Сутність та класифікація функцій державного управління

Функції державного управління - це складові змісту управ­лінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління.

Усі основні функції держави можно класифікувати за такими критеріями:

1)залежно від поділу влади-законодавчі,виконавчо-розпорядчі,судові,патрульно-наглядові.

2)залежно від їх ролі у суспільстві-основні та другорядні.

3)залежно від сфери впливу і здійснення- внутрішні та зовнішні.

4)залежно від форм суспільного життя- економічні,політичні,соціальні,гуманітарні,екологічні,ідеологічні.

5)залежно від терміну виконання- постійні та тимчасові.

Найпоширеніша класифікація функцій держ. управління включає такі їх види: загальні або основні, спеціальні або спеціалізовані та допоміжні або обслуговуючі.

Загальні:відображають сутнісні моменти держ.управвління, його об’єктивно необхідні взаємозв’язки.

Спеціальні:відображають особливий зміст окремих впливів, зумовлений різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів.

Загальні- прогнозування, планування,організація,координація,облік,контроль.

Спеціалізовані-забезпечення держ.сувернітету, економічна самостійність держави,здійснення внутр. та зовн політики,розробка законів,розробка програм розвитку держ.

Допоміжні- стратегічне та поточне планування, фінансування та мат-техн постачання, транспортне обслуговування, кадрове забезпечення, координація, організація та контроль,проектування.

Методи держ.управління

Метод державного управління - це спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.

Виходячи із запропонованого підходу, управлінські методи можна систематизувати таким чином:

1) за функціональним змістом методи управління розглядають з по­зицій відображення вимог законів управління, специфіки державно-управлінських відносин, принципів управління, об'єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом можна визначити такі групи методів: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, правові, соціально-психологічні (рис. 4.1).

2) за спрямованістю впливу методи управління розглядаються за­лежно від джерела (чи рівня) керівного впливу та за об'єктом управління. Відповідно розрізняють три групи методів: орієнтовані на загальнодер­жавний рівень; різноманітні структури (галузі, регіони, установи, орга­нізації тощо); окремих працівників.

3) за організаційними формами методи управління реалізуються у різних видах: тип впливу (акт, норма); спосіб здійснення впливу (одноособовий,колективний, колегіальний); часова характеристика впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, довготермінові та короткотер­мінові); особливості впливу (виправляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичікувати).

4) за характером управлінського впливу методи бувають прямої чи непрямої дії. До першої групи належать методи правового регулювання, публічного адміністрування, що передбачають досягнення конкретного результату. Непрямий вплив (демократизація, оптимізація управління, оподаткування тощо) передбачає створення сукупності умов для досяг­нення кінцевих результатів.

Методи держ.управління:

Адміністративні: накази,вказівки,розпорядження,рішення.

Правові:приписи,заборони,дозволи.

Економічні: регулювання зароб.плати,надання кредитів,регулювання цін,регулювання доходів,регулювання матеріальної допоги.

Соціально-психологічні: мотивація,навчання,підбір,розстановка працівників,гуманізація праці,комплектація малих груп.

Моделі держ.упрравління

Можна виділити такі моделі: американську, японську, європейську, соціалістичну, країн перехідних або слаборозвинутих суспільств.

Американська система державного управління характеризується такими ознаками:

1. державне управління ґрунтується на президентській формі правління і бінарній партійній системі;

2. пріоритет права та індивідуалізму у відносинах між державою і суспільством, застосування принципу: законодавство, управління і судочинство;

3. несумісність адміністративно-управлінських посад з іншими посадами;

4. жорсткий механізм стримувань і противаг;

5. децентралізація влади у прийнятті політичних рішень;

6. обмежене втручання держави в економічну та соціальну сфери;

7. найменший державний сектор економіки (складає 10 % від національного господарства) і найменші державні витрати (20 % від ВВП);

8. екстраполяція принципів і методів приватного бізнесу на державне управління;

9. висока мобільність і конкурентність працівників державної служби;

10. високий ступінь контролю керівників над підлеглими;

11. високий ступінь свободи і відповідальності управлінців за прийняття рішень;

12. відкрита наймана система набору і підбору на державну службу.

Японське державне управління грунтується на монархічній формі правління і партійній системі з домінуванням останньої. Для нього характерними є:

1) суспільна ієрархія, шанобливість, покірність і схильність до добровільного підпорядкування;

2) повільне просування по службі, його залежність не від особистого успіху, а від послуху і певного вікового цензу;

3) збереження пожиттєвого найму, відданість корпорації, корпоративним цінностям вважається позитивною рисою і всіляко заохочується в управлінській діяльності;

4) груповий принцип ухвалення рішень і груповий контроль;

5) національне регулювання економіки, яке передбачає заохочування конкуренції між підприємствами;

6) наявність сильних протекціоністських заходів у сільському господарстві та поміркованих в промисловості;

7) найнижчий рівень соціального державного забезпечення, перекладання цієї функції на сім'ю;

8) в Японії існує закрита система у формуванні управлінських кадрів, яка не передбачає вузької спеціалізації, а загальну підготовку і особисті якості.

Європейська модель державного управління має всі форми державного правління, за винятком президентської, і ґрунтується, як правило, на партійній системі обмеженого політичного плюралізму. Для неї характерні закрита система державної служби (за винятком Великої Британії), кадрова, наймана і змішана системи набору державних службовців. На відміну від США державне управління тут має більший обсяг повноважень у економічній і соціальній сферах, що виражається у великому обсязі державних податків і державних видатків (30— 45 % від ВВП). Еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж.

Для соціалістичної моделі державного управління характерні такі ознаки: підпорядкованість державного управління партійному керівництву; відсутність судового і громадського контролю над адміністративними органами; централізоване директивне планування і централізоване державне постачання; централізоване управління економічною і соціальною сферами; всесильність державного апарату (апаратна держава); становлення панівного класу управлінських кадрів — номенклатури; освячення владної верхівки в масовій свідомості; високий рівень корумпованості державного апарату; репресивно-каральна орієнтація державного апарату з діапазоном форм від відкрито м'яких до вельми жорстких, завуальованих під прагнення навести порядок.

Для державного управління перехідних суспільств характерні такі ознаки: кланово-корпоративний, а не партійний принцип формування державних органів; зрощування бізнесу і політики, державного і приватного в державних установах і організаціях; залежність державних, політико-адміністративних органів від державного апарату; надмірна централізація прийняття державних рішень; нечіткість і розмитість меж компетенції державних органів, внаслідок чого існує дублювання їх функцій; малоосвічена, корумпована державна бюрократія; закрита кадрова система набору державних кадрів; просування по службі залежить не від професійних і особистих якостей, а від особистої відданості своєму начальству; відсутність ініціативи і ризику серед управлінських кадрів, мистецьке вміння імітувати бурхливу діяльність; високий ступінь корпоративності та клановості; здатність сконсолідовано чинити опір змінам; зневажливе ставлення до мас.