За ступенем урахування витрат і прибутку є такі ціни.

Ціна беззбитковості– ціна товару, при якій виробнича фірма має можливість лише покривати свої витрати. Інакше кажучи, ціна, рівна витратам виробництва. Ціна беззбитковості довгострокова - найнижча з погляду довгострокової перспективи ціна, при якій фірма може перейти границю рівності витрат і виручки від продажів (нульового прибутку). Дорівнює мінімуму довгострокових середніх витрат фірми і збігається з найнижчою точкою на кривій довгострокової пропозиції.

Ціна гранична - найвища ціна, котру продавець, що затвердився на ринку, може вимагати за продукт, не стимулюючи при цьому до виходу на цей ринок нових продавців; державна ціна, обмежена визначеними розмірами, що встановлюються органами державної влади і управління.

Ціна демпінгова – штучно занижена ціна на який-небудь товар, установлювана нижче ціни внутрішнього ринку постачальника чи ціни на ринках третіх країн з метою захоплення впливу на іноземному ринку.

Ціна довідкова – вид цін оптового обороту у внутрішній і міжнародній торгівлі. Одним з різновидів є прейскурантні ціни, що включаються в прейскуранти фірм. Виступає для продавця і покупця як вихідний пункт при визначенні контрактної ціни, зафік­сованій у документі про угоду.

Ціна з дивідендом – відбиване в ціні акцій право покупця на одержання чергових дивідендів; безпосередньо перед виплатою дивідендів таке право не надається.

Ціна ковзаючазастосовується у контрактах із тривалими строками поставок, протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво змінитися. Найчастіше ковзаючі ціни встановлюються на машини й обладнання зі строками поставки, що перевищують один рік (для контрактів із використанням цін із наступною фіксацією переважно до року), а також при виконанні великих за обсягом і тривалих у часі підрядних робіт.

Ціна котирувальна – зафіксована середня типова ціна на товар за визначений проміжок часу, визначається на основі контрактних цін і служить орієнтиром при складанні нових контрактів, у тому числі на біржі.

Ціна нетто – чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу, що не включає знижки і надбавки, зв'язані з розходженням базисних умов постачань, субсидії і т.д. Ц.- н. для одержувача – сума, фактично сплачена продавцю: для продавця – фактичний виторг від продажу товару за винятком витрат, понесених у зв'язку з виконанням угоди.

Ціна номінальна – ціна, опублікована в прейскурантах. Іноді приймається як базисна ціна контракту, від якої відбувається числення знижок, надбавок; біржова ціна за товар, по якому в день котирування не було укладено угод.

Ціна поточна - ціна і тариф, що діють у даний період. Поділяються на оптові ціни, закупівельні ціни, ціни і розцінки в будівництві, тарифи і ціни на послуги, надані підприємствам, організаціям, населенню, роздрібні ціни.

Ціна прейскурантна – ціна товару, що включається в прейскурант фірми; будучи в більшості випадків номінальною або ж відбиваючи рівень фактичної ціни вже складених угод, виступає для продавця і покупця як вихідний пункт при визначенні контрактної ціни. Якщо прейскурантна ціна встановлюється державним органом, то вона відноситься до категорії регульованих цін.

Ціна світова – ціна, яка встановлюється і передбачена відповідним контрактом. Вона відображає реальну ціну товару відповідної групи, або середню ціну на один і той же товар, який встановлений в різних країнах чи світових регіонах, обчислюється тільки у вільно конвертованій валюті.

76. Система та повноваження державних органів по контролю за цінами.

Державне регулювання цін – це політика держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів впливати на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

З метою забезпечення цінового регулювання держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Кабінет Міністрів України, Мінекономіки, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Втручання державних органів у процес ціноутворення здійснюється прямим і непрямим (опосередкованими) методами.

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення належать: здійснення в країні державної політики цін; визначення переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління; визначення повноважень органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами та тарифами. Поряд із цим Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує мінімальні ціни на цукрові буряки та на цукор, мінімальні ціни на вітчизняні та імпортні горілку і лікеро-горілчані вироби, склад витрат підприємств житлового господарства, що входять до квартирної плати, тощо.

Діяльність Мінекономіки у сфері ціноутворення спрямована на реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і отримання інфляції.

Державне регулювання цін (тарифів) та їх встановлення по видах продукції та товарів також проводять визначені Кабінетом Міністрів України конкретні галузеві міністерства і відомства, державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» із змінами і доповненнями затвердженні повноваження більше десяти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачально-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування змін) цін і тарифів на окремі види продукції і послуг які реалізують підвідомчі їм суб'єкти господарювання, установи і організації.

