Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та типи інформаційних електронних ресурсів




На сучасному етапі побудови інформаційного суспільства серед тенденцій розвитку бібліотечної галузі виокремлюються ті, які пов'язані із активним використанням електронного середовища та формуванням систем електронних інформаційних ресурсів. Характерною ознакою сьогодення є збільшення виробництва інформації в електронному вигляді. Цьому сприяє розвиток інформаційних технологій, що базуються на засобах комп'ютерної техніки та телекомунікаційного зв'язку.

Значна частина інформації, яка виробляється та існує в електронному вигляді, потрапляє до бібліотек. У потоці надходжень до книгозбірень збільшується відсоток інформаційних продуктів. Створюються бази даних з різноманітною за тематикою та видовим складом інформацією світового репертуару, мультимедійні продукти багатовидового змісту, програмні продукти з традиційними виданнями надходять програмні та мультимедійні додатки на CD.

Отже, вагомою складовою документно-інформаційного ресурсу сучасної бібліотеки стають електронні інформаційні ресурси, відомості про які мають бути включені до бібліотечних інформаційно-пошукових систем. Щоб визначити поняття “електронних ресурс” вважаю доречним звернутися до історії його виникнення.

Еволюція термінології щодо електронних інформаційних ресурсів (від "комп'ютерного файлу" до "електронного ресурсу") та самої суті цих понять пов'язана з історією розвитку інформаційних технологій, бібліографічних форматів і розробкою нормативних та регламентуючих документів (стандартів, законодавчих актів тощо).

Щоб зрозуміти еволюцію застосування термінів, які визначають об'єкт каталогізації, слід звернутися до історії розвитку міжнародного стандарту бібліографічного опису ISBD(ER) [49], яка розпочалася з публікації 1977 р. першого видання ISBD(NBM) — ІСБД для некнижкових матеріалів.

Однак, під час загального перегляду ряду ISBD у 1981 р. було вирішено розробити спеціальний стандарт для комп'ютерних файлів ISBD(CF). Об'єктом першої редакції стандарту були бази даних та програмні продукти. Вона була опублікована у 1990 р. той факт, що електронні ресурси є продуктом технічного прогресу та технологій, які динамічно розвиваються та генерують зміни у дуже швидкому темпі, спричинив необхідність адаптації ISBD(CF) до вимог сучасних інформаційних технологій. Серед останніх досягнень у цій сфері слід відзначити такі, як появу інтерактивного мультимедіа, розвиток оптичної технології, доступ до віддалених електронних ресурсів через Internet, архівування електронних ресурсів. Постійна комісія Каталогізаційної секції IFLA (International Federation of Library Associations and Institutions) у 1994 р. спільно з Секцією інформаційних технологій (Section on Information Technology) прийняла рішення про створення робочої групи з перегляду стандарту. У 1995 р. проект другого видання стандарту було розповсюджено для рецензування серед читачів, бібліотечних асоціацій та національних бібліотек, яке визнало термін "електронні ресурси" таким, що більше відповідає сучасним умовам, ніж термін, який використовувався раніше — "комп'ютерний файл".



У передмові до ISBD(ER), який було опубліковано в 1997 р., електронні ресурси визначаються як такі, що складаються з матеріалів, для використання яких необхідно застосування комп'ютера, у тому числі пристроїв для зчитування (наприклад, CD-ROM), та периферійних пристроїв; можуть використовуватися як в інтерактивному, так і локальному доступі та включають два типи ресурсів: дані (інформація у вигдяді цифр, літер, графіки, образів і звуків, або їх комбінації) та програми (команди або підпрограми - routines) для виконання певних завдань, включаючи обробку даних); до того ж вони можуть бути комбінованими, тобто включати електронні дані та програми (наприклад онлайнові сервіси, інтерактивні мультимедіа). Слід підкреслити, що до цього визначення не включаються електронні ресурси, для використання яких не потрібен комп'ютер, наприклад, компакт-диски з аудіо та відео інформацією.

Щодо бібліографічного формату UNIMARC, то поля для опису комп'ютерних файлів знайшли своє відбиття у 2-му виданні, опублікованому у 1994 році, та мали тимчасовий характер. Ці поля було погоджено з ISBD(CF). Чергова версія 2-го видання UNIMARC, яку було опубліковано в березні 1998 р., містить повторне визначення тимчасових полів, що забезпечує узгодженість із стандартом ISBD(ER) 1997 р. видання в термінології і описі полів для електронних ресурсів. Таким чином, визначення терміна "електронні ресурси", подане у шостому керівництві з використання UNIMARC для створення бібліографічних записів на електронні ресурси, цілком збігається з визначенням, яке міститься у ISBD(ER). Аналогічним є визначення електронних ресурсів в методичних рекомендаціях "Бібліографічний опис електронних ресурсів", підготовлених у 1998 р. Російською державною бібліотекою (РДБ) (остання редакція 2001 р.[13]).

