Виконання Державного бюджету України за видатками

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт та послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
ДКСУ здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

ДКСУ здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних
бюджетних асигнувань.

ПІДГОТОВКА ТА РОЗГЛЯД ЗВІТУ ПРО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЩОДО НЬОГО.

Ведення бухгалтерського обліку виконання Державного бюджету України.

Звітність про виконання Державного бюджету України.

Зведення, складання та надання звітності про виконання
Державного бюджету України здійснюються ДКСУ.
Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної
методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять
бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати
діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими
законодавством України.

Єдині форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються ДКСУ за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів
України.
Звітність про виконання Державного бюджету України є:

· оперативною, місячною, квартальною, річною.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.
Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:
1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;
5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету
Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;
9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;
10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;
11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Розгляд звіту про виконання закону про Державний бюджет України

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконанняьзакону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України.
ВРУ розглядає звіт про виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий

термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр фінансів України.
Верховна Рада України може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними бюджетних коштів.

Із співдоповіддю про виконання закону про Державний бюджет України виступають Голова Комітету ВРУ з питань бюджету та Голова Рахункової палати. За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства.

Усі стадії бюджетного процесу взаємопов’язані. Цей процес триває протягом трьох років: складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження відбуваються у рік, що передує плановому; виконання бюджету (бюджетний період) – один рік; складання звіту про виконання бюджету і його затвердження – протягом наступного року після стадії виконання (бюджетного періоду). Ці стадії є прямим відображенням не лише економічного життя суспільства, а й політичної культури.

Основними завданнями бюджетного процесу є

1. Забезпечення своєчасного та повного надходження до державної скарбниці фінансових ресурсів в обсягах, достатніх для реалізації цільових державних програм, пов’язаних із піднесенням економіки, проведенням її структурної перебудови та розв’язанням соціальних проблем, – з одного боку, раціонального та цільового використання мобілізованих бюджетних коштів – з другого.

У найбільш узагальненому вигляді їх можна сформулювати так:

- максимальне виявлення фінансових і матеріальних резервів, якими володіє держава, відповідна територія (зведений баланс фінансових ресурсів);

- визначення доходів бюджету за окремими джерелами формування, загального їх обсягу відповідно до Прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

2. Важливим моментом є визначення видатків бюджетної системи як загалом, так і за цільовим призначенням. Серйозним елементом тут має бути узгодженість із програмами економічного зростання.

3. Виконання вказаних завдань слід здійснювати у напрямі забезпечення максимальної збалансованості бюджетів усіх рівнів. Відповідно розв’язується проблема бюджетного дефіциту шляхом вишукування резервів його ліквідації, а у разі неможливості – джерел фінансування.

4. Водночас одним із головних завдань бюджетного процесу є складання прогнозу Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, що має на меті забезпечити пропорційність і збалансованість намічених на перспективу великомасштабних програм соціально-економічного розвитку.

5. Досить важливим, особливо з позицій нинішнього стану розвитку, є здійснення бюджетного регулювання у частині перерозподілу джерел доходів між бюджетами різних рівнів.

Виконання бюджету полягає в забезпеченні надходжень запланованих доходів і здійснення передбачених у бюджеті видатків. Це досягається шляхом встановлення порядку обчислення податків, зборів та інших обов’язкових платежів, термінів їх сплати, а також порядку фінансування видатків. Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з цього питання. Щодо місцевих бюджетів, то їх виконання забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законодавством). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

У систему органів, що наділені бюджетними повноваженнями, входять:

- законодавчі (представницькі) і виконавчі органи державної влади;

- органи грошово-кредитного регулювання;

- органи державного (муніципального) контролю.

Законодавчі (представницькі) органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування:

- розглядають і затверджують бюджети і звіти про їх виконання;

- здійснюють контроль за обґрунтованістю формування і виконання бюджетів;

- формують і визначають правовий статус органів, що здійснюють контроль за виконанням бюджету відповідного рівня бюджетної системи.

Виконавчі органи державної влади, органи місцевого самоврядування:

- здійснюють складання бюджету;

- вносять проект бюджету з необхідними документами і матеріалами на затвердження законодавчого (представницького) органу влади (органа місцевого самоврядування);

- організовують виконання бюджету, подають звіт про його виконання на затвердження законодавчих органів;

- здійснюють контроль за обґрунтованістю формування і виконання бюджету.
Органом грошово-кредитного регулювання є Національний банк України.

Органами фінансового контролю є:

- Рахункова палата - в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України;

- Головне контрольно-ревізійне управління України - відповідно до його повноважень, визначених законом.

На кожній стадії бюджетного процесу задіяні певні учасники бюджетного процесу, які наділені відповідними бюджетними повноваженнями. Це: Президент України, Верховна Рада, Комітети Верховної Ради України, Верховна Рада АРК; Рада органів місцевого самоврядування; Національний банк України, Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Рада Міністрів АРК, Міністерство фінансів АРК, місцеві державні органи, органи Державного фінансового контролю, головні розпорядники бюджетних коштів. Кожен учасник бюджетного процесу діє тільки в межах своїх повноважень і несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом.

Бюджетний регламент — документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетний регламент:

• визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління;

• встановлює всю документацію, яка використовується у бюджетному процесі;

• визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його несвоєчасного затвердження;

• визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:

а) виконавчої влади — за неякісний проект бюджету і несвоєчасно представлений;

б) законодавчої влади — за порушення встановлених термінів розгляду і затвердження бюджету;

в) Міністерства фінансів — за нецільове використання бюджетних коштів.

Наявність затвердженого бюджетного регламенту в державі — найбільш актуальне завдання для організації бюджетного процесу.

2. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі та принципи його застосування.

В умовах обмеженості бюджетних ресурсів першочерговим завданням стає визначення пріоритетів при розподілі бюджетних ресурсів, виявлення джерел фінансування витрат і контроль за цільовим та ефективним використанням коштів. Досягнення цих завдань можливе при застосуванні програмно-цільового методу формування бюджету.

Сама ідея програмно-цільового методу полягає у тому, щоб зосереджувати увагу не тільки на можливостях бюджету (наявних ресурсах), а й на тому, як найефективніше їх використати з метою отримання конкретних результатів.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі - метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

Вперше програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано в Сполучених Штатах у середині 60-х років. Згодом він поширився в Канаді й більшості країн Європи. Тепер у Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів. Але, на думку дослідників, найпрогресивнішими щодо застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія і Нова Зеландія. Бюджетні звіти цих країн показують, що вони досягли вражаючого рівня ясності й прозорості у висвітленні діяльності їхніх урядових структур і результатів, які при цьому досягаються.

У зв’язку з тим, що програмно-цільовий метод складання бюджету – це новий спосіб його формування, в основі якого лежить нова для України філософія, Кабінет Міністрів України розробив Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 року № 538-р.

Відповідно до цього визначення, можна окреслити основні ознаки бюджетного процесу, що здійснюється з використанням положень програмно-цільового методу:

1. Середньострокове планування. Для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку процес бюджетного планування не обмежується однорічною перспективою — бюджетні показники розраховуються на декілька наступних за плановим прогнозних років.

2. Увага на результатах. Перенесення акценту з утримання наявної мережі бюджетних установ на результати їх діяльності. Забезпечення оптимального співвідношення бюджетних видатків із досягнутими результатами.

3. Відповідальність. За кожним учасником бюджетного процесу закріплено повноваження щодо ефективного витрачання бюджетних коштів. Кожен учасник несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

4. Прозорість бюджетного процесу. Залучення громадськості до участі в бюджетному процесі шляхом підготовки та проведення громадських слухань з питань діяльності місцевого самоврядування та бюджету.

Основними рисами програмно-цільового фінансування є:

- зосередження уваги на результатах;

- підвищення результативності державного сектора;

- підвищення бюджетної прозорості та заохочення громадськості до участі в

бюджетному процесі шляхом підготовки та проведення громадських слухань з питань місцевого самоврядування та бюджету;

- змінюється характер обговорення державної політики. Акцент переноситься з

“утримання” бюджетної установи на її “функціонування за завданнями і вимогами”. Фінансове планування слід розглядати як складову частину процесу управління. Процес управління – цілісний, тому програмно-цільовий метод є не окремим

документом, а невід’ємною частиною цього процесу. Обов’язок керівників та тих, хто приймає рішення – визначати цілі та завдання, а бюджет виконує роль інструменту, що забезпечує ефективне фінансування їх досягнення та відповідну інформацію, яка є підставою для вибору найбільш раціонального шляху витрачання коштів. Найважливішими складовими програмно-цільового методу бюджетування є:

- бюджетні програми та підпрограми;

- стратегічне планування (стратегічні програми соціально-економічного і культурного

розвитку області, міста, району, села);

- доходи і видатки: прогноз, оцінка і визначення повноважень;

- довгострокове фінансове планування, включаючи середньо- та довгострокове

планування бюджету;

- планування капітальних інвестицій;

- аналіз витрат;

- аналіз, оцінка, і моніторинг програми;

- прозорість бюджетного процесу та участь громадськості у ньому [5, с.79]

Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є:

- бюджетні програми,

- відповідальні виконавці бюджетних програм,

- паспорти бюджетних програм,

- результативні показники бюджетних програм.

Бюджетні програми визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів.

Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

Результативні показники бюджетної програми використовуються для оцінки ефективності бюджетної програми і включають кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми. Такі показники мають підтверджуватися офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Оцінка ефективності бюджетних програм здійснюється на підставі аналізу результативних показників бюджетних програм, а також іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, кошторисах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання кошторисів та звітах про виконання паспортів бюджетних програм.

За бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання бюджетних коштів має містити:

· цілі та напрями використання бюджетних коштів;

· відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до виконання бюджетної програми;

· завдання головного розпорядника бюджетних коштів, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), що забезпечують виконання бюджетної програми, з визначенням порядку звітування про її виконання (у тому числі щодо результативних показників) та заходів впливу у разі її невиконання;

· у разі потреби порядок, терміни та підстави, а також критерії розподілу (перерозподілу) видатків між адміністративно-територіальними одиницями у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням відповідних нормативно-правових актів;

· конкурсні вимоги до інвестиційних програм (проектів), включаючи порядок та критерії їх відбору, а також критерії та умови визначення виконавців таких програм (проектів);

· критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки;

· умови та критерії конкурсного відбору позичальників та проектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з бюджету; умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо здійснення контролю за їх поверненням;

· положення щодо необхідності перерахування коштів за бюджетними програмами, які передбачають надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

· шляхи погашення бюджетної заборгованості у разі її наявності;

· вимоги щодо необхідності відображення у первинному та бухгалтерському обліку отриманих (створених) оборотних і необоротних активів бюджетними установами та одержувачами бюджетних коштів, у тому числі отриманих (створених) в результаті проведення централізованих заходів;

· у разі потреби - положення щодо здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, визначення умов і термінів поставки та проведення розрахунків;

· інші положення щодо особливостей бюджетної програми.

Головний розпорядник бюджетних коштів розробляє та протягом 45 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) затверджує спільно з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) паспорт бюджетної програми.

