Розробка культурно-пізнавального туру

Розробка культурно-пізнавального туру

Я розробила тур по Греції. Саме на території Греції розташовані ті пам'ятники історії і культури, які всі ми пам'ятаємо з шкільної лави. У столиці знаходиться велика кількість музеїв: національний археологічний музей, Візантійський музей, музей Бенаки; музей Олександра Сутзоса, музей Акрополіса. До визначних пам'яток Афін належать також: національна художня галерея і Акрополіс з численними античними храмами. У Олімпії можна відвідати старий археологічний музей, який володіє найбільшою в світі колекцією даньогрецьких геометричних і архаїчних експонатів. У Родосі є можливість побачити палац Великих магістрів лицарів ордена св. Іоанна Єрусалимського, а також розвалини античного Родоса, заснованого в 408 році до нашої ери. У ньому знаходилася відома статуя Колоса Родосського, яку вважають одним з чудес світа. У Кандії є археологічний музей, який містить прекрасну колекцію предметів мистецтва доби Мінойської цивілізації. Гостей звичайно запрошують відвідати руїни міста Кноссос, де, згідно з переказом, знаходився знаменитий Лабіринт з Мінотавром. Салоники - місто, де проповідував св. апостол Павло. Вражають своєю красою архітектурні пам'ятники міста: безліч будівель візантійської епохи; васильки св. Олени; церква св. Георгія з мозаїчними іконами і Біла (Кривава) вежа. До інших визначних пам'яток Греції належать: венеціанська міцність XVI віку в Корфу; палац "Ахілліо" (XIX повік); давні міста Дельфи і Мікени; монастирі Метеори на скелях Метеора в Фессалії; Афонський монастир в Афон.

Палаци Львова

За довгі роки свого існування Львів суттєво збагатився палацами збудованими в різні епохи та виконаними в різноманітних архітектурних стилях. До найбільш відомих і цікавих відносять Палац Бєльських – найхарактерніший зразок львівського класицистичного модерну (будівлю зведено 1923 року для магнатів Бєльських), палац графів Голуховських – одна з перших неороманських споруд Львова (будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 року), палац Любомирських – класичний бароковий палац XVIII століття з оригінальним скульптурним декором, палац Дідушицьких – палац у стилі пізнього французького ренесансу останньої чверті XIX століття, розташований посеред гарного парку з огорожею, палац Мистецтв – місце проведення Національного Форуму видавців та інших культурних подій Львова, палацик зі сфінксами – остання з більш чи менш збережених львівських палацових садиб початку XIX століття, палац Бесядецьких – зразок архітектури міського палацу VIII-XIX століть у стилі рококо, ампіру і неокласицизму, палац Семенських-Левицьких – один із яскравих зразків палацової пізньоеклектичної архітектури XIX століття, палац Баворовських – будівля першої половини XIX століття у стилі бідермаєрівського класицизму.Також алац графів Потоцьких – велична будівля у стилі французького неоренесансу кінця XIX століття, палац Бандінеллі – пам’ятка пізнього ренесансу (1593 рік) з кам’яними дельфінами на фасаді, які сприяли власникові будівлі у торговельних справах і оберігали від небезпек, палац Корнякта – надзвичайно цінна ренесансна пам’ятка 1580 року, палац найбагатшого львів’янина, за всю історію міста, купця Костянтина Корнякта.

Памятники Львова

У Львові на початку XVIII столітті було встановлено перший пам'ятник в Україні^[1] — монумент гетьману Станіславу Яблоновському. Станом на 2012 рік 89 пам'ятників Львова мають статус пам'ятки монументального мистецтва.Є такі памятники:Степанові Бандері

Закон України про туризм

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;
- турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін; - туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною.

