Тактильний аналізатор організму людини

Основна роль у відчутті належить тактильним відчуттям – дотику і тиску.

Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається по тому мінімальному тиску предмета на шкірну поверхню, який починає викликати відчуття дотику.

Найбільш високо розвинута чутливість на дистальних частинах тіла (табл. 2.2). Поріг розрізнення, тобто диференційний поріг тактильного аналізатора в середньому дорівнює приблизно 0,07 від вихідної величини тиску.

Тактильний аналізатор має високу здатність до просторової локалізації. Часовий поріг тактильної чутливості менше за 0,1 с. Характерною рисою тактильного аналізатора людини є швидкий розвиток адаптації, тобто зникнення почуття дотику чи тиску. Час адаптації залежить від сили подразника і для різних ділянок тіла змінюється в межах від 2 до 20 с.

Шкіра – зовнішній покрив тіла людини, що являє собою орган з дуже складною будовою, який виконує ряд важливих життєвих функцій. Крім захисту організму від шкідливих зовнішніх впливів шкіра виконує рецепторну, секреторну, обмінну функцію, відіграє значну роль у процесі терморегуляції організму людини й ін.

У шкірі (рис. 2.3) розрізняють два шари: верхній – епітеліальний (епідермис) 1 – 5 і нижній (власне шкіра) – дерма 7, 8.

Таблиця 2.2

Чутливість тактильного аналізатора на різних частинах

організму людини

Цей нижній шар з'єднує верхній шар з живими тканинами організму. У шкірі мається велика кількість кровоносних і лімфатичних судин. Нервовий апарат шкіри складається з численних, пронизуючих дерму нервових волокон і особливих кінцевих утворень.

Однією із основних функцій шкіри є захисна. Так, розтягання, тиск, механічні удари демпфіруються пружним жировим прошарком і еластичністю шкіри. Верхній роговий шар охороняє більш глибокі шари шкіри від висихання і досить стійкий стосовно дії різних хімічних речовин. Пігмент меланін, який поглинає ультрафіолетові промені, охороняє шкіру від впливу сонячного випромінювання надмірної інтенсивності. Особливо велике значення мають стерилізаційні властивості шкіри і її стійкість до різних мікробів. Неушкоджений роговий шар є непроникним для інфекцій, а шкірне сало і піт створюють кисле середовище, яке несприятливе для багатьох мікробів.

Важливою захисною функцією шкіри є також її участь у терморегуляції – підтримці нормальної температури тіла. При високій температурі повітря зовнішнього середовища шкірні судини розширюються, і тепловіддача шкірного покриву підсилюється. При низькій температурі повітря судини звужуються, шкіра блідне, тепловіддача знижується. Віддача тепла через шкірний покрив здійснюється також шляхом випару поту.

Температура шкіри трохи нижче температури тіла і різна на окремих ділянках. Так, температура шкірного покриву на чолі, наприклад, складає – 34…35^оС, на обличчі – 20…25^оС, на животі – близько 34^оС, на стопах ніг – 25…27^оС.

Секреторна функція шкірного покриву здійснюється сальними і потовими залозами. Зі шкірним салом можуть виділятися деякі лікарські (йод, бром і ін.), а також токсичні речовини. Активність роботи потових залоз регулюється симпатичною нервовою системою і залежить від температури навколишнього середовища, фізичного і психічного стану людини.

Обмінна функція шкіри полягає в тім, що вона бере участь у регулюванні загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводного балансів.

Рецепторна функція шкіри полягає в сприйнятті ззовні і передачі в ЦНС ряду відчуттів. Розрізняють наступні види шкірної чутливості: — тактильну (дотик); — болючу; — температурну (відчуття тепла і холоду).

Відчуття болю виникає при порушенні нормального плину фізіологічних процесів в організмі, обумовленому впливом шкідливих для нього факторів. Суб'єктивно людина сприймає біль як тяжке, гнітюче відчуття. Об'єктивно біль супроводжується зміною вегетативних реакцій (розширення зіниць, підвищення кров'яного тиску, блідість шкірних покривів обличчя й ін.), характерною позою і рухами, спрямованими на зменшення болю. Біль виникає при роздратуванні чутливих нервових закінчень, закладених в органах і тканинах тіла людини. До них відносяться спеціальні рецепторні утворення, які представляють собою розгалуження закінчень нервів, зміна вихідних сигналів від яких передається в ЦНС по двох видах нервових волокон. Перші із них проводять болючі імпульси зі швидкістю 1...2 м/с, а інші – 10...45 м/с.

Характер болючих відчуттів залежить від особливостей органа у якому з’являється біль і сили руйнівного впливу. Наприклад, як звісно, біль при пораненні шкіри, відрізняється від головної. При травмі нервових стовбурів виникає пекуче болюче відчуття – каузалгія. Численні захворювання характеризуються болем, що вказує на наявність і локалізацію процесу – так називаний симптоматичний біль. По місцеві виникнення розрізняють два типи симптоматичного болю:

1. Вісцеральні болі, які з'являються при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів (серце, шлунок, печінка й ін.). Ці болі характеризуються великою інтенсивністю і широкою іррадіацією. (Іррадіація – це поширення відчуття болю за межі безпосередньо ураженого місця або органу). У цьому випадку можливе виникнення так званих «відбитих болів», коли при поразці внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла.

2.Соматичні болі виникають при патологічних процесах у шкірі, кістах, м'язах. Ці болі є локалізованими.