Наступним кроком у досягненні узгодженості терміна "електронні ресурси" стала робота з перегляду AACR2 (Anglo-American Cataloging Rules), що було одним з завдань, визначених у 1999 р. Об'єднаним Керівним Комітетом з перегляду AACR (Joint Steering Committee for the Revision of AACR), у рамках робіт з гармонізації AACR2 та ISBD(ER). Ця робота була виконана Спеціальною групою Каталогізаційного комітету Американської Бібліотечної Асоціації (American Library Association's Cataloging Committee: Description & Access). У результаті було суттєво переглянуто 9 главу, назву якої „Комп'ютерні файли" було змінено на „Електроні ресурси". Правила каталогізації стали прийнятнішими до опису сучасних електронних ресурсів, зокрема, Internet-ресурсів. До того ж було внесено декілька змін до глосарію AACR2.

Таким чином, на сьогодні у нормативній документації щодо бібліографічного опису вживається термін "електронний ресурс", у спеціальній літературі – це "електронний документ", "електронне видання" або "електронна публікація". Отже, розглянемо їх визначення.

Електронна форма представлення інформації – це спосіб фіксації інформації, який дозволяє її збереження, обробку, розповсюдження та представлення користувачеві за допомогою засобів обчислювальної техніки [16, с.3]. Усі застосування визначення "електронні" ("е-") можна узагальнити за такими ознаками, як подання інформації в цифровому вигляді (текст, звук, зображення статичне або те, що рухається у цифрових форматах), необхідність програмних та апаратних засобів для її сприйняття людиною (тобто, комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення), необхідність телекомунікаційних засобів для отримання або розповсюдження інформації [16, с. 4].

Під "документом" згідно з ДСТУ 2732-94. „Діловодство і архівна справа. Терміни та визначення" розуміється засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної реальності та розумової діяльності людини [7, c 4]. Стандарт „Архітектура службових документів (ODA) та обмінний формат" визначає: "Документ (document) як структуровану одиницю, призначену для сприйняття людиною інформації, яка може бути одиницею обміну між користувачами і/або системами" [10, c.45]. Закон України "Про інформацію" у статті 27 трактує документ, як "передбачену законом матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- фотоплівці або на іншому носії" [5, c. 3].

Електронні документи фіксуються на відносно нових фізичних носіях. Основними засобами збереження та розповсюдження інформації у цифровій формі сьогодні є: по-перше USB-флеш-накоплювачі, по друге компакт-диски – цифрові аудіодиски (CD-A), диски для зчитування (CD-ROM), запису (CD-R), перезапису (CD-RW та магнітооптичні), багатофункціональні цифрові диски (DVD) тощо [38, c. 292]; по-третє, засоби віддаленого доступу, такі як комп'ютерні мережі з відповідним програмно-технічним обладнанням для збереження електронної інформації та засобами візуального відображення (браузери, редактори, спеціалізовані програми для перегляду та друкування) (у міжнародних стандартах, наприклад UNIMARC, визначаються як інтерактивні системи або системи оперативного доступу [51]).

ГОСТ 7.83-2001 визначає електронний документ як документ на машиночитаному носії, для використання якого необхідні засоби обчислювальної техніки [17, c. 6]. Поряд з цим Закон України "Про електронні документи та електронній документообіг" надає таке визначення: "електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа…" Далі уточнюється: "Електронний документ може бути створений, переданий, збережений, перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення інформації, яку він містить, електронними засобами (комп'ютерне обладнання і програмне забезпечення) або на папері (у спосіб переведення її у друковану форму за допомогою комп'ютерного обладнання) у формі, придатній для приймання його змісту людиною" [4, c. 3]. Отже, у процесі каталогізування електронний документ розглядається у комплексі з носієм, на якому він зафіксований, або системою доступу.

Традиційним об'єктом обробки та збереження у бібліотеках є видання. Видання – це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання і містить інформацію, призначену для поширення, самостійно оформлений відповідно до вимог стандартів та інших нормативних документів і має вихідні відомості [14, c. 270]. Електронне видання є електронним записом інформації (твору) на певному фізичному носії, розраховане на використання за допомогою засобів обчислювальної техніки.

