетиленовий стакан

Кислотну частину заряду розчиняють у воді при температурі 80…100 °С так, щоб обсяг розчину складав 450мл і після охолодження заливають у поліетиленовий стакан 7, вставлений у горловину корпуса.

При роботі з вогнегасником ВХП-10 (див. мал. 1.2) необхідно: взяти за ручку і піднести вогнегасник до осередку пожежі; підняти ручку 2 (повернути по годинниковій стрілці), у результаті чого клапан 5 разом із штоком 3 підніметься нагору, пружина 4 стиснеться; одною рукою взятися за ручку 1, перекинути вогнегасник вверх дном, струснути, верхню частину укласти на передпліччя другої руки, направити струмінь на осередок загоряння.

З огляду на наявність у зарядах сірчаної кислоти, необхідно виявляти максимум обережності як при зарядці, так і при роботі з вогнегасником.

Вогнегасники типу ВХП володіють рядом недоліків: вузький температурний діапазон роботи; залежність параметрів (час викиду заряду, дальність струменю) від температури навколишнього середовища; можливість ушкодження об'єкта гасіння; невисока вогнегасна спроможність; необхідність посиленого антикорозійного покриття корпуса.

Корпуси нових вогнегасників випробовують гідравлічним тиском 2 МПа (20 кгс/см²). Через 1 рік після початку експлуатації іспитам піддають 25 % вогнегасників від отриманої партії, через два роки - 50 %, через три роки - 100%. Кількість заряду характеризується кратністю одержуваної піни. Для визначення кратності піни в скляний циліндр поміщають 0,01 обсягу розчину кислотної частини заряду (4,5 мл), а потім, дотримуючи запобіжних заходів, доливають 0,01 обсягу розчину лужної частини заряду (88мл). Змішувані розчини повинні мати температуру 20±2°С. Обсяг хімічної піни, що утвориться, V_п обчисляють з точністю до 5 мл. Кратність отриманої піни визначають по формулі

(1.1)

Вогнегасник ВХП-10 використовують на стаціонарних об'єктах, транспорті, сільськогосподарських машинах і агрегатах при температурах 5…45 °С.

Вогнегасники повітряно-пінні

Вогнегасники повітряно-пінні знайшли широке застосування в усіх областях народного господарства. Вогнегасники випускаються як закачного типу, так і з балончиком для робочого газу. Балончик, як правило, розташовують усередині корпуса вогнегасника. Вогнегасники ВПП випускають трьох типів: переносні (ручні) (ВПП-5, ВПП-10) (мал.1.3); возимі (ВПП-100) і стаціонарні (ВППУ-250).

В якості вогнегасного складу у вітчизняних ВПП застосовують 6%-ний розчин піноутворювача ПО-1, а в зарубіжних країнах - водний розчин змочувача «легка вода».

Піноутворювач ПО-1, застосовуваний у вітчизняних вогнегасниках, являє собою темно-коричневу рідину, що складається з чотирьох речовин: гасового контакту Петрова (нафтові сульфокислоти) КПК-1 або КПК-2 (84 ± 3 %); кісткового клею (4,5 ± 1 %); синтетичні етилові спирти або концентрованого етиленгликоля 95 %; технічного їдкого натру (сода каустична) - для нейтралізації контакту.

Вогнегасна (спроможність) ефективність вогнегасників ВПП в 2,5 рази вище, чим в ВХП, а також вище при однаковій ємкості зарубіжних зразків.

Порошкові вогнегасники

Порошкові вогнегасники одержали в даний час, особливо за кордоном, найбільше поширення. Їх застосовують для ліквідації загорянь і пожеж усіх класів (А, В, С, Д, Е).

Вогнегасники ВП випускаються трьох типів: ручні (переносні), возимі і стаціонарні (мал.2.1).

У якості вогнегасної речовини використовують порошки спільного і спеціального призначення. Порошки спільного призначення використовують при гасінні пожеж і загорянні ЛЗР і ГР, газів, деревини й інших матеріалів на основі вуглецю. Порошки спеціального призначення застосовують при ліквідації пожеж і загорянь лужних металів, алюміній- і кремній-органічних з'єднань і інших пірофорних (спроможних до самозаймання) речовин.

Вогнегасник порошковий ВП-10 (мал.2.2) складається зі сталевого корпуса 2, кришки 9, запірно-пускового устрою єднального ніпеля 8, робітника балона 10, сифонних трубок 3 і II, аероднища 7, ручки 12 і днища корпуса 13. На корпусі вогнегасника установлений надлишковий клапан 4. Принцип роботи вогнегасника: при натисканні на пусковий важіль 6 розривається пломба і гольчатий шток 7 проколює мембрану балона 10. Робочий газ (вуглекислота, повітря, азот і т.п.), виходячи з балона 10 через отвір , що дозує , у ніпелі 8, по сифонній трубці 11 надходить під аероднище 1. У центрі сифонної трубки ( по висоті) є ряд отворів, через які виходить частину робочого газу і робить розпушування порошку. Повітря (газ), проходячи через прошарок порошку, спушує його, і порошок під дією тиску робочого газу видавлюється по сифонній трубці 3 і через насадок 5 викидається на осередок загоряння.

