Поведінка монополії (монопольне ціноутворення, цінова дискримінація)

Згідно визначення монополії фірма-монополіст має ринкову владу, тобто вона є ціноутворювачем і може здійснювати власну цінову політику.

Формула, яка показує можливість максимізації прибутку монополістом лише на ділянці еластичного попиту, демонструє також принцип ціноутворення за монополії “вартість+”:

.

Оскільки в умовою рівноваги монополіста є MR = MC, то попередня формула трансформується в наступну

.

Вона показує, що ринкова ціна монополіста – це граничні витрати плюс надбавка, яка залежить від еластичності попиту. На рис. 10.7. очевидною є різниця між величиною цієї надбавки для попиту різної еластичності.

Рис.10.7 Монопольне ціноутворення для товарів з різною еластичністю попиту: а) меншою, б) більшою

Монополіст є раціональним суб’єктом ринкових відносин і тому прагне використати ринкову владу, як інструмент покращення власного добробуту. Один із способів збільшення прибутку монополії є цінова дискримінація.

Цінова дискримінація – принцип ціноутворення, згідно якого той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Для здійснення цінової дискримінації потрібно забезпечити дотримання двох умов: по-перше, щоб покупці не могли перепродувати куплену продукцію; по-друге, щоб продавець був спроможний розділяти покупців на групи (сегментувати ринок) або створювати умови для самовідбору споживачів в такі групи.

Розрізняють три види цінової дискримінації:

1) дискримінація першого ступеня;

2) дискримінація другого ступеня;

3) дискримінація третього ступеня.

Дискримінація першого ступеня

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація здійснюється монополістом шляхом встановлення кожному споживачеві ціни на рівні його готовності платити за це благо. Іншими словами, відбувається продаж кожної одиниці блага за її ціною попиту. Графічна ілюстрація такого виду цінової дискримінації показана на рис. 10.8.

Рис.10.8. Цінова дискримінація 1-го ступеня

Монополіст продає першу одиницю блага за максимальною ціною Р₁, другу одиницю за Р₂ і т.д. Здавалося б останньою одиницею, яку б він запропонував би на ринку , є одиниця Q_М, яка відповідає обсягу, максимізуючому прибуток монополіста без застосування дискримінації. Проте за дискримінації фірмі-монополісту вигідно збільшити виробництво і продаж продукції понад обсяг Q_М до тих пір, поки ціна кожної наступної одиниці є більшою граничних витрат. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює ціні Р_К – ціні конкурентної рівноваги. Таким чином, продавши обсяг Q_К, монополіст отримує прибуток, що чисельно дорівнює площі трикутника ВР_КЕ_К. У випадку не застосування дискримінації виробник отримав би лише прибуток, який відповідає площі прямокутника Р_МЕ_М АР_К. Отже дискримінація забезпечила збільшення прибутку монополіста за рахунок перерозподілу надлишку споживача ВР_МЕ_М на користь монополіста та отримання додаткового надлишку виробника Е_МАЕ_К. Негативним наслідком цінової дискримінації першого ступеня є зменшення надлишку споживачів до нуля. До позитивних рис абсолютної дискримінації є збільшення ринкового обсягу з Q_M до Q_K, тобто збереження на ринку споживачів з низькою купівельною спроможністю.

Явище цінової дискримінації 1 ступеня на практиці зустрічається рідко і є скоріше теоретичною моделлю. Найбільш вдалим прикладом такої дискримінації могло бути призначення лікарем, який практикує в невеликому містечку і знає доходи своїх пацієнтів, різних цін за прийом і лікування в залежності від їх здатності платити.