Музеї Львова

У Львові працюють понад 40 музеїв. Серед них: Львівський історичний музей, другий за розмірами історичний музей України^[1]; Національний музей, одна з найвизначніших^[2] в Україні скарбниць українського мистецтва, заснована митрополитом Шептицьким; Львівська галерея мистецтв, один з найбагатших музеїв України, очолюваний відомим мистецтвознавцем Борисом Возницьким^[3]; Етнографічний музей, єдиний такого типу в Україні; Національний меморіал «Тюрма на Лонцького», перша в Україні в'язниця-музей. Популярними у туристів є також «Шевченківський гай», Аптека-музей, «Арсенал», Палац Потоцьких та інші. У Львові також багато галузевих музеїв, як, наприклад, музеї пива, пошти, друкарства, скла, релігії тощо. Є також певна кількість меморіальних будинків-музеїв, присвячених видатним мешканцям міста. Природознавчий музей, який володіє однією з найбагатших у Східній Європі експозицій, сьогодні закритий на реконструкцію. Загалом, музейні фонди Львова нараховують 36,5 тисяч експонатів, у 2009 році музеї міста відвідало 366,5 тисяч осіб

То саме шо і 25

Деревяна народна архітектура

Дерев'я́на архітекту́ра — різновид архітектури, пов'язаний з використанням дерева (на відміну від архітектури кам'яної, де використовують кам'яні брили, цеглу, бетон тощо). Притаманна багатьом культурам у котрих дерево є місцевим матеріалом, доступною сировиною, лісистістю місцевості, культом деревини (дерев'яний ідол) тощо. В мистецтві і архітектурі деяких країн впродовж століть мала переважну роль. Використання дерева логічно виникає в місцевостях, багатих лісом. Дещо легші засоби обробки сировини і наявність матеріалу спонукали до поширеного використання саме дерева. На ранішніх і середніх етапах розвитку дерев'яної архітектури характерна відсутність гідроізоляції, розвиток плісняви і недовготривалість дерев'яних споруд. Свої обмеження вносила і велика пожежонебезпека. Дерев'яні споруди добре горять, що небезпечно як в воєнні, так і мирні часи, в часи посух.Країни поширення дерев'яної архітектури Японія Норвегія Фінляндія Росія Україна Чехія Польща. Всі давні храми України, збудовані до ХІХ ст., є переважно тридільними, рідше 5-тидільними. За формою здебільшого нагадують тризуб: три приділи рядком один за одним, по центру найвища баня. Цим українська народна сакральна архітектура відрізняється від «московського» стилю архітектури, де нижня частина храму виглядає як неподільна чотирикутна споруда у формі куба правильного або видовженого (паралелепипеда), а нагорі в неї може бути кілька бань. Широке використання дерева в будівництві було логічним і в побудові костьолів. Зазвичай дерев'яний костьол передував побудові костьола в цеглі і камені, про що свідчать історичні джерела 14-17-18 століть. Заміна дерев'яних костьолів на кам'яні і цегельні обумовила масове знищення костьолів з дерева. Доклали до цього свій страшний внесок і пожежі, і війни, і недбалість людей. Незначна кількість дерев'яних костьолів України, що дивом дійшли до 21 століття, потребує негайного рятування і перевезення в музеї дерев'яної архітектури, що вже існують у Львові, Києві тощо.