У робочому становищі вогнегасник варто тримати суворо вертикально.

Мал.2.1. Стаціонарний порошковий вогнегасник ВП-250

Вуглекислотні вогнегасники

СО₂-вогнегасники призначені для гасіння загорянь діоксидом вуглецю в газо- або снігообразному вигляді всіх видів горючих матеріалів і електроустановок під напругою. Застосовують також стаціонарні СО₂-установки або пересувні причепи. Снігообразна маса утворюється з усіх типів С0₂-вогнегасників при швидкому випаруванні рідкого діоксида вуглецю в розтрубі. Отримана снігообразна маса має щільність 1,5 г/см³ і температуру -80 °С. Снігообразний діоксид вуглецю при гасінні загорянь знижує температуру речовини, що горить, і зменшує концентрацію кисню в зоні горіння.

Діоксид вуглецю в балоні або вогнегаснику знаходиться в рідкій або газообразній фазі. Відносна кількість рідкого або газообразного діоксиду вуглецю залежить від температури. З підвищенням температури рідкий діоксид вуглецю переходить у газообразний стан і тиск у балоні різко зростає. Щоб уникнути розриву балонів їх заповнюють рідким діоксидом вуглецю на 75%, а усі вогнегасники постачають запобіжними мембранами.

СО₂-вогнегасики підрозділяються на ручні (ВВ, ВВ-2Д, ВВ-2ММ, ВВ-5, ВВ-5ММ, ВВ-8), стаціонарні (ВСВ-5П, ВСВ-5) і пересувні (ВВ-25, ВВ-80 і ВВ-400).

Ручний СО₂-вогнегасник ВВ (мал.3.1) призначений для гасіння загорянь різноманітних речовин на транспортних засобах: судах, літаках, автомобілях і локомотивах. Вогнегасник являє собою сталевий балон, у горловину який увернуть затвор пістолетного типу із сифонною трубкою. На затворі є трубка з розтрубом і мембранний запобіжник.

Мал.3.1. Ручний вогнегасник ВВ

Для приведення в дію розтруб вогнегасника спрямовують на об'єкт, що горить, і натискають курок затвора. При гасінні пожежі вогнегасник не можна тримати в горизонтальному становищі або перевертати голівкою униз.

СО₂-вогнегасники ручні ВВ, ВВ-2, ВВ-5 і ВВ-8 призначені для гасіння різноманітних речовин (за винятком тих, що можуть горіти без доступу повітря) і електроустановок під напругою. Вогнегасники цих марок відрізняються друг від друга тільки об’ємом балону.

Вогнегасники ВВ-5 і ВВ-8 являють собою сталеві балони, у горловину який на конусному різьбленні укручені вентилі із сифонними трубками.

На запірному вентилі є запобіжна мембрана. Розтруби вогнегасників ВВ-2 і ВВ-5 приєднані до корпуса вентиля шарнірами. Вогнегасник ВВ-8 має гнучкий шланг, на кінці якого укріплений розтруб.

Вогнегасники ВВ, ВВ-2 і ВВ-5 розміщають на підлозі або підвішують.

Для приведення в дію розтруб вогнегасника спрямовують на об'єкт, що горить, і повертають маховичок вентиля до упора. Розтруби вогнегасників ВВ, ВВ-2 і ВВ-5 утримують у заданому напрямку за підводячі трубки, що мають пластмасове покриття. Розтруб вогнегасника ВВ-8 утримують за ручку, змонтовану на підводячій трубі. Щоб уникнути обморожування не можна доторкатися оголеними частинами тіла до розтруба вогнегасника.

Мал.3.2. Вогнегасник ВСВ-5П

СО₂-вогнегасники ручні маломагнітні, вогнегасники ВВ-2ММ і ВВ-5ММ призначені для гасіння загорянь в електроустановках під напругою в умовах мінімального магнітного поля, а також різноманітних речовин і матеріали, за винятком тих, що можуть горіти без доступу повітря. Вони відрізняються від інших СО₂-вогнегасників тільки матеріалом балона, що виконаний із сталі Х18Н10Т. Конструктивне вирішення, зовнішній вид і правила експлуатації маломагнітних вогнегасників такі ж, як у вогнегасників ВВ-2 і ВВ-5.

СО₂-вогнегасники стаціонарні ВСВ-5П (мал.3.2) і ВСВ-5 (мал.3.3) призначені для гасіння пожеж в літаках. Вогнегасники можна використовувати для гасіння загорянь електроустановок під напругою до 1000В.