Перше офіційне визначення електронного видання було подано в міжнародному стандарті ISO 9707:1991 „Information and documentation — Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic publications", де електронне видання (electronic publication) розуміється як документ, який публікується у машиночитаній формі та доступний для публіки, включає файли даних та програмне забезпечення (прикладні програми); може бути записаним на папері, магнітному, оптичному та інших медіа, призначених для обробки комп'ютером або периферійними пристроями [50].

Дослідниками у галузі інформаційної діяльності електронне видання трактується, як самостійний (тобто може використовуватися незалежно від його виробника, зокрема, й через телекомунікаційні мережі), закінчений (тобто не змінюється з плином часу та на всіх копіях) продукт, який містить інформацію, представлену в електронній формі, і призначений для довготривалого зберігання, всі копії якого відповідають оригіналу [17, c. 4].

Відповідно до ГОСТ 7.83-2001 електронне видання – це електронний документ (група електронних документів), які пройшли редакційно-видавниче опрацювання, призначені для розповсюдження у незмінному вигляді, які мають вихідні відомості [17 c. 3]. Це визначення вміщує такі типи електронних видань: текстове (символьне), зображувальне, звукове, програмний продукт та мультимедіа або їх комбінації, тобто відповідає визначенням електронних ресурсів, наданим в ISBD(ER), UNIMARC, AACR2.

Електронний документ може бути виданням, або частиною видання (наприклад, стаття з періодичного видання), також інтернет-публікацією (тобто призначеним для мережевого або комбінованого розповсюджування). У загальному випадку під "публікацією" слід розуміти опублікований твір. Згідно з Законом України "Про авторське право і суміжні права" під опублікуванням розуміється "випуск твору в обіг" для задоволення "розумних потреб публіки", також надання доступу до твору через електронні системи інформації [2, c. 7]. За нормативними документами, матеріали, що містяться в електронних ресурсах, включаючи віддалені електронні ресурси, вважаються опублікованими, навіть за відсутність повних вихідних даних [12; 14; 15; 47].

Редакційно-видавнича обробка та наявність вихідних даних – це відмінна ознака електронного видання, яка відрізняє цю категорію електронних ресурсів від будь-яких інших, зокрема більшості Internet-публікацій. В цьому трактуванні термін "електронне видання" синонімічний терміну "електронний продукт". До електронних продуктів належать: програмні продукти, бази даних, електронні інформаційні видання (е-видання), мультимедійні продукти [19, c. 287]. Електронні продукти мають певний тираж, тобто усі копії продукту вважаються оригіналами, або онлайновий доступ до них регламентований певним чином, що забезпечує реалізацію їх комерційної функції. Крім того, ГОСТ 7.83-2001 "Электронные издания: Основные виды и выходные сведения" регламентує для електронного документа наявність вихідних даних, а Закон України "Про електронні документи та електронній документообіг" визначає необхідні атрибути електронного документа для визначення його правового статусу [17; 4].

Для повного термінологічного представлення електронних ресурсів, як нового виду об'єктів бібліотечного опрацювання (зокрема, каталогізації), звернемося до поняття "інформаційний ресурс".

Інформаційній ресурс – це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо) [4, c. 3] або сукупність інформаційних продуктів певного призначення, які необхідні для забезпечення інформаційних потреб споживачів у визначеній сфері діяльності [12,c.5].

Оскільки у міжнародній нормативній документації щодо каталогізації застосовується термін "електронні ресурси", надалі будемо вживати саме цей термін.

Згідно з ГОСТ 7.82-2001 електронні ресурси – це інформаційні ресурси, які керуються комп'ютером, у тому числі ті, які потребують використання периферійного пристрою, підключеного до комп'ютера. Електронними ресурсами є електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів, зображень, включаючи графічну інформацію, відеоінформацію тощо, або їх комбінації), електронні програми або об'єднання цих видів в одному ресурсі [16, c. 5].

Згідно з викладеним вище, термін "електронні ресурси" вміщує такі аспекти поняття, як цифрова форма фіксації інформації, комп'ютерні засоби та програмне забезпечення для відтворення та керування, електронне середовище для розповсюдження (комп'ютерні мережі та засоби телекомунікаційного зв'язку).