44) народне мистецтво і народні промисли

Народні художні промисли, народні ремесла — різноманітні культурні техніки виготовленням сувенірних або господарських виробів із звичайних підручних матеріалів з використанням нескладних побутових інструментів. Цей вид промисловості славиться можливістю креативного підходу до роботи за допомогою власних умінь і квітливості. Обмеженого переліку матеріалів для творчості немає, але найчастіше для створенння робіт люди використовують дерево, тканину, папір, метал або пластмасу. Готові вироби несуть у собі не лише естетичне, але й побутове значення для практичного застосування. Згідно Закону України «Про народні художні промисли», народний художній промисе — творча та виробнича діяльність, метою якої є створення художніх виробів декоративно-вжиткового призначення, що здійснюється на основі колективного освоєння і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості в процесі творчої праці майстрів народних художніх промислів. Різноманітність матеріалів дуже велика, проте серед всіх можна вирізнити найпопулярніші:Дерево Папір Тканина Пластмаса Бісер Нитки. Народне мистецтво України — це пласт української культури, пов’язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. Поряд із землеробством, скотарством та іншими галузями господарства українці здавна займалися різноманітними ремеслами й промислами. Ремесла, пов'язані з обробкою мінеральних речовин і продуктів тваринництва, існували вже за часів трипільської культури. У Київській Русі налічувалося понад 100 ремісничих спеціальностей — ковалі, гончарі, ткачі, склодуви тощо.У XV—XVII ст. таких спеціальностей було вже понад 270, почалося об'єднання ремісників у цехи. Чимдалі поширювалися селянські домашні промисли й ремесла, пов'язані з землеробством та скотарством і співіснуючі з ними.На XIX — початок XX ст. обробка дерева у вигляді теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребінництва, плетіння, ложкарства досягла свого апогею. Кожна родина займалася прядінням і ткацтвом. Діяло багато місцевих центрів гончарства, яке стало окрасою українського ремесла.Українські ремісники виявляли величезні творчі здібності, надаючи своїм речам художньої виразності, оригінальної форми, своєрідної стилістики.З другої половини XIX ст. народні ремесла і промисли в Україні починають занепадати, не витримуючи конкуренції зі зростаючою промисловістю. Виняток становили хіба що Полісся й Карпати.

Памятки народної архітектури

Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, вона служила важливим засобом художнього, культурного виховання людини. В Україні збереглось багато пам'яток народної архітектури XVI—XIX ст., серед яких чимало творів світового значення. Дослідження цих пам'яток вимагає зусиль спеціалістів різних галузей наук: археологів, етнографів, архітекторів, істориків. У документах, що дійшли до нас з давніших часів, багато описів замкових комплексів, які належали феодальній знаті. Щоправда, не маємо відомостей про сільське житло, але зустрічаємо багато свідчень того, що ще в першій половині XVIII ст. житло козацької старшини було дуже подібне до хат заможних селян, козаків і міщан. Те, що навіть гетьманський дім XVIII ст. був простим за будовою, засвідчують описи «хоромного строения» у Гадячі 1734 p., а також гетьманських «хоромів» у Глухові 1727 р. Це були звичайні хати на дві половини (світлиці з кімнатами, а посередині сіни). Народну архітектуру можна поділити на житлово-господарську і церковну (церкви, дзвіниці, каплиці). Окреме місце в ній посідають будівлі громадського центру і виробничі споруди, зокрема вітряки, водяні млини тощо

47) Памятки оборонного будівництва

Оборо́нна спору́да — вид фортифікаційних споруд, що зводяться (влаштовуються) на місцевості з метою забезпечення військам умов для ведення оборони, зменшення їх втрат і ускладнення наступу супротивника. Найдавнішою пам'яткою оборонного будівництва є Більське городище (6 ст. до н. е.), що має складну фортифікаційну систему з 3 цитаделями, зовнішню лінію валу й рову та внутрішній півкільцевий вал. Містобудівні програми XIII ст. Визначальним моментом у розвитку архітектури та будівництва другої половини XIII — першої половини XV ст. було притаманне середньовічній культурі домінування ансамблю, що знаходило свій вияв як у великих містобудівних програмах, так і в малих ансамблях окремих споруд чи комплексів споруд. Загалом, зазначений період в історії архітектури та будівництва на українських землях відомий, фактично, лише в окремих своїх проявах, оскільки тогочасних автентичних пам'яток збереглося мало, а дотеперішні археологічні та історично-архітектурні дослідження перебудованих чи втрачених споруд не завжди дають достатньо вагомий матеріал для їхньої обґрунтованої історико-архітектурної реконструкції. Розглядуваний період дуже скромно забезпечений писемними джерелами, за винятком самих початків, де ситуацію певною мірою виправляють літописні дані. Відомості до історії архітектури досить нерівномірно розподілені і в географічному плані — як і в усій культурі українських земель відповідного періоду, тут однозначно домінують західноукраїнські території. З-перед кінця XIII ст. для більшості регіонів розвитку української мистецької традиції документальні свідчення практично повністю відсутні.

