Особливості управління соціальною сферою.

Соціальна політика — обґрунтування та реалізація рішень державою й іншими соціальними інститутами (політичними партіями, профспілками, спілками підприємців та ін.) в інтересах і з урахуванням потреб основних верств і соціальних груп, окремої людини, їх місця в суспільстві та взаємодії у сфері трудових відносин, надання соціальних гарантій, здійснення соціального захисту населення.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Соціальна держава політики включає:

· регулювання соціальних відносин у суспільстві;

· вирішення проблеми безробіття;

· розподіл і перерозподіл доходів населення;

· формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці;

· створення системи соціального захисту населення;

· забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури.

· захист навколишнього середовища.

Моделі соціальної політики держави:

1)Модель розвитку соц сфери і соц захисту в адм-командній екон- превалювання ідеї вторинності соц сфери щодо виробн, жорсткий контроль державою соц.відносин, зрівняльний принцип розподілу,низький рівень доходів.

2)Американська модель- можна віднести до найбільш лібералізованих. За основний принцип покладено розмежування вільного ринку та соціального захисту, при цьому коло суб'єктів, що підлягають захисту, обмежується особами, котрі не мають інших доходів, крім соціальних виплат. Варто взяти до уваги досить високий рівень і якість життя переважної частини населення. Ця модель відповідає головним цінностям американського суспільства - свобода, незалежність, справедливість. У якості механізму втілення основних ідей соціальної політики слугує діяльність різноманітних фондів соціального страхування.

3)Шведська модель-відноситься до найбільш соціалізованих. Характерними рисами даної моделі є дуже висока частка ВВП (більше 50 %), яка перерозподіляється через бюджет; домінування ідеї солідарності та рівності у проведенні соціальної політики, зосередження у державному бюджеті значних фінансових ресурсів, активна упереджувальна політика, система профілактичних заходів в сфері зайнятості, жорстка політика доходів, високий рівень соціального захисту населення за рахунок державних коштів. За такого підходу регуляторна діяльність держави в галузі економіки має за мету саме соціальну спрямованість.

4)Німецька модель- яка має місце в таких країнах як ФРН, Австрія, Франція, має деякі спільні риси зі шведською - значна (біля 50 %) частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, високий рівень соціального захисту за рахунок коштів держави та підприємців.

5)Японська модель- Японській моделі соціальної політики притаманне вирівнювання доходів, особлива політика щодо ринку праці (підтримка системи довічного найму робітників), психологія колективізму, солідарність в доходах, а питання якості та рівня життя населення розглядається як один із національних пріоритетів.

6)Англосаксонська модель- є на проміжку між американською та шведськими моделями. Для неї характерна активніша, ніж в ліберальній американській моделі, роль держави в регулюванні соціальних процесів, водночас спостерігається більш низький, порівняно зі шведською та німецькими моделями, рівень оподаткування та менша частка ВВП (не більше, ніж 40 %), що перерозподіляється через держбюджет. Також спостерігається практично однакова участь у витратах на соціальне забезпечення держави та приватного сектору, а державну політику на ринку праці варто вважати пасивною.

7)Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації.

Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту та соціальних гарантій.

Соціальний захист — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба,інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Соціальні гарантії — матеріальні і юридичні запоруки, які забезпечують реалізацію соціально-економічних і соціально-політичних прав членів суспільства. До основних Г. с. відносятьсяправо на працю, право на відпочинок, право на житло, право на освіту й меддопомогу тощо.

Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення:

1. надати робочі місця бажаючим працювати;

2. забезпечити матеріальну допомогу для переселення в інші місця;

3. вживати спеціальних заходів захисту і матеріальної підтримки.

4. організувати розгалужену службу зайнятості;

5. надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.

Функції державногорегулювання рівня життя і соціального захисту населення здійснюють міністерство економіки,міністерство праці та соціальної політики.

Типи структурної політики.

Соціальна політика — обґрунтування та реалізація рішень державою й іншими соціальними інститутами (політичними партіями, профспілками, спілками підприємців та ін.) в інтересах і з урахуванням потреб основних верств і соціальних груп, окремої людини, їх місця в суспільстві та взаємодії у сфері трудових відносин, надання соціальних гарантій, здійснення соціального захисту населення.

Реалізація державної структурної політики залежно від міри втручання держави у структурні зрушення в економіці може відбуватися за двома сценаріями, які визначають тип структурної політики: пасивний та активний.

Пасивна державнаструктурна політика полягає здебільшого у створенні державою сприятливої правової бази для конкуренції та вільного "переливання" капіталу й ресурсів з одних галузей, видів діяльності, регіонів тощо в інші під впливом ринкового механізму, ринкових чинників (стимулів) і традиційних засобів (правових та економічних), що їх модифікують, без безпосереднього втручання держави в інвестиційні процеси (в окремих галузях, регіонах, видах діяльності, проектах тощо), тобто у кругообіг ресурсів, доходів, продуктів в національній економічній системі.

