Якісний і кількісний аналіз рівня ризиків

Поряд із поняттям «небезпека» в цьому курсі використовують ще одне основоположне визначення — ризик. (див. тему №1)

Спеціалісти у галузі безпеки пропонують найзагальніше визначення: ризик — якісне оцінювання небезпеки.

Якісна оцінка — це відношення кількості тих або інших несприятливих наслідків (n) до їх імовірної кількості (N) за певний період часу:

R= n/N

,

де R— ризик несприятливих наслідків;

n— кількість несприятливих подій;

N— загальна кількість імовірних подій.

Індивідуальний та соціальний (груповий) ризики

Розрізняють ризик:

• індивідуальний;

• соціальний.

Індивідуальний ризик — частота виникнення уражуючих впливів певного виду, що виникають під час реалізації якихось небезпек у визначеній точці простору. Під час аналізу індивідуального ризику необхідно враховувати природу нещасного випадку, час знаходження у зоні ризику та місце проживання ризикуючого.

Розгляньмо приклад ризику (R) впливу на людину небезпечного фактора.

Приклад №1. Визначити ризик R загибелі людини на виробництві в Україні за рік, коли відомо, що щорічно гине n=2,5 тис. чоловік, а чисельність працюючих складає N=23 млн чоловік.

R =

Приклад №2. Щорічно в Україні внаслідок різних небезпек неприродною смертю помирає близько 75 тис. чоловік. Прийнявши чисельність населення країни близько 50,1 млн чол. (1999), визначмо ризик R загибелі людини, що проживає в країні, від небезпек:

R =

Приклад №3. Визначити ризик загибелі від проживання та роботи у Харкові при чисельності 2 млн чол., якщо щорічно гине з різних причин близько 5000 осіб.

R =

Важливо знати величину ризику під час вибору місця роботи, проживання, відпочинку. Відомо, що більшість туристів під час вибору відпочинку орієнтується якраз на ці показники. Бізнесмени, вибираючи країну для розширення свого бізнесу та направлення інвестицій,

орієнтуються у тому числі на показники безпеки життєдіяльності.

Знання індивідуального ризику не дає змоги дійти висновку про масштаб катастроф. Тому в нашому курсі вводиться поняття соціального (групового) ризику.

Соціальний ризик— частота виникнення подій щодо травм певної кількості людей, які підлягають уражуючим діям певного виду, під час реалізації будь-яких небезпек. Соціальний ризик характеризує масштаб катастрофічності небезпек.

Прийнятний рівень ризику

Схильність людей до ризикованої для свого життя поведінки пояснюється з еволюційної точки зору, тобто у боротьбі за своє існування людина як вид має дотримуватися деякого допустимого порогу ризикованої поведінки, в іншому випадку вона була б знищена ворожим для неї оточенням, або виродилася б у результаті пасивної поведінки.

Допустимий рівень ризику відображується у багатьох прислів’ях різних народів. Прислів’я «боягуз не ризикує» вказує на те, що у різних людей різний рівень ризику. У прислів’ї «вовків боятися — до лісу не ходити» достатньо коротко позначені два види ризику, поміж якими людині у повсякденному житті часто доводиться робити вибір.

Перший ризик — стати жертвою вовка, другий — жертвою голоду та холоду. Допустимим вважається перший ризик, а неприпустимим — другий.

Необхідність зниження ризику до деякого допустимого рівня є прямим наслідком неможливості забезпечення нульового рівня ризику.

Допустимий рівень ризику — це імовірність події, негативними наслідками якої на цьому етапі розвитку можна знехтувати. Допустимий рівень ризику формується індивідуальною та су-

спільною свідомістю і є функцією соціального, економічного та культурного рівня розвитку суспільства.

Розрізняють індивідуальний допустимий рівень ризику та соціальний допустимий рівень ризику.

Кожна окремо взята людина на виробництві та в побуті щоденно та щогодинно змушена оцінювати ризик для свого власного життя під час досягнення певної мети. При цьому однією метою нехтують як недопустимою внаслідок того, що її досягнення супроводжується

надто великим з точки зору людини ризиком власної загибелі, іншої ж мети досягають, оскільки ризик власної загибелі розглядається у цьому випадку як той, яким можна знехтувати.

Індивідуальний допустимий рівень ризику власної загибелі формується з дитинства та залежить від виховання, освіти, власної психіки, професії, статі, віку, місця проживання тощо.