Геральдичні символи

Герáльдика (лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання. Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів —блазон. Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки. Одним з найголовніших символів будь-якої держави є його герб. В одних - він складний, химерний і багатозначний. Інші брехали собі лаконічну емблему. Але абсолютно кожен герб несе на собі смислове навантаження: в ньому відбиваються або головні історичні віхи в житті держави, або по гербу можна зрозуміти про принципи, сповідувані державою. Геральдичних кольорів - сім. Жовтий і білий раніше замінювали золото і срібло, але з часом вони перестали використовуватися як самостійні кольору. Крім них використовують червоний, пурпурний, зелений, синій, чорний кольори. Король металів - золото - символізує могутність і справедливість; срібло - благородство і невинність; червоний - колір хоробрості, любові і мужності; пурпурний - говорить про благочестя. Синій - колір неба, вірності і чесності. Зелений - надія і свобода. Чорний колір - мудрість і обережність. Тлумачення символів гербів доречно лише в тому випадку, якщо заздалегідь відомо, що укладач хотів сказати тими чи іншими символами і квітами. Головне правило геральдики - не намагатися знайти прихований намір там, де його немає.

Оборонні споруди Львова

Система укріплень Львова формувалась майже 300 років. У середині ХІV ст. за всіма законами планування середньовічних міст будується новий укріплений міський центр. Він мав форму неправильного чотирикутника з розмірами приблизно 600x600 м. Оточували місто потужні фортифікації, яких до 1704 р. не вдавалося здобути жодному з численних нападників. Внутрішній мур, так званий "Високий", загальною довжиною 1700 м, оточував місто з усіх чотирьох боків. Його висота сягала 6 - 8 м. Верх стіни закінчувався зубцями - мерлонами, а з внутрішньої сторони розташовувалася дерев'яна оборонна галерея. На поч. XV ст. мур був посилений вежами. їх кількість протягом часу існування укріплень була різною - від 17 до 25. Окремі відтинки муру й вежі у 1445 р. закріпили за ремісничими цехами, які мали дбати про їх утримання, ремонт та озброєння, а також захищати в разі небезпеки. На поч. XV ст. навколо внутрішнього муру з трьох боків, крім західного, який був добре захищений Полтвою та болотами, почали споруджувати другий, "низький" мур з відкритими напівкруглими бастеями. За мурами був рів з проточною водою з приток Полтви, за ровом - високий земляний вал з потужними артилерійськими спорудами. Одна з таких веж – Порохова вежа - збереглась донині. Доступ до міста боронили дві брами - Галицька та Краківська. Це були великі фортифікаційні споруди, які складалися з самої брами, оборонних веж, підйомних мостів та зовнішніх барбаканів. У XVII ст. із західного та східного боків міста виникли ще дві хвіртки - Єзуїтська і Босацька, котрі були пробиті в мурах міста на вимогу ченців однойменних монастирів. До системи оборонних споруд належали два замки - Низький і Високий та два арсенали - міський і Королівський.В кінці XVIII ст. після зайняття Львова Австрією оборонні укріплення почали розбирати. Збереглися лише фрагменти оборонних стін і арсенали. Королівський Арсенал споруджений в 1639 р. під керівництвом військового інженера Павла Гродзицького. Названий так на честь короля Владислава ІV, який надав значну суму грошей на його будівництво. У приміщеннях колишнього арсеналу тепер зберігаються документи Обласного архіву. Туристично й музейно найбільш загосподарьованими є замки Львівщини: Олеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський. Тому їх доцільніше розглянути у наступному підрозділі, де мова йтиме про сучасне туристичне відродження пам'яток оборонного зодчества України. Що ж до замків Львівщини, які не ввійшли в маршрут масового туризму "Золота підкова Львівщини", їх стан доволі занедбаний. Мова йде про давньоруську фортецю Тустань, Бродівський та Добромильський замки.