Основні риси пасивної структурної політики , яку ще називають американською, оскільки так формувалася структура економіки США, полягають у такому:

1) пасивній ролі держави , яка зводиться до використання традиційних економічних і правових методів у проведенні структурної політики ;

2) опорі на ринковий механізм, через який структура економіки змінюється у результаті змінень норм прибутків в окремих галузях;

3) тривалості реалізації;

4) породженні значних соціальних проблем.

Активна державна структурна політика (японська модель) полягає у застосуванні державою широкого спектра інструментів (як прямого, так й опосередкованого впливу) для прискорення структурних зрушень в економіці. Її основні риси:

1) активна роль держави у формуванні прогресивної структури економіки;

2) прискорений процес структурних зрушень в економіці;

3) використання прогнозних оцінок окремих елементів структури економіки, з'ясовування перспективних і неперспективних галузей, виробництв, депресивних регіонів тощо;

4) визначення пріоритетних галузей і виробництв;

5) розроблення державних програм і планів структурної перебудови ( структурних зрушень) економіки;

6) селективна державна підтримка окремих галузей, регіонів, виробництв, організаційно-правових форм бізнесу тощо.

Здійснення активної структурної політики забезпечується за допомогою засобів прямого й непрямого регулювання. До засобів прямого регулювання належать: 1)надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних субсидій, дотацій, надбавок, позик на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; 2)використання системи державних замовлень, контрактів, закупівель; 3)індикативне планування; державні плани й програми; 4)централізоване встановлення цін; 5)цінова дотація окремих видів продукції, окремих галузей і виробництв; 6)цільове фінансування сфер і суб'єктів діяльності тощо.

До засобів непрямого (опосередкованого) регулювання належать: 1)надання податкових і кредитних пільг з диференціацією щодо певних (пріоритетних) галузей виробництв; 2)здійснення політики прискореної амортизації; 3)реалізація митної політики (встановлення різних імпортних та експортних тарифів); 4)правове регулювання; 5)створення спеціальних економічних зон тощо.

Моделі соц. політики держави

Соціальна політика — обґрунтування та реалізація рішень державою й іншими соціальними інститутами (політичними партіями, профспілками, спілками підприємців та ін.) в інтересах і з урахуванням потреб основних верств і соціальних груп, окремої людини, їх місця в суспільстві та взаємодії у сфері трудових відносин, надання соціальних гарантій, здійснення соціального захисту населення.

Моделі соціальної політики держави:

1)Модель розвитку соц сфери і соц захисту в адм-командній екон- превалювання ідеї вторинності соц сфери щодо виробн, жорсткий контроль державою соц.відносин, зрівняльний принцип розподілу,низький рівень доходів.

2)Американська модель- можна віднести до найбільш лібералізованих. За основний принцип покладено розмежування вільного ринку та соціального захисту, при цьому коло суб'єктів, що підлягають захисту, обмежується особами, котрі не мають інших доходів, крім соціальних виплат. Варто взяти до уваги досить високий рівень і якість життя переважної частини населення. Ця модель відповідає головним цінностям американського суспільства - свобода, незалежність, справедливість. У якості механізму втілення основних ідей соціальної політики слугує діяльність різноманітних фондів соціального страхування.

3)Шведська модель-відноситься до найбільш соціалізованих. Характерними рисами даної моделі є дуже висока частка ВВП (більше 50 %), яка перерозподіляється через бюджет; домінування ідеї солідарності та рівності у проведенні соціальної політики, зосередження у державному бюджеті значних фінансових ресурсів, активна упереджувальна політика, система профілактичних заходів в сфері зайнятості, жорстка політика доходів, високий рівень соціального захисту населення за рахунок державних коштів. За такого підходу регуляторна діяльність держави в галузі економіки має за мету саме соціальну спрямованість.

4)Німецька модель- яка має місце в таких країнах як ФРН, Австрія, Франція, має деякі спільні риси зі шведською - значна (біля 50 %) частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, високий рівень соціального захисту за рахунок коштів держави та підприємців.

5)Японська модель- Японській моделі соціальної політики притаманне вирівнювання доходів, особлива політика щодо ринку праці (підтримка системи довічного найму робітників), психологія колективізму, солідарність в доходах, а питання якості та рівня життя населення розглядається як один із національних пріоритетів.

6)Англосаксонська модель- є на проміжку між американською та шведськими моделями. Для неї характерна активніша, ніж в ліберальній американській моделі, роль держави в регулюванні соціальних процесів, водночас спостерігається більш низький, порівняно зі шведською та німецькими моделями, рівень оподаткування та менша частка ВВП (не більше, ніж 40 %), що перерозподіляється через держбюджет. Також спостерігається практично однакова участь у витратах на соціальне забезпечення держави та приватного сектору, а державну політику на ринку праці варто вважати пасивною.

7)Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації.