Валютні системи: сутність та види

Грошові відносини, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків, історично організувалися у формі валютних систем.

Валютна система – це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Завданням будь-якої валютної системи є сприяння розвитку товарообмінних операцій. У свою чергу, міжнародні товарообмінні операції зумовили необхідність встановлення співвідношень між національними грошовими відносинами. Валютні системи і стали сукупністю правил і механізмів, які покликані забезпечувати ці співвідношення.

Існує декілька базових понять, пов'язаних з функціонуванням будь-якої валютної системи. До них належать: грошова одиниця (валюта), порядок її обміну (конвертації) на інші валюти, купівельна спроможність валюти, ціна (курс) валюти та ін.

Валютні системи можуть базуватися на міжнародних угодах, а можуть існувати і де-факто (de facto). Наприклад, у часи металевих грошей не існувало писаних правил щодо пропорцій обміну між золотими монетами різної ваги. Практика показує, що відсутність встановлених державами правил у цій галузі ставить під загрозу економічну стабільність країн.

Гроші не є звичайним товаром, держава несе відповідальність за їх вартість. Коливання цін національних грошових одиниць окремих країн можуть суттєво вплинути на економіку інших держав. Валюта (гроші) є товаром, вартість якого визначається співвідношенням попиту та пропозиції, держава не може ігнорувати процес встановлення ціни валюти.

На сучасному етапі держави організують національні, регіональні та світову валютні системи у певні правові форми. Відсутність належного державного контролю та регулювання валютних систем може ставити під загрозу добробут країн. Наприклад, хаотичні девальвації 30-х років прискорили скорочення міжнародної торгівлі та економічний спад, які, за висновками західних економістів, сприяли загостренню націоналізму та розв'язанню другої світової війни.

Валютні інтеграції у формі регіональних і світової валютних систем є наслідком широкого економічного співробітництва країн і одночасно інструментом їх подальшого економічного співробітницва.

Залежно від складу країн-учасниць розрізняють валютні системи: національні, регіональні та світову.

Національні валютні системи історично виникли раніше за інші. Кожна з них являє собою систему діючих у конкретній країні правил і механізмів забезпечення співвідношень національної валюти та іноземних валют. Юридично ці системи закріплюються у державних правових актах, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права.

Національна валютна система є складовою грошової системи країни. Але вона виходить за національні кордони і набуває відносної незалежності від встановлених країною-емітентом правил. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни та станом її зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова та регіональні валютні системи тісно пов'язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах.

Світова та регіональні валютні системи були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвивалися залежно від економічних потреб окремих країн та усього світу. Вони постійно змінюються й вдосконалюються.

Структура валютної системи

Елементами валютної системи є умови, які забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи. До елементів національної валютної системи належать:

ü назва національної грошової (валютної) одиниці;

ü обсяг і склад резервів валютних цінностей, тобто офіційні запаси іноземної валюти і банківських металів у центральному банку, фінансових органах країни та у закордонних банківських установах;

ü паритет і курс валюти, механізм їх визначення;

ü наявність (відсутність) валютних обмежень, їх форми та методи;

ü умови конвертації (обміну) національної грошової одиниці;

ü форми та режим кредитних інструментів, які використовуються країною у міжнародних розрахунках;

ü статус органів та установ, які регулюють валютні відносини країни;

ü умови функціонування валютного ринку.

Елементами світової та регіональних валютних систем є:

ü назви міжнародних платіжних засобів;

ü режим обміну валют (валютні паритети, валютні курси, умови конвертації валюти);

ü механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародних потреб обігу товарів і послуг;

ü регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків;

ü режим міжнародних валютних ринків;

ü міжнародні організаційні інститути та законодавство, які забезпечують функціонування валютних інструментів;

ü статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини, а також мережа міжнародних і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки та кредитні операції.

Національні валютні системи базуються на відповідних національних грошових одиницях, світова та регіональні валютні системи – на одній або декількох резервних (ринкових) валютах або МРГО.

Валютна політика держави

Валютна політика – це сукупність дій, що які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин із стратегічними і поточними цілями і є складовою частиною державної економічної політики.

Основними інструментами проведення валютної політики є:

1) маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів, зміна валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації;

2) валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;

3) зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;

4) підписання міжнародних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.

Одним із способів реалізації валютної політики є валютне регулювання.

Валютне регулювання – це діяльність держави спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями.

Дисконтна політика – це одна з форм грошово-кредитної політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни шляхом збільшення чи зменшення дисконтних ставок за кредит, з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, з метою впливу на інфляцію, на стан платоспроможного балансу країни і валютного курсу.

Підвищення офіційної процентної ставки спрямовано на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банкам, що сприяє скорочення грошової маси в обігу, а також стимулює притік іноземного капіталу для покращення платоспроможності балансу країни, збереження валютних резервів і підтримує курс валют. І навпаки – зниження процентної ставки заохочує видачу кредитів.

Девізна політика – це метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними банками іноземної валюти.

Різновиди валютної політики:

1. Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золотовалютного резерву, чи за рахунок міжбанківського кредиту. Як правило проводиться доларова інтервенція, тобто коли ціни на валюти знижувалася вона скуповувалася і відповідно зростала ціна. Країни з розвиненою економікою здійснюють інтервенції з метою просування експорту (зниження курсу валюти країни стимулює попит на товари).

2. Валютні обмеження – це обмеження, які вводяться державою на операції з валютою та золотом, що знижує оборотність валюти.

3. Диверсифікація валютних резервів – це політика держави, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів, шляхом включення їх до складу резервних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютних інтервенцій. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі стійких валют.

4. Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних або розрахункових одиниць ЕКЮ. Об’єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Метою девальвації є підвищення споживчого попиту на національному ринку.

5. Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних. Мета ревальвації є підвищення попиту на національну валюту.