Оборонні споруди Тернопільщини

Замки Тернопільщини — укріплені осідки володарів, що служили одно­часно за житло й фортецю; виникли в середньо­віччі для захисту перед ворожими нападами. Ні в одній іншій області України не збереглося стільки середньовічних замків, як на Тернопільщині - більше 30. Більшість з них, правда, зараз являють собою руїни, але вельми живописні та романтичні. Колишні господарі цих земель, колишніх частиною історичної Галичини, для зведення своїх резиденцій вибирали ефектні місця на крутих пагорбах в закрутах річок, якими багата Подільська височина. Відомі оборонні споруди: - До складу “Замків Тернопілля” входять Збаразький, Вишневецький, Скалатський, Теребовлянський, Микулинецький, Підзамоцький, Золотопотоцький, Язловецький, Скала-подільський, Кривчанський та Чортківський, - розповідає старший науковий співробітник вказаного заповідника Руслан Підставка. - Експозиції діють у Збаражі та Вишнівці. У квітні-травні відкриваємо експозицію у Скалатському замку.

Оборонні споруди Волині.

Замки Волині сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими реґіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340-1452 pp.), Любомильський (XV-XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.
Луцький замок - краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому березі Случа для захисту літописного граду Лучеська, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1085 р.
Будівництво кам'яної фортеці на місці давньоруських дерев'яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340-1380 рр.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400-1452 pp.).
Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В'їзна, або Вежа Любарта, Стирова, або Вежа Свидригайла, та Владича, з'єднані мурами з бійницями. Спочатку замок мав стиль рома-но-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу (рис. 5.3). У центрі замкових укріплень стояв величний кафедральний собор Іоанна Богослова - усипальниця князя Любарта та інших волинських князів - збудований у другій половині XII ст. волинським князем Ярославом Ізяславовичем.
Острозький замок - краща фортифікаційна споруда краю, що постала для захисту літописного граду Острога, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1100 р.
Найбільше до розбудови замку за кращими західноєвропейськими канонами долучився син Данила - Федір Острозький - славетний лицар України, який брав участь з власним полком у епохальній Грюнвальдській битві 1410 р. та неодноразово ходив у походи з чеським вождем Яном Гусом проти агресивних лицарів Тевтонського ордену. Наступник - Василь Федорович Острозький (Василь Красний) розбудував мережу кам'яних замків роду Острозьких у Дубно й усіх інших значних містах Волині - князівських володінь династії.
Острозький замок повністю не зберігся, його сучасний архітектурний ансамбль формують чотири муровані споруди Замкової гори: Мурована башта (XIV-XVII ст.), Кругла башта (XVI ст.), Богоявленський собор та Надбрамна дзвіниця (1905 p.). Крім того, з міських укріплень залишилися Луцька башта (XV-XVI ст.) і Татарська башта (XV-XVI ст.) (рис. 5.4):
Замок князів Острозъких-Любомирсъких у Дубно - одна з найнеприступніших твердинь Волинського краю. Його збудовано в 1492 р. князем Костянтином Острозьким на місці старого давньоруського укріплення. На початку XVII ст. каштелян краківський, князь Януш Острозький перебудував замок у стилі пізнього ренесансу. Після згасання династії Острозьких замком володіли князі Заславські, Сангушки, Любомирські, Баратинські. І кожен новий власник додавав замку нові архітектурно-стилістичні елементи

Замок у Дубно складається з оборонного рову, двох бастіонів зі сторожовими баштами та казематами французького інженера Вобана. Підземними ходами замок з'єднаний з давніми спорудами міста та долиною Ікви. Всередині замку на цоколі давніших фортифікацій розташовані два палаци: з південного боку - палац князів Острозьких (XVI-XVIII ст.), а навпроти нього, з північного боку - палац князів Любомирських (XVIII ст.)

