Ф1.Предмет, методи та завдання географії населення.
Географія населення – це наука про теоретичні закономірності формування і функціонування людських спільнот.
Предмет – геопросторова організація населення.
Об’єкт – населення.
Географія населення використовує практично усі загальнонаукові методи: історичний, індукційний та дедукції, балансовий, порівняльний.
Конкретно-наукові методи географії населення:
- картографічний метод
- математичні методи (використовується для кількісного описання й аналізу окремих аспектів життєдіяльності населення.
- методи класифікації, типізації та періодизації
- соціологічний метод(спостереження, інтерв’ю, анкетування, тестування).
Завдання географії населення:
- аналіз територіальних особливостей чисельності, динаміки і щільності населення;
- географічне вивчення структур населення;
- дослідження режиму відтворення і міграції населення;
- оцінка трудових ресурсів і характеру їх використання;
- аналіз розміщення населення;
- характеристика найбільш яскравих рис побуту, способу життя, освіти, заробітку, грамотності населення.
Місце географії населення у системі географічних наук
Географія населення має тісні зв’язки з іншими науковими дисциплінами: демографією, економікою, філософією, етнологією. Сьогодні посилюються зв’язки з соціологією,яка вивчає закони розвитку суспільства.
Географія населення є одним з 4-х головних блоків суспільної географії поряд з економічною, політичною та соціальною географією.
Професор Шаблій виділив 2 групи наукових дисциплін: галузеві та просторові.
Структура географії населення:
- Демографія – географія закономірності природного відтворення населення.
- Етнографія - це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.
- Географія праці – територіальні закономірності формування працездатного потенціалу.
- Географія розселення – географічні закономірності розміщення населення, формування поселень та їхніх територіальних систем. Геоурбаністика – вивчає міське населення. Георуралістика- вивчає сільське населення.
- Географія міграції – географічні закономірності процесі та їхній вплив на формування кількості, складу поселення та етнокультурних територій.
Географія способу життя – просторові відмінності життєдіяльності людей.
Історія переписів населення у світі
Перші обліки населення відомі з III тис. до Хр. Обліки населення проводили у Давній Месопотамії, Вавилоні, Давньому Єгипті, у Давній Греції та Давньому Римі. В Китаї обліки відомі з ІІ тис. до Хр. Різні форми обліку населення існували у Давній Індії і Японії. Перші переписи мали податкові та військові цілі, тому спочатку описували лише чоловіче населення. Згодом на облік ставили сім»ї з описанням землеволодінь. Усі відомості містилися у спеціальних книгах. У середні віки подібні книги існували майже у всіх країнах Західної Європи. Однак переписи населення проводили зрідка.
Перший організований перепис населення було проведено у Швеції 1750 р. Проте перші переписи мали багато недоліків. У другій пол.. ХІХ ст.. розвинулася теорія переписів. 1846 р. у Бельгії вперше було проведено одноденний перепис. Переписи запровадили у багатьох країнах Америки, Азії і Африки. У ХІХ ст.. розпочалася історія переписів на території України. В Західний Україні перший перепис провели 1859 р. У Східній Україні - 1897 р. Перший всеукраїнський перепис населення провели 5 грудня 2001 р.
7. Принципи проведення переписів населення:
· Всезагальність охоплення населення країни. Саме цим переписи відрізняються від інших видів обліку населення. Переписи намагаються проводити у такий період, коли інтенсивність міграції суттєво зменшується.
· Одномоментність перепису означає приуроченість результатів перепису до конкретного моменту, який називається критичним моментом перепису.
· Періодичність проведення переписів є бажаною для провадження регулярного всезагального обліку населення
· Непов»язаність перепису населення з конкретними державними інтересами.
· Єдність програми перепису. Форма та структура переписного листа є однаковими в усіх поселеннях.
· Поіменність перепису, тобто інформацію збирають по кожній особі.
· Безпосереднє отримання даних у населення.
· Принцип самовизначення полягає у збиранні інформації в населення без вимоги підтверджуючих документів.
· Багато країн використовують експедиційний спосіб збирання інформації.
· Централізація управління переписом.
Етапи антропогенезу
70 – 30 млн. р. тому – антропоморфні мавпи
7 - 6 млн. р. т. – антропоїдні предки людини – австралопітеки
2,6 млн. р. т. – людина уміла
1,7 млн. р. т. – людина ходяча
500 – 700 тис. р. т. – людина розумна
90 – 30 тис. р. т. – початок расогенезу
Типи відтворення населення
Тип відтворення населення це категорія ,що відображає загальні кількісні та якісні риси відновлення генерацій людей у подібних соціально-економічних та історичних умовах
Виділяють три типи:архетип,традиційний тип,і сучасний.зміна одного типу на інший це демографічний перехід
Архетипвідтворення властивий тим людським спільнотам ,які жили в епоху привласню вальної економіки. Люди використовували лише продовольчі ресурси природних ландшафтіву.Люди повною мірою залежали від ресурсів території проживання, тому зростання кількості населення,очевидно,можливо було лише за умови розширення території проживання і освоєння нових земель.Припускають що рівень народжуваності та смертності був високий,а зростання кількості населення відбувалося дуже повільно
Традиційний типвідтворення панує в аграрних суспільствах. Йому притаманні такі головні риси: висока народжуваність,висока смертність ,зумовлена переважно низьким рівнем життя важкими соціально- економічними умовами,епідеміями інфекційних захворювань,коротка тривалість життя, природний приріст невисокий,повільне зростання кількості населення .