До основоположних принципів організації бюджетного процесу на засадах програмно-цільового методу віднесено:

- прозорість бюджетного процесу, що передбачає чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти,

- контроль за результатами виконання бюджетних програм;

-здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

- відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за формування бюджетних програм і результати їх виконання, чітке розмежування відповідальності між відповідальними виконавцями бюджетних програм;

- ефективність розподілу і використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років в Україні використовується управлінська фінансова технологія бюджетування, яка передбачає формування бюджетних видатків у відповідності до визначених довго- та середньострокових пріоритетів розвитку країни. Найбільш прогресивною й ефективною його формою є програмно-цільове бюджетування, яке ґрунтується на раціональному управлінні коштами з метою вирішення соціально-економічних проблем та дозволяє забезпечити безпосередній взаємозв'язок між витраченими бюджетними ресурсами і отриманими результатами. Програмно-цільовий метод (далі ПЦМ) складання та виконання бюджету в Україні застосовується з 2002 року з метою поліпшення прозорості й зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету. Бюджет, складений за цим методом, суттєво відрізняється від постатейного складання, оскільки основною рисою програмно-цільового методу фінансування є зосередження уваги на результатах, яких необхідно досягти, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси необхідно використати для їх досягнення.

При формуванні та виконанні бюджету на основі ПЦМ акцент зміщується з планування бюджетних витрат на планування конкретних суспільних результатів - як поточних, так і перспективних. По суті, будь-який метод планування направлений на досягнення кон­кретної цілі. Але, в цьому випадку в основу самого процесу планування закладено визначення і постановку цілей, і лише потім підбираються шляхи їх досягнення. Таким чином, ПЦМ планування побудовано за логічною схемою: «цілі - шляхи - способи - засоби» [6, 72].

Метою запровадження програмно-цільового методу є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання на основі визначених цілей і результативних показників [3, 25].

Оскільки ПЦМ складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює.

Застосування програмно-цільового методу дає змогу передбачити результати виконання кожної бюджетної програми, а також оцінити ефективність використання державних коштів на кожному етапі. Моніторинг і оцінка бюджетних програм включають насамперед порівняння результатів і витрат на їх досягнення, аналіз тривалості їх виконання, необхідності й відповідності цих програм вимогам часу [1, 20].

Розробка і втілення прогресивних технологій управління бюджетними ресурсами в Україні реалізується у рамках проекту «Реформа місцевих бюджетів в Україні» (РМБУ), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється RTI Int. До співпраці з РМБУ приєдналися 85 міст України. На сьогодні програмно-цільовий бюджет розроблено в 32 містах України, 24 міста затвердили паралельно з традиційним програмно-цільовий формат бюджету.

Відповідно до Основних підходів запровадження ПЦМ на рівні місцевих бюджетів чотирьох пілотних (експериментальних) регіонів (Автономної Республіки Крим, Житомирської, Луганської та Львівської областей) здійснюватиметься у два етапи:

- І етап(2008-2012 роки): проведення необхідної підготовчої роботи з методології та запровадження ПЦМ на місцевому рівні, а також запровадження ПЦМ на місцевому рівні в пілотних бюджетах;

- II етап(2013 рік): за результатами реалізації першого етапу запровадження ПЦМ приймаються рішення щодо доцільності застосування програмно-цільового методу бюджетування на всіх рівнях місцевих бюджетів.

Проте, у практиці виконання бюджетних програм відсутній механізм синхронізації (гармонізації) фінансування за рахунок бюджетних та позабюджетних джерел. Існуюча методологія формування бюджетних програм в Україні не передбачає необхідності чіткого розмежування у часі та просторі фінансування за рахунок різних джерел. Тому зрив фінансування за рахунок бюджету (інколи навіть правомірний) майже завжди призводить до призупинення фінансування (або навіть відмови від реалізації) програми за рахунок інших джерел. Учасники бюджетного процесу не враховують, що відсутність фінансування бюджетної програми може мати місце внаслідок як відсутності коштів, так і недостатньо кваліфікованої підготовки необхідних документів, в тому числі щодо результативності раніше освоєних коштів. Мають місце непоодинокі випадки порушення та ігнорування правових приписів законодавчих та нормативно-правових актів з питань державних цільових програм. Проблемою є те, що бюджетні програми досить часто запроваджуються без реальних розрахунків і ґрунтовних вимірів для досягнення поставленої мети, без визначення чітких результатів їх реалізації, а найголовніше, однозначних, обґрунтованих обсягів і джерел фінансування. Так, спочатку приймаються рішення й затверджуються бюджетні програми, й тільки потім проводиться пошук джерел фінансування, а має бути навпаки: нові проекти відповідні бюджетні програми й управлінські рішення щодо розширення суспільних благ і послуг населенню можуть розроблятися лише за наявності в державі фінансових можливостей, реального фінансового ресурсу. До того ж бюджетні програми досить часто не доводяться до логічного завершення.