В процесі каталогізації поряд з описом інформаційного вмісту відповідного опрацювання потребують також: фізичний носій ресурсу, засоби доступу та відображення, умови використання ресурсу, які пов'язані з його правовим статусом та вимогами щодо захисту авторського права.

Дедалі ширше використання електронних документів вимагає розробки практичної системи їх класифікації, що є необхідним для виділення груп електронних ресурсів за суттєвими типовими ознаками та визначення технологічних процедур бібліотечного опрацювання різних видів електронних ресурсів [23, c.209]. До питань типології слід додати питання визначення статусу документа та розробки методик опису електронного ресурсу як оригіналу, а також як відтворення будь-яких об'єктів.

Під впливом інформаційних технологій постійно з'являються нові види електронних ресурсів (програмне забезпечення, бази даних, мультимедійні продукти тощо), розширюються межи традиційної системи видань, формуються різні типи електронних документів (мережеві версії друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до традиційної преси, колекції посилань, огляди, дайджести, альманахи тощо) [30; 31]. Надамо перелік деяких видів електронних ресурсів, сформований за матеріалами наукових публікацій [19; 22; 23]:

• електронні текстові аналоги друкованих видань, таких як книги, журнали тощо (при цьому передбачається, що текстова інформація, котра міститься в них, подана у формі, яка допускає посимвольну обробку);

• електронні образи друкованих видань, коли елементи останніх (наприклад, сторінки) подаються як цілісні графічні образи, до цього ж виду електронної інформації належать образи рукописних матеріалів – факсиміле;

• бази даних, які відповідають вимогам до електронної інформації, наприклад, бібліографічні, адресні, статистичні, лінгвістичні, до цього ж виду належать і повнотекстові бази даних, якщо вони не відтворюють повною мірою друковані видання;

• нові форми публікацій, що не мають друкованих аналогів, такі як електронні оголошення, матеріали електронних конференцій та інші електронні повідомлення, доступні користувачам через телекомунікаційні мережі;

• електронні публікації аудіо- та відеоінформації;

• мультимедійні продукти;

• програмні продукти;

• комбіновані програмно-інформаційні продукти, наприклад, геоінформаційні системи;

• електронні ігри.

Особливий інтерес викликають динамічні електронні документи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання (наприклад, відповіді на запити до баз даних) та електронні ресурси, які оперують з даними, що надходять у реальному часі (наприклад, від віддалених датчиків), або такі електронні документи, як законодавчі акти або стандарти, інформаційний вміст яких може змінюватися при офіційному редагуванні. Своєрідність інтерактивних мультимедіа – постійне оновлення, при якому вміст електронного ресурсу може бути цілком оновленим [24, c.16].

Отже, електронні ресурси різноманітні та знаходяться у постійному розвитку. Тому, переліки термінів, які позначають види електронних ресурсів завжди будуть приблизними, не закінченими. На сьогодні не існує термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів, термінологія наводиться в ISBD(ER) [49] та у міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001 [16], ГОСТ 7.83-2001 [17], ряд термінів наводиться в форматі бібліографічного опису UNIMARC [51]. Деякі терміни також подані у низці довідників та словників з інформаційних і комп'ютерних технологій, також у наукових публікаціях з відповідної тематики [24; 25; 20; 29]. Але це не остаточний матеріал, необхідне продовження досліджень еволюції електронних ресурсів, узагальнення інформації про їх специфічні ознаки для розвитку їх типології.

Бібліографічний опис електронних ресурсів вимагає наведення специфічних відомостей щодо загального визначення матеріалу, визначення виду ресурсу та специфічного позначення матеріалу [15; 24; 25; 26; 46; 48]. Це спонукає звернути увагу на наступні аспекти типології електронних ресурсів:

• типи ресурсів (за типом вмісту або типом даних),

• типи носіїв або характер доступу,

• види ресурсів (відповідають типології видань).

Тип ресурсу визначається типом вмісту, тобто типом інформації, яка призначена для сприйняття людиною [8, c. 7], також типом даних, що характеризується їх певними властивостями та операціями, які виконуються над ними [9, c.6], або типами знакової природи інформації (певна форма знаків, якими фіксується та передається інформація у ресурсі) [24, c.17].

Основні типи вмісту [14; 48]:

• електронні дані – інформація у вигляді текстів, числових даних, зображень (статичних або динамічних), звуків;

• електронні програми (програмне забезпечення) – набір операторів або підпрограм, які забезпечують виконання певних завдань, включаючи обробку даних;

• комбінація цих видів в одному ресурсі (у тому числі мультимедіа, відеоігри).