Так Міністерство транспорту і зв’язку за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у морських і річкових портах (за винятком оброблення каботажних вантажів), а також збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських і річкових портах України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень; тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів; тарифи на міжнародні перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України; аеропортові збори за обслуговування повітряних суден в аеропортах України; на основні послуги зв'язку в межах України (крім послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду); на міжнародні послуги зв'язку;

Міністерство транспорту і зв'язку за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встановлює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду.

Міністерство фінансів за погодженням з Мінекономіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння, що скуповується у населення.

Міністерство промислової політики за погодженням з відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями регулює тарифи на послуги з постачання води, які надаються виробничим об'єднанням «Укрпромводчормет» і підприємством «Кривбаспромводпостачання».

Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках.

Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Міністерством фінансів встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи міністерства.

Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб.

Міністерство праці та соціальної політики здійснює регулювання цін на протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики інвалідності та реабілітації.

Міністерство охорони навколишнього середовища за погодженням з Мінекономіки для всіх користувачів мисливських угідь України здійснює регулювання цін і тарифів: на продукцію полювання, включаючи живу дичину, яка поставляється на експорт; на мисливські трофеї, добуті іноземними громадянами; на послуги, надані іноземним громадянам. Разом з Міністерством фінансів затверджує ціни на ліцензії для відстрілу диких копитних мисливських тварин та ведмедя.

77. Поняття та види банківської (фінансової) діяльності.

Фінансова діяльність у сфері господарювання - це діяльність, пов'язана з обігом коштів (фінансів). Вона може здійснюватися суб'єктами господарю­вання на професійних засадах з метою задоволення відповідних потреб інших осіб (професійна фінансова діяльність). Різновидами такої діяльності є грошо­ве та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжна діяль­ність у сфері фінансів і страхування, а суб'єктами такої діяльності є фінансові установи.

Здійснення професійної фінансової діяльності має підпорядковуватися спеці­альному правовому режимові, основні засади якого визначаються Господарським кодексом України (глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової ді­яльності») та Законом України від 17.07.2001 р. «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого: ринком фінансових послуг є сфера діяльності його учасників з метою надан­ня та споживання певних фінансових послуг (банківських, страхових, ін­вестиційних, операцій з цінними паперами та інших), що забезпечують обіг фінансових активів; фінансовими послугами визнаються операції з фінансовими активами, що здійснюються фінансовими установами в інтересах третіх осіб за власний ра­хунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; суб'єктом діяльності щодо надання фінансових послуг є фінансова уста­нова - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного державного реєстру фі­нансових установ; до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, устано­ви накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;

Одним з видів фінансової діяльності є банківська діяльність, яка здійснюєть­ся організаціями зі спеціальним правовим статусом - банками. Банківська систе­ма України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність.

Кредитні операції банків. Види й форми кредитних угод.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позичками й персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, його погашення й т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

- позички для фінансування оборотного капіталу;

- позички для фінансування основного капіталу.

Перша група пов'язана з недостачею в підприємства грошових засобів для покупки елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити строком до одного року. Друга група представлена середньо та довгостроковими кредитами для покупки нерухомості, землі, устаткування й т.д.

До першої групи відносяться:

· кредитна лінія - угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, що останній зможе використати протягом обумовленого строку і з певними умовами. Ця форма використається для покриття сезонних впливів або приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитні запаси або неоплачені рахунки.

· поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо позичальник має тривалу недостачу оборотних коштів для підтримки певного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може отримати нову позичку в межах установленого ліміту й терміну дії договору.

· позички на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов'язаного з одержанням великого замовлення, висновку вигідної угоди й інших надзвичайних обставин.

· перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника. Ці позички часто видають під первісний розвиток справи.

До другої групи відносять:

- термінові позички видаються на строк більше одного року у формі одиничного кредиту або серії послідовних позик і використаються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий строк - 5 років.

- позички під заставну застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий строк (більше 15 років).

- будівельні позички видаються на період будівельного циклу (до 2-х років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позичка переоформляється в заставну й починається виплата основного боргу. Що стосується позичок окремим позичальникам, то вони пов'язані із придбанням нерухомості.

- позички під заставну. Основна форма кредиту під нерухомість - повністю амортизована закладна з фіксованим відсотком. Забезпеченням кредиту служить нерухомість; сума боргу погашається рівними сумами протягом усього терміну дії позички.