Основними причинами неефективності використання бюджетних коштів і низької результативності бюджетних програм також є: відсутність пріоритетів у бюджетній політиці на середньо- й довгострокову перспективу; недостатня обґрунтованість запровадження бюджетної програми та без урахування головних вимог Закону України «Про державні цільові програми»; непослідовність управлінських рішень для досягнення результативності бюджетних програм; непослідовність у виконанні й реалізації бюджетної програми. Проблеми із джерелами фінансування бюджетних програм пов'язані насамперед із відсутністю в державі фінансової можливості для розширення сфери суспільних благ населенню та/або забезпечення реальними коштами чинних правових норм на їх здійснення. На сьогодні впровадження засад усіх нормативно-правових актів у реальному вимірі потребує додаткових фінансових ресурсів у розмірі 70-90 % обсягу затвердженого бюджету. Тобто рівень соціальних послуг і благ населенню реально може бути забезпечений відповідно до чинного законодавства за державного бюджету, в 1,7-1,9 раза більшого від затвердженого Верховною Радою України на 2010 рік; завищенням на стадії планування обсягу коштів на виконання бюджетної програми шляхом закріплення нереальних джерел її фінансування, зокрема через спеціальний фонд із прив'язкою до нереального джерела надходжень, як це було з фінансуванням таких програм: «Шкільний автобус», «Газифікація населених пунктів», «Гроші ходять за дитиною» та різного роду субвенцій місцевим бюджетам для надання пільг і послуг населенню тощо; заниженням бюджетного ресурсу як такого на стадії планування; нерівномірністю розподілу бюджетних коштів у часі, просторі й серед розпорядників коштів; невиконанням бюджетних призначень для певних бюджетних програм [2, 107].

Бюджетні програми можуть бути результативними лише за умови зміни підходів та інструментів їх реалізації, використання інтенсивних методів управління державними коштами на кожному етапі їх проходження, повноцінного впровадження в бюджетний процес програмно-цільового методу.

Проаналізуємо фінансування видатків за програмно-цільовим методом на прикладі головного розпорядника коштів Управління праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, який реалізує програму «Захист» на базі якої функціонує комунальний центр «Турбота», об'єднання громадян «Народна допомога» та інші організації. Комплексна програма «Захист» міста Чернівців є програмою соціальної підтримки малозабезпечених верств населення і розробляється на 3 роки. Вперше вона була прийнята 5 сесією міської ради ІІІ скликання на 1998-2000 роки. В подальшому були розроблені і реалізовані програми «Захист» на 2001-2003 роки, 2004-2006 роки та 2007-2009 роки.

До результативних показників Програми належать: показник продукту, показник ефективності, показник якості (табл. 1).

Таблиця 1Результативні показники комплексної програми «Захист» на 2010 - 2012 роки

Дані табл. 1 свідчать про збільшення результативних показників комплексної програми «Захист», а саме кількість осіб задіяних Програмою зросте з 26,0 тис. чол. у 2010 році до 28,5 тис. чол. у 2012 році, середній обсяг фінансування збільшиться з 226,4 грн. у 2010 році до 238,5 грн. у 2012 році.