До типів даних відносяться [9; 23; 37]:

• числові дані – інформація, подана головним чином числами у вигляді цифр (статистичні дані, електронні таблиці тощо), над якими можна здійснювати математичні операції;

• текстові (символьні) дані – інформація надається головним чином у вигляді текстової інформації (абеткові та числові символи), тобто у формі, яка припускає посимвольну обробку;

• зображення – інформація, яка надається у формі, яка припускає перегляд але не допускає посимвольної оброки, включає графічну інформацію (нерухомі зображення, такі як рисунки, фотографії, креслення тощо), відеоданні (рухомі зображення, такі як кино- та відеоматеріали, анімація тощо);

• звукові дані – цифрове відтворення звукової інформації.

Електронні програми поділяються на системні, прикладні, та сервісні; комбіновані ресурси в свою чергу поділяються на інтерактивні мультимедіа (системи, що дозволяють одночасне використання різноманітних засобів відображення та передачі інформації) та онлайнові служби (системно-орієнтована діяльність, яка підтримує доступ до інформації та її використання в Internet) [9, c.15].

Кожна з наведених категорій ресурсів має декілька рівнів поділу, що забезпечує гнучкий підхід до методики каталогізації різних типів ресурсів.

За типом носіїв або режимом доступу електронні ресурси поділяються на ресурси [34, c.7] локального доступу – інформація, зафіксована на окремому фізичному носії, якій має бути поміщеним користувачем до комп'ютерного пристрою для зчитування; та ресурси віддаленого доступу – інформація розміщена на вінчестері або інших пристроях для запам'ятовування, або надана в інформаційних мережах (зокрема, ресурси, що розміщені на Internet-серверах).

Міждержавний стандарт "Электронные издания: Основные виды и выходные сведения" [17, c.10] за технологією розповсюдження визначає наступні види електронних документів:

• локальні електронні видання – призначені для локального використання, видаються у вигляді певної кількості ідентичних екземплярів (тиражу) на носіях, що переносяться (окремих фізичних носіях);

• мережеві електронні документи, які доступні потенційно необмеженій кількості користувачів через телекомунікаційні мережі;

• електронні ресурси (документи або видання) комбінованого розповсюдження, які можуть використовуватися як локально, так і через мережі.

Отже, електронні ресурси можуть опрацьовуватися двома шляхами залежно від характеру доступу (локальний або віддалений) [37, c.8]. Для локальних ресурсів мають бути наведені дані щодо фізичного носія (диска, касети, картриджа). Віддалений доступ передбачає, що об'єкт опису міститься на жорсткому диску, або іншому пристрої, в комп'ютерній мережі. В цьому випадку потребується опис систем доступу (відомості про операційні системи, протоколи зв'язку, програмне забезпечення, сервери тощо).

Додамо, що за характером взаємодії з користувачем відрізняють детерміновані електронні ресурси, параметри, зміст і спосіб взаємодії з якими визначені виробником і не можуть змінюватися користувачем; недетерміновані (інтерактивні) ресурси, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким прямо або побічно встановлює користувач відповідно до його мети, інтересів, рівня підготовки тощо на основі інформації та алгоритмів, визначених виробником [17, c.11].

Види ресурсів (типи або види видань) – це групи ресурсів, які мають спільні характеристики інформації, що в них міститься [7, c.10], зокрема, такі ознаки, як цільове призначення, структура багаточастинних документів, періодичність тощо. За цими ознаками типологія електронних документів практично відповідає типологічної структурі традиційних документів [15; 35].

Отже, ГОСТ 7.83-2001 [17, c.13] визначає наступні види електронних видань:

• за цільовим призначенням – офіційне, наукове, науково-популярне, виробничо-практичне (зокрема нормативне), навчальне, масово-політичне, довідкове, видання для дозвілля, рекламне, художнє;

• за періодичністю – неперіодичне (виходить одноразово), серіальне (виходить за невстановленою тривалістю), періодичне (виходить через певні інтервали часу), видання, що продовжується (у міру накопичення матеріалу); також електронне видання, що оновлюється (кожний наступний випуск містить актуальну інформацію попереднього випуску, але повністью замінює вміст);

• за структурою – однотомне, багатотомне, електронна серія (вміщує сукупність однотипних томів).

Наведена видова ієрархія відповідає визначенню видів електронних ресурсів у ISBD(ER) [49, c.50], де надається визначення монографії, серії, підсерії та багаточастинного електронного ресурсу.