Сучасний типвідтворення населення притаманний індустріальній та постіндустріальній епосі. Населеня на цьому етапі має такі ознаки: низька народжуваність ,невисокий рівень смертності,дуже низький природній приріст, висока середня тривалість життя,незначне зростання кількості населення.
16. Регіональні особливості динаміки та рівня народжуваності.
У глобальному вимірі рівень народжуваності знижується. Найвищий рівень народжуваності в Африці-38%, в Лат. Амер. -21%, Азії-19%,Океанії-18%, Пн.Америці-14%,найменше значення має Європа-10%.
За один рік у світі народжується 137 млн людей,з них у розвинених-13,5млн,і в країнах що розвиваються124 млн. З допомогою сумарного коефіцієнта можна побачити стійке зниження народжуваності у всіх реіонах світу.
Сьогодні найвищий рівень народжуваності в Центр і Зах Африці,проте за останні 57р.зменшився у 1,3 рази. В Азії рівень народж.зменшився у 2,4 рази.У Лат. Амер. Теж за останні 57 років рівень знизився у 2,3 рази,проте високим залишився у Центральній Америці. В Океаній рівень теж понижується,але взагалом відбувається заміщення поколінь.В Австралії рівень теж понижується,але найнижчим рівнем х-ться Європа(найвищий рівень народжуваності в Європі мають країни Ісландія, Франція, Ірландія, Данія… Уераїна є серед держав з найнижчим рівнем народжуваності
17. Смертність населення.
У 1400 рр від епідемії чуми загинуло 25% населення Землі. Поступово відбувався перехід до іншої структури смертності: внаслідок удосконалення методів господарювання продуктивність сільського господарства зростала, пожвавлювався міжрегіональний обмін продуктами харчування. Отже, кількість харчових продуктів збільшувалася, що позитивно впливало на здоров'я населення. Відбувався прогрес у медичній сфері: під час пошестей запроваджували карантин, згодом почали проводити щеплення людей, навчилися лікувати інфекційні хвороби за допомогою антибіотиків. Умови побуту і праці також покращувалися, особливо у містах, які швидкими темпами розросталися у Європі.
Перебудова причин смертності у розвинених країнах світу тривала до XX ст., а в країнах, що розвиваються, - до другої половини XX ст.; потім відбувся перехід до сучасного типу смертності, зумовленої ендогенними (внутрішніми) чинниками, тобто біологічним старінням організму. Сучасна смертність зумовлена низкою чинників: рівнем життя, якістю функціонування медичної сфери, санітарною культурою населення, якістю генофонду, станом навколишнього середовища.
Рівень життя визначається умовами праці та побуту людей, забезпеченістю якісним житлом, рівнем матеріальних доходів населення, а отже, купівельною спроможністю, забезпеченістю якісними продуктами харчування, одягом, взуттям, можливістю повноцінного відпочинку. Високий рівень життя - головний фактор покращення здоров'я населення, зниження смертності серед дітей і працездатних, підвищення середньої тривалості життя. Бідність навпаки цьому не сприяє.
В Україні рівень життя населення ще невисокий. Багато людей мають низькі доходи, отже, регулярно обмежують себе якісними продуктами харчування, чистою питною водою, ефективними дорогими медикаментами, відмовляються від відпочинку, тому мають погане здоров'я. Смертність висока.
Якість охорони здоров'я охоплює загальну культуру сфери медичного обслуговування, доступність кваліфікованої медичної допомоги, рівень поширення сучасних методів лікування. Якість обслуговування у закладах медичної сфери суттєво впливає на рівень здоров'я населення.
Санітарна культура населення - це ставлення до свого здоров'я, дотримання правил гігієни у праці та побуті, міра поширення різних шкідливих звичок, рівень охоплення населення різними видами спорту та фізичною культурою. Санітарна культура українського населення надзвичайно низька.
Стан природного довкілля може позитивно або негативно впливати на здоров'я населення і визначати рівень смертності. Крім того, існують зональні особливості захворювань: у теплих і дуже вологих районах поширена малярія, в тропіках - сонна хвороба, ступінь поширення і види онкозахворювань також мають регіональну специфіку.
Усі перелічені чинники впливають на формування генофонду населення країни. Міграції населення сприяють перерозподілу генофонду. Високорозвинені країни, намагаючись покращити генофонд нації, заохочують в'їзд молодих здорових високоосвічених людей.
Смертність, як і народжуваність, завжди зумовлена соціальними чинниками. Соціальну детермінованість смертності вивчали ще з XVIII ст., коли відбувалося зародження демографічної науки: страхова справа, яка виникла у Західній Європі, вимагала точних відомостей про рівень смертності населення різного віку й різного соціального статусу.