Основними завданнями Програми є забезпечити в 2010-2012 роках подальший розвиток матеріальної підтримки найбільш малозабезпечених чернівчан та удосконалити існуючу систему надання соціальних послуг. Відсоток виконання Програми дасть змогу покращити матеріальне забезпечення та умови проживання біля 28,5 тисяч малозабезпечених чернівчан. Частка міського бюджету на забезпечення цієї програми складе у 2010 році - 80,5%, у 2011 році - 79,8%, у 2012 році - 78,6%; кошти районних бюджетів міста - у 2010 році - 17,3%, у 2011 році - 18,2%, у 2012 році - 19,5% ; кошти міського благодійного фонду «Милосердя» - у 2010 році - 2,2 %, у 2011 році - 2,0%, у 2012 році - 1,9%.

У результаті проведеного дослідження діяльності Управління праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, яке реалізує програми виявлено труднощі використання ПЦМ в управлінні видатками бюджету місцевого рівня:

- недосконалість методик розрахунку показників результативності та здійснення моніторингу виконання бюджетних програм;

- відсутність регламентації процесу складання паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання на рівні місцевих бюджетів;

- відсутність належного механізму розподілу відповідальності за отримані результати у випадку наявності декількох розпорядників бюджетних коштів за однією програмою.

Впровадження ПЦМ на всіх рівнях потребує вжиття таких основних заходів:

1) створити єдину методологічну базу ПЦМ формування та виконання бюджету та середньострокового бюджетного планування для державного та місцевих бюджетів;

2) забезпечення переходу усіх місцевих бюджетів до складання та виконання бюджету за програмно-цільовим методом;

3) закріплення на законодавчому рівні програмно-цільового методу як основного методу формування, виконання та оцінки бюджетів усіх рівнів ;

4) наукового обґрунтування переліку показників результативності (ефективності) виконання бюджетних програм та можливості їх використання на місцевому рівні;

програм та можливостіїх використанняна місцевому рівні;5) розробити навчальні програми та провести навчання з ПЦМ бюджетування з фінансово-економічними фахівцями органів місцевої влади та розпорядників бюджетних коштів;

6) впровадження автоматизованої системи обміну статистичними даними, які необхідні для здійснення планування, між органами виконавчої влади на всіх рівнях бюджетної системи та інші.

Отже, практичне використання ПЦМ дасть змогу підвищити ефективність та продуктивність витрачання бюджетних коштів. За таких обставин необхідне подальше удосконалення теорії, методології та практики виконання бюджетних програм. Зокрема, доцільно поглибити науково-методологічне забезпечення розробки та виконання бюджетних програм, у тому числі розробити доступні для застосування методики оцінювання бюджетних витрат за окремими заходами на різну перспективу, прогнозування очікуваних результатів, розрахунку окремих показників економічної ефективності програми. Необхідно вжити заходів щодо упорядкування політики у сфері реалізації бюджетних програм шляхом уточнення (визначення) центрів ухвалення відповідних рішень, зменшення загальної кількості бюджетних програм, їхньої конкретизації (усунення «розмитості» та дублювання). Слід підвищити рівень компетентності та відповідальності розпорядників бюджетних коштів за чітку реалізацію затверджених бюджетних програм.

3. Суть та складники бюджетної програми.

Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів у відповідності до покладених на нього функцій.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, програмно-цільовий метод у бюджетному процесі загалом включає такі основні елементи:

· визначення загальної мети програми (на середньостроковий період); завдань програми на короткостроковий період; напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми;

· середньострокове бюджетне планування (при визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожен головний розпорядник повинен оцінювати необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від впровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди);

· розробка пріоритетів бюджетних програм головними розпорядникамиу повній відповідності до основної мети діяльності (місії) такого головного розпорядника відповідно до законодавства;

· визначення відповідального за виконання бюджетної програми у системі головного розпорядника (відповідального виконавця), яким може бути або структурний підрозділ міністерства (відомства), або підвідомчий йому (координується через нього) орган, або не бюджетна організація, який/яка безпосередньо управляє виконанням (виконує) таку бюджетну програму і несе відповідальність за результати її