Електронний ресурс може бути самостійним (документом, виданням, продуктом) або складовою іншого електронного ресурсу, також додатком до паперових видань тощо. Тому у процесі каталогізації необхідним є визначення його статусу (от лат. Status – положення, стан), тобто положення у системі ресурсів, яке визначається певними ознаками і встановлює співвідношення з іншими ресурсами.

Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" за правовим статусом відрізняє електронні документи-оригінали і електронні документи-копії друкованих документів [4, c. 5]. Оригіналом вважається самостійний електронний ресурс — тобто кожний екземпляр самостійного електронного видання на окремих фізичних носіях, також самостійний мережевий (або віддалений) ресурс (наприклад, онлайновий ресурс, Інтернет-публікація тощо). У Законі наводиться поняття паперової копії електронного документу, якою є візуальне представлення на папері, перевірене на відповідність структурі та вмісту його візуального представлення електронними засобами [4, c. 6]. Аналогічно може бути визначена електронна копія паперового документу. В UNIMARС об'єкти каталогізації означеного статусу позначаються як "відтворення" [51].

За наявністю друкованого еквіваленту відрізняють самостійне електронне видання, тобто те, яке не має друкованого аналогу, та електронний аналог друкованого документу, який в основному відтворює відповідний друкований документ (зберігаючи розташування тексту на сторінці, ілюстрації, посилання, примітки тощо). У видавничій справі — текстовий або графічний твір, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання і підготовлений для виготовлення друкарської форми. Оригінали класифікуються на такі типи:

- Образотворчі оригінали;

- Текстові оригінали;

- Авторський оригінал;

- Видавничий оригінал (на окремому носії) у відповідному форматі з метою надання у мережевому доступі або на окремому носії [14].

Отже за статусом електронні ресурси можна поділити на:

– оригінали;

­­­– електронні версії традиційних видань;

– електронні аналоги традиційних видань;

– електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, трьохвимірних об'єктів тощо.

У Таблиці 1 наведено основні типологічні ознаки електронних документів за типами ресурсів, видами носіїв, видами ресурсів та режимами використання. Для зрівняння наведені відповідні ознаки друкованих документів та їх співвіднесення з електронними ресурсами за правовим статусом.

Таблиця 1. Типологічні ознаки електронних документів
(у порівнянні з документами на паперових та мікроносіях)

Типологічні ознаки Електронні ресурси Друковані документи ( традиційні ресурси )
Типи е-ресурсів
Віддалені Локальні
Характер доступу мережеве використання локальне використання локальне використання
Види носіїв мережеві (сховища, сервери) окремі фізичні носії паперові мікроносії
Специфіка матеріалу носія жорсткий диск (вінчестер) компакт-диски, магнітні стрічки тощо папір плівкові матеріали
Характер взаємодії з користувачем детерміновані, недетерміновані (інтерактивні) детерміновані
Тип вмісту (інформації) текст, зображення, звук, програмний продукт, мультимедіа (цифрові технології) текст (включаючи опис ресурсу тощо), зображення текст, зображення
Вид ресурсу (цільове призначення, структура, періодичність) за документальною типологією (офіційне, наукове, нормативне, довідкове тощо; монотомні, багатотомні, серіальні, ті, що продовжуються, періодичні тощо)
Динаміка інформаційного вмісту статичні; також ті, що оновлюються за змістом вміст та зміст кожного документу зберігається

Таблиця 1 (продовження)

Наявність ідентичних екземплярів унікальні (можливе "дзеркальне" надання) мають тираж можуть мати тираж
Правовий статус, наявність еквіваленту оригінал копія (відтворення), додаток копія (відтворення)
аналог, версія, копія (відтворення) оригінал
Додаток

 

Отже, поняття електронні ресурси різноманітні та знаходяться у постійному розвитку. Тому, переліки термінів, які позначають види електронних ресурсів завжди будуть приблизними, не закінченими. На сьогодні не існує термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів, термінологія наводиться в ISBD(ER) та у міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001, ГОСТ 7.83-2001, ряд термінів наводиться в форматі бібліографічного опису UNIMARC. Деякі терміни також подані у низці довідників та словників з інформаційних і комп'ютерних технологій, також у наукових публікаціях з відповідної тематики. Але це не остаточний матеріал, необхідне продовження досліджень еволюції електронних ресурсів, узагальнення інформації про їх специфічні ознаки для розвитку їх типології.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22; просмотров: 603

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...