18. Дитяча смертність
Сьогодні загальний коефіцієнт смертності вищий у розвинених країнах 110%, у країнах, що розвиваються, він становить 8%о. Суттєво відрізняється повіковий розподіл смертей. У розвинених країнах світу дитяча смертність низька, зокрема у Північній Європі, деяких державах Західної Європи рівень дитячої смертності вдалося знизити до 3-4%о, в Північній Америці - до 5-7%о. Порівняно високим він ще залишається у східноєвропейських країнах, особливо в Румунії, Молдові, Росії, Болгарії. В Україні -10,1%о. Переважна більшість смертей у розвинених країнах припадає на покоління старих людей, частка яких у структурі населення висока.
Країни Північної Африки та Західної Азії з невисоким загальним коефіцієнтом смертності (відповідно 7%о і 6%о), величина якого визначається не дуже високою дитячою смертністю, що з року в рік понижується, особливо у Західній Азії. Смертність серед дорослого населення також падає, про що свідчить неухильне зростання середньої тривалості життя: у багатьох ісламських державах вона досягла і навіть перевищила східноєвропейський рівень. Проте в ісламському регіоні є винятки - найбідніша країна Афганістан з показником смертності 21 %о, ця країна є лідером у світі за рівнем дитячої смертності - 166%о. Подібний розподіл смертності за віковими групами властивий латиноамериканським і східноазійським країнам, однак тут рівень дитячої смертності почав знижуватись значно раніше, а тривалість життя (завдяки поступу у медичній сфері) помітно зростала у кінці XX ст.
Вищий загальний коефіцієнт смертності, в тім числі коефіцієнт дитячої смертності, мають країни Південної Азії та Тропічної Африки. Тут тривалість життя низька завдяки впливу екзогенних чинників на смертність в уcix вікових групах. Здебільшого люди помирають від недостатнього харчування, нестачі питної води, незадовільних умов життя, а найбільше - від інфекційних захворювань, які важко подолати через бідність державних бюджетів, а отже, нездатність фінансувати медицину. Найвищий рівень смертності зафіксовано в Свазіленді (29%о), Ботсвані (27%о), Лесото (25%о), Сьєра-Леоне (23 %о).
Отож, головним чинником високого рівня смертності в країнах, що розвиваються, є низький рівень життя та медичного обслуговування. В розвинених країнах - деформована вікова структура (старіння населення), а також поширення негативних соціальних явищ - наркоманії, алкоголізму, збільшення дорожньо-транспортних катастроф.
Типи сімей
Сім*я-мала група людей ,об’єднана шлюбом чи кровними зв’язками,спільним побутом,бюджетом,які несуть взаємну відповідальність один за одного.Типологію сімей в демографії проводять на підставі:1.)форми шлюбних союзів(за озн.юридичного закріплення громадянський,церковний,консенсуальний,фіктивний.За соц..-етнічними ознаками-ендогамія,екзогамія.За статевими озн.-гетеросексуальний,гомосексуальний.За к-тю членів-моногамія,полігамія.За спільністю побуту,за місцем проживання.2.)розмірів-усі сімї групуються за к-тю членів.Середній розмір сімї обчислюють шляхом ділення заг.к-ті людей ,які живуть у сімях,на к-ть сімей.3.)складу-повна(подружня пара+ діти,або без ідтей)неповна-один із членів подружжя з дітьми.
Поділяють на прості і складін-Прості-особи однієї чи двох генерації.Складні-охоплюють дві або більше простих сімей.
22.Фактори формування віково-статевої структури населення
1.Співвідношення статей при народженні.На кожних 100 дівчаток народжується 104-106 хлопчиків.
2.Статеві відмінності у смертності.У віці до 1 року смертність серед хлопчиків значно переважає.Смертність чоловіків значна у країнах де проводяться воєнні дії,де принижене становище і важкі умови для пологів.
3.Статеві відмінності у процесі міграції населення.Чоловіки малих працездатних груп,їм характерний високий міграційний рух.
На вікову структуру впливає тип відтворення населення,а також міграції і війни.
ф1.Предмет, методи та завдання географії населення.
Географія населення – це наука про теоретичні закономірності формування і функціонування людських спільнот.
Предмет – геопросторова організація населення.
Об’єкт – населення.
Географія населення використовує практично усі загальнонаукові методи: історичний, індукційний та дедукції, балансовий, порівняльний.
Конкретно-наукові методи географії населення:
- картографічний метод
- математичні методи (використовується для кількісного описання й аналізу окремих аспектів життєдіяльності населення.
- методи класифікації, типізації та періодизації
- соціологічний метод(спостереження, інтерв’ю, анкетування, тестування).
Завдання географії населення:
- аналіз територіальних особливостей чисельності, динаміки і щільності населення;
- географічне вивчення структур населення;
- дослідження режиму відтворення і міграції населення;
- оцінка трудових ресурсів і характеру їх використання;
- аналіз розміщення населення;
- характеристика найбільш яскравих рис побуту, способу життя, освіти, заробітку, грамотності населення.
|