Вимоги до сучасного менеджера адміністратора.

У соціальних науках адміністрацією, чи бюрократією, називають будь-яку великомасштабну організацію професійних службовців, чий основний обов'язок полягає в тому, щоб здійснювати політику тих, хто приймає рішення. В ідеалі державна адміністрація - це раціональна система чи організована структура, призначена для кваліфікованого ефективного виконання суспільної політики. Вона має досить сувору ієрархію влади, за допомогою якої відповідальність за виконання державних рішень делегують зверху вниз.

Сьогодні більшість політологів вважають, що адміністративно-державне управління і державне адміністрування пов'язані з трьома сферами влади - законодавчою, виконавчою і судовою. Такий підхід пропонують Д. Вільсон, Д. Грінвуд, Р. Грегорі та ін. Найбільш послідовно цю точку зору виражають американські політологи Ф. Нігро та Л. Нігро. На їхню думку, державне адміністрування означає скоординовані групові дії в державних справах:

1) пов'язані з трьома сферами влади - законодавчою, виконавчою, судовою - і їх взаємодією;

2) такі, що мають важливе значення у формуванні державної політики і є частиною політичного процесу;

3) значно відрізняються від адміністрування в приватному секторі;

4) тісно пов'язані з численними приватними групами та індивідами, що працюють у різних компаніях і громадах».

В усіх перерахованих вище визначеннях мова йде про об'єктивну характеристику адміністративно-державного управління і державного адміністрування. Дійсно, адміністративна влада має об'єктивну природу: адміністрація насамперед підпорядкована закону і підзвітна представницьким органам. Видані адміністрацією акти управління розвивають, уточнюють, деталізують, застосовують у конкретній обстановці існуючі закони.

Однак владні повноваження реалізуються людьми. Їхнє виконання - процес вольовий, розумовий, емоційний, котрий може здійснюватися як правомірно, раціонально, так і волюнтаристськи, ірраціонально. Тому адміністративно-державне управління як суб'єктивна категорія може змінювати реальну дійсність у кращу і гіршу сторони. Це - величезна творча і руйнівна сила. Суб'єктивація влади відбувається з того моменту, коли людина зайняла керівну посаду. З її допомогою індивідуальна воля службовця трансформується в державну. Посаду можна порівняти з роллю, а службовця - з актором, що грає добре чи погано написану для нього автором роль.

Адміністративна посада, трансформуючи індивідуальну владну волю в державну, багаторазово підсилює першу у всіх її проявах, як позитивних, так і негативних. Вступ на посаду нерідко буває пов'язаний з одержанням різних матеріальних і нематеріальних благ, що не може не впливати на особисті якості керівників. Але у керівників може гіпертрофуватися смак до влади, і тоді відбувається зворотний процес: державна воля трансформується в особисту, державна влада привласнюється посадовою особою і використовується у власних інтересах. У підсумку керівник служить не суспільству, а самому собі, його особиста воля (що стала державною) направляє її нераціональним, неправомірним чи навіть злочинним шляхом.

Одна з форм присвоєння адміністративної влади - зловживання нею, коли керівник використовує довірені йому службові повноваження для протекціонізму, незаконного придбання різних соціальних благ і т. ін. Значно деформованіша форма присвоєння державної волі - де-монія адміністративної влади. Під цим розуміють керівника, який прагне вирішити великі державні завдання та одночасно переслідує власні егоїстичні цілі (бажання великої влади, слави, почестей і т. ін.). Найбільш небезпечний її прояв — прагнення до розширення сфер діяльності, безконтрольного володарювання.

Розвиток цивільного суспільства і законодавства, що забезпечує його потреби, поряд з поділом влади - необхідні умови перетворення адміністративної влади у виконавчу владу правової держави. Створення сильної законодавчої та судової влади дозволяє скоротити повноваження адміністрації, демократично ІЇ формувати, направляти і контролювати. Активізація роботи законодавчих органів, розвиток адміністративної юстиції, утворення господарських судів і ряд інших заходів - це важливі кроки в реалізації ідеї поділу влади. Діючим чинником демократизації управління є закон. Він додає формальну визначеність діяльності суб'єктів управління, упорядковує її, чітко встановлює їхні повноваження, створює перешкоду сваволі. За допомогою законів представницькі органи направляють діяльність виконавчо-розпорядницького апарату, передбачають відповідальність суб'єктів управління за протиправні службові дії, спонукають службовців правомірно використовувати свої повноваження і виконувати службові обов'язки.