Зрозуміло, що кожен має свої власні поняття про рівень допустимого ризику, які протягом життя змінюються. У явному вигляді це можна спостерігати на пішоходному переході через автомобільну дорогу з інтенсивним рухом, де пішоходи зупиняються на різній відстані від потоку машин, у різні моменти часу та з різною швидкістю починають переходити вулицю.

Ризик загибелі людей від нещасних випадків, аварій, катастроф, стихійних лих, а також ризик померти від хвороби, що є визначеним нині, називається ризиком, який можна спостерігати.

Вважається, що якщо суспільство (держава) не вживає ніяких заходів щодо зниження рівня ризику, який можна спостерігати, то такий ризик є соціально допустимим.

Критерієм допустимості можуть служити асигнування (заходи), що виділяються на охорону здоров’я та забезпечення безпеки людей у широкому розумінні (охорона праці, аварійно-рятувальна служба і т. п.).

Якщо чисельність населення країни зростає та асигнування на вказані цілі також підвищуються пропорційно чисельності населеня, то рівень ризику смерті людей у цій країні вважається соціально допустимим. Соціально неприпустимий рівень ризику смерті людей

спостерігається тоді, коли держава нарощує асигнування на забезпечення безпеки людей більш швидкими темпами, аніж збільшується чисельність населення.

Управління ризиком

Як відомо, причиною виникнення ризиків є невизначеність, яка існує у кожному виді діяльності. У зв’язку з цим можна стверджувати, що ризики можуть бути відомими, тобто такими, які названі, оцінені і для яких можливе планування дій із метою протистояння

можливій реалізації цих ризиків. Однак у практиці мають місце і ризики «невідомі», тобто такі, які не ідентифіковані й умови виникнення яких достатньо не досліджені.

Невизначені ризики передбачити складно. Це так звані неявні небезпеки чи ризики.

Однак більшу частину ризиків, у тому числі і тих, реалізація яких призводить до нещасних випадків, можна передбачити і вчасно локалізувати.

Очевидно, що успіх роботи щодо зниження рівня ризиків чи їх мінімізації прямо залежить від продуктивності дій з управління цим специфічним видом діяльності.

Забезпечення безпеки людини в процесі праці також пов’язана з інституцією ризиків. Це ризики нещасних випадків і професійних захворювань. Структура цих ризиків має свою особливість, що може внести деякі зміни в класичну схему дій управління ризиками.

Ця особливість полягає у тому, що в структурі ризику нещасного випадку шкода від реалізації небезпеки не може бути виражена у якійсь грошовій формі. Мається на увазі шкода, нанесена здоров’ю людини. Тому збитки від нещасних випадків, на відміну, наприклад,

від ризиків економічного характеру (проектних, інвестиційних, кредитних тощо), не може служити домінантою під час оцінки ризиків.

Разом із тим випливає, що матеріальна шкода (збиток) є головним об’єктом під час якісного аналізу (оцінки) економічних ризиків. Але стосовно нещасних випадків, професійних захворювань це може бути так, оскільки якісний аналіз будь-яких подій, у тому числі і ризиків,

можна проводити і керуватися його результатами як основою лише тоді, коли необхідно зробити вибір між подіями, не схожими одна на одну.

Необхідно зазначити, що оцінку ризику тих або інших подій можна робити тільки за наявності достатньої кількості статистичних даних. У противному випадку дані не будуть точними, оскільки тут ідеться про так звані «рідкісні явища», до яких класичний підхід

імовірності не є застосовним. Так, наприклад, до Чорнобильської аварії ризик загибелі в результаті аварії на атомній електростанції оцінювався в 2×10^-10 на рік.

Планування управління ризиками

Планування управління ризиками має на меті виробити план управління ризиками нещасних випадків для умов конкретного підприємства (виробництва). Він має відображати роздроблені керівництвом виробничої структури, підходи до реалізації ідеї ідентифікації ризиків, способу проведення кількісної оцінки ризиків, вибору заходів організаційно-технічного плану з реагування на ризики з метою їх мінімізації.

Ідентифікація ризиків

Ідентифікація ризиків нещасних випадків — етап керування чи процедура, що полягає в систематичному виявленні загрозливих для здоров’я людини потенційних небезпек (ризиків) виробничого середовища чи умов їх виникнення, властивих певному виду діяльності, а також визначенню характеристик цих ризиків.

Ідентифікація ризиків не буде ефективною, якщо проводити її час від часу, а не регулярно, відповідно до плану управління ризиками, протягом усього часу його реалізації. Важливо зазначити, що до розгляду слід враховувати всі, навіть на перший погляд незначні види

потенційних загроз здоров’ю і життю людини. Це має забезпечити повноту бази для ідентифікації ризиків.