ПЛАН

Проведення лекції

1.Організаційна частина.

2.Викладення навчального матеріалу:

2.1.Хімічно-пінні, повітряно-пінні та водяні вогнегасники.

2.2.Порошкові вогнегасники.

2.3.Вуглекислотні вогнегасники.

2.4.Правила експлуатації, розміщення та зберігання вогнегасників.

3.Відповіді на запитання.

4.Підведення підсумків лекції та завдання для самостійної підготовки.

ЛІТЕРАТУРА

1. А.Ф. Иванов “Пожарная техника”, ч. 1 “Пожарно-техническое вооружение”, стор. 362-370, 385-391, 314-320.

Вступ

Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх виникнення.

Вітчизняна промисловість випускає вогнегасники, що класифікуються по виду вогнегасних засобів, об’єму корпуса, способу подачі вогнегасного складу і виду пускових пристроїв.

По виду вогнегасних засобів вогнегасники бувають рідинні, пінні, вуглекислотні, аерозольні (хладонові), порошкові і комбіновані.

У якості рідких вогнегасних складів застосовують водяні розчини різноманітних хімічних сполук або воду з добавками поверхнево-активних речовин. Вогнегасники з цими складами не одержали широкого поширення, тому що можуть використовуватися тільки в зонах із круглорічними позитивними температурами.

У пінних вогнегасниках застосовують або хімічну піну, отриману із водяних розчинів кислот і лугів, або повітряно-механічну піну, утворену із водяних розчинів піноутворювачів потоком робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу.

Вогнегасним засобом СО₂-вогнегасників, є скраплений діоксид вуглецю (вуглекислота).

У аерозольних вогнегасниках у якості вогнегасного засобу застосовують пароутворюючі галоїдовані вуглеводні (бромистий етил, хладон, суміш хладонів або суміш бромистого етилу з хладоном, склади СЖБ і ін.).

Вогнегасним засобом порошкових вогнегасників є порошки на основі двовуглекислої соди з добавками.

Вогнегасними засобами комбінованих вогнегасників є порошок і розчин піноутворювача. По об’єму корпуса вогнегасники умовно підрозділяють на ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л; промислові ручні з обсягом корпуса 5…10 л; стаціонарні і пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

По способу подачі вогнегасних засобів виділяють чотири групи вогнегасників:

- під тиском газів, що утворяться в результаті хімічної реакції компонентів заряду;

- під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;

- під тиском газів, попередньо закачаних у корпус вогнегасника;

- під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових пристроїв вогнегасники підрозділяють на чотири групи: із вентильним затвором; із запірно-пусковим пристроєм пістолетного типу; із пуском від піропатрону; із пуском від постійного джерела тиску.

Цією класифікацією не вичерпуються усі показники численної групи вогнегасників. Найбільше повно вони викладені в ГОСТ 4. 132-85 «Система показників якості продукції. Вогнегасники. Номенклатура показників». Названа вище класифікація входить у 1 групу «Показники призначення». Крім цієї групи стандартизовані показники: надійності (довговічність, безвідмовність, зберігаємість вогнегасної речовини); ергономіки (зручність застосування, відповідність силовим і психологічним можливостям людини); естетики (досконалість виробничого виконання, композиційна і функціональна цілісність); безпеки (наявність запобіжних пристроїв від перевищення тиску в корпусі, засобів контролю тиску, пристроїв для запобігання самовільного спрацьовування тощо). Стандартом регламентовані також показники технологічності, транспортабельності, стандартизації й уніфікації тощо.

Хімічно-пінні, повітряно-пінні та водяні вогнегасники

Рідинні (водяні) вогнегасники

Рідинні (водяні) вогнегасники (ВВ) застосовують головним чином при гасінні загорянь твердих матеріалів органічного походження: деревини, тканини, папери і ін. У якості вогнегасного засобу у них використовують воду в чистому виді: воду з добавками поверхнево-активних речовин (ПАР), що посилюють її вогнегасну здатність; водяні розчини мінеральних солей.

ПАР розчиняють у воді такої концентрації, %: змочувач ДБ-0,2; сульфонат-0,4; сульфанол НП-1…0,4; змочувач НБ - 0,75; піноутворювач ПО-ЗА - 1,5; піноутворювач ПО-1, ПО-1Д - 5.

У випускаюємих в даний час вогнегасників ВВ-5 і ВР-10 викид заряду проводиться під дією газу (вуглекислота, азот, повітря), який закачується безпосередньо в корпус або заключеного в робочий балончик.

Вогнегасники ВР, незважаючи на простоту конструкції й обслуговування, мають обмежене застосування, тому що (за винятком вогнегасників із розчином «легка вода») не придатні для гасіння нафтопродуктів, а також тому, що водяні розчини мінеральних солей дуже сильно кородують корпус і виводять його з ладу.