- позички з погашенням виплатами застосовуються для купівлі товарів довгого користування. Часто позичка не є повністю амортизованою: вона передбачає великий платіж наприкінці строку й містить умову зворотного викупу. Тобто позичальник за своїм вибором може або погасити позичку повністю, або передати товар банку по залишковій вартості в оплату неоплаченого боргу.

- поновлювані позички. Позичальникові відкривається кредитна лінія із правом отримання кредиту протягом певного строку. Умови погашення визначаються побажаннями позичальника. Відсоток нараховується на реально отриману суму.

- існує також така розповсюджена форма кредиту, як ломбардний кредит. Він має на увазі заставу майна або прав. При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не по повній вартості, а враховується, залежно від виду рухомого майна, тільки частина його вартості. Така оцінка пов'язана з ризиками, що виникають при реалізації застави. Ломбардний кредит надається під заставу: цінних паперів; товарів; дорогоцінних металів; фінансових вимог. Вартість кредиту складається із процентів і комісійних платежів.

Факторинг

Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії й потім сам одержує платежі по них. При цьому мова йде, як правило, про обертання короткострокових вимог, що виникають із товарних поставок. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, котрий отримує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язок по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються із комісійних і факторського збору, що складає з відсотків за наданий аванс і прибутку авансової компанії.

Резерви

За законом банки зобов'язані зберігати резерв у певній пропорції по своїм зобов'язанням по депозитах. Суми на резервному рахунку й касовій готівці служать першим рубежем, що гарантує платоспроможність банку. Це первинний резерв банку. Однак цей резерв не забезпечує загальної потреби банку в ліквідних засобах. У випадку непередбаченого відкликання депозитів банку знадобиться друга лінія резервів, щоб не відзивати позички або продавати цінні папери. До вторинних резервів відносять деякі види короткострокових активів. Це казначейські векселі, цінні папери, банківські акцепти. Резервна норма одна з інструментів фіскальної політики держави.

Операції із цінними паперами

Інвестиційний портфель банку чітко структурується законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої певна частина (до 90%) повинна складатися із цінних паперів держави, інша - приватних підприємств. Первинне розміщення всіх видів цінних паперів уряду відбувається в порядку аукціонного продажу, де в першу чергу задовольняються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинний обіг відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських фірм, що проводять активні операції із купівлі та продажу державних зобов'язань.

Розрізняють два види інвестиційної політики банку: пасивна і агресивна. Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між випусками різної терміновості. Ця політика банк розподіляє вкладення в короткострокові й довгострокові зобов'язання рівномірно, щоб забезпечити гарну прибутковість і ліквідність. Агресивна стратегія. Цієї політики дотримуються великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучі до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних засобів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використати експертні оцінки та прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. [8,23]

78. Суб'єкти банківської (фінансової) діяльності. Види та організаційно-правові форми банківських установ.

Відповідно до ч. 2 ст. 334 ГК банки — це фінансові уста­нови, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкрит­тя та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповід­них банківських операцій) в сукупності є банківською діяль­ністю.

Дещо ширше визначення поняття «банк» містить ст. 1 За­кону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банк — банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи — юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком за­лучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані — ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Банки у своїй діяльності керуються ГК, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами. Суб’єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово “банк” без реєстрації цього суб’єкта як банку в Національному банку України, крім випадків, передбачених законом.

Банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний капітал банку для покриття збитків.

Банки мають право створювати банківські об’єднання, види яких визначаються законом. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.

Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та зазначеному закону.

Кооперативний банк — це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному капіталі банку має право одного голосу.

79. Правова природа та порядок укладання (припинення) договору на розрахунково-касове обслуговування (договору банківського рахунку).

Договір банківського рахунку – це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст.1066 ЦК України).

Правове регулювання даного договору здійснюється Главою 72 ЦК України.

Договір відноситься до договорів про надання фінансових послуг і складає і зобов’язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій формі. Договір банківського рахунка слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб’єктний склад (обов’язкова участь банку у якості послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов’язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум та проведення інших операцій по рахунка).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним, однак, відповідно до ч.2 ст.1067 ЦК України банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Сторонами договору виступає банк та клієнт. Правила про договір банківського рахунку застосовується і до інших небанківський фінансово-кредитних установ, які мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

Укладення договору банківського рахунка опосередковується відкриттям рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч.1 ст.1067 ЦК України). Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті. Основними видами рахунків у залежності від їх призначення є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.