Оборонні споруди Криму.

Окреме місце у фортифікаційній спадщині України займає Крим. Цей древній край - осередок розвою багатьох античних і середньовічних культур, кожна з яких залишила свій слід на цій благодатній землі. На жаль, лише фундаменти археологічних розкопок залишилися до наших днів від фортець таврів і скіфів. Оборонна стіна - від військово-морського форту римлян у Хараксі. Залишки стін Херсонеса, башта Алустону та ще декілька поодиноких пам'яток - від епохи візантійського домінування на кримському узбережжі. Однак, чимало унікальних пам'яток оборонного зодчества Криму збереглися практично у всій своїй величі й нині притягують до себе багатотисячні туристичні потоки. Це - генуезькі фортеці у Судаку й Феодосії та печерні міста-фортеці Гірського Криму. Судацька фортеця - це символ замкового туризму в Криму. Вона входить у десятку найатракційніших фортифікацій України й охороняється державою як Державний архітектурно-історичний заповідник "Судацька фортеця". Площа заповідної території складає 29 га. На території заповідника функціонує археологічний музей і виставковий зал зі змінною експозицією. Судацька фортеця V-XV ст. розташована на вершині Фортечної гори висотою 150 м, що круто обривається з південного боку до моря. Вона має два пояси оборони (нижній і верхній), між якими розташовувалося середньовічне місто. Весь простір Усередині фортеці, що нині пустує, був щільно забудований житловими кварталами з тісними західноєвропейськими вуличками Дво- і триповерховими будинками, а також храмами, складами зброї і продовольства, тавернами тощо. Масивні кам'яні стіни фортеці мають висоту 6-8 м і товщину 2 м. Більшість башт названі іменами генуезьких консулів, при яких вони будувалися чи реконструювалися. Про це повідомляють вмонтовані в баштові стіни плити з написами на середньовічній латині та геральдична символіка. У верхньому оборонному поясі знаходиться цитадель, вона складається з Консульського замку і башт, з'єднаних стіною, що йде по самому гребені гори. Консульський замок над самим скельним урвищем утворюють головна башта-донжон (в якій, власне, були покої консулів Венеціанської, а пізніше Генуезької республік) і башти в північно-східному куті замку. Обидві башти з'єднані товстими стінами, між якими знаходиться внутрішній двір. Усередину донжона ведуть кам'яні сходи. У його підвальному поверсі є два приміщення: склад пороху і зброї та цистерна для води. На першому поверсі обладнана простора світлиця з каміном, ліворуч від нього є амбразура, а праворуч - прямокутна ніша.

Феодосійська фортеця - менш знана й відвідувана туристами, однак не менш славна історичними подіями, ніж Судацька. Нині у різних частинах Феодосії височіють збережені башти середньовічної генуезької фортеці. Найгарнішою є башта Св. Костянтина в Ювілейному парку. її споруджено в 1382 p., перебудовано в 1443 р. і згодом реставровано турками. На Карантинному пагорбі (на південній окраїні сучасного міста) збереглися залишки генуезької цитаделі, збудованої у 1340- 1352 рр.: ділянка стін з воротами та кілька башт, серед яких добротним станом й масивністю виділяється башта Папи Климента IV, побудована в 1345 р. на виділені ним кошти. Нижче цитаделі є кілька невеликих вірменських церков оборонного типу, зведених у тому ж XIV ст.

Чуфут-Кале (Кирк-Ор) - це друге за величиною (після Ман-гупа) печерне місто-фортеця гірського Криму, що височіє над долиною Бахчисарая. Місто знаходиться на відрозі гірського плато, що панує над трьома глибокими долинами. З одного боку лежить прямовисне провалля глибиною 250-300 м, з двох інших - стрімчакові скелясті уступи крутістю 60-70°. І лише з четвертого боку по гребеню плато до фортеці в'ється вузький путівець. Однак дорогу йому заступає потужна стіна товщиною 2,5 м і в'їзна башта з вузенькими Південними воротами (рис. 5.23). Сюди попри фортечну стіну веде довга вузька доріжка, тож під час шкварчання потоків розплавленої смоли й окропу та нищівного обстрілу зі стіни пробратися вздовж неї до воріт твердині було практично неможливо. З боку Бахчисарая здається, наче будинки і фортечна стіна цього середньовічного міста приліпилися прямо на неприступній голій скелі, тому поети порівнювали його з орлиним гніздом.