Одним із чинників протидії демонізму адміністративної влади є високий рівень професійної та політичної культури державних службовців. Здатність посадових осіб прислухатися до громадської думки, поважати представників народу, відповідати перед ними за свої дії, постійно пам'ятати про межі своєї влади можлива в умовах міцних демократичних установок у державному управлінні і високого рівня правової культури суспільства. Дуже важливо, щоб такі категорії, як «підпорядкування закону», «відповідальність перед представницьким органом», «повага прав громадянина», стали правовими і політичними цінностями, соціально усвідомленими та сприйнятими кожною посадовою особою.

Саме тому у всіх демократичних країнах світу важливого значення надають професійній підготовці державних службовців. Динамічний процес соціальних змін наприкінці XX ст. потребує принципово нових якостей і навичок від професійних державних службовців і керівників. Вони повинні володіти сучасними методами і засобами реформування державних організацій, мати здібності управляти інноваційними процесами, переборювати соціальну та організаційну інертність бюрократичних структур. Це передбачає глибокі знання теорії політики, управління, конфліктології, політичного аналізу, теорії прийняття рішень, соціального прогнозування. Усі програми об'єднані однією метою - розвинути в кожному студенті здібності вченого, фахівця і лідера.

В Україні також підготовлено пакет документів для відкриття у вищих навчальних закладах нової спеціальності 8.000.007 «Адміністративний менеджмент». Міністерство освіти і науки України включило її в перелік спеціальностей вищої освіти і надало право вищим навчальним закладам України готувати фахівців цього профілю.

Перефразуючи А. Барбюса, можна сказати, що професійне політичне об'єднання допоможе державним адміністраторам «перекласти» ідеї та дії політиків з «державної» і «політичної» мови на мову «цивільну». Саме тому державне адміністрування визнане усім цивілізованим світом як особливо важлива для суспільства діяльність, що виникла на перетині політичної теорії і практики.

На відміну від моделі бюрократії за М. Вебером, сучасній моделі адміністративно-державної діяльності властиві дуже складні характеристики. Це обумовлено тим, що значний вплив на управлінський процес наприкінці XX ст. робить науково-технічна революція, і зокрема нові інформаційні технології. Такі технології використовують як оперативний засіб раціоналізації управлінської діяльності, без чого уявити сучасну систему адміністративно-державного управління вже неможливо.

Динамічно змінюється і стиль адміністративно-державного управління. Якщо чиновники на початку XX ст. уникали ризикованих дій, не любили змін, боялися помилок, оскільки вони були адміністративно карні, то наприкінці XX ст. стиль адміністративно-державного управління принципово змінився. Можна порівняти стиль «ідеального» бюрократа за М. Вебером зі стилем «ідеального» сучасного чиновника державного апарату в 90-ті роки.

Ідеальний бюрократ:

- уникає ризику;

- займається рутинною діяльністю, виконуючи тільки те, що задано;

- зосереджує увагу на самій діяльності;

- не любить змін;

— намагається не допускати помилок, бо вони адміністративно

карні;

— зосереджує увагу на обмеженнях;

— висуває на перший план безпеку;

— не має бажання переучуватися. Сучасний чиновник:

— йде на ризик у необхідних ситуаціях;

— постійно приймає інновації;

— концентрується на результатах діяльності;

— прагне до змін;

— ставиться до помилок із розумінням і вчиться на них;

— зосереджує увагу на можливостях, що з'являються;

— висуває на перший план необхідність досягнень;

— прагне постійно підвищувати кваліфікацію.

Сьогодні державні чиновники на високих політичних посадах змушені прислухатися до настроїв громадськості і зважати на думки в парламенті. Вони не діють тільки на підставі прецеденту чи зафіксованих правил. Експерти ООН з адміністративно-державної діяльності вважають, що до адміністративно-державного управління необхідний новий підхід. Принципового значення набуває більш широка участь громадськості у визначенні цілей розвитку, розробці планів і прийнятті рішень з державних програм і проектів, а також з їхнього здійснення. Для того щоб адміністративно-державна діяльність була успішною, вона має приводити до змін у загальних настроях, буднях і способі життя громадян.