Оборонні споруди Хмельниччини.

Кам’янець-Подільська фортеця -складається з двох частин. Перша частина - це Стара фортеця, центральна частина фортеці, що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалося Старе місто, та "материком". Стара фортеця являє собою одинадцять башт, розташованих у формі неправильного чотирикутника і сполучених за периметром кріпосними стінами. Фортеця має частково відкритий підземний хід, який, згідно з давнім переказом, вів до Хотинської фортеці, що знаходиться в 30 кілометрах.У дворі Старої фортеці знаходиться боргова яма з муляжем боржника, яка викликає інтерес у багатьох туристів. В цю яму в колишні часи укладали неплатників податків, а зараз туристи кидають монетки.Друга, більш пізня частина фортеці була збудована в XVII столітті. Нова фортеця - це бастіонна система з додатковими оборонними спорудами, яка прикривала Стару фортецю з боку поля. Укріплення представляє собою високі земляні вали, зміцнені двома напівбастіонами висотою 16 метрів, і оточені глибоким ровом. Рів і вали були облицьовані каменем. Ця фортеця стала невразливою для ворожої артилерії: металеві снаряди просто грузли в землі.Окремої уваги варта Папська вежа, яка є найбільшою вежею фортеці. Вона відома також тим, що в 1818-1823 роках в ній був ув'язнений "український Робін Гуд" Устим Кармелюк, ватажок селянських бунтів проти поміщиків.Ще одним вражаючим об'єктом фортеці є величезний колодязь, висічений в скельній породі і завглибшки близько 40 метрів. В хід колодязь пускався за допомогою величезного дерев'яного колеса, яке, за принципом білок у колесі, крутили ув'язнені фортеці.

Меджибізька фортеця -Назва Меджибожа обумовлена його географічним положенням - між річками Південний Буг та Бужок. Якраз на мисі, утвореному цими водними артеріями, і споруджений у давні часи величний Меджибізький замок. Завдяки такій топографії в плані він має форму подовженого трикутника. Двір замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західної сторони) - 85 м, його площа складає 0,75 га. Товщина стін - до 4 м, найбільша висота - до 17 м. Будівлі замку зосереджені у східному куті, там же розташована Офіцерська вежа. П'ятигранна двоповерхова нарізна Лицарська вежа з амбразурами знаходиться на північному заході. Біля неї - в'їзд до замку. З цього боку був глибокий рів, через який вів міст. У тупому куті замку - північна восьмикутна вежа. Башта триповерхова. Від неї з двох сторін ведуть комори. Посеред двору зведена замкова церква. Спочатку це був костел. Побудував його син Миколи Сенявського Рафал на місці більш давнього. Від першого храму збереглася крипта під підлогою костелу.

Деревяні церкви Карпат.

Охопити своєю увагою всі храми навіть одного, Західного регіону, непросто. Тому зупинимося на проекті спільної транскордонної співпраці “Дерев’яні церкви Карпатського регіону”, її мета – внесення найбільш цінних пам’яток дерев’яної сакральної архітектури в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Основний тип карпатських храмів – тризрубний або триклітний. Обов’язковою ознакою храмів є опасання – своєрідний навіс, що широким поясом охоплює споруду на невисокій висоті та слугує захистом від сонця та непогоди. Найстаріші церкви збудовані за допомогою сокири, без пили й рубанка. При цьому робота відрізнялася точністю та чистотою виконання. Елементи конструкції, наче кістки в живому організмі, мудро скріплені в одне ціле.